Стандарти — європейські, а доступ до ринку і дотації обмежені? Олександра Авраменко про умови вступу українського агро до ЄС
Українське агро може стати одним із головних каменів спотикання на шляху до ЄС. Єврокомісія нещодавно опублікувала документ про те, як Союзу підготуватися до розширення, і прямо назвала наш агросектор великим та дуже продуктивним. Але разом із цим запропонувала розглянути суттєві обмеження дотацій і доступу до ринку для чутливих аграрних товарів. А Україні — допомогти повернутися на традиційні ринки третіх країн.
В УКAБ запитують: ми маємо перейти на європейські стандарти, але повного доступу до ринку не отримаємо? Чого європейці бояться в українському агро, чим ми можемо бути їм корисні й за які умови вступу ще доведеться боротися — говоримо з Олександрою Авраменко з УКAБ.
Стандарти, ринок і дотації: на яких умовах входити до ЄС
Latifundist.com: Олександро, поясніть простими словами, що це за документ? І взагалі яке його значення?
Олександра Авраменко: Почну зі значення — це тектонічний зсув. Європейська комісія фактично пояснює, навіщо ЄС розширюватися і що потрібно змінити всередині, щоб це розширення було успішним.
Вона говорить: ми розуміємо, що розширення може принести, які проблеми можуть виникнути, і пропонуємо, як їх вирішувати. З погляду самого Європейського Союзу це вже доволі важливий документ.
Але це початок розмови. Держави-члени зараз підуть його читати, розбирати, говорити, де вони згодні, де не згодні, а де їм узагалі не підходить те, що написала Єврокомісія. Це відправна точка, а не остаточні умови вступу України.
І тому для України і для українського агросектору також важливо висловити свою позицію щодо цього документу. Тепер будемо очікувати на реакцію європейців.
Latifundist.com: Що не так в запропованій моделі?
Олександра Авраменко: Український агросектор підтримує вступ України до ЄС та в майбутньому буде готовий входити до ринку ЄС, виконуючи європейські правила. Але якщо нам відкриватимуть ринок поступово, то логічно тоді і на перехід до їхніх стандартів дати час. У документі такого підходу немає.
Європейці дивляться на наш вступ з погляду захисту себе від такого великого великого і дуже конкурентного агросектору як наш, і зрозуміло, що це викликає занепокоєння. По факту, в документі вони самі визнають наш масштаб і продуктивність.
Ми, зі свого боку, визнаємо їхні страхи й готові з ними працювати. Але наша позиція має бути послідовною: якщо ми повністю приєднуємося до вашого ринку за вашими правилами, то маємо отримати відповідний доступ.
Ви хочете, щоб ми прийняли стандарти, запровадили їх, пройшли весь цей шлях. Але водночас говорите, що обмежуватимете нас на ринку. Ні, так не може бути, бо виникає реальний дисбаланс між зобовʼязаннями та економічними можливостями.
Latifundist.com: Є відчуття, що агро в цьому документі виділено окреме місце?
Олександра Авраменко: Частково так. Агросектор, в очах європейців, справді може стати великим каменем спотикання для вступу України до Європейського Союзу.
Єврокомісія визначає п’ять напрямів, для яких бачить можливість прискореної інтеграції після виконання необхідних стандартів: енергетика, транспорт, штучний інтелект, безпека й оборона. Для ЄС стратегічно важливо, щоб ці напрями інтегрувалися швидше.
А щодо агро ми бачимо готовність до обмежень. І тут виникає питання: чи не намагаються складні питання розширення вирішити за рахунок нашого сектору?
Latifundist.com: В документі є так звані захисні механізми. Що це?
Олександра Авраменко: Це safeguard measures — заходи на випадок, якщо приєднання завдаватиме шкоди ринку. Європейці хочуть дивитися, як ринок реагуватиме, і мати можливість його захистити.
Сам по собі такий підхід зрозумілий. Питання в тому, для яких товарів та які саме діятимуть обмеження, і як вони поєднуватимуться з вимогами до нас.
Latifundist.com: Чому тоді в документі не закріпили перехідні періоди для запровадження стандартів? Це означає, що на них не погоджуються?
Олександра Авраменко: Ні, це предмет переговорів. Не може Єврокомісія просто написати: «І, звісно, ми обіцяємо Україні стільки перехідних періодів, скільки вона хоче».
