Картопля без експорту — нішева культура для ентузіастів. Чи можна зупинити стагнацію галузі
За оцінками виробників, в Україні щороку вирощується 9-11 млн т картоплі. Її виробництво співставне з врожаєм соняшнику, і поступається лише пшениці та кукурудзі. Парадоксально, але при цьому промислове картоплярство досі залишається нішевою галуззю АПК. Що це значить? Дуже невелика кількість господарств роблять ставку на вирощування картоплі, для більшості виробників цей коренеплід є другочерговою культурою у сівозміні.
Чому так? Бо на відміну від кукурудзи або соняшнику, картопля не є експортною культурою, її збут обмежений внутрішнім ринком. А якщо немає покупця — то і нема куди розвиватись, нарощувати площі під картоплею, будувати сховища і модернізувати обладнання.
Закритий експорт — головна причина, хоча є й інші фактори, через які в Україні неможливий швидкий розвиток картоплярства. Подальша стагнація чи розвиток через еволюцію — Latifundist.com зібрав думки аграріїв про перспективи галузі.
Відкриття експорту в ЄС? Після 2030 року, і то якщо пощастить
Власник СТОВ «Десна» Микола Пономаренко займається вирощуванням насіннєвої та столової картоплі з 2009 року. В обробітку має півтори тисячі гектарів, під картоплю раніше виділяв по 500 га, тепер набагато менше — 180 га у 2024 році та 200 га у 2025 році. Виробництво в нього прив'язане до можливості продати врожай, тому що картоплярством є сенс займатися лише тоді, коли впевнений в гарантованому збуті.
«Коли я садив картоплю, я знав, що в мене є контракт з Молдовою, куди я зараз відправляю 1800 т. Не бачу сенсу вирощувати більше, щоб потім в сезон боротись з іншими виробниками, які поспішають реалізувати врожай. А реалізовують, бо в цьому сезоні перевиробництво картоплі. У виробників немає нормальних умов для зберігання, тому зараз всі продають і на неї немає ціни»
Експортувати картоплю в ЄС не може не лише «Десна», а і найбільший в країні виробник — «Контінентал Фармерз Груп». Гендиректор компанії Георг фон Нолкен нещодавно нагадав, що українська картопля — не експортний продукт. Щоб мати право постачати його в країни Євросоюзу, українські господарства повинні отримати фітосанітарний сертифікат, який підтверджує походження картоплі з територій, вільних від карантинних організмів.
Мито на ріпак та сою відрізає Україну від закордонних ринків, — Георг фон Нолкен, Контінентал
Читати такожЗа його інформацією, жоден український виробник досі не отримав такий документ. Неможливість експортувати картоплю на 450-мільйонний ринок ЄС обмежує розвиток галузі. Виробник може фокусуватись лише на внутрішньому ринку України, тому картопля, фактично, є нішевим продуктом. Аграрії не поспішають займатись non-commodities культурою, яку не можна вільно продати, як, наприклад, кукурудзу або соняшник.
«Наскільки мені відомо, Україна проводить сертифікацію картоплі на ринок ЄС. Ведеться робота стосовно вільних карантинних зон, звідки не обмежуватиметься експорт вирощеної картоплі. Але швидких рішень тут не очікуємо»
Підтвердження Україною статусу територій, вільних від карантинних організмів, може тривати кілька років, розповідає Андрій Беднарський, керівник кластеру «Картопля» в «Контінентал Фармерз Груп». Сертифікація вимагає багаторічного моніторингу зон вирощування картоплі, і її поки не завершив ні один з українських виробників. Держава не допомагає з оформленням цього статусу, тому старт експорту картоплі до ЄС відкладений на роки.
Крім Молдови, потенційно цікавими ринками збуту для України є балканські країни, які не входять в ЄС, а також Грузія, Азербайджан, Узбекистан. Але жоден з них не зрівняється за ємністю з ЄС, додає Андрій Беднарський.
