Жито за ціною пшениці: як борошномели намагаються повернути фермерів до нішевої культури
Джерело фото: Latifundist.com
В Україні вирощування нішевих культур залишається ризикованою справою через коливання цін на врожай: в один сезон на них можна добре заробити, в інший — продати за копійки або залишитися з зерном на елеваторі. Тому аграрії відмовляються від «ніші» на користь більш прогнозованих кукурудзи та соняшнику, які мають гарантований експортний попит.
І мова тут не лише про дохід фермера та переробника, а й про продовольчу безпеку. Наприклад, небажання аграріїв зв'язуватись з нестабільним за ціною житом, загрожує борошномелам і хлібопекарській галузі, котра за несприятливих умов імпортуватиме сировину з Польщі та країн Балтії.
Учасники ринку шукають дієві формати співпраці. Звичайне контрактне вирощування жита на практиці не працює, тому доводиться шукати альтернативні домовленості. Які саме, і чому нішеві культури складно вигідно продати — в матеріалі Latifundist.com.
Чому «синусоїда цін» підштовхує аграріїв вирощувати інші культури
Зазвичай домовленості про контрактне вирощування врожаю укладають фермер з експортером або переробником, розповідає продакт-менеджер відділу насінництва «Віломікс Україна» Святослав Кравчук. Проте через різку зміни ринкових умов в нішевих культурах контракти не завжди виконуються.
Наприклад, у 2020 році сильна посуха призвела до скорочення врожаю пшениці та кукурудзи, внаслідок чого ціни швидко зросли. Багато фермерів продали зерно за ринковою, а не контрактною ціною. Їм було вигідніше повернути замовнику передоплату і сплатити вошаут — різницю між взаємними вимогами сторін, — ніж продавати товар за раніше погодженою ціною.
«Нішеві культури в Україні часто торгуються за подібними правилами. Це своєрідна «синусоїда»: в один сезон певної культури сіють мало, попит на неї перевищує пропозицію, а ціни різко зростають. Наступного року її сіють охочіше, однак через перевиробництво виникає надлишок пропозиції, і ціни знижуються. Розчаровані аграрії знову скорочують посіви, після чого цикл повторюється».
З житом ця «синусоїда» ще складніша. Україна неконкурентна на світовому ринку жита: у сезоні 2025/26 його експорт становив лише 5 тис. т. Тому виробник майже не має можливості продати врожай за кордон. Він може зберігати жито на елеваторі й чекати вигіднішої пропозиції або продавати за наявною ціною — подекуди навіть за 5 тис. грн/т, що не компенсує витрат на вирощування.
Через це дедалі більше аграріїв відмовляються від жита на користь основних культур, навіть якщо наступного сезону очікується краща ціна.
До того ж ринок жита в Україні дуже обмежений, підкреслює Святослав Кравчук. У сезоні 2025/26 площі під культурою не перевищували 65 тис. га, а загальний урожай оцінювався у 210 тис. т. При цьому близько половини жита спрямовується на кормові потреби, тоді як для харчової переробки доступно орієнтовно 100 тис. т.
Тому продаж одним виробником більш-менш великої партії зерна одразу впливає на ціни для інших учасників ринку.
А якщо прив’язати ціну жита до пшениці
Домовлятися про форвардне вирощування жита за фіксованою ціною немає сенсу, пояснює Святослав Кравчук. Фермер бачить, як швидко змінюється ринок, тому навряд чи погодиться вирощувати врожай за ціною, яка через півроку може вже не відповідати ринковим умовам. Так само і переробник не готовий платити більше певної межі, вище якої його борошно або хліб втратить конкурентоспроможність. Йому немає сенсу фіксувати ціну, якщо згодом жито можна буде придбати дешевше на споті.
Теоретично, партію необхідної сировини переробник може придбати в Польщі, замість того щоб збирати її по кілька вантажівок у різних українських фермерів. Випадки імпорту жита з Польщі вже траплялися у 2025 році.
