Телеміст Latifundist.com з британськими фермерами: Прибутковість агробізнесу після Brexit, вплив шоу Кларксона та уроки для України
Джерело фото: Latifundist.com
Як змінилося життя британських фермерів після Brexit? Наскільки престижно та прибутково сьогодні займатися фермерством у Великій Британії — це більше про стиль життя чи про високі доходи? Як телеведучий Джеремі Кларксон змінив суспільне ставлення до фермерів своїм шоу? На що українським аграріям варто зважати під час євроінтеграції, і чому британські колеги радять не сподіватися на особливі поблажки від ЄС?
Про все це ми говорили під час телемосту з британськими фермерами за модераторства консультантки з агрофінансування Хелен Фейрлемб та головного редактора Latifundist.com Костянтина Ткаченка. Публікуємо найцікавіші моменти розмови.
Хто брав участь у телемості
Але спочатку познайомимося з учасниками дискусії.
Бріджит Велл — голова представництва Національного фермерського союзу в графстві Корнуолл. Має дві молочні ферми приблизно на 50 корів. Там же, у західній Англії, займається молочним скотарством та відгодовуванням бичків Мартін Хоулетт.
Люк Кокс — старший спеціаліст із «другорядних культур» у Національному фермерському союзі, радник з питань національної політики у сфері рослинництва. Представляє фермерів Англії та Уельсу, що вирощують комбіновані культури. Походить із фермерської родини з Глостерширу.
Його колега, Джеймс Міллс — представник Нацради з питань рільництва в Національному фермерському союзі. Спеціалізується на зернових і вівчарстві у північній Англії неподалік Йорка. Обробляє близько 200 га, тоді як середній розмір ферми в регіоні — близько 90 га.
Джеймі Берроуз — голова Національної ради з питань рільництва в Національному фермерському союзі. Разом із батьком у східній Англії обробляє 300 га та ще 100 га орендує спільно з сусідом. Вирощують зернові та займаються вівчарством.
Пол Томпкін — голова Національної молочної ради в Національному фермерському союзі. Веде господарство на північному сході Англії, утримує близько 500 корів. Половина ферми у власності, решта — в оренді.
З української сторони участь у телемості брали Єгор Скляров, комерційний директор «Сейм Агро» (Сумська область), що розташоване приблизно за 7 км від кордону з рф. До війни підприємство обробляло 3 тис. га, зараз — 1,7 тис. га. Та Роман Горобець, співзасновник підприємства «Астра» (Полтавська область), що обробляє 2,2 тис. га.
Виклики для українських та англійських фермерів: спільне й відмінне
Єгор Скляров: Звичайно, війна — перше, що слід згадати.
Роман Горобець: Погода. Але це радше не виклик, а вузьке місце і ризик, яким ми не можемо управляти. Попри війну і погоду, ще один виклик — фінансова стабільність. Ми можемо легко отримати кошти на купівлю трактора чи комбайна, але якщо говорити про інфраструктурні проєкти, то не всі банки погоджуються їх фінансувати. Можна отримати фінансування на обладнання, але велика частина грошей потрібна для спорудження самої будівлі, інфраструктури, доріг тощо.
І це велике випробування для такої ферми, як моя. У нашому підпорядкуванні 2,2 тис. га, і, звісно, у нас є можливості зробити більше з точки зору технологій та управління. Але конкуренція досить жорстка, бо наш регіон відомий гарними умовами для виробництва кукурудзи, соняшника, цукрових буряків.
Що стосується викликів, то одним із наслідків війни є проблема з робочою силою. Багато компаній мають дефіцит працівників.
Хелен Фейрлемб (зауважує на репліку Романа): Якщо ви фермер в Україні, то, напевно, ваш водій трактора керує танком.
Джеймс Міллс: Я живу на півночі Англії, де на початку року випадає багато дощів. За останні 12 місяців ми отримали близько 130–140% від середньорічної норми опадів. Іронія в тому, що за останні два місяці — навпаки, на 30% менше від очікуваного. І тепер нам бракує вологи. Такі різкі коливання сильно впливають на посівну.
Ще одна серйозна проблема — боротьба зі шкідниками та хворобами. Ми, як організація, неодноразово намагалися отримати від уряду підтримку у страхуванні врожаю, зокрема ріпаку. У Великій Британії врожай цієї культури значною мірою був знищений жуком-листоїдом, якого раніше можна було контролювати завдяки протруюванню насіння. Але після заборони на використання неонікотиноїдів це стало неможливим. У результаті виробництво насіння ріпаку у країні скоротилося приблизно на 40%.
