Запахло аміаком. Чим небезпечний «зелений коридор» для російських добрив
Джерело фото: www.bloomberg.com
В російській і іноземній пресі останнім часом ширяться статті і коментарі про необхідність відкрити доступ для російських добрив на світовий ринок. Начебто без них в 2023 році світ очікує голод. І для запобігання цьому навіть треба обговорити відновлення роботи аміакопроводу «Тольятті-Одеса». З відвантаженням через українську територію російського аміаку на світовий ринок.
російський хімпром — філія «Газпрому»
Продажі російських добрив на світовий ринок сильно коливаються в залежності від кон’юнктури ринку і логістичних можливостей. Але великі капіталовкладення в галузь мінеральних добрив і попит на світовому ринку стимулював щорічне зростання експортних можливостей рф.
На 2022 р. російська хімічна промисловість є однією найпотужніших в світі. За найскромнішими оцінками, експортний потенціал азотних і фосфатних добрив складає понад 20 млн т на рік. В цінах листопада 2022 р. це близько $15 млрд. Хоча самі російські джерела називають суттєво вищі суми.
Чому ми говоримо про азотні і фосфатні добрива? Левова частка мінеральних добрив або прямо (селітра, карбамід, КАС), або опосередковано (сульфат амонію, амофос, діамоній фосфат, NPK) виробляються з аміаку. Найбільш масовою сировиною для виробництва аміаку є природний газ.
Таким чином, азотні і фосфатні підприємства російської хімічної промисловості є продовженням ланцюжка видобутку і продажу російського природного газу. В умовах скорочення експортних поставок газу, саме аміак є найпростішим і найлогічнішим продуктом утилізації надлишкових обсягів природного газу. Обмежувати експорт російського газу і наразі збільшувати експорт аміаку, це все одно, що перекладати гроші з однієї кишені пальто в іншу.
«Зелений коридор» для добрив
Насправді прямої заборони експорту російських добрив не існує. Але діють багато вторинних обмежень, які ускладнюють і скорочують продажі російського аміаку і добрив на світовий ринок. Починаючи з логістичних і закінчуючи фінансовими.
Тому, коли ми говоримо про зняття обмежень на продаж російських хімічних продуктів, мова йде перш за все про повернення до звичайних довоєнних бізнесових практик. А головне, росія хоче гарантій, що поставлена продукція, або гроші за неї не будуть на якомусь етапі «заморожені», конфісковані чи направлені на виплату репарацій. Ці ризики для рф ще більше зростають після декларації Генасамблеєю ООН права України на отримання компенсацій від федерації за заподіяну шкоду.
Оскільки в росії важко провести межу між приватним і державним бізнесом, отримання російськими структурами доходів від продажу добрив прямо протирічить інтересам України. Особливо враховуючи те, що частина експортної виручки буде використовуватися на формування «сірих» схем фінансування закупівель критичних для рф товарів за кордоном, або іншу антиукраїнську діяльність.
Навіщо росії піднімати питання про експорт аміаку через Україну?
Пропускна здатність аміакопроводу «Тольятті-Одеса» складає близько 2-2,5 млн т на рік (при потужності виробництва «ТольяттіАзот» до 3 млн т на рік). Це найбільш економічно доцільний і дешевий канал постачання російського аміаку на світовий ринок. Еквівалент 25 тис. залізничних цистерн. Аміачний термінал, який будується на Тамані буде запущено не раніше 2025 року.
Аміакопровід активно не експлуатується вже багато років. Формально проблеми у роботі аміакопроіоду пов’язують з конфліктом між «ТольяттіАзот» і «Укрхімтрансаміаком». Хоча фактично основною перешкодою стала російсько-українська війна, що розпочалася у 2014 році.
В кінці 2021 року «ТольяттіАзот» остаточно втратив незалежність і потрапив у сферу впливу групи «Уралхім» Дмитра Мазєпіна. Необхідно зазначити, що спроби «Уралхіма» захопити найбільшого в рф виробника аміаку тривають вже понад 10 років. Саме інтереси Дмитра Мазєпіна і є тією рушійною силою, яка «штовхає» проєкт запуску аміакопроводу під час війни.
Для «Газпрома» це опосередкований продаж 2 мільярдів метрів кубічних природного газу.
Чому Україні не варто підтримувати аміачний проєкт рф?
- Важко дати моральну оцінку торгівлі з агресором. Фактично Україна буде дозволяти фінансувати вбивства українських громадян. І як на мене, вже цього має бути достатньо для того, щоб відкинути саму думку про подібну операцію. Але така угода має і політичний вимір. Порушення самою Україною режиму економічних санкцій дає карт-бланш всіляким «путінферштейнерам» у справі скорочення економічного тиску на рф.
- В травні 2022 року в районі Бахмута в результаті обстрілу було пошкоджено ділянку аміакопроводу. За офіційними даними, в результаті витоку аміаку утворилася хімічна хмара з зоною ураження радіусом близько 4 км. Це сталося на фактично не працюючому аміакопроводі. Тому наслідки витоку аміаку не були катастрофічними.
Уявімо собі підрив ділянки газопроводу під тиском. Викиди можуть скласти кілька сотень тон на хвилину. При потраплянні ракети в накопичувачі аміаку або безпосередні судна-аміаковози — одномоментний викид може скласти кілька тисяч/десятків тисяч тонн аміаку.
Масштаб катастрофи важко передбачити. Зона ураження і токсичний вплив залежить від температури, вологості, вітру, атморсферного тиску, тощо.
Аміак легше повітря, але змішується з ним і може утворювати хмару, яка стелиться по землі. Локалізація і дезактивація витоку аміаку стикається з великими проблемами.
Вплив аміаку на організм може уявити собі кожен, хто хоч раз вдихав нашатирний спирт (10% водний розчин аміаку). Смертельна доза для людини складає кілька десятків грам.
Враховуючи те, що аміакопровід проходить неподалік великих міст, ризики запуску проекту не співставні з потенційними вигодами. Навіть, якщо в результаті угоди Україна зможе повернути всіх військовополонених.
Сергій Рубан, директор з розвитку компанії VVM