Спочатку вона має домовитися про них з Україною, потім — із державами-членами. Це буде довгий процес. Асоціації зараз виходять першими й беруть на себе першу хвилю критики. Уряд бачить нашу позицію, європейці бачать, і далі починається розмова. Але ми маємо одразу заявити свою позицію та наше бачення щодо вступу до ЄС.
Latifundist.com: Який варіант пропонує український агробізнес?
Олександра Авраменко: На початку цього року УКАБ спільно з іншими аграрними асоціаціями виступили зі спільним баченням щодо вступу до ЄС. В ньому ми говоримо про десятирічний перехідний період від моменту вступу. Логіка нами запропонованої моделі така: все, що виробляється за стандартами ЄС, має мати повний доступ до ринку ЄС; те, що ще не відповідає цим стандартам — експортується на треті ринки.
Так ми поступово входимо до європейської системи, але не втрачаємо конкурентоздатність на інших ринках. Ми самі пропонуємо таке розмежування. Потрібен підхід, який дозволить і виконувати вимоги, і зберегти виробництво.
Latifundist.com: Єврокомісія пропонує суттєво обмежити доступ до ринку для «чутливих» аграрних товарів, але не називає їх.
Олександра Авраменко: З моменту обговорення продовження автономних торговельних заходів ЄС, які діяли з 2022 по 2025 роки, ми памʼятаємо бачення європейців щодо можливих чутливих товарів. На мою думку, вони залишаються незмінними: птиця, яйця, цукор і пшениця — це основа переліку, щодо якого нам доведеться ще довго дискутувати з європейцями.
Кукурудза також входила до переліку чутливих товарів в 2025 році, проте для цього товару в нас є сильний аргумент: ЄС її хронічно не вистачає, цей дефіцит усе одно потрібно закривати імпортом. Тому я вважаю, що за її доступ можна і потрібно боротися.
Latifundist.com: Financial Times подала документ через заголовок «ЄС обмежить доступ України до аграрних дотацій у разі її вступу до Союзу». Якщо прибрати дипломатичні формулювання, все так і є?
Олександра Авраменко: Вони зробили максимально концентровану вижимку, але частково так і є. Якщо європейці говорять про поступовий вхід до спільного ринку, це означає, що повного доступу одразу не буде. Якщо підтримка в межах Спільної аграрної політики надаватиметься поступово, її теж не буде відразу в повному обсязі.
Проте варто бути чесними: коли Польща вступила до ЄС, її фермери теж не одразу отримали дотації в повному обсязі. Виплати поступово збільшували протягом десяти років. На такий поступовий доступ до підтримки ми також були б готові.
Частково це відображає те, що ми вже виклали у спільній позиції аграрних асоціацій. Тому треба розділяти питання дотацій і доступу до ринку.
Latifundist.com: Обмежений доступ до аграрних дотацій — це умовно «великим зась, маленьким welcome»?
Олександра Авраменко: Ні, тут вони не розписують доступ за розмірами господарств. Єврокомісія прямо говорить, що під час розширення можуть застосовуватися перехідні періоди, як це вже було раніше, зокрема поступове запровадження аграрних виплат або захисні механізми для чутливих товарів. Проте, в документі також йдеться про те, що Україна одразу потребуватиме особливого підходу в частині доступу до Спільної аграрної політики ЄС через війну, потреби у відбудові, а також масштаб і особливості нашого агросектору.
Єврокомісія у своєму документі досить детально описує, як зміниться структура сільського господарства після розширення ЄС. Вона виділяє дрібні господарства, середні та великі сімейні ферми, а також кілька тисяч великих, конкурентоспроможних, експортно орієнтованих підприємств, переважно з України. І далі наводить цікаву цифру: українські господарства площею понад 1000 га обробляють більш ніж 15 млн га землі. Це більше, ніж уся сільськогосподарська площа Польщі. Відповідно, за нинішньої моделі САП значна частина підтримки могла б спрямовуватися саме таким господарствам.
Ми розуміємо, чому це викликає дискусію в ЄС. Європейська аграрна політика історично орієнтована передусім на сімейні ферми, тоді як український агросектор має дещо іншу структуру. Саме тому важливо ще, якою буде оновлена Спільна аграрна політика ЄС. Чи запровадять обмеження виплат у €100 тис. на виробника? Як визначатимуть активного фермера, який має право на підтримку?
