Посівна 2026: як змінюється вибір культур і гібридів
Джерело фото: Latifundist.com
2026-й не обіцяє аграріям простих рішень: погода нестабільна, загальна ситуація в країні змінюється, а маржа тримається на тонкій межі. Для насіннєвих компаній це сигнал готуватися до нового циклу запитів: більш ранні гібриди, вища стійкість і більше доказів ефективності. Адже вибір гібрида у 2026 році стає не рекомендацією, а своєрідною страховкою.
Що сіяти у 2026 році
Попри відносно стабільний набір культур у зерновому клині, сезон-2026 вимагатиме інших підходів. Ринок, клімат і державні регулювання змушують фермерів переглядати структуру посівів, а не просто повторювати відпрацьовані схеми.
Найперше — це ймовірне зменшення площ під соєю. Зокрема через запроваджене 10% мито, додаткові витрати на оформлення висновків про походження, низькі світові ціни та погодні ризики. Попри дискусії й суперечливі оцінки, соя залишається рентабельною культурою. У деяких регіонах її маржинальність навіть перевищує показники соняшнику — однієї з найприбутковіших культур в Україні.
Що стосується кукурудзи, то навіть за нинішніх світових цін, обсягів виробництва та валового збору культура залишається привабливою. Україна й надалі є ключовим постачальником кукурудзи до ЄС, формуючи близько 57% імпорту. Саме стабільний зовнішній попит робить кукурудзу більш передбачуваною культурою для планування сезону.
Соняшник, за інформацією MAS Seeds Україна, у 2026 році може незначно подорожчати за рахунок подальшого перерозподілу сегментів на користь технологічних. Культура стабільно демонструє найвищу рентабельність — це підтверджують і розрахунки Всеукраїнського конгресу фермерів. Соняшник залишається лідером у структурі посівів: його вигідно вирощувати й відносно легко реалізовувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Україна утримує близько 40% світового ринку соняшникової олії, а всередині країни працює потужна переробка. Це суттєва перевага: аграріям не потрібно шукати експортера чи думати про складну логістику — заводи самі забирають насіння. До того ж експорт олії значно простіший і вигідніший, ніж вивезення зернових культур, зокрема кукурудзи, які залежать від портової інфраструктури та складних маршрутів.
Важливим фактором залишається клімат. Попри посухи у південних і східних регіонах, частка соняшнику зберігається завдяки стабільному попиту та високій ціні на продукцію, яка частково компенсує ризики сухих сезонів.
Окремо варто відзначити, що українське насіння й надалі визнається еквівалентним європейському. Якщо у 2020 році це стосувалося кукурудзи та зернових, то у 2025 році — вже й соняшнику, ріпаку та сої. Це дозволяє насіннєвим компаніям працювати на повну потужність, забезпечувати доробку насіння та реалізовувати його як на внутрішньому ринку, так і за кордоном.
Куди можна масштабуватися
Вирощування основних польових культур для українських аграріїв — добре знайома справа. Водночас нішеві культури залишають простір для експериментів: господарства дедалі частіше готові сіяти нові культури, реагуючи на зміну споживчого попиту.
В останні роки зростають площі під льоном, коріандром, нутом, сочевицею, а також під бататом і спаржею. Ці культури стають дедалі популярнішими не лише на внутрішньому ринку, а й у світі, де стабільно зростає попит на здорове харчування та спеції.
Для фермерів це не лише можливість вийти на нові ринки збуту, а й спосіб частково диверсифікувати ризики та компенсувати втрати в складні сезони.
Окрім нішевих культур, аграрії все активніше придивляються до кормових трав і сидератів. Попит на них зростає, а ЄС у найближчі роки планує відводити значні площі під багаторічні трави для сталого виробництва кормів. Україна має для цього суттєві переваги — великі площі, сприятливі кліматичні умови та практичний досвід вирощування таких культур.
Найпоширеніші серед них — люцерна, конюшина, еспарцет, буркун і лядвенець український. Їх вирощування дозволяє покращити сівозміну, структуру ґрунту та частково замінити мінеральні добрива, а також диверсифікувати виробничі ризики. Окремим напрямом розвивається виробництво насіння кормових трав. Уже сьогодні існує запит на визнання еквівалентності українського насіння в країнах ЄС, а можливість отримання сертифікатів OECD та ISTA відкриває шлях до зростання експорту.
Коли сіяти? Клімат як головний агроном
Якщо раніше агрономи могли планувати посіви з точністю до тижня, то сьогодні ситуація кардинально змінилася. Посухи, нестабільні опади, тривалі періоди без дощу та різкі перепади температур суттєво впливають на розвиток культур, їхню продуктивність і якість врожаю.
