Мінус 500 тис. т цукру: Яна Кавушевська про антирекордні площі під цукровим буряком, заводи, які не запустяться, і нові ринки експорту

Яна Кавушевська, голова правління «Укрцукру»

Нещодавно голова правління «Укрцукру» Яна Кавушевська повідомила, що понад 3 тис. га посівів цукрового буряку, пошкоджених пиловою бурею на заході та південному заході країни, доведеться пересівати. Ще близько 15% площ залишаються у зоні ризику через приморозки. 

І це на тлі загального скорочення посівів. Якщо у Мінекономіки оцінюють площі на рівні 197 тис. га, то в «Укрцукрі» очікують значно менше — близько 160 тис. га. Це може стати найнижчим показником щонайменше з часу створення асоціації у 1997 році, а фактично і за всю історію незалежної України.

Що це означає для ринку, як змінюється економіка буряку, скільки цукрових заводів можуть не запуститися цього сезону та якою буде маржинальність переробки — про це ми поговорили з Яною Кавушевською. Після повернення з міжнародної цукрової конференції у Женеві вона також поділилася оцінками глобальних тенденцій і вони виглядають не оптимістичніше за українські.

Latifundist.com: Посівна кампанія цукрового буряку цього року стартувала в оптимальні строки. Чи були якісь ризики на початку?

Яна Кавушевська: Можна сказати, що старт посівної був своєчасним і відбувся у звичних для галузі строках — без випередження чи запізнення. На початку все виглядало стабільно, без аномалій, проте далі ситуацію суттєво ускладнили приморозки, яких вже було кілька хвиль. 

На жаль, ми опинились в ситуації, коли господарства, які спрацювали найоперативніше й завершили посів у максимально стислі терміни, потрапили під кілька хвиль заморозків поспіль плюс ще й пилову бурю. Традиційно аграрії намагаються максимально швидко провести посівну, щоб ефективно використати наявну вологу в ґрунті, адже для цукрового буряку це критично важливий фактор. Однак цього сезону така оперативність частково зіграла проти окремих агровиробників.

Очікуємо, що до кінця тижня з’явиться більш чітке розуміння масштабів пересіву. Тоді можна буде предметно оцінити фактичні посівні площі та потенційний вплив негоди на врожай.

Latifundist.com: Другий рік поспіль площі під цукровим буряком скорочуються. Чи правильно говорити, що основна причина це все ж зниження рентабельності порівняно з іншими культурами?

Яна Кавушевська: Аграрій завжди дивиться, яка культура дасть кращий дохід з гектара за тих самих або менших ризиків.

Цукровий буряк у цьому контексті є доволі капіталомісткою культурою. Інвестиції на гектар значні, а їх окупність розтягнута в часі. Фактично виробничий цикл починається ще восени з підготовки ґрунту, і лише через рік, після збору врожаю та переробки на цукор, господарство отримує фінансовий результат. Тобто на цей період обігові кошти фактично «заморожуються».

Окрім того, цукровий буряк потребує високого рівня агрономічного супроводу та постійної уваги в полі. А це — людський ресурс, з яким в агросекторі наразі відчувається суттєвий дефіцит.

Якщо подивитися на 2023–2024 роки, коли площі під цукровим буряком зростали, це було зумовлено дуже сприятливою ціновою кон’юнктурою на світовому ринку цукру. Додатково тоді відкрилися можливості вільної торгівлі з ЄС, і український цукор виходив на преміальний європейський ринок без обмежень. При цьому експорт цукру не зазнавав тих логістичних ускладнень, які в той самий період істотно впливали на експорт зернових через порти. У той час у цукрового буряку в сівозміні фактично не було серйозної «конкуренції».

Зараз ситуація інша. По-перше, змінилася цінова кон’юнктура — як у Європі, так і на світових ринках. По-друге, інші сільськогосподарські культури демонструють привабливу маржинальність і все більше виходять на перший план у виборі агровиробників.

Latifundist.com: Тобто в умовах нинішніх ризиків аграрії обирають простіші у вирощуванні й менш затратні культури?

Яна Кавушевська: Часто так. Якщо є можливість отримати співставний або кращий результат на культурі з меншим вкладенням на гектар і ризиками, то, як правило, вибір очевидний. Тому частина господарств переорієнтовується, зокрема, на соняшник чи кукурудзу, які не потребують таких значних інвестицій. І саме тому цього року ми можемо побачити історичний мінімум площ під цукровим буряком за часи Незалежності.

Для порівняння, у 2022 році, попри початок повномасштабної війни і величезну невизначеність, в Україні було посіяно близько 181 тис. га цукрових буряків, і на той час це був дуже низький показник. Але цьогоріч ми бачимо, що площі будуть ще меншими, навіть нижчими за рівень 2022 року.

Latifundist.com: Це суто українська проблема, чи глобальний тренд?

Яна Кавушевська: Це глобальна історія. Я нещодавно повернулася з Європи, з Женевської цукрової конференції, яка фокусується на європейському ринку цукру. І там також говорять про необхідність скорочення площ під цукровим буряком, для корегування ціни і повернення її до рівня хоча б мінімальної рентабельності.