Треба побачити, як усе це «приземлиться», якими будуть остаточно ухвалені правила. Уже від них відштовхуватися.
Latifundist.com: Якщо ліміт у €100 тис. усе-таки запровадять, що це означатиме для наших господарств?
Олександра Авраменко: Ми рахували це разом із ВАР. Якщо умовно взяти дотації в розмірі €200 на гектар, то €100 тис. — це підтримка на 500 га. За такого розрахунку господарство на 200 га могло б отримувати виплати на всю свою площу.
Але європейці й у цьому бачать для себе виклик. Господарство на 500 га для України — це одна історія, а для ЄС — уже інший масштаб.
Тому вони хочуть повернути поступове збільшення виплат. Умовно: спочатку €20 на гектар, за рік €40, ще через рік - €60 — і так до повного рівня впродовж десяти років. Це приклад того, як може працювати поступовий підхід, а не вже погоджена схема для України.
Усе це ще питання переговорів. Документ не є остаточним рішенням, обов’язковим до виконання. Це бачення Єврокомісії, яке ще мають обговорити держави-члени.
Latifundist.com: ЄС також обіцяє допомогти Україні виходити на ринки третіх країн. Ми чуємо це не вперше. Що реально може стояти за такою обіцянкою?
Олександра Авраменко: Саме в цьому й питання: ми вже це чули.
Коли торік прийняли оновлену торговельну частину Угоди про асоціацію та повернули квоти, Єврокомісія говорила, що працюватиме над допомогою Україні з поверненням на традиційні ринки збуту. Туди, звідки нас витісняла Росія після початку повномасштабної війни, коли наші порти були вперше заблоковані.
УКAБ брав участь у різних форматах співпраці з Єврокомісією, щоб допомогти сформувати ці інструменти. Ми давали пропозиції, аналітику, брали участь у дослідженні. Намагалися зробити цей напрям максимально корисним для нас і водночас таким, що вписується в їхнє бачення.
Latifundist.com: І що з цього запрацювало?
Олександра Авраменко: Тієї допомоги, про яку ми говорили, ми поки не бачимо.
У липні, коли почалася криза з портами, ми запитували: де ті самі заходи, про які ви говорили? Якщо не зараз, то коли їх давати?
Минулого тижня ми знову були в Брюсселі й говорили з Єврокомісією. Знову те саме питання: допоможіть із транзитом, допоможіть вирівняти нашу конкурентоздатність на третіх ринках.
Ви не даєте нам додаткового доступу до ЄС навіть у критичній ситуації. Тоді допоможіть із доставкою на інші ринки. Можливо, підтримайте покупців в Африці, щоб вони могли купувати нашу продукцію й оплачувати її доставку.
Але коли нам знову говорять: «Ми допоможемо вам виходити на треті ринки», хочеться запитати: ви хочете ще раз запропонувати нам те, що досі не було реалізовано?
Сектору буде складно прийняти модель, за якої підтримка виходу на треті ринки поки не дає очікуваного результату, доступ до ринку ЄС залишається обмеженим, а від українських виробників в той же час очікують повної адаптації до європейських вимог.
Ми намагаємося пояснити, в яких умовах живемо. Європейці нам кажуть: «Прийміть наші стандарти». Добре, ми їх приймемо. Далі що? Ми ні вивеземо, ні доїдемо, ні до вас не зайдемо. Самі собі будемо продавати продукцію за європейськими стандартами. А економіка в цьому тоді де?
Latifundist.com: Чим український бізнес не готовий поступитися в цій розмові?
Олександра Авраменко: Питанням перехідних періодів. Ми як бізнес, як сектор не дамо його просто спустити.
Потрібен адекватний підхід. Так, ми розуміємо: це ми йдемо до ЄС, а не ЄС до нас. Але водночас маємо зберегти своє виробництво, свою економіку й залишатися важливою опорою світової продовольчої безпеки.
Що українське агро може запропонувати Європі
Latifundist.com: У документі йдеться і про те, що українське агро може зміцнити європейське. Це реальне бачення можливостей чи просто кілька позитивних фраз?