В осяжному майбутньому Україна не відкриє експорт картоплі до ЄС, підкреслює Сергій Маліновський, директор ПП «Імпак». Причина політична — європейці підтримують власного виробника і не допустять українську картоплю на свій ринок. Вітчизняні картоплярі можуть працювати над фітосанітарними сертифікатами, але це не має сенсу — Європа захищатиметься від імпорту з України, знаходитиме нові і нові причини, щоб не відкривати торгівлю.
«Не пустять вони нас, бо бояться конкуренції. Це реальність. В цьому році в ЄС шалене перевиробництво, тому що три роки в них був недобір врожаю і тепер вони збільшили площі під картоплею. Поляки, німці, голландці, французи, у всіх повно картоплі. Тому Україні про експорт в ЄС не варто думати. Хіба що колись, у випадку критичного неврожаю і дефіциту, вони, можливо, дозволять завезти якісь невеликі партії картоплі»
Імпорт картоплі в Україну? Вже зараз відкритий
Доступність на ринку будь-яких сільгоспкультур і ціни на них часто змінюються по «синусоїді». Якщо в один рік посіяли мало — ціни на врожай ростуть. На наступний рік більше аграріїв сіють культуру, яка «вистрілила» торік. Але через перевиробництво на ринку виникає надлишок пропозиції, ціни йдуть вниз. Розчаровані фермери відмовляються сіяти цю культуру на наступний сезон, після чого ціни знову ростуть, а цикл повторюється.
З картоплею ця «синусоїда» особливо невигідна для виробників, підтверджує Сергій Маліновський. Останні сезони в картоплярство зайшло багато новачків, котрі «збивають» ціни на картоплю. Але ще чутливіше на ріст цін реагує населення: коли картопля дорога, люди починають активно саджати її на своїх ділянках на наступний сезон, ще більше знижуючи ціни. Натомість як тільки ціни підростають — підключається імпорт з країн Європи та Азії, чим тисне на них вниз. Через ці фактори промисловий виробник картоплі рідко має хороші ціни.
«Поляки заливають картоплею наш ринок. Вхідна ціна у нас вже 6 грн/кг, а у поляків є ще й дотації ЄС на вирощування. За шість гривень він продасть на експорт, ще й відшкодовує собі ПДВ. А український виробник продасть за 6 грн/кг, плюне і більше її не вирощуватиме, бо ціна рік від року літає по синусоїді. Картопля — це дуже нестабільна ніша»
Микола Пономаренко продає свою картоплю по 12 грн/кг, хоча ринкова ціна — 8-10 грн/кг. Мати вищу ціну йому вдається через довгу роботу в галузі — контрагенти знають його продукцію і її якість, яка дозволяє продавати дорожче.
Вартість промислової картоплі в Україні вища, ніж в сусідній Польщі, додає Андрій Беднарський. Так відбувається не тому, що українці щось роблять неправильно. Просто в інших регіонах Європи фермери мають доступ до більш розвинених систем зрошення та працюють у стабільніших кліматичних умовах. Хоча і там є свої виклики, адже головний фактор — це волога, повністю керувати якою неможливо. Натомість Україна значною мірою залежить від рівномірності природних опадів. В Україні також застосовують крапельне зрошення, але поки що не повсюдно.
Андрій Беднарський
керівник кластеру «Картопля» в «Контінентал»
«Наприклад, у «Контінентал» врожайність є досить високою для наших умов — 35–45 т/га, тоді як у більш зрошуваних регіонах Європи вона сягає 60–70 т/га. Ця різниця безпосередньо впливає на собівартість продукції. Як тільки ми зможемо вийти на рівень 70 т/га, наша картопля буде конкурентною на європейському ринку»
Імпорт дешевої європейської картоплі — не вирок для українських виробників, додає він. Багато вирішує питання локації та логістики. Іноді вигідніше купити картоплю по 12 грн/кг за 10-20 км від себе, ніж брати в ЄС за 6 грн/кг і везти її з Польщі за 600 км.
