«Ми звикли жити надто добре»: Дробязко про оренду по $405/га, кризу та те, як вижити фермерам
Джерело фото: Скриншот із YouTube-каналу United Farmers Ukraine
«Де у світі фермери живуть добре? Назвіть мені хоча б одну країну», — з такого питання співвласник АТК Юрій Дробязко розпочав свій виступ на конференції «Вистояти й зрости: агробізнес у часи кризи». І далі сам й відповів: «До повномасштабної війни це були Україна, Росія та, можливо, Казахстан». Зараз ситуація змінюється.
Чому Дробязко не бачить сенсу вкладатися в купівлю землі, радить відходити від класичного фермерства й сам робить це вже понад десять років? Які напрями, на його думку, можуть приносити аграріям більше грошей, чому варто відмовлятися від плуга та як кооперація може допомогти невеликим виробникам? Зібрали головне з його виступу.
А чи не час перестати бути фермерами?
Останні три місяці ситуація була дуже неприємною, але я не бачу, щоб нас уже накрило якимось великим горем. Мабуть, ми просто звикли жити надто добре. Щойно стає трохи гірше, одразу починаємо плакати. Я намагаюся до всього ставитися з позитивним настроєм і вам раджу. Зараз є купа цікавих занять. Можна, наприклад, піти по гриби або порибалити. А поки ви цим займаєтеся, ситуація все одно якось вирішуватиметься.
А якщо без жартів, варто запитати себе: де у світі фермери живуть добре? До повномасштабної війни я міг назвати Україну, Росію та, можливо, Казахстан. Більше я таких країн не знаю. У США фермери живуть гірше за інших американців, у Бразилії та Аргентині сприятливі періоди теж минули. Тепер аграріям складніше і в Україні, і в Росії.
Можливо, настав час замислитися, а чи не час нам перестати бути фермерами?
Це як у тому анекдоті, де миші приходять до пугача й скаржаться: «Усі нас ображають. Що нам робити?» А він відповідає: «Станьте їжаками». Миші питають: «А як?» — «Не знаю, я стратег».
Колись дешева оренда землі та сприятливі податкові умови давали змогу добре заробляти на класичному фермерстві. Тепер ці умови змінюються. І йдеться не лише про війну. Вона загострила процеси, які почалися раніше.
Не гнатися за гектарами
Фермерство — один із найбільш демонополізованих бізнесів. Натомість компанії, які працюють навколо аграріїв, значно більш монополізовані й забирають собі частину їхньої маржі. Задумайтеся над цим.
Ми з партнерами почали говорити про це ще 10–15 років тому. У результаті перестали нарощувати земельний банк, за винятком окремих невеликих проєктів, де земля мала додаткову цінність. Наприклад, землю в Ізмаїлі ми взяли не просто для фермерства.
Подумайте й ви: чи є сенс хапати землю? Поверніться думками на рік назад і запитайте себе: чи стали б ви зараз знову брати землю або купувати право оренди? Думаю, більшість відповість: так. А я — ні. Усі свої гроші, можливості й сили я спрямовував на те, щоб перестати бути фермером у класичному розумінні.
Оренда по $405 за гектар — це вже занадто
Я думаю, у нинішній ситуації буде й багато позитивного. Наприклад, має знизитися орендна плата за землю. Вона вже стала дуже високою. У районі Любара ми платимо $405 за гектар на рік. В голові не вкладається!
Можливо, нарешті буде пауза в ціновій гонитві та війнах за паї. А в бізнесі поменшає випадкових людей — портфельних інвесторів чи тих, хто приходить у галузь з інших сфер, бо думає, що достатньо профінансувати купівлю права оренди.
Але повернемося до того, хто заробляє на сільському господарстві. Це постачальники всього, що потрібно для виробництва їжі: пального, ЗЗР, техніки. Що більш монополізований цей ринок, то більше його гравці заробляють і забирають у фермера. Заробляють також власники землі. А той, хто працює на землі, ніде не заробляє багато.
Думаєте, Євросоюз із радістю платить фермерам дотації? Не думаю. Навіщо тоді? Щоб ті, хто отримує ці гроші, не збанкрутували? Ні, щоб обрали тих, хто їх платить.
