Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини агробізнесу України на нашій сторінці в Facebook, каналі у Telegram, підписуйтесь на нас у Instagram або на нашу розсилку.
Навіщо існує оподаткування експорту ВРХ
Джерело фото: export LAT
Часи лавиноподібного експорту живої худоби (1994-1996 рр.), який змусив Україну запровадити експортне мито на живу ВРХ, давно минули, первинної проблеми вже давно не існує, але заходи для її вирішення продовжують діяти.
На сьогодні заборонний рівень експортного мита на живу ВРХ у поєднанні із низьким внутрішнім попитом на яловичину завдає значної шкоди вітчизняним виробникам, які вже багато років працюють у збиток, із рентабельністю від -25 до -40%.
У світовій практиці регулювання експорту є багато причин, за наявності яких він обмежується. За логікою, у нашому випадку експортне мито на певний товар уводиться тоді, коли світова ціна значно перевищує внутрішню і абсолютний розмір цього мита має дорівнювати різниці між світовою та на внутрішньою цінами. Виходячи із поточної ситуації на вітчизняному ринку живої худоби, вказана різниця є від’ємною, тобто внутрішня ціна ВРХ перевищує її світовий рівень.
З огляду на це, в Україні мало б бути не 30-відсоткове мито на експорт ВРХ, а експортна субсидія на рівні, наприклад, 15% або суттєве імпортне мито. Але при набутті членства у СОТ у 2008 році Україна узяла на себе зобов’язання не надавати експортних субсидій та не підвищувати ставки імпортного мита.
Тому, чи не єдиним розумним кроком у напрямку підтримки вітчизняної галузі м’ясного скотарства було б скасування експортного мита на живу худобу.
Слід зазначити, що протягом останніх 20-ти років у вітчизняній галузі м’ясного скотарства відбувається поступове падіння. Така ситуація викликана, насамперед, хронічною збитковістю вирощування ВРХ на м'ясо, при цьому збитковість притаманна усім категоріям господарств.
На початку 1990-х років з боку Лівану, Сирії та інших країн існував ажіотажний попит на живу худобу, більше на шкіри ВРХ, ніж на самих тварин. Коли проходив відбір худоби, її покупці звертали увагу не на рівень вгодованості, а на стан шкіри тварини, що й було вирішальним у формуванні ціни.
Експорт зростав блискавично. Так, якщо у 1993 році експорт живої ВРХ складав 1,1 тис. голів, то у 1994 р. – вже 92 тис. голів, а у 1995 р. – рекордні 213 тис. голів. Керівники господарств, користуючись нагодою, активно продавали худобу, причому за готівку, і про ефективність продажів особливо не задумувалися.
За таких, вкрай несприятливих для вітчизняного тваринництва обставин, Верховною Радою України було прийнято Закон України від 07.05.1996 р. № 180/96-ВР «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину», що діє й на сьогодні на рівні 30% від митної вартості.
У подальшому дія експортного мита та суттєве зменшення поголів’я якісної худоби призвело до зниження зацікавленості експортерів, і вже у 1998 році експорт живої ВРХ стабілізувався на рівні 1,35 тис. голів.
Підприємства із вирощування ВРХ, з одного боку несуть збитки від неможливості реалізувати на внутрішньому ринку свою продукції за оптимальними цінами, які б покривали собівартість продукції, що викликано обмеженим попитом на яловичину з боку населення. З іншого боку, у зв’язку із дією експортного мита, виробники не можуть використовувати усі можливості свого розвитку за рахунок зовнішнього ринку, тобто закордонних споживачів.
За підсумками 2012 року промислове виробництво яловичини до 2011 року зменшилось на 4%. Така тенденція відзначається протягом усіх останніх років. Якщо порівнювати обсяги виробництва яловичини в Україні із докризовим 2007 роком, то вони впали на 70 %. Обсяги споживання яловичини населенням у 2012 році становили 8,8 кг на особу на рік або 39% від раціональної норми.
Отже, якщо в Україні поки немає належних доходів у населення для забезпечення раціонального споживання яловичини, то, принаймні, не треба обмежувати розвиток м’ясного скотарства, шляхом встановлення експортних бар’єрів, які штучно тримають ціни на ВРХ на 30% нижче від світового ринку.
Занепад галузі м’ясного скотарства може призвести не тільки до зменшення поголів’я, але й до втрат кадрового потенціалу галузі, який відновити значно складніше, ніж поголів’я худоби.
