Європі потрібен білок: як Україні заробити на переробці олійних
Джерело фото: Latifundist.com
Кілька сезонів поспіль олійні були універсальною відповіддю на будь-яку турбулентність: заводи конкурували за сировину і платили фермеру більше, ніж давав порт. Цього сезону формула перестала працювати: заводи втратили можливість вивозити олію і шрот у потрібних обсягах. А переробник, який не може продати готову продукцію, скорочує закупівлі насіння. Отже, рішення для агробізнесу варто шукати не лише у структурі посівів, а й у глибині переробки. Тим більше що Європа саме зараз шукає постачальників рослинного білка і називає Україну стратегічним партнером. Цей текст — про те, на які саме продукти там чекають і з чого починати тим, хто готовий у це інвестувати.
Універсального порятунку більше немає
У будь-якій незрозумілій ситуації — сій олійні. Цей жарт, який часто доводиться чути від аграріїв, — чи не найкоротший підручник з агроекономіки останніх років. Але цього сезону він уже не працює так, як раніше.
Жарт народився з диспропорції. Українські олійноекстракційні заводи, за даними Міністерства сільського господарства США (USDA), здатні переробити близько 20 млн т насіння на рік, а країна вирощувала помітно менше. Потужності стояли недозавантаженими, заводи конкурували за кожну тонну, і ця конкуренція підтримувала високі закупівельні ціни. У зернових такого потужного внутрішнього покупця немає: їхня ціна значною мірою залежить від порту, а порт — це фрахт, страхування воєнних ризиків і графік повітряних тривог.
За розрахунками «УкрАгроКонсалт», на початку цього року соняшник коштував близько 30 тис. грн/т, тоді як пшениця за ціни близько 6 тис. грн/т виводила в нуль господарства з урожайністю 4,5–5 т/га. За таких умов гектар під олійними приносив гроші, а гектар під зерновими просто повертав витрати. Зрозуміло, чому аграрії віддавали перевагу олійним.
У сезоні 2025/26 частка переробки сої досягла 50% урожаю, ріпаку — 40%, що значно вище звичних рівнів, фіксує «УкрАгроКонсалт». Це зростання пов’язане одразу з трьома чинниками: експортними митами, надлишковими потужностями переробки та дефіцитом соняшнику. За оцінками USDA, площі під соєю скоротилися приблизно до 1,8 млн га, а під соняшником зросли до 5,6 млн га. Оцінку площ під ріпаком також переглянули в бік збільшення: озимий ріпак збирають рано, він менше потерпає від літньої спеки і може давати кращу маржу. За прогнозами аналітичного центру Oil World, світове виробництво соняшнику в сезоні 2026/27 може зрости до 63 млн т проти близько 58 млн т попереднього сезону, і це тисне на ціни рослинних олій.
Водночас потерпають і порти. Червень і липень цьогоріч стали одними з найтяжчих за всю війну для судноплавства: росіяни прицільно били по цивільних суднах. Страхові компанії призупинили оформлення нових полісів страхування воєнних ризиків, судновласники почали скасовувати бронювання, контейнерні лінії припинили суднозаходи. З початку серпня судна фактично перестали заходити в порти Великої Одеси. Формально порти відкриті, але без флоту, страхування і прийнятних ставок фрахту судноплавство там фактично зупинилося.
У вересні альтернативні маршрути забезпечують близько 40% обсягу, можливого за нормальної роботи портів, проти 33% у серпні, порахували в Мінагрополітики України. Відомство знизило прогноз експорту зерна на 2026/27 МР до 38–40 млн т проти 43 млн т у попередній оцінці.
За таких умов і мито не розв’язує проблеми збуту. Поки конкуренція між переробниками та експортерами була живою, вона підтримувала внутрішні ціни на сою та ріпак. Щойно морська логістика зламалася, цей ефект ослаб. Виявилося, що переробка захищає фермера рівно доти, доки перероблене є куди вивезти.
Ось це і є ідеальний шторм: хоч що посій, проблема — як і куди його вивезти. Аграрії страждають від ударів по тракторах у полі, елеваторах і портовій інфраструктурі. Суходільна логістика дорожчає разом із пальним. Кваліфікованих людей бракує. А олійні, які три сезони поспіль були універсальною відповіддю на всі аграрні питання, втрачають цю перевагу. Самої зміни структури посівів уже недостатньо. Треба визначатися з тим, у якому вигляді вивозити зібраний урожай.
У Європи дзеркальна проблема
Поки український агросектор намагається збагнути, як вивозити сировину, Європа шукає, чим годувати худобу. Близько 70% протеїну із зернових, олійних і зернобобових культур у ЄС іде на корм тваринам, а самих комбікормів європейські компанії вироблять цього року понад 150 млн т, прогнозує Європейська федерація виробників комбікормів (FEFAC).
Та є нюанс: власне виробництво покриває лише третину потреби ЄС у високобілковій кормовій сировині. За дослідженням Ukraine Facility Platform, із 65 млн т рослинного протеїну, вироблених минулого сезону в Євросоюзі, високобілкові культури дали лише 7 млн т. Решта — грубі корми і зернові з низьким та середнім вмістом білка, якими високобілковий компонент раціону не заміниш. Тому близько двох третин потреби у високобілковій сировині ЄС закриває імпортом, а щодо соєвого протеїну залежність сягає 94%.