Але в цілому, ситуація, яку спостерігаємо — не нова. Ринок цукру традиційно циклічний: висока ціна стимулює збільшення посівів, зростає виробництво — ціна падає. Потім посіви скорочуються і ціна знову йде вгору.

Latifundist.com: Очевидно, що виробництво цукру в Україні у новому сезоні скоротиться. Про які цифри йде мова.

Яна Кавушевська: Якщо минулого сезону ми виробили близько 1,72 млн т цукру, то цього року очікуємо приблизно 1,2 млн т. Тобто мінус близько 500 тис. т

Latifundist.com: Нам вистачить цих об’ємів?

Яна Кавушевська: Внутрішнє споживання після 2022 року оцінюється на рівні близько 900 тис. т, тому цей попит ми повністю закриємо. Залишиться і певний експортний потенціал, орієнтовно до 300 тис. т, з яких 100 тис. т ми можемо поставити в ЄС в рамках квоти і ще до 200 тис. т — на інші ринки, зокрема Близький Схід, куди зараз український цукор активно їде.

Latifundist.com: Який вплив це матиме на переробну галузь?

Яна Кавушевська: Зрозуміло, що через скорочення обсягів сировини зростає собівартість переробки. Економіка масштабу працює у зворотний бік, адже коли заводи недозавантажені, витрати на одиницю продукції збільшуються. Тому, навіть попри достатній баланс цукру для внутрішнього ринку, варто очікувати зростання ціни продукції.

Latifundist.com: Наскільки сьогодні цукрові заводи залежать від давальницької сировини? Чи змінюється цей баланс?

Яна Кавушевська: Загалом співвідношення по галузі залишається досить стабільним: близько 60% — це буряк, вирощений у господарствах, пов’язаних із цукровими заводами, і ще близько 40% — сировина від незалежних фермерів.

Але це середній показник по ринку. Є, наприклад, підприємства, які роками працюють виключно з фермерською сировиною і не мають власного виробництва буряку.

Latifundist.com: Минулого року частина заводів не працювала. Чи очікуєте подальше зменшення кількості виробників цукру?

Яна Кавушевська: Так, зараз ситуація вже більш-менш зрозуміла, бо заводи, які не планують працювати, зазвичай не готують площі і не контрактують буряк. А фермерам немає сенсу сіяти, якщо потім не буде куди реалізувати сировину.

Минулого року в нас працювало 27 заводів, цьогоріч очікуємо 26. Тобто буде незначне скорочення. Водночас у нас є підприємства, які простоюють ще з 2022 року. Вони зберігаються як виробниче підприємство, і, наскільки я розумію, власники розглядають можливість їх перезапуску в майбутньому, але цього сезону вони точно не працюватимуть.

Latifundist.com: Наскільки переробна галузь сьогодні готова до енергетичних ризиків, і що є критичнішим: електроенергія чи газ?

Яна Кавушевська: Важливо розуміти специфіку цукрового виробництва. Електроенергія є критичною передусім на етапі запуску заводу. Після виходу на робочий режим підприємства переходять на власну генерацію і працюють у так званому «острівному» режимі. І більшість українських заводів уже інвестували у потужні генератори, щоб мінімізувати ризики на етапі пуску.

Натомість більш чутливим фактором для галузі залишається природний газ. Попри те, що окремі підприємства вже перейшли на альтернативні види палива, зокрема твердопаливні котли, для більшості заводів саме газ є ключовим енергоресурсом. Відповідно, питання його ціни та гарантованої фізичної наявності необхідних обсягів сьогодні перебуває в центрі уваги цукровиків.

Latifundist.com: Маркетинговий рік ще триває, але вже зараз можна підбивати проміжні підсумки. Як виглядає динаміка експорту цукру цього сезону? Чи з’явилися нові або нетипові ринки?

Яна Кавушевська:  Станом на зараз Україна експортувала близько 426 тис. т цукру. Це на 12% менше, ніж за аналогічний період минулого  маркетингового року, але загалом темпи непогані. Нещодавно були оприлюднені прогнози аналітиків, що за підсумками поточного маркетингового року, який завершиться 1 вересня, ми вийдемо на 500 тис. т експорту. Думаю, цей показник цілком досяжний, можливо, навіть із запасом, але поки не хотілося б забігати наперед.

Якщо говорити про щось не зовсім типове, то є доволі цікава зміна в географії експорту. Починаючи з березня, до ТОП-3 напрямків експорту цукру увійшов Узбекистан. І є висока ймовірність, що за результатами квітня він може стати навіть ринком №1 для українського цукру.

Latifundist.com: Звучить неочікувано. На вашу думку, за рахунок чого відкрився цей напрямок?

Яна Кавушевська: Це справді нетипова ситуація. Останніми роками основними постачальниками цукру на ринки Середньої Азії, окрім росіян, були цукрові рафінерії Близького Сходу, зокрема ОАЕ. Однак через поточну кризу у Перській Затоці, вочевидь, цей ланцюг постачання порушився, і з’явилось «вікно можливостей» для українського цукру.

