Нехай часник вирощують маленькі фермери, а великі агропідприємства займуться зберіганням і переробкою. Всі будуть з хорошими прибутками, — автор знаменитого сорту Любаша Іван Захаренко
Джерело фото: ФОП Захаренко
Із середини грудня 2024 року ціни на часник в українських магазинах перевалили за позначку у 200 грн за кілограм. Хороша ціна обіцяє хороші прибутки, тож, немало фермерів вже кілька років як почали дивитися у бік культури, якої навіть на внутрішньому ринку спостерігається значний дефіцит. Великі агропідприємства також пішли у часниківництво. До прикладу, минулої осені ПАЕК відвів під озимий часник 29 га.
Але чи зможуть українські аграрії підняти вітчизняне часниківництво? Які проблеми потрібно здолати на цьому шляху, щоб не розчаруватися і не покинути справу? Як не згубити селекцію українського часнику? Як розділити сфери діяльності між малими і великими агровиробниками, аби наш часник став експортним товаром і приносив гарні прибутки? Про це Latifundist.com розповів автор легендарного сорту Любаша, який більше 20 років присвятив його селекції, Іван Захаренко.
Проблеми часниківництва
Latifundist.com: Чому Україна не задовольняє навіть внутрішній попит на часник? Щорічно ми завозимо від 20 до 40% з Китаю, Єгипту та Іспанії.
Іван Захаренко: В нас немає якісного вирощування. Є не так багато фермерів, які на невеликих ділянках можуть виростити цю культуру. Перед війною вже були господарства, які вирощували часник на великих площах з врожайністю від 8 до 14 т/га. Але зараз більшість з них в окупації. Я їздив по Україні: ні у північних регіонах, ні на півдні не бачив врожайність більше 7 т/га. Бачив поля, які просто дискували, бо не змогли виростити часник.
Latifundist.com: В чому, на ваш погляд, причина такого становища?
Іван Захаренко: Проблема в тому, що в нас немає технологічних карт. Шахраї розповідають про баснословні прибутки, людина береться за діло, не розуміючи, що її чекає попереду і отримує велике розчарування. Втрачає час, гроші і кидає часниківництво.
Latifundist.com: Що ще не дозволяє українським виробникам часнику забезпечувати хоча б внутрішній попит?
Іван Захаренко: В нас майже відсутня робота у складі. Після того, як часник викопали, його треба гарно почистити, висушити, обробити від шкідників і тоді вже покласти на зберігання. Фермери не хочуть працювати з продукцією у складі доводити часник до ідеального стану, такого, який ми бачимо у імпортного часнику на прилавку.
Latifundist.com: Це додаткові витрати, які вони не хочуть чи не можуть собі дозволити?
Іван Захаренко: Більшість не має можливості доробити, тому що треба складські приміщення, обладнання, додатковий персонал. Люди намагаються швидше продати з поля. Але в цей момент відсутня ціна, і вони не отримують прибутки, які могли б мати. Ще одна проблема — в нас відсутня перерробка.
Latifundist.com: Як можна переробляти часник? Сушити?
Іван Захаренко: Часник можна солити, сушити, робити масу лікувальних препаратів тощо. Якщо щільно підійти, то — необмежений об'єм роботи. Не одне десятиліття можна працювати з часником, отримуючи нові й нові продукти. В Україні є кілька маленьких підприємств, але з дуже незначним об'ємом виробництва, та й ті в більшості своїй неефективні.
Latifundist.com: Чому?
Іван Захаренко: Тому що вони розраховані на якийсь дешевий матеріал — дрібний, пошкоджений. Хочуть майже задарма купити сировину, щось виробити і дуже задорого продати. Таким чином вони знецінюють роботу фермера, який провів роботу, продав все за копійки і розчарувався. Бо всі ж працюють, щоб отримувати прибуток. А часник — то особлива культура. В її виробництві задіяно дуже багато ручної роботи і загалом — роботи.
Математика вирощування часнику
Latifundist.com: Яка собівартість правильного часнику?