Олександра Авраменко: Ні, це реальні можливості. Ми постійно говоримо європейцям: ви дивитеся на нас із погляду ризиків — добре, ми це розуміємо. Але подивіться ще й на те, що ми можемо принести.
ЄС імпортує кукурудзу, сою, курятину, цукор. Цукор потім використовує у своїй переробці, зокрема для продукції, яку експортує на треті ринки.
Є попит і на тверду пшеницю. Якщо українські виробники бачитимуть ціну та запит, вони можуть поступово нарощувати її виробництво. Ви боїтеся конкуренції з нашою пшеницею, але водночас імпортуєте тверду. То чому з часом ми не можемо закривати цю потребу?
Latifundist.com: А як це поєднується з домовленостями ЄС із Меркосур та імпортом із Бразилії?
Олександра Авраменко: Коли Україна буде державою-членом, ми вже будемо всередині цього ринку.
Європейці багато говорять про принцип взаємності: продукція, яку до них везуть, має відповідати вимогам, за якими виробляють усередині ЄС. Тобто однакові вимоги мають стосуватися і своїх виробників, і постачальників з інших країн.
Latifundist.com: Але по ідеї за нами має бути «право першої ночі» як члена ЄС.
Олександра Авраменко: Однозначно, і тоді виникає питання: чому б не купувати у нас? Якщо ми виконуємо ті самі вимоги, це має бути аргументом на користь української продукції.
Latifundist.com: Крім продовольства й кормів, що ще Україна може запропонувати?
Олександра Авраменко: ЄС хоче зелену й циркулярну економіку, хоче досягти кліматичних цілей до 2050 року. Для цього потрібна велика сировинна база для зеленої енергетики.
Україна може запропонувати, зокрема, біометан — зелений газ. Європейська промисловість потребує енергії, а ми можемо виробляти й продавати їй такий ресурс. Це ще один напрям, у якому український агросектор може бути корисним ЄС.
Так само наша сировина може допомагати європейській переробці залишатися конкурентною на третіх ринках. Вони вже імпортують цукор, щоб виробляти солодощі й продавати їх в Азію та Африку. Ми можемо бути частиною таких виробничих ланцюгів.
Latifundist.com: Як європейці реагують на ці аргументи?
Олександра Авраменко: Частково вони їх уже беруть до уваги. У документі є бачення того, що Україна може посилити ЄС у кормах і білковій сировині.
Але треба розділяти Єврокомісію й окремих фермерів. У розмовах із польськими чи французькими виробниками можна почути: «Ваші протеїни нам тут не потрібні». Бо для виробника дефіцит означає кращу ціну.
Та є ще споживачі, переробка, податки, люди, які працюють у цих галузях. Є 450 мільйонів споживачів усередині ЄС, які теж мають платити цю ціну. Європейська аграрна й харчова галузь заробляє на експорті переробленої продукції. Тому наш внесок у її конкурентоздатність — це важлива частина розмови.
Latifundist.com: А що в документі говорять про українські агрохолдинги? Саме їхнього масштабу бояться?
Олександра Авраменко: Там уже в перших двох рядках говориться: великий український агросектор і виробники, які обробляють від кількох гектарів до сотень тисяч гектарів. Більше того, Єврокомісія прямо пише, що після розширення до ЄС приєднаються кілька тисяч дуже великих, конкурентоспроможних, експортно орієнтованих аграрних підприємств, переважно з України, частина з яких належить до агрохолдингів. Що ще треба? Так, цей момент вони проговорюють, і це також один зі страхів.
Хоча в ЄС теж є холдинги й підприємства, які обробляють десятки тисяч гектарів. Просто вони розосереджені по Європейському Союзу й не так кидаються в очі. Вони також отримують дотації. І я не говорю зараз про кооперативи, бо є окремі вертикальні структури, такі самі, як в Україні.
А наші холдинги в їхніх очах концентровані в одному великому секторі. Від цього ми здаємося ще страшнішими.
Перехідні періоди: про що ще доведеться домовлятися
Latifundist.com: Що далі відбуватиметься з документом?
Олександра Авраменко: Кожна держава буде його розглядати, зокрема на рівні урядів. Наступним потенційним майданчиком для обговорення може стати засідання Європейської ради (саміт лідерів держав ЄС) в середині жовтня.