Тому кліматичні ризики та втручання уряду я назвав би двома головними викликами для себе.
Роман Горобець: Продовжуючи тему втручання уряду, сьогодні перед ефіром я мав зустріч з податківцями. Головною темою розмови були мої великі врожаї. Так, податкові служби запитали, чому я маю великий врожай. Я відповів, що попрацював добре цього сезону. Вони почали сперечатися, що я не повинен вихвалятися своєю ефективністю, бо сиджу в податковому офісі, а не на лавці у парку. Це виглядало іронічно. Але я зміг вирішити всі питання. І вони більше ні про що не питали, бо я веду прозоро свій бізнес.
Пол Томпкін: У Великобританії діє система податкового вирівнювання. Тому, коли Роман наводить свою розмову з казначейством і їх здивування через особливо врожайний рік — це виглядає доцільно. Адже регулювання доходів фермерів на основі середнього прибутку за кілька років є значно ефективнішим способом управління грошовими потоками, ніж наша система.
Наскільки престижно і прибутково займатися агробізнесом у Великій Британії
Бріджит Велл: Багато що залежить від конкретних умов. Є невеликі традиційні ферми, які ледве зводять кінці з кінцями, але водночас існують професійні господарства, що працюють досить прибутково.
А от щодо престижу — швидше «ні», якщо говорити загалом по країні. Ми постійно працюємо над тим, щоб підвищити статус професії. Після COVID-19 та початку вашої війни суспільна емпатія до фермерів зросла. У кризові часи ми відчували підтримку, адже саме фермери забезпечували людей їжею і продовжували працювати навіть під час пандемії. Та попри це, фермерство й досі не вважається престижним.
Нам складно переконати дітей і молодь подивитися на цю професію як амбітну справу. На жаль, її часто вважають вибором для тих, хто «не може робити нічого іншого». Фермерство досі асоціюють із фізичною працею, а не з інтелектуальною діяльністю. Багато хто не розуміє, як насправді працює агробізнес: які це масштаби, які фінансові потоки проходять через фермерські господарства, які ризики ми несемо і наскільки важливо вміти управляти фінансами. Ми працюємо над підвищенням нашого статусу, але це постійна боротьба.
Джеймі Берроуз: Погоджуюся з Бріджит. І вважаю, що такі люди, як Джеремі Кларксон Джеремі Кларксон — британський телеведучий, журналіст, письменник, відомий насамперед як ведучий автомобільного шоу Top Gear. З 2021 року веде популярну програму Clarkson’s Farm, де ділиться власним досвідом ведення ферми на 400 га у Великій Британії. У шоу Кларксон розповідає про складнощі фермерської праці, сезонні ризики та фінансові виклики, поєднуючи це з гумором та власними пригодами, допомогли людям краще зрозуміти, чим ми займаємося. З появою його передачі на телебаченні люди почали усвідомлювати, наскільки важкою є фермерська праця.
Але чи є вона прибутковою та престижною? На жаль, відповідь проста: ні. Як і у вас в Україні, у нас бувають гарні й погані роки. Можна мати успішний рік і отримати прибуток, але це не стабільно. Я думаю, що стабільність — це те, до чого ми всі прагнемо.
Пол Томпкін: Щодо молочного скотарства. 25% молочних фермерів у Великій Британії заробляли близько 2 тис. фунтів на корову — це нижня планка. Топ-25% заробляли близько 3 тис. фунтів на корову. Це прибуток після витрат на корми, бо є ще й інші витрати, які потрібно враховувати. Тобто є велика різниця між хорошими і не дуже хорошими фермерами. Тож чи прибуткове молочне скотарство? Так, для деяких фермерів, але не для всіх.
Щодо престижності, то ми провели опитування серед населення, і фермери вважаються другою професією після медсестер або лікарів, яким найбільше довіряють. Тобто з точки зору суспільства, фермери мають певний рівень довіри. Але це не завжди означає, що люди готові платити більше за їх продукцію.
Джеремі Кларксон, маючи популярність і команду консультантів, за рік отримав від своєї ферми менше тисячі фунтів. Якби не дотації, він би міг її закрити. Чи справді без державних дотації британським фермерам важко заробляти?
Джеймс Міллс: Багато чого залежить від сектору, в якому ви працюєте. Наприклад, свинарство, птахівництво та садівництво дотацій не отримують. Дотації в основному йдуть на зрошення й скотарство. І це був характерний аспект спільної сільськогосподарської політики (САP), з якої ми вийшли після Brexit.