Іван Захаренко: З досвіду минулого року, не менше, ніж $1,5/кг. Якщо в когось є повний спектр техніки і великий досвід вирощування, собівартість може бути $1/кг. Це в кращому випадку. Приблизно за $1,5-2 часник куплять мережі і зроблять націнку 50-60 грн, тому що в нас логістика зараз з'їдає все. От вже 150 грн.
Latifundist.com: Який прибуток з гектару можна отримати про гарному врожаї і за яких умов піти у мінус?
Іван Захаренко: Це залежить від багатьох чинників. Є люди, які не хочуть навіть викопувати урожай, бо не справилися з травою, з хворобами і все втратили. А є прибалти, які виростили урожай Любаші 24 т/га.
Прибуток починається від 5 т/га. При здачі якісного часнику, тонна часнику коштуватиме приблизно 100 тис. грн. 6 тон викопали, у вас вже $2 тис. Але це грубий підрахунок. Бо одна людина може вкласти в один га $10 тис., інша може здуру ввалити $20 тис. Є науковці, які кажуть, що на 1 га часнику треба до 1,5 т добрив. Як таке можна говорити? Знову ж таки, хтось купить систему крапельного зрошення за 3 грн/п. м, хтось візьме за 10 грн п.м ., а хтось знайде десь «беушку». Одне знаю точно, що прибуток починається з 5 т/га.
В пошуках Землі обітованої
Latifundist.com: Іване Івановичу, ваше підприємство раніше було у Молочанську на Запоріжжі. Зараз ця територія під окупацією. Куди ви релокувалися?
Іван Захаренко: В перші місяці війни по нашому полю пройшли окопи. Вся багаторічна праця була знищена. Після двох місяців в окупації ми з сім'єю зрозуміли, що не зможемо там жити. Взяли по дві сумочки предметів першої необхідності і виїхали. Залишили навіть дуже дорогі для нас речі, але вивезли всю документацію на часник. Друзі з Київської області допомогли знайти будиночок у селі Михайлівка під Узином.
Latifundist.com: Планували відроджувати справу на новому місці?
Іван Захаренко: Перші півроку ми нічого не хотіли робити, вірячи, що повернемося додому. Потім, коли прийшла осінь, вирішили, що не можна втрачати часу. Разом з друзями, які нас прийняли, започаткувати підприємство, нехай невеличке, 5 га, але діюче за всіма правилами насінництва. Потім намагалися організувати вирощування елітного насіння часнику у Житомирській області, але там нам дістався піщаний грунт, на якому важкувато виростити якісний врожай. Тепер от намагаємося пустити коріння на Хмельниччині. Нас прийняла жінка-фермер, яка вирішила зайнятися більш перспективним рослинництвом. Разом з нею минулого року ми висадили 15 га часнику, з яких 7 — наші.
Latifundist.com: А де взяли насіння, якщо нічого, крім документів не вивезли?
Іван Захаренко: У 2022 році поїхали до фермера у Полтаві, який два роки тому купував у нас насіннєвий матеріал, і придбали перші 140 кг. От з того моменту і почалася знов наша селекційна робота. 8 січня 2023 року той фермер загинув, справу продовжила родина. Позаминулого літа ми позичили гроші і викупили в них вже 2 тонни часнику. Трошки продали. Надбали собі з цього продажу 5 клієнтів, невеликих, але дуже порядних. У 2024 році вже вони продали нам високоякісний матеріал. Це нам дуже допомогло — ми змогли посадити для себе оці 7 га на Хмельниччині.
Latifundist.com: На яких умовах ви підбираєте партнерів?
Іван Захаренко: Я допомагаю партнерам своїми знаннями, а вони мені технікою і землею. Я викуповую їхній урожай і сам його реалізовую. Хочу подолати повне свавілля з реалізацією насіннєвого матеріалу часнику Любаша, яке має місце нині в Україні. Під цією назвою продається усе що завгодно.
Селекція і шахраї
Latifundist.com: То ви вже проводите селекційну роботу по вирощуванню репродуктивного посадкового матеріалу?
