Сповідь фермера з окупованої частини Запоріжжя
Джерело фото: Latifundist.com
Мелітополь, Токмак, Пологи, Бердянськ… Ці тимчасово окуповані міста Запорізької області ми регулярно чуємо з військових зведень. А ще — це сотні сіл і селищ, з якими пов’язані долі сотень тисяч людей. Дехто ще й досі лишається в окупації, чекаючи на Збройні Сили України. Серед таких і аграрії, які одними з перших потрапили в поле зору окупантів. Призначена росією окупаційна влада змушує кожного із них до співпраці, вимагає сплачувати податки до бюджету держави-агресора, перереєстровувати свою власність за російським законодавством, звітувати перед посадовцями-колаборантами.
Latifundist.com підтримує зв’язок із аграріями з окупованих територій, які ще й досі залишаються в окупації, а також з тими, хто нещодавно виїхав, але володіє інформацією про ситуацію на місцях. Про те, в які умови зараз потрапили українські фермери в окупації, що сталося з активами тих аграріїв, які змогли виїхати до підконтрольної Україні території, далі відповіді фермера з одного із окупованих міст у Запорізькій області. Назвемо його Ігор Українець (ім’я змінене з міркувань безпеки).
Latifundist.com: В які умови зараз потрапили фермери, які залишилися фізично на окупованій території?
Ігор Українець: Тих фермерів, які ще залишаються на окупованій території, зараз «дотискають». Якщо не пройдеш реєстрацію, то все, що у тебе є на складі: продукція, техніка, — це все буде «націоналізовано». Тож ті, хто вирішив залишитися, реєструються в Мелітополі тільки для того, щоб не позбавили власності. Ну, а продажів ніяких немає. Великих просто одразу націоналізують, точніше ставлять там своїх управляючих-«смотрящих».
Latifundist.com: Ви зараз кажете, що продажів ніяких, але трохи раніше ми з вами та кількома аграріями говорили, то навіть розцінки називали на зерно.
Ігор Українець: Усе правильно. Трошки раніше росіяни дещо купляли, вивозили, поки було потрібне зерно минулорічного врожаю. Брали ж його за безцінь. Тоді вони вивозили його на Крим і далі везли на продаж. Зараз же в ньому вже немає великої потреби, бо зберігати особливо ніде, адже їхні сільгоспвиробники зібрали власний врожай. До того ж склади ще й досі залишаються забиті нашою минулорічною продукцією. Тому зерно цього року на даний момент вони не беруть. Не беруть як держава.
Але є окремі приватні підприємці, зокрема, серед них є і місцеві, які виїхали до росії, то вони забирають у наших сільгоспвиробників вирощену продукцію.
Latifundist.com: Як це на практиці відбувається?
Ігор Українець: Горе-підприємці, зокрема, є і колись наші серед них, у «спайці» з росіянами просто забирають продукцію без грошей, без ціни, ніби на зберігання. Потім приватно домовляються про відвантаження продукції невеликими баржами. А гроші вже заплатять, коли товар потрапить клієнту, наприклад, до Туреччини. Щоправда, це поодинокі випадки.
Latifundist.com: А у більшості випадків?
Ігор Українець: Якщо брати масово, то все зерно залишається на складах. Їм немає куди везти.
А якщо мова про фактичний контроль, то просто «віджимають» підприємства. Кажуть, що націоналізують. Власників великих підприємств виганяють, тобто депортують до України, ставлять своїх наглядачів.
Дрібні фермери ще якось намагаються втриматися на плаву, погоджуються на реєстрацію. Росіяни раніше казали: «Ми не будемо нічого купляти, якщо ви не зареєстровані». А зараз риторика змінилася: «Ваша власність перестане бути вашою, якщо ви не зареєструєтеся».
Інакше все буде націоналізоване або просто по складах влуплять — і все згорить.
Latifundist.com: А вам відомо, які треба буде податки платити?
