Олексій Бовдир, «Скіф»: через війну змінилась сама модель вирощування: посіяв, поклав на елеватор, швидко продав — і все, руки потиснули і розбіглися
Джерело фото: Latifundist.com
Перше господарство, яке відвідав Latifundist.com в ході АгроЕкспедиції-2025 за підтримки Credit Agricole Bank та «КВС-УКРАЇНА» — підприємство «Скіф», яке обробляє близько 4 тис. га в Полтавській та Сумській областях. Така назва вибрана не випадково — головний офіс підприємства в селі Більськ розташований неподалік городища скіфської епохи.
Нас зацікавила вертикальна інтеграція в цьому господарстві: молочна ферма на 3500 голів, стадо овець, власний парк техніки. На майбутнє планується будівництво біогазового заводу, щоб завершити наступний ланцюжок генерування доданої вартості. В реальності все виглядає дещо менш оптимістично, розповідає нам власник компанії Олексій Бовдир: навіть у відносно тиловій Полтавщині безпека під великим питанням, а погода щороку готує нові сюрпризи. Про вирощування кукурудзи та жита на силос, коли вигідно продавати биків і чому не хочуть стригти овець — читайте в нашому інтерв'ю.
Збирають кукурудзу восени, щоб не домолочувати в березні
Latifundist.com: Пане Олексій, наскільки успішним був сезон, яка культура «вистрілила»?
Олексій Бовдир: Ви таке слово підібрали… У нас в ніч з 11 на 12 жовтня всю ніч все «вистрілювало». В Полтавській області було гучно. Слава Богу, всі цілі і нічого не пошкодило. Але думки такі… невеселі. Ми за час війни жодного разу не зупиняли роботу, за три роки побудували і запустили нову ферму. Але тепер з кожним місяцем летить на нас все щільніше, і тут все «веселіше».
По культурах, якщо порівнювати з минулим роком, то пшениця просіла. Не вважаю, що це проблема, але це виклики, які стимулюють нас переосмислити сівозміну. В майбутньому будемо думати про полив культур, які слугують основою для кормів. Наприклад таких, як силосна кукурудза.
Latifundist.com: Які показники отримали по врожайності в цьому сезоні?
Олексій Бовдир: У нас близько 4 тис. га в обробітку. Посіяли кукурудзу зернову на понад 1 тис. га, під кукурудзу на силос, пшеницю та сою — по 650 га. Ще посіяли соняшник на 400 га і жито на силос на 280 га.
Середня врожайність кукурудзи на зерно — 9,5 т/га, пшениці — 4,5 т/га, сої — 2,5 т/га, соняшнику — 3,4 т/га, жита — 14 т/га.
Latifundist.com: Аграрна спільнота багато обговорює олійні правки, хтось планує взагалі відмовлятись від вирощування ріпаку та сої. Будете зменшувати площі під ними?
Олексій Бовдир: Сою точно зменшимо. Ріпак ми б не зменшували, але минулого року погодні умови продемонстрували нам, що його просто не буде. В цьому році посіяли, якраз в серпні були невеликі дощі, тому сподіваємось, що йому вистачить вологи. Але ріпак — це така культура, з якою ніколи не буде так, що посіяв її і забув. І совку на ньому «ганяли», і ЗЗР вже стільки використали… непроста культура.
Ми ріпак майже 20 років сіяли щороку. А от в минулому сезоні 2024-2025 його просто не було. Ми посіяли одне поле, але не було вологи. Крайній дощ був 28 квітня, а після цього — аж 10 жовтня. Отакий у нас був сезон. Тоді в листопаді ми ріпак передискували і посіяли на тому місці кукурудзу на силос.
Але і по кукурудзі погода вносить корективи. Два роки тому так сталося, що ми кукурудзу перший раз за весь час роботи домолочували у березні. Це була катастрофа.
В цьому сезоні поставили собі задачу восени повністю зібрати кукурудзу. Склади готові, ми її засипаємо на зберігання, потім звідти витягуємо і сушимо, щоб сушарка не простоювала. Хай там і не критична вологість — 17-19%, але краще її зараз досушити, ніж лишати на зиму в полі.
