Молоко — в нуль, свині — в плюс: Олег Балагура про економіку тваринництва, складну посівну, реформу держпідприємств та вітчизняну селекцію
Джерело фото: Latifundist.com
20 млн грн у свинарство вже вклали, ще 600 млн грн планують інвестувати у розвиток ВРХ. Банкам тут більше не довіряють — після гіркого досвіду власним «фінансовим інструментом» називають зерно. Його притримують на складах і продають лише під потребу. Так сьогодні живе ДП «Шевченківське», яке, як і інші державні підприємства проходить через етап реформування: протягом найближчих трьох років воно має трансформуватися в акціонерне товариство або ТОВ.
Про економіку тваринництва, виживання і прибутковість державних підприємств, непросту посівну-2026 та роль української науки і селекції — у розмові з керівником ДП «Шевченківське» Олегом Балагурою.
Посівна-2026: РКД, безводний аміак і соя як стратегічна культура
Latifundist.com: Стартували вже з весняною посівною?
Олег Балагура: Так, хоча було непросто, бо фінансове навантаження виросло, а технологію потрібно витримувати. Провели перше підживлення озимої пшениці — традиційно аміачною селітрою, приблизно по центнеру на гектар.
Latifundist.com: Дивитесь у бік альтернатив селітрі?
Олег Балагура: Якраз цим займаємось. Вирішили також вносити безводний аміак. Він теж суттєво подорожчав — фактично з 30 тис. до понад 50 тис. грн. Але є технологія і якщо хочеш триматися на нормальному рівні, потрібно вкладатися.
Паралельно переобладнуємо сівалки під внесення рідких міндобрив. Ціни на традиційні NPK, карбамід і селітру дуже високі, тому шукаємо альтернативи. Рідкі добрива дають гарний ефект. І не тільки ми такі хитрі — це загальна тенденція. Уже цього сезону будемо сіяти основні культури з рідкими добривами — і ячмінь, і кукурудзу.
Україна сама виробляє значну частину рідких добрив, тому ціни більш стримані. До того ж ми працюємо з постачальниками більше п’яти років, вони йдуть нам на зустріч, дають відтермінування платежів. Зараз головне — в оптимальні строки провести всі весняні роботи.
Читайте також: Скільки коштуватиме посівна-2026: добрива і пальне дорожчають, кредити — обережніші
Latifundist.com: А яка ситуація з дизпаливом?
Олег Балагура: Складна. Цього року вона була важкою навіть узимку. Витрати дизпалива були на рівні літніх, адже маємо чотири ферми. Закупили потужні генератори, щоб забезпечити стабільну роботу, тому взимку споживання пального було дуже високим.
Але ми втримали виробництво, зберегли поголів’я і показники. Весну зустрічаємо з певним запасом пального, а далі будемо продавати кукурудзу, пшеницю, сою, цукровий буряк і купувати пальне.
Latifundist.com: Чи плануєте скорочувати площі під соєю?
Олег Балагура: Соя для нас стратегічна культура. У нас 800 корів плюс шлейф ВРХ — загалом близько 5 тис. голів. Останнім часом ми також інвестували у свинарство, і цей напрям дає хороший прибуток. Технології дозволяють вирощувати свиней до 120 кг за шість місяців і продавати їх. Тут усе впирається в технології, годівлю і, звісно, команду.
Загалом наше майбутнє бачимо в розвитку тваринництва, зокрема ВРХ. Плануємо інвестувати в молочну ферму. Ті, що маємо зараз, працюють нормально, але хочеться вийти на інший рівень. Там, де технології — там і економіка.
Економіка тваринництва
Latifundist.com: Нинішнє падіння цін на молоко не демотивує?
Олег Балагура: Ціна дійсно просіла — приблизно на 8 грн/кг менше, ніж торік. Але ми продаємо по 15 грн/кг, бо маємо хороші обсяги, і молокозавод нами дорожить (здаємо на Андрушівський молочний завод). Звісно, маємо з ними непрості перемовини. Але тваринництво — це не той бізнес, який можна зупинити і потім легко відновити. Якщо його знищити, повернути буде дуже складно. Ми вже бачимо господарства, які фактично зникли після скорочення поголів’я.