Іван Захаренко: Так. Цього в Україні ніхто цього не робить. Всі власники сортів, які зареєстрували останнім часом, займаються лише торгівлею, а не селекційною роботою. Нашу нішу зайняли ті, які пішли по шляху: аби що посадити, бо попит на наш сорт шалений.
Хочу зробити заяву: деякі шахраї, користуючись моєю тимчасовою відсутністю, почали говорити, що ми нічого не вирощуємо, що нас немає у реєстрі. Ми є в реєстрі. Уся селекційна робота проводиться, причому дуже досконально. У нас вже є об'єм, є партнери, які нас підтримують.
І ще хочу додати: сорт Любаша завойовував велику популярність не лише в Україні і він буде дуже довго культивуватися. Навіть коли не буде мене. Цей сорт — наш сімейний бізнес і уся родина знає, що це — наше надбання, тож, завжди намагатиметься виростити ідеальний матеріал. Це повинні почути ті люди, які хочуть розпочинати цей бізнес. Це повинні почути всі ті, хто намагається зараз підробити документи. Подивіться в інтернеті, скільки торгують Любашею. Це в той час, коли репродуктивного насіння нашого сорту немає зовсім.
Latifundist.com: Чому ви кажете, що сорти, які були зареєстровані після 2012 року, з'явилися не внаслідок селекції?
Іван Захаренко: Самостійно створити сорт часнику неможливо. В нього немає гібридних форм. Це велика крапка, яку не може перескочити жоден селекціонер світу. Це я заявляю з повною відповідальністю.
Візьмемо європейську селекцію. В кожній країні є сорти, яким по 50-100 років і вони не можуть знайти нових. Тож дбайливо бережуть кожний сорт, розмножуючи тільки in vitro (сучасний метод вегетативного розмноження рослин, який дозволяє отримати генетично однорідний, очищений від вірусів посадковий матеріал, — Ред.). Навіть нерентабельні сорти продовжують зберігати і розмножувати. Взяти ту ж Іспанію (посідає третє місце у світі за обсягом експорту часнику після Китаю та Аргентини — Ред.). В них 7 сортів і вони над ними просто трусяться.
Latifundist.com: Отже, ви — не селекціонер?
Іван Захаренко: Я — приватна особа, яка зареєструвала новий вид часнику. Я не вивів новий сорт. Я його знайшов. А точніше — моя теща. Це було у 2002 році.
Перші роки ми бавилися з ним на городі. Нам подобалося, що маємо такий крупний часник, якого в нікого в окрузі не було. Потім зрозуміли, що він реально відрізняється від усього, що є навколо. І пішли по шляху реєстрації сорту. Спочатку потрапили на Донецьку дослідну станцію, потім — у Київ, де в Інституті сортів почався процес реєстрації. Зареєстрували Любашу тільки у 2008 році. За 6 років роботи ми перетворили 2 головки унікального часнику на 50 тонн суперелітного насіннєвого матеріалу. До 2016 року в нас була повністю сформована база репродуктивної рослини, зібрана вся документація.
До нас поїхали виробники часнику і науковці з Європи, Кавказу… Першу партію — 40 тонн — викупили білоруси. Вони виявилися крадіями: обіцяли зареєструвати сорт і не дотримали слова. Та й в нашій країні з 2012 року з'явилося близько 10 нових сортів, виведених на на основі сорту Любаша. Мало того, що вони крадуть сорт, вони ще й неналежним чином його розмножують і це призводить до знищення часниківництва в Україні.
Чим небезпечне контрафактне насіння?
Latifundist.com: В чому небезпека «нелегального» розмноження сорту?
Іван Захаренко: Люди, які хочуть швидко заробити, можуть призвести до багатьох проблем. Наведу такий приклад. Зараз дуже модно стало торгувати однозубками. Я довго вивчав такий метод і розумів, що цього робити не можна. Однозубка — це проміжковий етап, вона може бути сприйнятливою до хвороб. Ніхто не знає, коли її правильно посіяти, за якої температури. Вивченню цього треба присвятити роки. Можливо, з нею й можна працювати, але точно цього ніхто не знає.
