Дмитро Скорняков: «Я готую команду, що порти можуть не працювати і рік»
Джерело фото: Дмитро Скорняков/Facebook
На LFM 2026 не оминули тему, яка зараз особливо болить аграріям, — що буде з озимою пшеницею. Голова наглядової ради ІМК Алекс Ліссітса запитав представників агрохолдингів, чи планують вони скорочувати площі під цією культурою, економіка якої сьогодні, м’яко кажучи, не надто приваблива. І більшість відповіла, що не скорочуватиме посіви через необхідність дотримуватися сівозміни.
Генеральний директор HarvEast Дмитро Скорняков, навпаки, заявив, що компанія скорочуватиме площі під усіма зерновими. У кулуарах конференції ми вирішили докладніше розпитати його про причини такого рішення. А заодно дізналися, яку врожайність соняшнику та сої отримали в компанії, чи продають зібране збіжжя, чому вирішили зайти в малиновий бізнес і чи мають план Б на випадок, якщо порти Великої Одеси не запрацюють щонайменше протягом наступних шести місяців.
Latifundist.com: Дмитре, під час панельної дискусії ви сказали, що HarvEast планує скоротити площі під усіма зерновими. Чому ухвалили таке рішення?
Дмитро Скорняков: По-перше, зараз сіяти зернові можна лише за умови, що ви вірите у відновлення роботи портів Великої Одеси. Я поки не бачу підстав для такого сценарію. Якщо порти не запрацюють, усі зернові гарантовано будуть збитковими.
Навіщо мені наступного року вирощувати те, що принесе збитки? З технологічного погляду зернові, звісно, потрібно сіяти. Але спочатку треба якось пережити наступний рік, а у 2028-му вже побачимо, як розвиватиметься ситуація. Можливо, відкриються порти або з’являться інші можливості. До того ж беремо до уваги, що урожай цього року ми не встигнемо повністю експортувати. Якщо не змінити сівозміну, наступного року матимемо залишки і цьогорічного, і нового врожаю.
Навіть якщо порти Великої Одеси знову запрацюють, частина інфраструктури вже зруйнована. Вона не зможе одразу перевалювати такі обсяги, як до повномасштабної війни. Тому наступного року я не бачу перспектив заробити на зернових.
Читайте також: Хто скорочує пшеницю, а хто додає площі: плани АГРОТРЕЙД, Агрейн, Вілії, НІБУЛОН, ТАС Агро і Контінентал
Latifundist.com: Чи має компанія альтернативний логістичний план на випадок, якщо порти Великої Одеси не запрацюють умовно за пів року?
Дмитро Скорняков: На жаль, я не виключаю, що порти можуть не працювати й рік. Тому готую компанію до сценарію, за якого протягом року ми не зможемо експортувати продукцію через Одесу.
Саме через це ми змінюємо сівозміну. Як я вже казав, олійні культури — соя, соняшник і ріпак — зараз мають набагато кращу економіку, ніж зернові. Тому робитимемо все можливе, щоб збільшити площі під ними.
Latifundist.com: Наскільки скоротите площі під пшеницею?
Дмитро Скорняков: На 30%. Сіятимемо її лише там, де гарантовано вистачить вологи і ми зможемо отримати справді хороший урожай. А також на полях, де з технологічного погляду пшеницю неможливо замінити іншою культурою.
Latifundist.com: За нинішніх витрат на вирощування та цін на пшеницю її економіка у вас сходиться? Чи маєте хоча б мінімальний прибуток?
Дмитро Скорняков: Цей рік, до речі, був дуже сприятливим для вирощування ранніх зернових. Середня врожайність у нас становила близько 7 т/га. І це рекордний показник. Завдяки цьому цього року можна вийти в нуль або отримати невеликий прибуток.
Але де гарантія, що наступного року врожай буде таким самим? Тому скорочуємо площі, як я вже казав, на третину.
Latifundist.com: Для багатьох аграріїв ріпак — це перші гроші нового сезону. Що ви зробили зі своїм урожаєм?
Дмитро Скорняков: Ріпак ми вже продали — експортували до Європи. На ньому ще можна заробити, тому загалом економіка більш-менш прийнятна.
Як завжди, що дорожчий товар, то менше на його експортну ціну впливають витрати на логістику, які зараз зросли. Наприклад, тонна кукурудзи, грубо кажучи, коштує $200, тому логістичні витрати для неї критичні. Ріпак коштує близько $500 за тонну, тож ті самі витрати на перевезення вже не так сильно позначаються на його економіці. Тому весь ріпак ми експортували до Європи.
Latifundist.com: Встигли продати за хорошими цінами?
Дмитро Скорняков: Ні, але ціни були більш-менш прийнятними. У нас були хороші форвардні контракти, однак покупці їх не виконали й не збираються виконувати. У контрактах усіх великих покупців прописані умови, за якими у разі ситуації, яка склалася з портами Великої Одеси, вони можуть не виконувати своїх зобов’язань.
Latifundist.com: А що робите з пшеницею?
Дмитро Скорняков: Вона лежить у силобегах. До лютого наступного року зернові взагалі не планую продавати.
Latifundist.com: Тобто, ризик касового розриву може виникнути вже навесні?
Дмитро Скорняков: Так, у березні. Але до того часу або ситуація зміниться, або доведеться продавати зерно та фіксувати збитки.
Latifundist.com: Дмитре, є річ, яку до кінця не можу зрозуміти. Останнім часом усі говорять про касові розриви в агрокомпаніях. Але попередні два сезони були відносно сприятливими для фермерів і давали змогу заробляти. Якщо не брати прифронтові території, Бессарабію, у аграріїв мали б залишитися резерви. Чому тоді багатьом бракує коштів навіть на посівну?