Чи можливо займатися фермерством без дотацій? Мабуть, це питання слід задати через 10 років. Коротко про те, як було раніше і зараз. Раніше ми отримували оплату за гектар лише за сам факт володіння землею. І якщо ви щедрий власник і хтось орендує вашу землю, то на свій розсуд ви можете дозволити йому отримувати цю дотацію або ні. Але мало хто це робив. У результаті багато хто вважає, що саме ця система штучно підняла орендні ставки, які тепер виглядають непропорційно високими. Це складна економічна тема.
Зараз ми переходимо від прямих дотацій до екологічних. Наприклад, якщо частина мого поля стоїть у воді, я маю оцінити, чи є вона прибутковою. Якщо ні — уряд може компенсувати мені за те, що я виведу її з виробництва і засію квітами або кормовими культурами для птахів.
Щоб зрозуміти всі наслідки скасування прямих дотацій, потрібен час — мабуть, десятиліття.
Особисто мене турбує інше: як я, фермер із господарством у 200 га, можу конкурувати з агрокомпанією, що обробляє 600 тис. га, де одне поле може бути за розміром з усю мою ферму.
І, повертаючись до питання сприйняття: я б нікому не побажав такої ситуації, яку ви переживаєте зараз через війну. Наші споживачі втратили відчуття важливості продовольчої безпеки, бо їхні шлунки були ситі від часів Другої світової війни. Ми давно не бачили воєнних наслідків на власній землі. Люди стали надто впевненими, що можна імпортувати зерно з Чорноморського регіону чи завезти панамакс із соєю з Бразилії, і тому не обов’язково виробляти достатньо їжі вдома.
І хоча я не завжди поділяю думки Джеремі Кларксона, мушу визнати: він зробив дуже добру роботу, пояснюючи людям важливість продовольчої безпеки та необхідність підтримувати виробництво у Великій Британії.
Люк Кокс: Споживач у Великій Британії витрачає на їжу лише третину — найменшу частку свого доходу. Іншими словами, у нас одна з найдешевших продуктових корзин у світі, попри те, що їжа виробляється з дотриманням високих екологічних та соціальних стандартів.
Чому так сталося? Ймовірно, завдяки системі BPS (базових платежів) і дотаціям у минулому. Тепер дотацій більше немає, але споживачі все ще очікують, що їжа залишатиметься найдешевшою у світі. Це створює серйозний розрив, який стане очевидним у найближчі роки. BPS, очевидно, остаточно зникне протягом наступних 3–4 років. А саме вона фактично дотувала їжу для всіх, забезпечуючи високу якість за низькою ціною. Але така модель не може існувати й надалі, якщо люди не почнуть платити більше.
Мартін Хоулетт: Моя дотація історично становила приблизно 80–90% від прибутковості скотарства. Я займаюся вирощуванням бичків і їх відгодівлею — і саме на такому рівні трималася економіка цього напрямку.
На щастя, завдяки тому, що моя ферма розташована у сприятливих екологічних умовах, частину втрат я можу компенсувати за рахунок екологічних виплат, про які ми щойно згадували. Втім, я вважаю, що найбільший удар від скасування дотацій отримали саме фермери, які займаються скотарством, а не ті, хто працює в рослинництві. Хоча, звісно, фермери, які зараз з нами на зв’язку, можуть мене виправити.
Бріджит Велл: Так, прямі виплати ми отримували в рамках членства в ЄС. Як тільки оголосили про Brexit, уряд повідомив, що ця система зміниться. Загалом ми розуміли, що втратимо ці гроші. Протягом останніх 5–6 років відбувалися поступові зміни, і тепер ці виплати називаються «публічні гроші за публічні блага».
Вони хочуть, щоб ми робили те, за що ринок не платить напряму. Суспільство хоче бачити здорове довкілля, доглянуті живоплоти, багату дику природу, сталий рівень виробництва культур і зменшення використання хімікатів. Відповідно, була запроваджена система, яка компенсує нам такі дії. Наприклад, якщо ми доглядаємо за живоплотами чи замість звичайної трави висіваємо різноманітні рослини на пасовищах — за це нам платять.
Як зазначив Люк, прямі виплати різко скоротилися і за кілька років зовсім зникнуть.
Як екологічні виплати сприймаються фермерами, чи готові вони щось змінювати у своїх господарства?
Пол Томпкін: Я нещодавно подав заявку на таку дотацію, але вона складе дуже малий відсоток від обороту мого бізнесу. Я б радше зосередився на продуктивності, ніж на екологічних платежах. І в мене є така можливість, бо як молочний фермер можу вирощувати траву практично скрізь. У мене немає порожніх полів, тож основний фокус — на продуктивності, а не на отриманні екологічних виплат.