Минулого сезону центральна та південно-східна частини України зіткнулися з критично низьким рівнем опадів. Травень і червень були прохолодними, що призвело до відтермінування розвитку рослин щонайменше на 10 днів на півдні та більш ніж на 20 днів на заході країни. На окремих полях приморозки настали раніше, ніж сформувалася «чорна точка» — індикатор завершення біологічних процесів у рослин.
Це позначилося на вологоутриманні гібридів кукурудзи: близько 10–15% площ залишилися незібраними до зими. Під час збирання, навпаки, спостерігалися надмірні опади, що спричинило перестій кукурудзи. Соя формувала врожай із нижчим вмістом протеїну, соняшник — зі зниженим вмістом олії та підвищеним кислотним числом.
Близько 10–15% площ кукурудзи залишилися незібраними до зими. Під час збирання, навпаки, спостерігалися надмірні опади, що спричинило перестій. Соя формувала врожай із нижчим вмістом протеїну, соняшник — зі зниженим вмістом олії та підвищеним кислотним числом.
Такі кліматичні коливання змушують аграріїв значно уважніше підходити до вибору гібридів. Зростає попит на ранні та середньоранні форми, які дозволяють зменшити ризики й отримати стабільний результат навіть за складних погодних умов.
На ринку вже представлені гібриди кукурудзи, здатні витримувати нестійкі опади та відтермінований розвиток. Також пропонуються гібриди соняшнику з підвищеним вмістом олії навіть у роки з дефіцитом вологи, а також сорти сої та ріпаку зі стійкістю до приморозків. Раціонально підібраний генетичний матеріал стає одним із ключових інструментів управління ризиками у сучасному землеробстві.
Експорт українського насіння — перспективна історія
Українське насіння залишається конкурентоспроможним на світовому ринку — і це підтверджується щосезону. Навіть в умовах війни українські насіннєві компанії укладають нові міжнародні контракти, модернізують заводи та розширюють виробничі потужності.
Сьогодні насіння з України постачається у понад 30 країн світу. Близько 80% експорту забезпечують члени «Насіннєвої асоціації України», зокрема MAS Seeds Україна, «Фармзаат Україна», Lidea, «КВС-УКРАЇНА», Syngenta, «МАЇС» і «Лімагрейн».
Визнання Європейським Союзом еквівалентності українського насіння зернових, кукурудзи, олійних і цукрових буряків відкриває доступ до європейського ринку та встановлює високі стандарти якості. Українські компанії вже довели, що здатні ефективно працювати за цими вимогами та конкурувати з міжнародними виробниками.
Насіння — це не просто сировина, а товар із доданою вартістю. Його експорт формує імідж України як системного й авторитетного гравця на світовому ринку та одночасно посилює продовольчу безпеку.
Захист інтелектуальної власності: ситуація загострюється
Інтелектуальна власність у насінництві — один із ключових чинників впливу на бізнес і ринок, і у 2026 році ця тема звучатиме ще гучніше. Кількість селекціонерів і компаній в Україні зростає, проте не завжди зрозуміло, звідки походить їхній генетичний матеріал.
Кількість відвертого фальсифікату з так званих «чорних мішків» зменшилася, однак на ринку залишаються «сірі» пропозиції з непрозорим походженням насіння. Це стосується не лише соняшнику чи кукурудзи, а й ріпаку, сої та овочевих культур.
Проблема загострилася з приходом нових технологій і міжнародних гравців, які відкривали в Україні селекційні станції та тестували нові гібриди, але згодом зіткнулися з крадіжками інтелектуальної власності. У результаті міжнародні компанії змушені діяти вкрай обережно: R&D — це великі інвестиції, і за відсутності захисту немає стимулу вкладатися в нові розробки.
Наслідки очевидні — втрати податкових надходжень для держави та доходів для легальних виробників. За збереження нинішнього підходу інновації можуть просто перестати надходити на ринок, а агровиробники — залишитися без альтернатив і доступу до сучасної генетики.
Розв’язання проблеми лежить не лише в площині відповідальності правовласників, а й у сфері законодавства. Сьогодні перша частина закону про реєстрацію сортів працює, тоді як друга — фактично ні. Виробник не може оперативно захистити свої права, клієнт — довести підробку, а судові процеси тривають роками. До того ж реєстрація та підтримка сортів потребують фінансових витрат, на які готові не всі.
Лише за умови ефективного контролю за генетичним походженням насіння Україна зможе залучати нові продукти й зберегти довіру міжнародних компаній. Цю проблему не вирішить один гравець чи один закон, але спільні дії ринку та чітка позиція держави щодо прозорих правил здатні швидко змінити ситуацію. Довіра, передбачуваність і системність — основа розвитку насіннєвого ринку у найближчі роки.
Сюзана Григоренко, виконавча директорка «Насіннєвої асоціації України»