Можна заспокоювати себе думкою, що населення світу зростає і їжі потрібно все більше і більше. Але в реальному вимірі їжа дешевшає. Ціни на основні продукти не встигають за інфляцією. А техніка, пальне й інші ресурси дорожчають. Спробуйте порівняти, скільки коштував трактор десять років тому і скільки коштує зараз.
Мені самому було неприємно це усвідомлювати. Але поки не побачиш проблему, не зможеш нічого змінити. Тож подивіться на ситуацію відкритими очима.
Так я підвів вас до розвилки: можна й далі бути фермером, а можна — стати «їжаком».
Якщо залишаємося фермерами — як заробляти більше?
Якщо ми не можемо або не хочемо ставати «їжаками», залишаємося фермерами. Тоді поговорімо, як нам жити в цьому статусі.
Якщо у вас є вільні гроші, можна спробувати змінити напрям, як у тому жарті, перекваліфікуватися в «управдоми». Наприклад, зайнятися переробкою. Навіть побудувати елеватор. Або піти у тваринництво.
Але треба розуміти, на який ринок ви працюватимете. Внутрішній ринок у нас невеликий і щороку скорочується. Є великий ринок Євросоюзу, але українську агропродукцію туди пускають, м’яко кажучи, неохоче. Тож треба думати, що саме ми можемо вирощувати й виробляти для Європи. Є й решта світу, але туди зараз складно доправляти продукцію. Хоча якщо ви виробляєте дорогий товар, то логістика не так відображається на його кінцевій вартості.
Наприклад, свинину експортувати нікуди. А яйця, курятину — є куди. Щоправда, ринок курятини в нас монополізований, і конкурувати з великим виробником дуже складно. Зате монополія на ринку яєць, на щастя, розпалася. Можна розвивати виробництво яєць, індиків, баранини чи яловичини. Можна займатися переробкою залежно від ваших можливостей.
Тільки важливо розуміти, що кожен вид переробки потребує певного мінімального масштабу, нижче якого він стає економічно недоцільним. На невеликому виробництві не завжди можна впровадити необхідні технології.
Наша перевага в тому, що багато чого в Україні ще не побудовано. Тож не треба ламати стару, неефективну систему. Головне — правильно обрати, що саме переробляти, щоб отримувати дорожчий продукт і менше залежати від витрат на логістику.
Поясню на простому прикладі. 24 тонни кукурудзи вантажівкою навіть по $300 за тонну — це приблизно $7,5 тис. А 24 тонни бичків живою вагою сьогодні можуть коштувати $120 тис. Якщо логістика однієї вантажівки коштує, наприклад, $5000, то для кукурудзи це близько 70% її вартості. А у випадку з худобою це лише близько 4%. Різниця зрозуміла?
Pradо вже купили. Тепер час рахувати витрати
А якщо вільних грошей уже немає? Усе пішло на Pradо, Lexus або Volkswagen Touareg і нову землю. Здавалося, населення світу зростає, бізнес щороку ставатиме все більше прибутковішим. А тепер ми опинилися в іншій ситуації і треба щось робити.
Почати варто зі скорочення витрат, але не ціною якості. Не купувати абияке насіння, а за потреби зменшити густоту посіву. Не відмовлятися від потрібних обробок, а шукати якісні препарати за розумною ціною.
І припинити орати там, де в цьому немає потреби. Плуг — убік, глибокорозпушувач — лише лише там, де він справді потрібен. Менше витрачайте мотогодин, людських годин і пального. Я не закликаю всіх переходити на no-till. Сам переходжу, але кожен має вирішувати сам. Та кількість мотогодин точно можна скоротити.
Не просити грошей в акціонера, а продавати зерно: як Ландекс Агро працює на Харківщині, коли порти стоять, а поля — біля фронту
Читати такожЗа моїми підрахунками, мотогодина нового трактора потужністю понад 300 к. с. коштує близько $82 без фінансування та страхування. Якщо здавати його за таку ціну, це дасть близько 10% річних на вкладені кошти. П'ятнадцять років тому я робив такий самий розрахунок і виходило $23 за мотогодину. Тоді оранка обходилася у 3,5 раза дешевше, а кукурудза коштувала у два-два з половиною рази дорожче.