Але я не думаю, що саме за цим документом одразу формуватимуть якісь конкретні рішення. Наступне, чого ми очікуємо, — дорожні карти входження нових країн до ЄС. Єврокомісія має опублікувати їх наприкінці жовтня. Україна — серед цих країн.
Latifundist.com: Як усе це пов’язане з п’ятим переговорним кластером, до якого входить агро?
Олександра Авраменко: Цей документ — бачення Єврокомісії, яке могло б задовольнити різні сторони. А по факту найважливішими будуть відкриття переговорів і самі переговори.
І аграрні питання не закінчаться лише обговоренням п’ятого кластеру. Переговірники, які брали участь у попередніх розширеннях, розповідають, що коли нагорі вже всі святкували домовленість про вступ, вони ще сиділи поверхом нижче й обговорювали, як саме приєднуватимуться до Спільної аграрної політики та скільки грошей отримають, щоб не продешевити.
Скоріше за все, у нас буде схожа історія. Питання агро залишатиметься з нами до останнього дня переговорів.
Latifundist.com: Тарас Качка говорив про готовність до швидшого вступу з тимчасовою відмовою від дотацій. Ця ідея ще актуальна?
Олександра Авраменко: Йшлося про конкретний період Спільної аграрної політики — 2028–2034 роки. Не про відмову від дотацій узагалі.
Бачення було таке: Україна вступає до ЄС до 2030 року, тобто під час дії вже нового бюджетного періоду. За задумом переговірників, український агросектор був би готовий тимчасово не отримувати підтримку в його межах, але мати перехідні періоди для запровадження стандартів.
Із 2035 року, коли починається наступний бюджетний період, ми приєднуємося до системи підтримки й уже працюємо за європейськими стандартами. Але на той момент ніхто не говорив про обмежений доступ до ринку. Це важливий момент.
Latifundist.com: Коли ми просимо десять років перехідного періоду, про які саме вимоги йдеться?
Олександра Авраменко: У нас є вимоги довкіллєві вимоги як Водна чи Нітратна директиви, промислові викиди та викиди від тваринництва, є вимоги щодо використання засобів захисту рослин та ветеринарних препаратів і інші. За стандартами, які прописані в оновленій поглибленій та всеохоплюючій зоні вільної торгівлі, ми й просимо перехідні періоди.
Щодо благополуччя тварин — частково. Тут ми вже багато зробили, залишилася частина щодо транспортування. Тобто треба дивитися на конкретні вимоги й на те, що вже запроваджено.
Latifundist.com: Як це могло б працювати на практиці? Виробник переходить на стандарти ЄС і отримує доступ раніше за інших?
Олександра Авраменко: Саме так ми це бачимо. Є виробники, які більше зацікавлені в європейському ринку. Вони можуть швидше інвестувати, змінити виробництво й отримати доступ, тому що їхня продукція вже відповідає стандартам ЄС.
Але не всі готові одразу вкладати гроші й перебудовувати все виробництво. Для частини наших аграріїв важливо й далі експортувати на треті ринки. Ми маємо це враховувати.
Latifundist.com: У попередніх розширеннях уже були подібні підходи?
Олександра Авраменко: Так, і ми на цей досвід також спираємося. Один із колишніх польських переговірників розповідав мені про перехідний період для молочної галузі. Був визначений перелік підприємств, які мали час для переходу. Розрізняли продукцію, вироблену за стандартами ЄС, і ту, яка ще їм не відповідала.
За його словами, коли ця продукція продавалася в польських супермаркетах, споживачі почали голосувати гаманцем за ту, що відповідала європейським стандартам. І виробникам, які ще не перейшли, доводилося пришвидшуватися, щоб не втрачати свою частку ринку.
Але це польський досвід. Не факт, що в нас буде так само. Ми зараз в інших умовах.
Latifundist.com: Давайте на конкретному прикладі. Виробник яблучного соку переходить на стандарти ЄС. Що має змінитися для нього?
Олександра Авраменко: Тоді обмеження доступу для такого товару мають зніматися. Умовна квота на яблучний сік.
Європейці ж чого бояться? Що ми виробляємо дешевше. Але коли ми запровадимо їхні стандарти, наша собівартість може зрости. Може подорожчати сировина, а відповідно й сам сік. Тому асоціації і кажуть: якщо виробник виконує ті самі вимоги, він має отримати повний доступ. Це наша позиція.