Різниця в доходах європейців та українців неспівставна, що також впливає на ринок картоплі в Україні, додає Сергій Маліновський.
«В ЄС картопля, яка по всім показникам просто «лялечка», коштує близько €1,5/кг. Це 70 грн/кг. Хто її в Україні купить, яка б вона красива не була? В ЄС півтора євро — прийнятна ціна, це як для нас півтори гривні. А для українського споживача зручна ціна — 10 грн/кг. Тобто в Україні бажання не перетинаються: український споживач не може купити картоплю за 10 грн/кг, а виробник — не може продати в нас за 70 грн/кг, або в ЄС за €1,5/кг»
Через ці фактори в Україні перспективним є лише сегмент очищеної картоплі для великих споживачів у великих містах, додає він. Промисловому виробнику варто шукати збут серед переробних заводів, кулінарій, мереж ритейлу у великих містах.
При цьому валовий врожай картоплі в Україні поступово скорочується, пояснює Андрій Беднарський. Він, як і Георг фон Нолкен, скептично оцінює дані FAOSTAT, згідно з якими у 2024 році промислові господарства та населення виростили 21 млн т картоплі, що начебто робить країну третім найбільшим виробником у світі після Китаю та Індії. Більш реалістичними він вважає оцінку Української асоціації виробників картоплі (УАВК) — 9-11 млн т щорічно.
Ринок чекає якісне насіння і якісну картоплю
Україна експортує мало картоплі ще і через її низьку якість, зазначає Микола Пономаренко. Найбільше на цей показник впливає якість насіннєвої картоплі. Якісний посівмат можна взяти лише в країнах ЄС, які серйозно ставляться до насіннєвого фонду — Німеччини, Нідерландів, Франції. Український Інститут картоплярства дає прийнятну якість, але виробляє картоплю не в тій кількості, і не з тими параметрами, яких потребує ринок.
«Все починається з насіння. У 2024 році я завіз 250 тонн насіннєвої картоплі з 65-68 грн/кг. Але я завожу якість. Це дозволяє вирощувати картоплю з такою собівартістю, яку я зможу продати без демпінгу. Всі розуміють, що неякісна і уражена хворобами продукція при переробці дасть багато відходів. Краще купити хорошу картоплю, і мати з неї більший вихід, ніж з дешевої неякісної»
Його думку поділяє Сергій Завгороднюк, президент компанії «Green Guild Group», яка спеціалізується на овочівництві, митті та вакуумній упаковці овочів. За його оцінками, вирощена в Україні картопля після миття на виході дає лише 35-40% якісного продукту, решту не можна використовувати в сегменті готової для приготування картоплі.
«Так, фундаментом якісної картоплі є якісне насіння. На жаль, в Україні тільки одна компанія може дати більш-менш нормальну якість, з Інститутом — дві. Решта насіннєвих компаній — це погане насіння, з якого неможливо виростити якісний товар. Насінництво в Україні занедбане, і тут потрібне втручання міністерства»
Микола Пономаренко пояснює, чому держава має займатись селекцією картоплі. Справді якісну насіннєву картоплю можна вирощувати лише на чистій землі, в сівозміні якої сім років не було соняшнику, кукурудзи, зернової групи культур. Це правило виконується селекціонерами в ЄС, але в Україні ускладнене тим, що фермери не можуть по сім років тримати поля вільними, бо мають заробляти на експорті інших культур.
«Можу сказати, що мені ледве вистачає землі на сівозміну. В мене є резерв, що не обробляється, і я туди заходжу з насінництвом. Я роблю на землі технологічні колії, оздоровлюю землю завдяки люпину, гірчиці і правильній сівозміні. Я не можу посіяти там соняшник, щоб заробити гроші в цьому сезоні. Для селекції картоплі треба вільна земля, якої не вистачає у фермерів. Тому з насінництвом має допомагати держава»
Великі господарства мають змогу дотримуватися повноцінної сівозміни, наголошує Андрій Беднарський. Компанія «Контінентал» нині вирощує картоплю на площі близько 2100 га і вже впровадила п’ятирічну сівозміну. У перспективі підприємство розглядає можливість подовження цього циклу до семи років, що дозволить ще більше знизити фітосанітарне навантаження на ґрунт, обмежити поширення збудників хвороб і стабілізувати врожайність у довгостроковій перспективі.