Але якщо говорити про молоко, то ціна на нього — це лише пів біди. Значно болючіше б’є по кишені вартість електроенергії. Тому я завжди кажу: молоко — це соціальний проєкт. Це робочі місця. Там, де є ферма — там живе село.
Latifundist.com: По тваринництву виходите хоча б у нуль?
Олег Балагура: По молоку — так, виходимо в нуль. Але шлейф (вирощування молодняка) — це затратна частина. Водночас без нього не буде і молока, тому тут усе взаємопов’язано.
Якщо рахувати економіку, то нам потрібно близько 300–400 га під силос. Якщо ці площі засіяти кукурудзою на зерно, при врожайності 8–9 т/га і ціні від 8 тис. грн/т — це приблизно 24 млн грн виручки. Тваринництво такого прибутку ніколи не дасть. Але що таке силос? Це база, без нього неможливо утримувати поголів’я.
Latifundist.com: Уявляю картину, як ви берете калькукулятор і рахуєте: економіка в нуль, це поле під товарною кукурудзою мені принесло стільки-то. Що тоді мотивує триматися за тваринництво?
Олег Балагура: Це гроші, які залишаються в селах. Без тваринництва село просто не виживе. Бо це не тільки ферма — це ще й ветеринари, обслуговуючий персонал, інфраструктура. Плюс це гроші на зарплати, лише у нас фонд оплати праці сягає 600–700 тис. грн на місяць.
Зараз бачимо, що в багатьох селах уже немає корів — ні в господарствах, ні у людей. Молодь менше хоче цим займатися. Хоча є й інший тренд: люди починають робити власні молочні продукти — сир, сметану, бринзу, і знаходять свою нішу. Ми навіть допомагаємо таким господарствам.
Latifundist.com: Скільки інвестуєте у ферми?
Олег Балагура: Вклали близько 20 млн грн у свиноферму і вже маємо звідти результати. Щоб побудувати сучасну ферму ВРХ — це вже проєкти на рівні 600 млн грн. Ми зараз готуємо такий проєкт, бо молоко буде прибутковим лише за наявності сучасних технологій.
Latifundist.com На яке поголів’я розрахований проєкт?
Олег Балагура Орієнтовно на 1 500 корів. У мене є амбітна мета — вийти на продаж щонайменше 40–50 т молока на добу.
Читайте також: Роботи, каруселі та ШІ: Керівник GEA в Україні Ярослав Ніцак про розвиток молочного тваринництва в Україні та точку рентабельності переробки
Latifundist.com: По свинарству маєте економіку?
Олег Балагура: У нас є власний племрепродуктор великої білої породи. Цього року продали 5 тис. поросят на відгодівлю і майже 2 тис. населенню. Тому, так, по свинарству маємо гарну економіку. Нашою фішкою є те, що у нас буквально черги стоять за свиньми. Щоп’ятниці виписуємо поросят, приїжджає по 100–200 людей, які беруть по кілька голів.
По свинях ціна коливається: була 62–64 грн/кг, зараз трохи підросла, раніше доходила і до 90 грн/кг. Але я не прихильник надвисоких цін. Є собівартість і нормальна маржа — близько +30%. Це і є здорова економіка.
Мене тут агітували піднімати ціну. Але я кажу: ні. Ми маємо заробляти не на високій ціні, а на обігу. Коли ринок працює за принципом «є ціна — продаємо, нема — стоїмо», ефекту мало від цього.
Реформа державних підприємств: плюси і мінуси
Latifundist.com: Давайте тепер поговоримо про реформу державних підприємств. Наскільки розумію, ДП «Шевченківське» зараз перебуває з у так званому транзитному стані?
Олег Балагура: Так, ми найняли юридичну команду, яка супроводжує процес. Наше завдання — завершити річну звітність, баланс, провести інвентаризацію основних засобів. Усі документи готуємо і передаємо юристам. Це все погоджується через НААН.