Бріджит Велл: У Західній Англії, зокрема в Корнуоллі, як вже згадували, ми маємо дуже сприятливі умови для вирощування трав. Тому не випадково, що Мартін і я займаємось скотарством — це характерно для нашої місцевості. А от фермери з північних регіонів більше працюють на орних землях.
Для скотарів доступна така опція, як «трав’яні поля». Це означає, що ми висаджуємо на пасовищах суміш трав та інших кормових рослин. Наприклад, у нас ростуть підмаренник, чортополох, деревій — і за підтримку такого різноманіття нам платять кілька сотень фунтів за гектар.
Так само в нас є традиційні для місцевості живоплоти, які утворюють межі ферм. Якщо ми доглядаємо за ними так, щоб вони були густими, давали укриття птахам і ягоди для дикої природи, то отримуємо виплати за збереження та підвищення їхньої природної цінності.
Якщо ж ми вирощуємо, скажімо, кукурудзу на корм, держава очікує, що після її збирання залишаться покривні культури. Взимку вони мають захищати ґрунт і збагачувати біорізноманіття. Такі дії також оплачуються. Сюди ж відносяться й програми підтримки природи — наприклад, висів дикорослих квітів або рослин, що дають насіння для птахів і звірів узимку.
Ці опції не є продуктивними в прямому сенсі, але вони покликані покращувати стан довкілля. Водночас для нас це означає зменшення продуктивності, адже потрібно робити речі, яких ми раніше не виконували або не маємо достатнього досвіду.
Мартін Хоулетт: Політика, яку просуває DEFRA (Міністерство з питань довкілля, продовольства та сільських справ уряду Великої Британії), є частиною міжнародного зобов’язання «30 до 30» — збереження 30% біорізноманіття до 2030 року. Це те саме зобов’язання, яке взяла на себе і Європа, і воно вже викликало багато проблем, особливо у Франції та Бельгії, де фермери виступали проти його впровадження.
Історично в межах спільної аграрної політики існували подібні вимоги — наприклад, обов’язок залишати 15% землі поза виробництвом. Схеми на кшталт «озеленення» діяли вже певний час, але рівень їхнього застосування залежав від кожної країни. І, як пояснила Бріджит, після виходу з ЄС нас підштовхнули в це.
Джеймс Міллс: Бізнеси Єгора та Романа надзвичайно продуктивні. І це те, до чого я б хотів, щоб рухалося наше агровиробництво. Але спосіб, у який наш уряд бачить це, зовсім не збігається з тим, що ми прагнемо зробити у своєму бізнесі. І, на мою думку, це характерно для всього ЄС.
Якби ви завтра прийшли на європейський ринок, то, без перебільшень, були б одними з найпродуктивніших фермерів континенту.
Регуляторна політика Єврокомісії, особливо щодо орних культур упродовж останніх 20 років, фактично призвела до падіння продуктивності через обмеження у використанні пестицидів та інсектицидів.
У нашому морському кліматі це означає, що нам набагато складніше контролювати хвороби. Вибачте, якщо це звучить як вихваляння, але ми змушені застосовувати фунгіциди у такий спосіб, як, можливо, вам і не доводиться. Кількість доступних фунгіцидів можна перерахувати на одній руці, інсектицидів — на іншій. І водночас ми бачимо зростання стійкості до них, що ще більше знижує врожайність.
У підсумку ми вже 20 років спостерігаємо «плато» в наших врожаях, бо перестали бути на передовій аграрних інновацій. Це звучить сумно, але реальність така: ми змушені робити те, чого від нас очікує суспільство. У нашому випадку ми будемо намагатися продуктивно вести основну частину нашого господарства. А там, де прибутковість менша — впроваджувати екологічні схеми.
То краще працювалося у складі ЄС чи після Brexit?
Люк Кокс: Я щокварталу їжджу до Брюсселя і спілкуюся з багатьма європейськими фермерами. Важливо пам’ятати, що життя в ЄС теж змінилося після виходу Великобританії. Легко порівнювати сучасні виклики з тими, що були понад 5 років тому, коли ми ще були в ЄС.
Наприклад, якщо поспілкуватися з фермерами, які займаються скотарством в Нідерландах, вони скажуть, що зараз стикаються з набагато більшими труднощами, ніж п’ять років тому. Іноді нам легко згадувати, що колись життя було простіше, але насправді, можливо, воно стало б ще складніше, якби ми залишалися в ЄС.
