Чи витісняє російська соняшникова олія українську з індійського ринку?
Джерело фото: Latifundist.com
Чи справді російська соняшникова олія витісняє українську на індійському ринку? Чому індійський імпорт соняшникової олії скоротився на 700 тис. тонн за рік? Скільки тонн олії Індія готова купити в України вже завтра? Чим соняшникова олія відрізняється від пальмової та соєвої у глобальній торгівлі?
Як представник індійського олійного ринку, я бачу чітку закономірність: попит на соняшникову олію в Індії визначається насамперед премією до пальмової та соєвої.
Сьогодні пальмова та соєва олія торгуються у діапазоні 1100–1200 доларів США/т CIF Індія. Певні фактори можуть вивести їх за межі цього коридору — наприклад, перехід Індонезії на P45 у виробництві біопалива чи жорсткіші RVO-мандати у США. Але навіть за цих умов вони залишаються значною мірою «подвійного призначення»: 22–27% їхнього світового споживання йде у біодизель.
Соняшникова олія відрізняється: 99% обсягу — це харчове споживання. Саме тому для індійського ринку вона є стратегічним товаром. Проте наразі ціна на соняшникову олію вища приблизно на 150 доларів за тонну відносно соєвої та пальмової. В результаті обсяги імпорту скорочуються:
- у 2024 році Індія закупила 3,5 млн т соняшникової олії;
- у 2025 році — лише 2,7–2,8 млн т.
Базовий попит залишається стабільним: близько 200 тис. т щомісяця (2,4 млн т на рік). Ця цифра не змінюється навіть при високій премії. Якщо ж різниця з іншими оліями зменшується до 50–70 доларів, імпорт може зрости до 2,7–3 млн т, а при паритеті із соєю — повернутися до рівня 3,5 млн т.
На ринок впливають і фактори пропозиції. Український урожай оцінюють у 12–12,5 млн т насіння, російський — у 17,5–18 млн т, а глобальний — не вище 56 млн т, що менше очікуваного. Це вже призвело до премії на соняшникову олію.
Щодо запитання про статтю Reuters. Так, росія намагається наростити свою присутність на індійському ринку соняшникової олії, пропонуючи більші обсяги. Додатково слід враховувати, що Європа нині платить вищу ціну, і це відтягує частину українських поставок від Індії.
Але я хочу підкреслити: коли на нашому ринку з’являється український продавець, індійські покупці завжди надають перевагу саме українській олії. Це питання довіри та якості. Ми вже імпортуємо близько 16,5 млн тонн рослинної олії на рік, і цей попит зростає щонайменше на 1 млн тонн щорічно. Тому Індія готова купувати і далі — скільки б Україна не виробляла.
Навіть якщо росія збирається збільшити виробництво і хоче експортувати, Україна збирається збільшити виробництво і хоче експортувати, ми можемо споживати все, немає проблем. Ми вже купуємо 16,5 млн т, і нам потрібно купувати на 1 млн т більше щороку.
Соняшникова олія для нас особлива. На відміну від пальмової, соєвої чи ріпакової, які частково йдуть у біодизель, соняшникова на 99% використовується в харчуванні. Її не спалюють у двигунах, а споживають люди. Це і є справжня харчова олія, і саме тому ми бачимо в ній стратегічний продукт для продовольчої безпеки Індії.
У країні з населенням 1,46 млрд осіб ми особливо чутливі до того, щоб продукти харчування не конкурували з паливом. Я переконаний: майбутні глобальні дискусії на рівні G20 мають поставити межі — наскільки допустимо перетворювати їжу на паливо. Скільки б не вигравали фермери від високих цін завдяки біопаливу, суспільство платить іншу ціну — зростанням вартості харчів. І це питання, яке світові лідери рано чи пізно змушені будуть вирішити.
Загалом картина виглядає так:
- загальне річне споживання олії в Індії — 26,5 млн т;
- власне виробництво — близько 10 млн т;
- імпорт — 16,5 млн т (понад 18 млрд доларів).
При цьому структура імпорту залишається незмінною: пальмова олія — понад 8 млн т, соєва — близько 5,5 млн т, соняшникова — 2,7–2,8 млн т. Попит у країні зростатиме мінімум на 1 млн т щороку, і дефіцит імпортного компонента лише збільшуватиметься.
Окремо хочу згадати ще один аспект. В Індії уряд намагається підвищити врожайність олійних культур, щоб зменшити залежність від імпорту. Сьогодні наша соя дає близько 1,2 т/га, тоді як у Бразилії це понад 3,4 т/га, а в Україні — близько 2,5 т/га. Цей розрив показує, наскільки нам ще є куди рости.
Так само й у виробництві пальмової олії: зараз ми маємо лише 400 тис. т на рік, але держава стимулює розширення плантацій у Північно-Східній та Південній Індії, і до 2030 року ми хочемо довести обсяги до 1 млн т, а до 2035-го — до 1,5 млн т.
Але навіть з такими планами імпорт залишатиметься критично важливим. Наше споживання рослинної олії щороку зростає мінімум на 1 млн т, тоді як внутрішнє виробництво додає максимум 200 тис. т. Це означає, що попит на зовнішніх постачальників, і зокрема на українську соняшникову олію, лише зростатиме.
Що стосується соєвої олії, то нині для Індії ключовим постачальником залишається Аргентина: близько 50% їхнього експорту купуємо саме ми, а 80% імпорту соєвої олії в Індію — аргентинського походження. Водночас ми відкриті й до інших напрямків — відкриті купувати стільки, скільки може нам дати Україна. Ми відкриті купувати з Росії, купувати з Китаю. Ми вже беремо частину з Туреччини, частину з Іраку та Єгипту. 2026 року наш імпорт соєвої олії становитиме 5,5 млн т, тому нам потрібні різні джерела. Тож ви теж можете збільшувати пропозицію соєвої олії, хоча головним продуктом від вас все ж лишається соняшникова олія.
Натомість Індія фактично закрита для ввезення ріпакової олії. Імпортне мито на сиру соєву і соняшникову олію становить 16,5%, тоді як на ріпакову — 38,5%. Тому імпорт ріпакової олії дуже незначний, це 30-50 тис. т. Тому я не можу купити у вас ріпакову олію. Але соєву та соняшникову олію, скільки б ви не хотіли продати, ми можемо купити. У цьому немає жодних сумнівів.
Сандіп Баджоріа, президент Міжнародної асоціації соняшникової олії (ISOA) та генеральний директор Sunvin Group