Постановою Кабміну на такі перетворення відведено до трьох років. Чесно кажучи, це дуже довго. Бо в такому «перехідному» статусі є ризики, наприклад, банки можуть не кредитувати підприємство, поки не зрозумілий його юридичний статус. Ми намагаємося максимально пришвидшити процес: і юридична, і бухгалтерська служби працюють щодня, постійно оновлюємо документи, щоб швидше перейти до нової форми господарювання.
Транзитний стан додає проблем, бо часто переробники і навіть трейдери не хочуть працювати з державними підприємствами. Ми отримуємо відмови лише через форму власності. Хоча за ефективністю часто не поступаємося приватним компаніям.
Latifundist.com: Можливо, складнощі пов’язані зі статусом вашого підприємства, зокрема тим, що в реєстрах воно перебуває у стані припинення?
Олег Балагура: Можливо, і так, але очевидно одне: в нинішніх умовах державним підприємствам працювати значно складніше.
Latifundist.com: Після трансформації держава лишиться власником?
Олег Балагура: Так, це буде 100% державна власність у підпорядкуванні НААН. Але якщо дивитися історично, багато підприємств починали як державні, а з часом ця частка зменшувалася або зникала. Тому як буде далі — питання відкрите.
Latifundist.com: На вашу думку, ця реформа неминуча і правильна?
Олег Балагура: Щоб це оцінити, треба розуміти кінцевий результат, адже сценарії можуть бути різні. Я знаю господарства, які перейшли у Фонд держмайна і зараз мають серйозні проблеми і з організацією роботи, і з економікою, і з заборгованістю.
Я вважаю, що аграрна наука повинна мати свої державні підприємства. Без землі наука не працює. Потрібно вирощувати вітчизняне насіння, створювати нові сорти й гібриди. Це має бути зв’язка науки і виробництва і, власне, для цього й створювалися такі підприємства.
Колись наше господарство було елітно-насіннєвим радгоспом. Ми вирощували до 300 т насіння цукрового буряка для заводу, де його доробляли. Тоді господарства сіяли вітчизняне насіння, діяла чітка стандартизація, наприклад, цукристість буряка мала бути не менше 16%. Зараз ситуація інша. На ринку представлена селекція з усього світу, і конкурувати складно. Адже селекція потребує значних інвестицій і важливо не лише створити сорт, а й утримати його на ринку.
Latifundist.com: Скільки у вас зараз відведено під науку?
Олег Балагура: Близько 1 тис. га насіннєвих посівів — це пшениця і ячмінь. Проблемою залишається те, що ми вирощуємо якісне насіння, проводимо апробацію, але попит уже не той, що раніше.
Під тваринництво нам потрібно близько 1500 га — це силос, сінаж, зерно. Якщо порахувати, лише на корми потрібно приблизно 150 т зерна на місяць.
Цукровий буряк — культура «вищого пілотажу»
Latifundist.com: ДП «Шевченківське» є одним із підприємств Інституту цукрового буряку. Чому тоді ви цю культуру майже не вирощуєте?
Олег Балагура: Чому ж — ми вирощуємо. Минулого року врожайність у нас була близько 65 т/га. Хоча умови збирання були екстремальні — про це можна окремий фільм знімати. Техніку тягнули тракторами, люди працювали цілодобово в полі. Але ми жодного кагату не залишили в полі, все вивезли, буряк не замерз.
Загалом цукровий буряк культура прибуткова. Вона затратна, але прибуткова.
Latifundist.com: Тут не можу з вами погодитися: останні два роки не дуже прибуткова, особливо на фоні зернових.
Олег Балагура: Давайте порахуємо. Площа під цукровим буряком минулого року 130 га, врожайність — 65 т/га. Це приблизно 9 тис. т буряка. Ми здали його на завод, отримали вихід цукру — близько 80 кг з тонни. Тобто маємо приблизно 720 т цукру.
Якщо брати ціну близько 2 грн за кг, то це приблизно 14 млн грн виручки. Тобто понад 100 тис. грн з гектара. Яка ще культура дасть таку реалізацію?
Latifundist.com: Але ж затрати на вирощування буряку чималі.
