Село із Зони відчуження
Сьогодні річниця аварії на Чорнобильській АЕС — найбільшої техногенної катастрофи за всю історію людства. Нещодавно кореспондент Latifundist.com побував у Зоні відчуження і ділиться своїми враженнями від побаченого.
Одним із перших пунктів екскурсії Зоною стає село Залісся — покинуте село, яке до аварії на ЧАЕС належало до Чорнобильського району Київської області. Воно розташоване за 15-20 хвилин ходьби від Чорнобиля. Відвідувачі зони, які їдуть з боку КПП «Дитятки», обов'язково його проїжджають, але не завжди помічають. З дороги можна побачити тільки зелене буйство дерев і чагарників. Але якщо зупинитися і побродити цим диким лісом, то під його пологом можна виявити руїни будинків і сараїв, старезні паркани, врослі в землю колодязі, колишній сад під назвою «Дружба» площею 5,3 тис. га. У південній частині села розташована «промзона» — залишки тваринницького комплексу і заводу з переробки льону. Після аварії тут розташовувалася експериментальна пасіка.
До Чорнобильської катастрофи тут жило 3062 людини. Тут були середня школа, будинок культури, бібліотека, пологовий будинок. Досі добре збереглися пам'ятник загиблим воїнам-односельцям і меморіал Герою Радянського Союзу Миколі Андрійовичу Петрову. Після аварії все населення було переселено в село Нове Залісся Бородянського району. Зі 150 «самоселів», які зараз розосереджені Зоною відчуження, у Заліссі вже ніхто не живе. Гамма-фон становить від 0,13 до 0,25 мкР/год. (допустима норма радіації — 25-30 мкР/год.), але є й більш забруднені ділянки.
Завдяки відсутності людського фактора це місце можна вважати природним заповідником зі справжньою дикою природою. Звісно, мутантів із гри Stalker тут не знайдеш, зате запросто можна зустріти борсука, косулю, вовка, дикого кабана і навіть таких рідкісних звірів як кінь Пржевальського, рись, зубр.
З огляду на концентрацію небезпечних речовин, найімовірніше, люди зможуть жити в Заліссі та Зоні вже за кілька десятків років, але тільки в сенсі «перебувати там довгий час без наслідків». На звичайне життя це все одно буде не дуже схоже. Пити воду і займатися сільським господарством на цій території буде не можна ще кілька сотень років; тільки коли розпадуться майже весь стронцій і цезій...
Фото: Ілля Єсін