«Проте домовлятися все одно потрібно. Треба прив’язуватися не до майбутніх цін, а до більш стабільної основної культури — пшениці 3-го класу. Якщо жито коштує дорожче за пшеницю 3-го класу, його є сенс вирощувати і продавати в Україні. Якщо жито стає дешевшим, його змішують із пшеницею або додають у комбікорми для свиней. Відповідно, внутрішній переробник втрачає сировину для переробки на борошно».
Тому компанія «Віломікс Україна» і її сестринська компанія Nordic Seed з одного боку, та «Столичний Млин» і «Рівне Борошно» з іншого боку, у травні домовилися про співпрацю, яка почала діяти в липні. Вони підписали відповідний меморандум, за яким переробники зобов'язалися закуповувати у фермерів жито за ціною не нижче вартості пшениці 3-го класу. Примітно, що конкретно аграріїв серед сторін меморандуму немає. Як тоді це працюватиме?
Хто і за що відповідатиме
Роботу з фермерами-виробниками бере на себе виробник насіння Nordic Seed: продаж посівного матеріалу, технологічний супровід, консультації по вирощуванню та збиранню врожаю. Чому «Віломікс Україна» виступає медіатором між фермером і переробником? Крім очевидного завдання — продати більше насіння, — йдеться про економіку вирощування, пояснює Святослав Кравчук.
Середня врожайність українських сортів жита становить 2,5–3,2 т/га, тоді як пшениці — 4–4,5 т/га. За такого розриву прив’язка цін на дві культури втрачає сенс: для отримання однакового валу під жито потрібно виділити більше землі, ніж під пшеницю. Його компанія збирається вирішити цю проблему, пропонуючи фермеру свої гібриди жита. За словами продакт-менеджера, вони мають вищу врожайність і кращі якісні показники порівняно з популяційними сортами — орієнтовно на 20%.
З іншого боку, 76% жита в Україні вирощується на Поліссі та півночі країни — від Волинської до Сумської області. У цих регіонах переважають піщані ґрунти, на яких пшениця показує врожайність нижчу за середню. Поєднання цих двох факторів дозволяє фермеру мати плюс-мінус співставний врожай що жита, що пшениці. Відповідно, і закупівельні ціни двох культур стає легше врівноважити.
«Столичний Млин», зі свого боку, передбачає, що в 2026 році закуповуватиме жито за ціною, не меншою ціни пшениці 3-го класу, розповідає керівник з закупівель підприємства В'ячеслав Масагутов.
Важливим фактором, чому його компанія підписала меморандум, він називає прийнятні для харчової галузі характеристики жита, вирощеного з насіння Nordic Seed. Хоча на ринку є і генетики з вищою врожайністю, саме ця продукція має хороше число падіння — один з найважливіших параметрів у хлібопекарстві. Тому «Столичний Млин» зацікавлений не шукати у фермерів жито з різними властивостями, а закуповувати більше сировини зі стабільними параметрами.
В'ячеслав Масагутов
«Столичний Млин», керівник з закупівель
«Ми вважаємо, що ця прив'язка є доволі справедливою і має стимулювати фермера вирощувати жито і в наступні роки. Жито не експортна позиція, тому ціна на нього формується від переробника і від пропозиції, яку дає фермер. Звичайно, він хоче справедливу ціну. Цей документ дає фермеру сподівання на те, що пшениця і жито буде для нього в певному паритеті, і що його жито потрібно переробнику».
З погляду вирощування рік йде непогано, додає він. В цьому сезоні жито посіяно 65-70 тис. га. Це не набагато вище, ніж минулого року, але перші партії врожаю радують: культура має непогану врожайність, задовільну якість, а число падіння краще, ніж в 2025 році.