Олег Балагура: Затратна частина в буряку не є критично більшою. Я завжди кажу: цукровий буряк — це культура «вищого пілотажу». Основний мінус не в затратах, а в ціні на цукор. І тут питання: в чому винен виробник? Ми ж не формуємо світову ціну.
Також читайте про те, як змінюється вибір культур і гібридів перед посівною-2026
Про конкурентність української селекції
Latifundist.com: У вас українська селекція буряку?
Олег Балагура: Так. Свого часу ми були оригінаторами гібриду «Булава». Розробляли його разом із селекціонером Миколою Ройком. Це був дуже відомий і якісний гібрид в Україні.
Ми вирощували його приблизно на 2 тис. га, проводили дражування насіння. Але через те, що ринок більше орієнтувався на імпорт, наш гібрид не мав великого попиту. Тому фактично використовували його самі, частину закладали на склад і щороку висівали. І не прогадали: врожайність і якість хороші. А головне — це наш, вітчизняний продукт.
Щоправда, доробка насіння відбувалася не на вітчизняному заводі, а на заводі SESVanderHave. І це, звісно, мінус. Нам бракує власної потужної інфраструктури.
Latifundist.com: На фоні селекції, наприклад, тих же SESVanderHave або KWS, «Булава» конкурентна?
Олег Балагура: За цукристістю — так, конкурентна. Але світ рухається вперед. З’являються нові технології, наприклад, КОНВІЗО® СМАРТ. Це вже інший рівень, але й інша ціна насіння, досить висока. І щоб вивести такі сорти, потрібні відповідні технології, наука, кошти. Час іде вперед, і сучасні технології задають напрямок розвитку.
Latifundist.com: Можливо, тоді варто просто чесно визнати: була «Булава» — і добре. Це я так підводжу до більш ширшої рамки: чи конкурентні ми з нашою наукою чи варто щось-таки сховати в архів?
Олег Балагура: Як вам сказати… Питання складніше. У нас є, наприклад, дослідницький полігон у Гребінках. Там представлено багато вітчизняної селекції — кукурудза, пшениця, буряк. І результати там справді хороші. І вони там чудові не тільки через те, що хтось хоче це показати так. Ні, усе прозоро і відкрито. Просто сьогодні наука — це гроші. Подивіться, скільки інвестують названі вами SESVanderHave і KWS, та порівняйте з нашими можливостями. Ось і вся відповідь.
Але відмовитися від власної селекції — це означає втратити цілу нішу. Це і гроші, і виробництво, і робочі місця для науки. Ми ж любимо казати, що Україна — аграрна країна. Але якщо все насіння будемо завозити, то наскільки ми тоді аграрні?
Наука: підходи треба змінювати
Latifundist.com: Але ж ви не змусите фермера сіяти українську селекцію, якщо вона програє за ефективністю. Можливо, справа в тому, що вона просто не витримує конкуренції?
Олег Балагура: Я ж кажу, що наука — це гроші. У будь-якій сфері: і в техніці, і в технологіях, і в селекції. Плюс ще один великий мінус — дефіцит кредитів. А це сьогодні основне. Тільки не під 18–20% на рік під обігові кошти. Спробуйте взяти мільйон і повернути мільйон двісті. У світі ж працюють з іншими ставками — 2–5%. Плюс є довгі гроші під інвестиційні програми, оновлення техніки, розвиток. У нас же навіть по держпідтримці часто обіцянки не виконуються. Приведу простий приклад, колеги-фермери поставили пташник, розраховували на компенсацію, а їм кажуть, що в бюджеті вже немає коштів.
Тому виробник залишається сам на сам із ринком, цінами на цукор, пшеницю, будь-яку продукцію. А витрати тим часом ростуть — добрива дорожчають, паливо, пестициди. А ціни на реалізацію — ні. От і все.
Latifundist.com: Тоді чи потрібна нам наука в тих масштабах? Всім відомі історії про схеми на державних землях.