Вступ України до ЄС: що хвилює українських фермерів
Єгор Скляров: Основна проблема при вступі до ЄС для нашого агросектору: цей ринок не є наразі основним для нас. Ми експортуємо свою продукцію в Китай, на Близький Схід, де не вимагають таких стандартів, як в Європі. І ми хочемо будемо ефективними і зберегти ці ринки після вступу до ЄС. Водночас європейські фермери бачать в нас загрозу, особливо сусідні країни. Хоча їхні ринки не є для нас основними.
Роман Горобець: Ми не платимо податки на основі доходу. Ми платимо на основі земельної площі. Якщо ми завтра вступимо в ЄС, ця дотація буде скасована і нам доведеться зіткнутися з багатьма труднощами в управлінні. Ми вже керуємо багатьма фінансовими показниками на нашій фермі, для цього працює кілька бухгалтерів. Але я вважаю, що перехід у нові умови буде трохи складнішим, якщо правила не спростять.
Хоча впевнений, що перехід буде із великою кількістю переговорів і компромісів. Думаю, ми обов’язково домовимося про деякі екологічні та інші політики. Не всі вони застосовуватимуться до нас одразу, бо інакше це серйозно вдарить по продуктивності.
Про що попереджають британські фермери
Бріджит Велл: Я голосувала за вихід з ЄС, але не очікувала, що ми вийдемо. Мій голос був проти поганого управління в ЄС, бо я знала, що ми ніколи не отримаємо можливості висловити свою думку демократично. Виявилося, багато людей думали так само.
Але я вважаю, що справжня небезпека полягає в очікуванні, що буде багато компромісів. Правила досить суворі: вони приймаються голосуванням, і всі повинні дотримуватися однакових норм. Можливостей для вето мало. Великобританія мала кілька вето, але їх поступово скасовували, і зараз ми б уже не змогли їх використати.
Я сумніваюся, що всередині ЄС буде можливість запроваджувати інші системи. Можливо, якийсь перехідний період буде, але ваші ринки контролюватимуть через ЄС — торгівля, дотації, екологічні політики.
Коли ми повернулися до національної аграрної політики, у міністерстві просто не було персоналу, який би розумів агросектор, бо раніше всі процеси контролювалися з Брюсселя. Наш Фермерський союз став ключовим консультантом уряду, бо ніхто в міністерстві серйозно не розумів агробізнесу.
Тому, будь ласка, будьте обережні. На мою думку, можливість того, що Україна матиме щось принципово відмінне, дуже обмежена.
Пол Томпкін: Щодо членства в ЄС, мій досвід показує, що часто головною проблемою була інтерпретація законодавства. Це видно на прикладі Нідерландів і Ірландії, які скорочують виробництво молока, тоді як Угорщина та Польща його збільшують. Всі чотири країни зобов’язані дотримуватися тих самих правил, але їх трактування суттєво різниться — десь обмежують, десь стимулюють.
Однією з проблем для нас було те, що ми не могли ефективно контролювати дії власного уряду у сфері аграрної політики, бо завжди отримували відповідь: «Це рішення Брюсселя, звертайтеся туди». Насправді ж проблема полягала у внутрішній інтерпретації регуляцій ЄС.
Джеймс Міллс: Якщо ви розпочнете шлях до вступу в Європу, переконайтеся, що ваш уряд усвідомлює важливість продовольчої безпеки для аграрного сектора під час цих переговорів. Як зазначила Бріджит, є деякі фундаментальні принципи ЄС, від яких вони не готові відмовитися, і це може вплинути на вашу внутрішню продуктивність. Це, можливо, не загрожує вашим експортним ринкам зерна — вони глобальні і відрізняються від ринків тваринництва — але може серйозно вплинути на продуктивність, яка є основою вашої галузі.
Хелен Фейрлемб: Мій досвід роботи в Україні показує, що українські фермери зосереджені на продуктивності та ефективності. Вони сильно орієнтовані на комерційний результат і можуть внести цінний досвід у Європейський Союз у цьому плані.
Загалом я вважаю, що досвід Великої Британії є важливим з точки зору політики. Коли англійські фермери були в ЄС, вони могли бути незадоволені системою. Після виходу з ЄС вони могли побачили наслідки, яких не очікували. З політичної точки зору важливо розуміти спільну аграрну політику, систему прямих платежів та те, що відбувається, коли ця система змінюється на екологічні виплати, такі як оплата за суспільне благо.
Це важливо, бо ЄС прагне рухатися в цьому напрямку, тоді як не всі європейські фермери до цього готові. Коли Україна вступить до ЄС, спільну аграрну політику, ймовірно, доведеться адаптувати до масштабів країни. Екологічний аспект без сумніву буде ключовим, адже, як зазначали британські фермери, існують базові принципи, які не підлягають обговоренню.