Про майбутнє цього співробітництва поки рано говорити, бо вже зараз зрозуміло: 2026 рік не стане середньостатистичним. Причина — обстріли портів та призупинка експорту і прийому зерна, спричинена російськими атаками. Пшениця в закупівлі в Україні дешевшає, і співвідношення її ціни до цін на нішеві культури може швидко змінюватись, уточнює В'ячеслав Масагутов.
«В цьому сезоні важко передбачити рівень цін на зернові культури. Зараз жодні аналітики не беруться прогнозувати ціни — ніхто не знає, чи завтра відкриються порти, чи через місяць, чи через півроку. Зараз ми бачимо початкову ціну жита 7,5-8 тис. грн, це ціна, за яку фермери починають погоджуватись везти його на млин (закупівельні ціни на пшеницю 3 класу зараз складають 7-8 тис. грн залежно від регіону — прим. ред)», — уточнює В'ячеслав Масагутов.
Навіщо ця модель борошномелам
Про ідею прив’язати закупівельну ціну жита до вартості пшениці 3-го класу Святослав Кравчук розповідав Latifundist.com ще минулого року. У травні на форумі «Хлібна індустрія — 2026» учасники ринку вже обговорювали деталі співпраці.
Проблемі багаторічного скорочення виробництва жита присвятили окрему панельну дискусію, яку модерував директор «Спілки борошномелів України» та експерт зернового сектору ФАО ООН Родіон Рибчинський.
За його словами, асоціація теж шукає рішення для виробників і переробників, так як саме українські борошномели залишаються основними покупцями продовольчого жита в країні. Стабільне постачання сировини на підприємства, її ціна та якість безпосередньо впливають на роботу галузі.
Найгіршим сценарієм для підприємств, які працюють із житом, може стати заміщення української продукції імпортом із сусідніх країн ЄС.
«З України експорту жита фактично немає, тому все впирається у внутрішній ринок. Ми закуповуємо жито, трансформуємо його в борошно і пропонуємо хлібопекарським підприємствам. Якщо у нас немає жита — наші заводи стоять, а хлібозаводи імпортують, але не жито, а борошно. Як результат: фермер не заробив, борошномельний завод не працює, споживач їсть житній хліб з імпортного борошна. Це нонсенс, ненормальна ситуація».
Тому асоціація намагається налагодити співпрацю між виробниками жита та переробниками на прийнятних для обох сторін умовах.
«Мова тут не йде про заробіток. Зараз треба забезпечити переробника сировиною, що з кожним роком зробити все складніше», — зазначає Родіон Рибчинський.
За його словами, переробні підприємства традиційно підписують із виробниками форвардні контракти, однак цього разу до ланцюга долучили насіннєві компанії.
Модель передбачає, що борошномельний завод фактично фінансує придбання високопродуктивних гібридів. Фермер за підтримки насіннєвої компанії дотримується технології вирощування та отримує більший і якісніший урожай жита. У результаті переробник отримує більший обсяг зерна, необхідний для виконання зобов’язань перед хлібозаводами, а фермер — гарантований канал збуту.
Однак наразі співпрацювати з переробниками за такою моделлю готова невелика частка господарств, зазначає Родіон Рибчинський.
«Зараз так працювати готовий один фермер з десяти. Більшість поки працюють не за форвардом, а на споті. Ось він зібрав жито, а далі дивиться, кому продати. Захотів — продав переробнику, захотів — експортеру, хоча це малоймовірно, захотів — продав тваринникам. А нас це не влаштовує, нам потрібне стабільне постачання зерна, тому і шукаємо механізм».
Тому найближчий сезон має показати, чи готові фермери й переробники виконувати домовленості, особливо в умовах зупинки роботи портів. Очевидно, для довгострокового відновлення виробництва жита в Україні потрібен гарантований покупець. Подивимось, як спрацює прив'язка на невеликому за обсягами ринку жита, наскільки вона буде життєздатною і чи підійде для ціноутворення інших нішевих культур.