Олег Балагура: Звісно, коли землі здавали, зерно продавали за заниженими цінами, то неважливо, скільки гектарів — тисяча чи мільйон: усе буде збиткове. Тоді треба міняти підходи. Але треба розуміти, що буває і інакше.
Я нещодавно був у Новому Саді, в Сербії. Там поєднали державний підхід і приватний бізнес. Вони успішно продають свої сорти пшениці, люцерни, кукурудзи тощо. Одним словом, знайшли свою нішу. Мабуть, ми свою ще ні. І, чесно кажучи, ще не все зробили для того, щоб вона з’явилася.
Ви правильно сказали: якщо гібрид не пішов, може, варто змиритися і закрити напрям. Але тут важливо не перегнути. Бо якщо втратимо своє, то потім складніше це відновити.
Про прибутковість державних агропідприємств
Latifundist.com: Тоді спитаю прямо: ваше підприємство прибуткове?
Олег Балагура: Конкретно по нашому господарству оборот складає 205 млн грн. Податок на прибуток — близько 30 млн грн. Загалом усіх податків сплатили приблизно 70 млн грн.
Latifundist.com: Ви говорите про 70 млн грн сплачених податків. Нещодавно було оприлюднене розслідування, хоча, відверто кажучи, у мене є багато питань до його фактажу. Там, зокрема, з посиланням на запит до аудиторської служби, йшлося про нібито 73 млн грн недоотриманих доходів через управлінські рішення. При цьому прямі збитки оцінювалися у 3 млн грн. Можете це пояснити?
Олег Балагура: Дивіться, якщо ви візьмете будь-який акт аудиту, там часто фігурують великі узагальнені цифри — 70, 80, 90 млн грн. Але основний документ — це акт ревізії, де вже конкретно розписано порушення. Ми звернулися до Міністерства юстиції для проведення експертизи по цих затратах. І експертиза показала, що висновки ревізії не підтверджуються.
Ситуація простіша, це була технічна помилка. Агроном «прошляпив» і вказані площі відрізнялися від фактичних. Через це й виникли всі ці питання. Ми зібрали документи, відправили на експертизу і вона підтвердила, що дійсно була помилка, яку потім відразу по статистиці виправили.
Про кредити і стратегію продажу зерна
Latifundist.com: Ви казали, що банки неохоче дають ДПшкам гроші. Працюєте на своїх грошах?
Олег Балагура: Ми свого часу дуже обпеклися на банках, зокрема на банках «Україна» і «Хрещатик». У нас там залишилися кошти, які ми досі сподіваємося повернути. Тому наш єдиний «банк» сьогодні — це зерно. Нам потрібні гроші — ми продаємо зерно, отримуємо кошти і одразу їх використовуємо на закупівлю ТМЦ, заробітні плати.
Latifundist.com: На свої грошах працювати дорожче.
Олег Балагура: Ми інакше на це дивимось. Нам треба, щоб гроші рухалися і не лежали на рахунках. Ми цього боїмося. Світ зараз такий, що кошти можна просто втратити, а з банку їх не повернеш — банк своє забере.
Latifundist.com: Нагадує підхід покійного Леоніда Яковишина, який казав: «Моя валюта — це зерно на елеваторі».
Олег Балагура: Так, у нас схожа логіка. Але не тільки зерно, а і молоко та м’ясо. Молоко — це взагалі «фабрика грошей», бо маємо щомісяця стабільні надходження.
По свинині теж є чіткі графіки продажів. А зерно — це наш запас, який лежить на складах. Потрібні кошти — продали. Зараз, наприклад, купували безводний аміак, паливо — продали зерно, отримали гроші. Працюємо переважно по передоплаті.
Читайте також: Контракти під тиском: що змінюють атаки на порти у міжнародній торгівлі зерном
Latifundist.com: Зважаючи на те, що зараз у вас, по суті, транзитний період, поправте, якщо помиляюся, але ви ж як керівник переобираєтеся? Чи немає ризиків починати такий масштабний проєкт?
Олег Балагура: Мене можуть переобрати, але господарство залишається, люди залишаються. Суть не змінюється. Це потрібно не мені особисто — це потрібно підприємству.
