Рекордна кукурудза по 10 т/га, а маржі майже немає: як Україні перемогти Бразилію та Аргентину у 2026 році
Джерело фото: Latifundist.com
Україна — серед світових чемпіонів за врожайністю кукурудзи й соняшнику, але водночас працює з одними з найвищих витрат на гектар. Цей контраст і є головним викликом найближчих сезонів: ми вміємо вирощувати багато, але маємо навчитися заробляти стабільно.
Оксана Боброва, керівниця напряму Benchmarking в Agrohub, розповіла основне з глобального дослідження ефективності агровиробництва, проведеного Agrohub у партнерстві з Syngenta. Дані, зібрані серед 24 компаній із 5 провідних аграрних країн — України, Аргентини, Бразилії, Канади та Австралії — із земельним банком понад 3,5 млн гектарів, показують, де саме «просідає» економіка поля і як аграрії можуть підвищити стійкість прибутковості вже цього року.
Де ми сильні: ґрунти, клімат і потенціал поля
Український аграрний потенціал тримається на трьох китах: чорноземи, відносно збалансований клімат і досвід великих виробників. Навіть із кліматичними коливаннями останніх років — посухами на Півдні та зливами на Заході — в середньому ми маємо кращі умови за окремі країни-конкуренти. Саме тому в кукурудзі та соняшнику ми посідаємо лідерські щаблі за врожайністю. Потенціал є — питання в тому, як його перевести у маржу.
Цифри, які змушують рахувати
Сезон 2023 року оголив парадокс. Кукурудза в Україні дала близько 10,1 т/га залікової врожайності, але точка беззбитковості — 9,6 т/га. У Бразилії врожайність нижча (≈7,6 т/га), проте й поріг окупності — 6,1 т/га; в Аргентині — 5,8 т/га при 4,8 т/га відповідно.
У сої Україна має ≈2,9 т/га (точка беззбитковості 2,0), тоді як Бразилія — близько 3,8 т/га (2,6).
Пшениця — наш «біль»: середні 6,7 т/га при точці беззбитковості 8,1 т/га, тобто більшість господарств працювали «в мінус».
Натомість соняшник (≈3,0 т/га при 2,8) та ріпак (≈3,7 т/га при 3,3) виглядають значно здоровішими.
Чому так? Одна з відповідей — структура витрат. На прикладі кукурудзи 2023 року: ≈1285 дол./га — найвищий показник серед аналізованих країн і помітно вище за ≈998 дол./га у Бразилії та Аргентині. По соняшнику ситуація ліпша: ≈948 дол./га в Україні проти ≈967 дол./га в Аргентині.
Та тенденція очевидна: ми часто отримуємо високу врожайність дорогими операціями та ресурсами — насамперед добривами і польовими роботами.
Логістика та зберігання: «невидимі» витрати, що з’їдають маржу
Логістика перетворилася з операційної рутини на стратегічний фактор рентабельності. Вартість транспортування з полів до елеватора, непередбачуваність маршрутів, черги в пікові періоди — усе це множить витрати і ризики. Частина компаній відповідає гнучкими рішеннями — від силобегів до цифрового планування «поле–склад», однак системної переваги ще немає. Тут поле для конкуренції не менше, ніж на самих полях. Варто зазначити, що в Україні залученість сторонніх перевізників становить до 85% обсягу перевезеного урожаю.
Де основні області покращення?
- Контролювати економіку гектару. Розкладіть собівартість на детальному рівні: не лише «матеріали + операції», а карти порогів окупності для кожного поля й контури зони ризику. Там, де точка беззбитковості небезпечно близько до планової врожайності, — інший режим витрат і технологій, інший рівень страхування.
- Висока увага до добрив. В «дорогих» культурах і полях увімкнути балансове живлення та диференційоване внесення: орієнтувати дози на винесення та реальний запас у ґрунті, а не на «середню температуру». Підвищити частку локалізованих внесень у культурах, де старт критичний. Зекономлені 5–10% на живленні — це часто +1–2 відсоткові пункти маржі без втрати врожайності.
- Стандартизувати «польові операції» як сервіс. Найдорожчі елементи — паливна карта, проходи техніки, простої. Впровадьте контроль виконання операцій в реальному часі. Ціна помилок оператора чи зайвого проходу комбайна в піковий день — це десятки доларів/га, помножені на тисячі гектарів.
- Інвестувати точково — туди, де найшвидший ROI. Для умов України це: моніторинг вологи в ґрунті, карти врожайності (щоб закрити «чорні діри» поля), вибіркове зрошення на конфігураціях із прогнозованими ризиками посухи.
Пшениця, як тест на системність
Якщо потрібен індикатор зрілості управління, ним буде озима пшениця. Це наймасовіша культура з найслабшою економікою сезону 2023. Якісний прогрес тут можливий лише «пакетом»: від корекції сортової політики й дат посіву до щільності й розміщення азоту, точнішого захисту й контрактування збуту.
Пшениця — найкращий полігон для дисципліни витрат: вона жорстко «карає» за розсинхрон технології й економіки.
Ринки нестабільні, логістика непевна, ризики високі. Проте саме в таких умовах і народжується перевага, що живе довше за сезон.
Україна має те, чого не докупиш: землю і потенціал. Конкуренти мають те, що можна швидко запозичити: процесність і дисципліну витрат. Коли до «української сили врожайності» додати послідовні управлінські практики, різниця в собівартості скорочується, а стійкість маржі зростає.
Оксана Боброва, керівниця напрямку Agrohub Benchmarking