Натомість вирощувати і продавати однозубку хочуть усі. В результаті з'являється купа хвороб, шкідників, а найстрашніше — можна підхопити вірус. А віруси невиліковні. І через якийсь час ми будемо, як іспанці, вирощувати все через лабораторію, тобто через in vitro, тому що чистий посадковий матеріал буде дуже важко знайти. Ми самі знищуємо часниківництво. Є й інші проблеми від відсутності контролю.
Latifundist.com: Які саме?
Іван Захаренко: Насамперед пересортиця. По-друге, є таке поняття як втомлені сорти. Це коли часник розмножується і розмножується без прочистки, не ведеться селекційна робота з репродукції. Він не дає тих результатів, які має давати. Те, що хтось пропустив сорт через повітряне насіння і отримав першу репродукцію нічого не означає. Бо з якої репродукції ви отримали повітряне насіння?
Візьміть будь-яку культуру — ніхто не посіє зараз зі складу, з якогось відра ячмінь чи сою. Всі намагаються придбати дорого, але репродуктивну рослину. Щоб отримати хороший, правильний урожай, беруть якусь кількість супереліти, розмножують, поки не доходить до третьої репродукції. Це звичайна селекційна робота, яка проводиться у кожному перспективному господарстві. Так само треба, щоб було і з часником.
Поради новачкам
Latifundist.com: Висока маржинальність овочевої продукції все більше приваблює українських аграріїв. На цьому тлі чи зріс інтерес до часнику, чи з'явилося більше господарств, які почали ним займатися?
Іван Захаренко: Був і сплеск інтересу, і багато розчарувань, бо через неправильний підхід господарства отримували збитки. У 2024 році дуже потужні підприємства з півдня, Житомирщини висадили по 20, 30, 40 га. Але я хвилююся, щоб вони продовжили цю роботу, яку почали. Багато новачків не враховують особливостей вирощування часнику.
Latifundist.com: Ви консультуєте виробників часнику?
Іван Захаренко: Ми нікому не відмовляємо у консультаціях. Інколи годинами веду розмови. Буває марно, бо найстрашніший агроном — це сусід. Але є й люди, які прислухаються і відразу отримують результати.
Latifundist.com: Чого не можна робити часниківникам-початківцям?
Іван Захаренко: Не можна переоцінювати свої можливості. Я всім завжди рекомендую розпочати вирощування часнику з невеликої площі, яку можна безпроблемно обробити, щоб трошки зрозуміти цю культуру. Тут, на Хмельниччині, маю золотий приклад. Одного фермера ледь-ледь вмовив, щоб він не сіяв 2 га, а зупинився для початку на 10 сотках. Вже півроку при кожній зустрічі він дякує мені за пораду. Так, в цьому році він вже засадив 2 га, але за цей час придбав собі склад, тару, навісне обладнання, тобто до цього сезону він вже був готовий на ці 2 га.
Latifundist.com: Які типові помилки новачків?
Іван Захаренко: Перш за все, треба мати на увазі, що на збір врожаю відводиться дуже обмежений час — 10 днів. У нас на півдні були 300-гектарні площі, в центрі України — 150- 80-гектарні поля. Вони всі обвалювалися, тому що агровиробник до моменту викопування начебто ще справлявся з роботою — організував зрошення, позбувся бур'янів. Але коли починають копати часник, починається повний завал. Якщо його копати вручну, потрібно сотні людей. Якщо механічно, треба мати серйозні комбайни, які можуть справитися з таким об'ємом. Навіть чотирирядний комбайн за день може викопати не більше 3 га, а в нас зазвичай купують або дворядний, або однорядний. Однорядний обробляє до 1 га на день. Через 10 днів часник починає втрачати «сорочку», розвалюватися у землі.
Далі, як я казав, потрібні складські приміщення і люди, щоб часник правильно розкалібрувати, почистити, добре висушити, обробити і покласти в холодильник.
Український часник, який ми бачимо у мережах, має найжахливіший товарний вигляд. Але якщо його довести до ідеального стану, наш часник готові купувати навіть країни, які експортують нам цю культуру.