Latifundist.com: І все ж, на вашу думку, які культури зараз більш перспективні за інші?
Олексій Бовдир: Прогнозів на найближчий час не робитиму. Але одне можу сказати точно — силосна кукурудза завжди у попиті. Фахівці «КВС-УКРАЇНА» порадили звернути увагу на неї, та також на силосне жито, воно зараз теж непогано себе показує. У нас велике стадо ВРХ, тому корм завжди у справі. Коли є тваринництво, то й питання збуту врожаю не так гостро стоїть.
Latifundist.com: Яка частка урожаю іде на корм тваринам?
Олексій Бовдир: На корм йде до половини, залишки продаємо. Раніше ми самі експортували за кордон, зараз орієнтуємося на внутрішнього споживача, бо з експортом багато мороки. Зараз трейдер дає в наших умовах менше, ніж український переробник. Приклад: кукурудзу ми продали на завод по 10 000 грн/т, а експортер дає 9 600 грн/т. 400 гривень на такому об'ємі — це вже трошки грошей.
Latifundist.com: Яке насіння використовуєте, як його контрактуєте під сівозміну?
Олексій Бовдир: Формуємо замовлення по структурі посівних площ, залежно від культур-попередників. Звичайно, немає такого, щоб соняшник по соняшнику на третій рік сіяли. Малюємо структуру полів до нового року, і далі хлопці роблять замовлення.
В цьому сезоні багато всього від «КВС-УКРАЇНА» посіяли — вся лінійка насіння озимих культур, кукурудза силосна тощо. По насінню взагалі працюємо тільки з оригінальним насінням і офіційними дилерами. Ми працюємо, а не граємось в агро.
Latifundist.com: Виробники нішевих культур скаржаться, що придбали б більше насіння жита, але все вже законтрактоване.
Олексій Бовдир: Хоча жито — цікава для нас культура, але я б сказав, що цього року взагалі не «проявилось», бо на озимі культури дуже повпливала спека. В нас на полях тиждень в червні протрималося 35-38°, і рослини просто горіли. Для жита вологи не було, а спека була дуже велика. Хоча загалом літо було холодне, але ці тижні зі спекою внесли значні корективи.
Біогазовий завод — перспективна ніша для тваринницького господарства
Latifundist.com: Тобто з зернотрейдерами ви зараз не співпрацюєте?
Олексій Бовдир: Чому ж, дивимось і на те, що пропонує експортер. Наприклад, у трейдера судно з кукурудзою мало відправлятись, але залишилось дозавантажити 500 тонн. Він на цей обсяг пропонує хороші ціни з умовою швидкої поставки. Ми тоді продали йому за 12 000 грн/т. Тому врожай нескладно продати, його аби виростити. Ну і зберегти.
Звичайно, притримати врожай, заробити на рості ціни — це тепер нереально. Змінилась сама модель вирощування: посіяв, зібрав, завантажив на елеватор, швидко продав — і все, руки потиснули і розбіглися. Це раніше весь врожай стягували в одне місце, на склад, а зараз думаєш, як товар розосередити так, щоб не прилетіло.
Latifundist.com: Про інвестиції чи капітальне будівництво ми в таких умовах не говоримо?
Олексій Бовдир: Навіть якщо війна колись закінчиться, проблеми нікуди не зникнуть. Україна втратила половину генерації електроенергії, мільйони виїхали, хлопців 18-22 років в Україні практично немає. Хтось фантазує, що в Україні буде такий економічний бум, що сюди їхатимуть з усього світу. А тепер я повернусь до вашого питання про інвестиції.
В нас ферма ВРХ, корови виробляють гній. Ми його перегнали через сепаратор, розділили на тверду і рідку фракцію. Що з ним далі робити, просто вилити на поле? Краще зробити закритий цикл тваринництва, коли гній переробляється в електрику або біогаз. Треба будувати когенераційну установку і заробляти на відходах. Багато агрокомпаній з тваринництвом зараз в це йдуть, обираючи між напрямком виробництва або біогазу, або електрики. Але так, це дуже великі кошти, а окупність таких проєктів не рік і не два.