Попередниками картоплі в господарстві виступають озима пшениця та соя, які сприяють збагаченню ґрунту азотом, органічними рештками та киснем, покращуючи його структуру та підтримуючи належний рівень гумусу.
Компанія також розглядає перспективу розвитку напряму насінництва картоплі, для цього є земельні ресурси та потенціал для подальшого розширення виробництва. Реалізація цього напряму дозволить зменшити навантаження на репродуктивний насіннєвий матеріал і поступово знизити залежність від імпортного насіння. Разом з тим вітчизняна селекція картоплі залишається обмеженою, тому виробники значною мірою залежать від імпортного насіннєвого матеріалу, який забезпечує стабільну врожайність і показники якості.
Водночас, зазначає Беднарський, для господарств з зембанком близько тисячі гектарів дотримання семирічної сівозміни залишається складним завданням — це обмежує площі під картоплею та впливає на економічну ефективність виробництва. Тому державна підтримка галузі має бути спрямована насамперед на розвиток насінництва, стимулювання інноваційних технологій вирощування та раціональне використання земельних ресурсів.
Картоплесховище як маркер розвинутого господарства
Інша суттєва проблема галузі — в Україні мало хто з фермерів має сховища для зберігання картоплі, нагадує представник «Контінентал». Більшості виробників недоступна пролонгація продажу врожаю, тому вони намагаються якомога раніше зібрати і відвантажити врожай, поки на нього є ціна. І навпаки, виробник зі складом може працювати вдовгу, реалізуючи картоплю в періоди, коли її не вистачає на ринку і у переробників.
Керівник господарства «Органік-Д» Вадим Кричковський оцінює вартість овочесховища місткістю 2,5-3 тис. т приблизно в $2,5 млн. В цю цифру входить приміщення і повноцінна інфраструктура: під’їзди для транспорту, техніка для завантаження, системи зберігання та підключення електроенергії. Холодильне обладнання оцінюється окремо — €700/кв. м, або €500/т. Сумарно проєкт «під ключ» обійдеться у $1 млн на 2 тис. т зберігання.
«Картоплесховище — маркер розвинутого господарства. Воно дозволяє зберігати картоплю до травня-червня, коли на ринку української картоплі вже немає. Але мати сховище — це і маркер якості. Якщо ви покладете на зберігання в сховище картоплю низької якості — вона краще не стане, лише гірше, а ви прогорите. Це поріг, який треба пройти нашому картоплярству. Тоді буде якісна картопля, яку прийме ЄС і весь світ, тоді і експорт відкриється»
Цей процес — природня еволюція картоплярства, і УАВК в останні роки працює над цим питанням. Інші кроки в цьому розвитку — далі намагатись сертифікувати вільні карантинні зони, або хоча б рухатись в цьому напрямку. В Україні на внутрішньому ринку дуже багато неякісної картоплі, тому слід продовжувати рух на європейський ринок, навіть без експорту. Також державі слід розібратися з дотаціями в насінництво та розвитком тих сортів картоплі, які найбільше підходять виробникам.
«Еволюція — це і поступовий вихід на ринок промислових виробників, як реакція на зменшення вирощування картоплі в присадибних господарствах. Тобто картоплярство повинно поступово укрупнюватись, ставати більш якісним і професійним, заміщаючи домогосподарства, де люди вже не хочуть самі займатися картоплею. Але враховуйте — якщо держава не зверне увагу на картоплярство, то ця культура і далі поступово відмиратиме»