Дмитро Скорняков: Резерви є. Якби їх не було, гроші закінчилися б іще у травні. Зазвичай саме тоді господарства вичерпують обігові кошти, а наступні надходження отримують уже в липні після продажу ранніх зернових.
Ви правильно сказали, що попередні роки були непоганими для аграріїв. Завдяки заробленим тоді коштам більшість господарств зможе протриматися до кінця вересня. Або довше, як ми. Але рано чи пізно касовий розрив усе одно тебе наздожене. Питання лише в тому, коли саме: у травні, вересні чи лютому.
Latifundist.com: Посівна вже розпочалася. На чому будете економити цього сезону?
Дмитро Скорняков: Я краще скажу, на чому не будемо — на добривах. Уже закуповуємо безводний аміак, а складні добрива для осінньої посівної придбали заздалегідь.
Latifundist.com: Навіть норми внесення не скорочуватимете?
Дмитро Скорняков: Ні. Протягом останніх років ми багато вкладали у відновлення ґрунтів: вносили дигестат, гній і вапно. Завдяки цьому поліпшили рівень pH та збільшили вміст органічної речовини. Цього сезону економитимемо саме на таких заходах — повністю призупинили їх внесення.
Latifundist.com: Соняшник вже збираєте?
Дмитро Скорняков: Так, і по соняшнику урожайність навіть непогана. До речі, майже завершили збирання сої, тут результат — близько 2 т/га. Для нас це низька врожайність. За нинішніх цін економіка вирощування сої виходить приблизно в нуль.
Latifundist.com: Багато аграріїв нарікають на низьку олійність соняшнику. Які показники у вас?
Дмитро Скорняков: Олійність нижча, ніж торік. Зараз збираємо соняшник із показником близько 45%.
Latifundist.com: Ціни на соняшник зараз знижуються. Продаватимете врожай одразу чи чекатимете сприятливішої кон’юнктури?
Дмитро Скорняков: Будемо притримувати. Ми давно й успішно співпрацюємо з МХП та постачаємо соняшник на їхні заводи. Компанія надає передоплату, а зафіксувати продаж ми можемо пізніше, коли вважатимемо ціну прийнятною. Щоправда, для цього є граничний термін.
Щодо високоолеїнового соняшнику, якого ми також вирощуємо досить багато, то плануємо експортувати його до ЄС. Зараз бачимо, що це буде вигідніше, ніж продавати на внутрішньому ринку.
Latifundist.com: Зараз у парламенті розглядають два законопроєкти про скасування експортного мита на олійні культури, включаючи соняшник. Ви за чи проти?
Дмитро Скорняков: Ми є виробниками, тому зараз не сплачуємо експортне мито. Але процедура підтвердження права на пільгу дуже складна: багато бюрократії та зайвих документів. Я вважаю такі вимоги необґрунтованими.
Експортне мито запровадили, щоб підтримати українських переробників. Але зараз вони й без того в дуже вигідному становищі. Думаю, цей рік стане для них одним із найкращих.
Latifundist.com: Ціни на соняшник в липні взлетіли до 33 тис. грн/т. У нас були аномально розігріті прайси, найвища ціна в світі на соняшник. Тоді переробники нарікали на мінімальну маржу. Зараз же логістична криза, плюс новий врожай тягне ціну вниз. Все рівно вважаєте падіння штучним?
Дмитро Скорняков: Так, і поясню, чому. Ринок соняшникової олії у світовому масштабі досить нішевий. Для України це великий бізнес, але основною олією у світі є пальмова. Ціни на інші рослинні олії значною мірою прив’язані до неї та рухаються разом із нею.
Те, що відбувається на ринку пальмової олії, впливає й на інші олії. А пальмова олія дуже швидко дорожчала. Однією із причин стало рішення Індонезії — найбільшого її виробника — зобов’язати переробників додавати до пального 30% біодизеля, виготовленого з пальмової олії.
Це скоротило пропозицію на світовому ринку та підштовхнуло ціни вгору. Якщо подивитися на ринкову капіталізацію індонезійських і малайзійських виробників пальмової олії, то вона перебуває на історичних максимумах. Ціни високі, попит великий, а пропозиція скорочується. Саме це потягнуло вгору й ціни на соняшникову олію. Тому нинішні низькі ціни на соняшник я вважаю штучними.
Latifundist.com: HarvEast завжди активно працював із нішевими культурами. У нинішніх нестабільних умовах вони могли б стати своєрідною страховкою для бізнесу. Чи розглядаєте можливість знову збільшити їхню частку в сівозміні?
Дмитро Скорняков: Усе залежить від регіону. Якщо говорити про Київщину, то тут економіка нішевих культур узагалі не сходиться — жодних шансів. У північних регіонах можна розглядати горох, сочевицю або льон.
До речі, нещодавно на Latifundist.com була дуже хороша стаття про казахстанський льон, який насправді має російське походження і обвалив ціни в Європі.
Торік ми продавали льон по €550 за тонну, а зараз він коштує близько €400. Тобто, ціна впала майже на третину через значне збільшення пропозиції з Казахстану, за якою насправді стоїть російський льон. Тому нішеві культури також не можна вважати універсальним розв’язанням проблеми.
Latifundist.com: Компанія також почала розвивати ягідний напрям. Але, думаю, тут ще далека перспектива.
Дмитро Скорняков: Це довгострокова історія, яка потребує значних коштів. Інвестиції в один гектар перевищують €20 тис., а протягом першого року він не дає жодної віддачі.
На мою думку, наступний рік буде одним із найважчих. Тому зараз потрібно заощаджувати кошти, а не вкладати їх у нові проєкти. Малина — це інвестиція на тривалу перспективу.