Левову частку світової сої дають лише шість країн, а до ЄС сою та соєвий шрот постачають переважно Бразилія, Аргентина та США. Це класична концентрована залежність: посуха в бразильському Мату-Гросу чи логістичний збій в одному вузлі одразу відчуваються на фермі під Валенсією чи Познанню. Європа вже проходила це з енергоносіями і зараз працює над помилками.
Звідси перший тренд — політичний. У липні Єврокомісія ухвалила План дій щодо стійкості, стратегічної автономії та сталості білкової системи ЄС. Його ціль — до 2035 року збільшити до 35% частку білка походженням з ЄС у загальному обсязі білка з олійних і білкових культур, який використовують на корми. Навіть за успішного виконання імпорт залишиться критично важливим, і План передбачає посилення співпраці з Україною для диверсифікації постачання.
Другий тренд — ринковий, і для нас він практичніший. Зростає попит на продукти глибокої переробки, і платять за них принципово інакше, ніж за сировину. Шрот — продукт, що залишається після екстракції олії, — масовий товар. Далі починаються так звані «сходи»: концентрат із вищим вмістом білка для спеціалізованих кормових рецептур, ізолят для харчової промисловості, текстурований білок для рослинних і гібридних м’ясних продуктів. Що вищий щабель, то менше важить ціна сировини і більше — специфікація: вміст білка, засвоюваність, простежуваність сировини, стабільність характеристик від партії до партії.
Про інтерес капіталу до цього сектору свідчать інвестиції провідних гравців галузі. Американська ADM ще у 2020 році оголосила про розширення виробництва концентрату із сої без ГМО в Нідерландах, а у 2022 році відкрила в Сербії потужності з виробництва текстурованого соєвого білка. Французька Roquette торік розширила портфель текстурованих горохових і пшеничних білків. Її новий текстурований гороховий продукт містить близько 70% білка. Так поводяться компанії, які рахують ринок на десятиліття вперед.
Для нас, країни з дорогою та обмеженою логістикою, висновок очевидний. Коли кожна перевезена тонна коштує дедалі дорожче, перевагу отримує той, хто перевозить товар із вищою вартістю на тонну.
З чого починати
За оцінкою Єврокомісії, ми виробляємо близько 13,5 млн т рослинного протеїну, 60% якого йде на експорт. Соєвий шрот постачаємо переважно до ЄС: на нього припадало 75% нашого експорту цього продукту. Значна частина соняшникового шроту йде до Китаю. Наступний рівень — глибока переробка, і найбільш підготовлений напрям тут — соєвий білковий концентрат.
Ukraine Facility Platform (UAFP) сформулювала п’ять рекомендацій, корисних і урядовцям, і приватним інвесторам, які прагнуть вбудувати свій продукт у європейські ланцюги постачання.
Перше. Поглибити співпрацю України та ЄС у межах Плану дій, поширивши її на переробку та білкові інгредієнти. Єврокомісія вже визначила роль України в диверсифікації постачання білкових культур, і цю співпрацю треба наповнити змістом: спільно оцінити, які продукти з більшою доданою вартістю ми здатні виробляти та як вони інтегруються у кормові й харчові ланцюги ЄС.
Друге. Залучати майбутнього покупця на етапі ідеї. Європейські виробники комбікормів і харчових інгредієнтів дають те, чого не дасть жодне кабінетне дослідження: продуктову специфікацію, потрібні обсяги, вимоги до якості й розуміння готовності до довгострокового контракту. Під підтверджений ринок підбирають технологію і масштаб заводу. Ця порада — найважча, але й найважливіша для галузі, яка звикла спершу зводити об’єкти, а вже потім шукати під них покупців.
Третє. Обирати сегмент за фактичним попитом ЄС, а не за наявністю сировини. Для кожного напряму треба зіставити обсяг ринку, імпортну залежність, цільові країни, конкурентів і вимоги покупців. За оцінкою UAFP, соєвий білковий концентрат має найкращі передумови для масштабування, а харчові соєві білки, горохові концентрати та ізоляти, а також продукти поглибленої переробки соняшнику потребують окремого аналізу.
Четверте. Формувати портфель проєктів, придатних до фінансування. Міжнародні інструменти працюють, однак для масштабування потрібен системний механізм гарантій і розподілу ризиків. Кожен проєкт має включати оцінку сировинної бази, технологічну конфігурацію, потенційних покупців, фінансову модель та оцінку екологічних і соціальних ризиків. Фінансування Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), Міжнародної фінансової корпорації (IFC) та інструменти Ukraine Investment Framework — можливості, для використання яких потрібні підготовлені проєкти з нашого боку.
П’яте. Пов’язати розвиток сектору з інтеграцією до єдиного ринку ЄС. Ідеться про безпечність кормів і харчових продуктів, простежуваність сировини, сталість виробництва, стабільність характеристик готового продукту, а для окремих сегментів — відокремлені ланцюги постачання сировини без ГМО. Завод, спроєктований під ці вимоги з першого дня, отримує конкурентну перевагу перед тим, хто адаптуватиметься до них потім.
Оксана Осьмачко, стратегічна експертка з агропромисловості та біорізноманіття Ukraine Facility Platform