Крім того, в нас росте споживання комбікормів. Зараз є своя установка зі змішування, але вже на кінець літа-2026 треба запускати повноцінний комбікормовий завод. Ми зараз готуємо комбікорм в ручному режимі, в якому складно контролювати його параметри. Потрібен вертикальний змішувач для комбікорму, в якому електроніка контролює якість і гомогенність суміші. Тобто буде велика кормоплощадка, резервуар з мелясою тощо, загалом буде більш сучасна технологія приготування комбікорму. Вже визначилися з обладнанням, прорахували проєкт. Якщо нічого не зміниться — з весни почнемо будівництво.
Latifundist.com: А яку площу полів можете покрити відходами тваринництва?
Олексій Бовдир: Раніше вносили розкидачами, тепер переналаштувались на компост і рідку фракцію. Кожен рік вносимо їх на 350-400 га. В основному вносимо під кормогрупу, силосну кукурудзу. Це працює — ми косили її і по 50 т/га, і по 60 т/га.
Latifundist.com: Деякі аграрії ставлять сонячні панелі, бачите в них сенс?
Олексій Бовдир: Коли у 2022-2023 рр. почались блекаути, ми порахували вартість кіловата з дизель-генератора. Тоді він коштував 15 грн, в три рази дорожче за ринкову ціну. Коли ми запускали доїльний зал, встановили сонячну станцію на 120 кВт-год. Вона згенерувала за рік 8% від загального споживання лише тваринницької ферми, не всього «Скіфа». В погану погоду станція генерує всього 3 кВт-год, настільки ефективність сонячної панелі прив'язана до сезонності. Якщо їх і встановлювати, то з акумуляторними батареями-сховищами, але тоді за проєкт страшні кошти набігають.
Ціни на продукцію тваринництва «встали» через депопуляцію та низьку купівельну спроможність
Latifundist.com: Скільки корів утримуєте?
Олексій Бовдир: Корів понад 1500, 1300 дійних. Загальна кількість до 3500 голів. І треба всіх нагодувати, а потім придумати, що робити з гноєм. Тому якби були доступні можливості швидко побудувати біоенергетичний завод, це б було самим вірним рішенням. Зараз ці відходи — золоте дно, ними можна землю удобрювати, можна — електрику генерувати. Минулого року ми вносили на поля по 150 кубометрів гною на гектар. Мало яке господарство має такий бонус для рослинництва.
Latifundist.com: В приватному секторі вже залишилось менше мільйона голів ВРХ. Бачите перспективи у такого домашнього тваринництва?
Олексій Бовдир: У нас по сусідству є фермерське господарство, де роблять крафтові молочні продукти. Вони нам не конкуренти, ми їм допомагаємо технікою, від комбайна і до трактора. Я налаштований їм допомагати, бо сьогодні нам складно конкурувати, а їм — просто нереально. І я не бачу особливих перспектив для малих виробників в молочному секторі. Хоча сподіваюсь, що вони закріпляться у своїй ніші.
Latifundist.com: Чому саме ВРХ, а не птахівництво чи свинарство? Кури та свині ж швидше ростуть.
Олексій Бовдир: Чому корови? Бо були в господарстві від самого початку (сміється — ред.). В нас є вівці, на балансі 400-500 голів. Скорочувати цей напрямок повністю я не хочу, але він як валіза без ручки. Вівці у нас є, але до кінця неясно, навіщо.
Культури споживання баранини в Україні немає. Це або для специфічної етнічної групи, або під свята. Тоді щось реалізуємо, але зовсім небагато. І особливої вигоди в їх утриманні немає. Постригти одну вівцю коштує 150 грн, з неї виходить 3 кг вовни. Вовна нормальної якості коштує 20 грн/кг. Тобто ти просто постриг вівцю, і вже в мінусі 90 грн.