Сталось так, що за поточних умов складна і дорога логістика з України — через Чорне море, Грузію, Азербайджан, Каспій — виявилася конкурентною і цікавою. Тому вже два місяці поспіль Узбекистан входить до ключових напрямків українського експорту цукру.

Latifundist.com: Це ситуативне «вікно можливостей», чи Узбекистан має шанс закріпитися як стабільний ринок для українського цукру?

Яна Кавушевська: Поки що це швидше реакція на зміну логістики і кон’юнктури. Але важливо, що цей ринок для нас не новий. У попередні роки, якщо не помиляюсь, до 2019-го, Україна активно постачала цукор до Узбекистану. Є певна «пам’ять ринку», і це допомагає швидше відновлювати торгівлю. Зараз ми бачимо доволі активний і зацікавлений попит з їхнього боку. 

Хоча, на жаль, стикаємось і з певними логістичними обмеженнями — потужностей по перевалці, наявності вагонів тощо, які уповільнюють експорт і знижають конкурентність українського цукру в регіоні.

Водночас ми продовжуємо активно експортувати на наші «традиційні» ринки: країни Близького Сходу, зокрема Сирія та Ліван, продовжують імпортувати український цукор, попри всі складнощі.

Latifundist.com: На початку розмови ви згадали, що щойно повернулися з Європи. Які зараз настрої в європейській цукровій галузі? Про що говорять на ринку і які рішення обговорюють?

Яна Кавушевська:  Як я вже сказала, щойно повернулася з Женевської цукрової конференції. Це одна з двох головних подій у світі для цукрової галузі: є ще конференція в Дубаї, вона більш глобальна, тоді як Женевська сфокусована на Європі.

Відверто кажучи, настрої там доволі депресивні. Європейський ринок зараз у складній ситуації: ціни на цукор перебувають на рівні рентабельності для місцевих виробників, тому головне, про що зараз думають у Європі, — як збалансувати ринок.  

Найпростіше рішення, яке вже фактично реалізується, — скоротити посівні площі під буряком. У деяких випадках фермерам навіть готові доплачувати, щоб вони відмовлялися від контрактів на посів. Таким чином європейська цукрова галузь саморегулюється, бо чим менша пропозиція цукру буде на ринку, тим вищою буде ціна. Тому існує очікування, що внаслідок скорочення площ, за кілька місяців європейський ринок очікує зростання ціни. Європейські виробники не приховують, що рівень, який дозволяє працювати з прийнятною для них маржою — це близько 650 €/т+.  

Чи буде в результаті прийнятих зусиль по скороченню виробництва досягнуто цього цінового показника — поки під питанням. 

Звичайно, не додавала оптимізму учасникам і ситуація з ціною на добрива і паливо, яка, без сумніву, суттєво позначиться на собівартості продукції цьогоріч.

Latifundist.com: Раніше в ЄС активно критикували український цукор, чи звучить ця тема зараз?

Яна Кавушевська: Я б сказала, що ця риторика помітно ослабла. Якщо на двох попередніх конференціях у Женеві український цукор часто називали одним із ключових факторів дестабілізації європейського ринку, то цього разу, на щастя, подібних оцінок не було. 

Ймовірно, це пов’язано з тим, що вже є чітке розуміння обсягів українського експорту в межах квоти ЄС на рік. Крім того, сьогодні український цукор постачається невеликими, рівномірними партіями, що не створює різких цінових коливань на внутрішніх ринках ЄС.

Натомість основна дискусія була зосереджена навколо механізму IPR (Inward Processing Relief). Це режим, який дозволяє безмитно імпортувати цукор до ЄС для подальшої переробки, наприклад у кондитерські вироби чи напої, з подальшим реекспортом за межі Євросоюзу. Формально такі обсяги не потрапляють на внутрішній ринок і не враховуються в його балансі, однак європейські виробники бурякового цукру та цукрових буряків вважають, що масштаб цього імпорту став надто значним і створює дисбаланси. 

У зв’язку з цим вони наполягають на тимчасовому обмеженні або перегляді режиму. І є сигнали, що Європейська Комісія може дослухатися до цих позицій і розглядає можливість відтермінування дії режиму IPR до моменту стабілізації ринку цукру.

Водночас ситуація ускладнюється внутрішньогалузевим протистоянням. З одного боку — виробники бурякового цукру, які виступають за обмеження IPR. З іншого — європейські рафінерії, для яких цей механізм є критично важливим, оскільки їхня бізнес-модель значною мірою залежить від сировини в межах IPR. Для них обмеження може означати втрату рентабельності та навіть закриття виробництва, тож вони наголошують на своїй ролі у створенні робочих місць і підтримці експортно орієнтованої харчової промисловості ЄС.

У підсумку європейський ринок зараз перебуває в складному балансі інтересів: з одного боку вже відбулося скорочення посівних площ під буряком, з іншого — хоча питання регулювання імпорту через IPR залишається відкритим, більшість ринкових очікувань схиляються до того, що певне тимчасове рішення — у вигляді обмеження або відтермінування — все ж буде ухвалене.

Наталія Родак, Latifundist.com