І це ще без урахування пального та наступних проходів техніки. Тому замість того, щоб постійно орати, треба більше думати й планувати: правильно зібрати врожай, не затоптати поле та зберегти вологу.
З добривами окрема тема. У найближчі роки доведеться затягнути паски й перестати вносити зайвий азот. Використовуйте можливості сівозміни для накопичення біологічного азоту, працюйте з покривними культурами й думайте, як утримати в ґрунті калій.
Трактори є. А хто працюватиме?
Йдемо далі. Позавчора їхав біля Любара, звернув на сільську дорогу, а там турки її ремонтують. Жартую, що дороги зазвичай роблять вірмени, а тут — турки. До чого ми дожили? До того, що українець сьогодні не хоче виконувати важку роботу за ті гроші, які йому пропонують. А турок погоджується.
На старих підприємствах ще є сформовані команди, але люди старіють, молодь не поспішає їх замінювати. Доступного трудового ресурсу для важкої роботи стає менше. І сама ця робота нікуди не зникає, навіть якщо в господарстві є сучасні трактори.
Тож я знову повертаю вас до того, що нам доведеться навчитися виробляти більше, витрачаючи менше людських годин. Один зі способів — скоротити кількість мотогодин техніки, передусім на обробітку ґрунту. Збирання нікуди не подінеш, але й тут треба подумати, як організувати його ефективніше.
Не поспішайте збирати кукурудзу: порахуйте, чи воно того варте
Треба уважно подивитися, що саме ви вирощуєте і скільки коштуватиме післязбиральна доробка. За нинішньої ціни кукурудзи сушіння зерна з вологістю 26–28% може обійтися дорожче, ніж воно коштує. Тож логічне запитання: чи є сенс таку кукурудзу збирати восени?
Кукурудза-2026: на одному полі 5,5 т/га, за 40 км — понад 10 т/га. Чому просіла врожайність і хто залишатиме до 80% посівів зимувати
Читати такожЦього року я планую зібрати близько 30% посівів, а решту — навесні. Але це не універсальне правило і кожен має рахувати сам. Якщо кукурудза суха, як на півдні, де я збирав її з вологістю 14,7%, звісно, її треба збирати.
На півночі Одещини вона теж була сухою. А на Житомирщині вологість сягала 32–34%, тож частину посівів залишимо в полі. На Полтавщині, де показники 16-18%, теж зберемо не все.
Зважайте на врожайність, вологість, можливості сушіння і зберігання, витрати на газ та ситуацію з логістикою. Я не кажу залишати 100% всі посіви. Можна зібрати те, що найбільше ризикує полягти чи зіпсуватися, а решту залишити.
Є й питання безпеки. У мене ракета знищила 30 тис. т зерна на елеваторі. Кукурудза в полі може бути безпечнішим варіантом, якщо вона стоїть і не полягає. Тому рішення треба приймати окремо для кожного поля.
Об’єднуватися треба з простих речей
Якщо самостійно стати з фермера «їжаком» не виходить, можна об’єднатися з іншими. Але починати варто з простого. Історія нашого кооператива United Farmers це підтверджує. Я свідомо не пропоную складних проєктів учасникам, адже вони можуть стати причиною конфліктів.
Нам поки бракує довіри, щоб разом братися за ризиковані справи й проходити через невдачі. Уявіть: домовилися на рік продавати зерно за певним планом, а за чотири місяці закрилися порти. Що буде з кооперативом? Почнуть шукати винного, а потім кожен намагатиметься відскочити подалі. Ми ще не навчилися робити разом навіть прості речі, наприклад, об’єднуватися для спільної закупівлі.
В United Farmers 123 учасники, але кожну нову пропозицію я спочатку оцінюю з погляду ризиків. Якщо бачу, що вона може призвести навіть до невеликого збитку, не виношу її на весь кооператив. Спершу обговорюю з вузьким колом людей, які, як я знаю, здатні витримати удар і не відступити за перших труднощів.
Кажуть, у США двом людям достатньо 14 хвилин, щоб почати довіряти одне одному. В Україні на це можуть піти роки.