По птахівництву і свинарству в Україні вже все напрацьовано. Ми завалюємо Європу яйцями, м'ясом птиці, свининою, всі квоти вибрані. Але кожен має займатися своєю справою. Ми вибрали ВРХ. «Скіф» вже перетнув відмітку в 50 т залікової ваги молока на добу, тому щось в скотарстві ми таки розуміємо.
Latifundist.com: Переробники кажуть, що імпорт польских дотаційних молочних продуктів вбиває їм бізнес. А виробнику молока?
Олексій Бовдир: Це питання захисту внутрішнього ринку і свого виробника, і тут ми полякам програємо. Раніше були від москалів залежали — вони починали торгові війни, закривали імпорт сиру, і наші виробники залишались без збуту. Це була постійна катастрофа: сьогодні Москва купує, а завтра вже не купує.
Тепер ринок заполонили дешеві іноземні продукти. Повністю вони нашу продукцію не витіснять, але займають немалу частку. Якби Україна таку частку мала на молочному ринку Польщі, вони б нам зразу позакривали кордони, як зробили це з нашим зерном. І я не бачу, щоб наша влада якось це питання регулювала.
Latifundist.com: По напрямку ВРХ, виробляєте лише сире молоко?
Олексій Бовдир: Ні, ще є дорощення худоби. Але просто не встигаємо добудовувати приміщення, щоб розмістити всіх тварин. Наприклад, спробували м'ясний напрямок, у нас були ангуси (абердино-ангуська порода), а коли прийшла зима, ніде було всіх розмістити. Довелось продати 70 голів товаришу на забій.
Якщо продавати ВРХ, це треба робити або до семиденного віку, або вже в кондиції. Найдорожча група тварин — телята до двомісячного віку. Воно за цей час спожило півтони молока і комбікормів, і йому потрібні специфічні умови для утримання. А продавати ВРХ до 400 кг — це в кращому випадку нуль, а то і збитки. Тому дорощуємо бика до 500 кг, потім продаємо. Зараз ціна в живій вазі перетнула 100 грн/кг, і за півтонного бика можна виручити 50 тис. грн. Думаю, Бог побачив, як ми працюємо, і десь над нами змилостивився (сміється — ред.).
Latifundist.com: У 2022 році аграрії почали конвертувати зерно на м'ясо, у тваринництво прийшло багато нових гравців. Відтоді галузь стала набагато конкурентнішою?
Олексій Бовдир: Основна проблема на внутрішньому ринку — зменшилася кількість населення і купівельна здатність. Через це «встала» ціна на продукцію тваринництва. Тому динаміку галузі зараз ніхто не може прогнозувати.
Але я не згоден, що у 2022-2023 році всі прям кинулись у тваринництво. Так, люди почали інвестувати, побудували великі ферми на тисячі голів дійних корів. Мої товариші і друзі розбудовують ферми, перебудовують, щось змінюють. Але це закономірно: у населення поголів'я корів зменшується, і агрокомпанії компенсують частку ринку, що звільнилася.
Latifundist.com: Збут молока налагодили без складнощів?
Олексій Бовдир: Здаємо Білоцерківській агропромисловій групі, ми з ними 18 років. Жодного літра молока за цей час ми не продали іншим переробникам. Тут все добре: за час війни вони ні на добу не прострочили оплату.
Latifundist.com: Наостанок, яку технологію обробітку грунту використовуєте?
Олексій Бовдир: Комбіновану. Плугами практично не користуємося. Можливо, цього сезону крайній раз люцерну переорюємо, таку, яку закінчуємо експлуатувати. Далі може будемо пробувати якось поверхнево, без переміщення пласта. Все інші культури — мінімальний обробіток. Традиційну технологію практично уникаємо.
Ось два варіанти: одне поле виоране, а друге пройшли глибокорозпушувачем. Назву вам цифри, вони разючі. Там, де орали — 1,8 т/га, а де не орали — 2,6 т/га. А межа окупності — 1,7 т/га. Тобто ти пройшовся плугом — фактично, отримав збиток. Srtip-till у нас немає, сіємо по no-till. Вже цього року сіяли в одному полі по силосній кукурудзі. Мульчувачі поставили, порозбивали рештки і посіяли.