Український часник — найкращий
Latifundist.com: Навіть так? Які переваги має український часник перед китайським чи іспанським?
Іван Захаренко: По-перше, він малозубковий. В нашого часнику 4-6 зубків, в іспанського — до 16. По-друге, як показали лабораторні аналізи, проведені Українським інститутом експертизи сортів рослин, він має дуже багато поживних речовин, ефірних масел, аскорбінової кислоти, бактерицидів, селену, вітаміну В… Наш часник перший за вмістом сухої речовини, яка складає 42%. В китайського — 27%. І по-третє — смакові якості.
До речі, сорти зарубіжної селекції на нашій землі приживаються погано і не дають того результату, на який очікують виробники.
А Любашу знає вся Європа, Кавказ, Казахстан… Мені простіше назвати країни, в яких немає нашого часнику. Вона добре родить на різних грунтах і за різних кліматичних умов. Вирізняється високою морозостійкістю. Зараз ведемо перемовини з Європою і Канадою. Сорт Любаша — це візитна картка України. Чому нас не підтримати на рівні держави?
Latifundist.com: Яка саме підтримка вам потрібна?
Іван Захаренко: Нам трошки треба підтримки фінансової, щоб вийти на свої рубежі. Найважчий момент, коли починається збір врожаю. В цей критичний момент нам треба обігові кошти на 3-5 місяців, бо ми ж — переселенці, все орендуємо — від складу до техніки. Минулого року мені просто люди позичили. Цього року доведеться іти до банку. Але брати під 30% дуже дорого.
Та найголовніше — правова допомога, аби захистити нас від шахраїв і того свавілля, яке відбувається. Я кажу цим «перспективним часниківникам»: «Ви працюєте один день і у нас з вами різні цілі. Я працюю, щоб в Україні було багато часнику і ми прославили нашу країну своєю продукцією. А ви — щоб заробити сьогодні, а завтра вас не буде».
Повторюся — наш часник готові купувати у всьому світі. Це не просто слова, а факти. Нещодавно була зустріч з японцями. Вони були просто у захваті від нашого часнику. Хоча от німці минулого року відмовилися від нього.
Latifundist.com: Як так сталося?
Іван Захаренко: Тому що з України у 2022 і 2023 роках було зроблено дві поставки неякісного товару. Німець, що купив його, потім звернувся до мене: «Іване Івановичу, чекатиму вже тепер вашого часнику і будемо відновлювати репутацію».
Я переконаний, що ми зможемо виростити достойний часник. Вже на Хмельниччині, Житомирщині, Київщині, Одещині є кілька людей, які будуть зі мною співпрацювати. У 2024 році ми отримали грант, який був для нас не лише фінансовою, але й моральною підтримкою. Ми зрозуміли, що зможемо, взяли кредит, почали працювати серйозно.
Latifundist.com: Якими ви вбачаєте найближчі перспективи українського часниківництва?
Іван Захаренко: Головне, щоб війна закінчилася. А в цій ситуації прогнозувати щось просто неможливо. Так, інтерес до нашого часнику великий. Якби в нас в цьому році було насіння, ми могли б раз у 10 більше реалізувати, бо було дуже багато запитів.
Latifundist.com: Ви вважаєте, що нині великі виробники ще не готові до вирощування великих об'ємів цієї культури, щоб наситити український ринок і вийти на експорт?
Іван Захаренко: Я кажу великим фермерам: «Навіщо ви лізете у часниківництво? Дайте можливість цим займатися малим фермерам. У вас інші гроші, інші обороти. Візьміться за зберігання, переробку — за те, що не можуть зробити вони, але дозволяють ваші фінансові можливості. А дрібний фермер нехай займається вирощуванням». На маленькому обʼємі землі можна отримувати гарний урожай. Таким чином, і людина почне добре заробляти, і великі агропідприємства отримуватимуть хороші прибутки. Так відбувається у всіх країнах, які займаються експортом.
Ми б на своєму часнику працювали, експортували, привозили в Україну валюту, сплачували податки. Ми б приносили велику користь своїй державі.
Віолетта Громова, Latifundist.com