Ігор Українець: Щодо реєстрації та податків, то вони все роблять аналогічно, як в Україні. Справа в тому, що там є і наші, скажімо так, «гниди» — вони пішли на співпрацю з рашистами. Вони надали бази даних про наші підприємства: хто власник, скільки землі в обробітку тощо. У нас же був облік, їм він став доступний. Наші ж і поздавали.
Податки, кажуть, сплачуйте, як платили Україні, тільки тепер через окупаційну владу Запорізької чи Херсонської областей на росію. Щодо банків — говорять, що треба відкривати рахунки, але знаю, що якщо хтось щось і платить, то платять готівкою. У так званих «меріях» є окремий відповідальний — то до нього заносять гроші.
Latifundist.com: В одній із наших попередніх розмов ви казали, що фермери, які виїхали, але залишили когось замість себе керувати господарством, то до них приставляли «смотрящих», яким потрібно було віддавати 50% заробленого. А якщо виїхав і нікого не залишив замість себе керівником, то автоматично вони забирали підприємство разом із активами. А от наприклад, ваше підприємство, чи хтось залишився наглядати за ним?
Ігор Українець: Ми зараз не управляємо нашим підприємством. У нас був там керуючий, але він утік, забрав машину, гроші… Ми поставили замість нього іншого. Але і тут все складно. У нас там родич, але ми перестали із ним спілкуватися, бо у нього «руський мір» у голові. Тому контроль над підприємством нами втрачено.
Latifundist.com: А що з зерном, технікою?
Ігор Українець: Продукцію вони продали, а грошей ми не бачили. Частину нашої техніки забрали, косили нею наші і чужі поля.
Ще був у нас трактор, який коштував нам €100 тис. Він майже нікуди ще не виїздив. Так, недавно приїхали «орки», лафет привезли із собою. Кажуть: «Ми все одно заберемо трактор». А ми ще на початку війни розрізали колесо, зняли та закинули подалі у склади. Охоронцям нічого не залишалося, як відкрити їм склад. Вони повантажили цей трактор і вивезли у невідомому напрямку.
Latifundist.com: Ви кажете, що косять поля. А хто косить?
Ігор Українець: Росіяни самі не косять, а лише вимагають косити та контролювати. Вони підходять до фермерів, які там лишилися. Наприклад, є кинуті поля, бо фермер виїхав з окупації. То наглядачі разом із рашистами йдуть до власника комбайна зі зброєю, щоб той надав свого комбайна для збирання чужого врожаю.
Потім ще є перебіжчики, які наші ж фермери, тільки вже «руським міром» пропахли, то ті і так згодні працювати, аби тільки бути в долі. Там же немало таких, які здають усіх окупаційній владі. Вони здають: той фермер виїхав, той поля кинув. Відповідно кожен гектар розподілений був між «смотрящими». Бо їм надали карти полів — наші ж поздавали та пішли до них працювати на зарплату.
Були ситуації, що фермер їде косити чуже поле: 50% забирає собі, половину віддає рашистам.
Latifundist.com: По всій області десь така ситуація?
Ігор Українець: Ситуація усюди плюс-мінус схожа. До того ж, є й такі випадки, коли двох фермерів великих взяли і вивезли на депортацію перед так званим референдумом. За два тижні до нього, бо сказали, що ви погано впливаєте на людей. Але насправді там просто захотіли певні люди забрати собі ці підприємства. Ці фермери мінімально продавали залишки минулого року плюс зерно цього року зібрали — тож мали повні ангари збіжжя. А ще техніка на складах на мільйони.
Latifundist.com: На кого з фермерів більше всього полюють?
Ігор Українець: На середні і великі підприємства, ті традиційно закуповували продукцію у дрібних фермерів, а потім у березні-квітні продавали. І ось такі підприємства зараз стають ласим шматочком для окупантів.
Latifundist.com: Дякуємо вам за розмову. Бережіть себе! Миру всім нам і найскорішої перемоги!
Костянтин Ткаченко, Latifundist.com
