Микола Демчак: Аграрії не припиняють будуватися навіть у війну
Джерело фото: «Сій добро»
Незважаючи на війну, українські аграрії продовжують будуватися навіть в тих регіонах, де нещодавно точилися бої. В компанії «Сій добро», яка знаходиться в Борисполі, продовжується реалізація практично всіх проектів, підписаних до війни. А також продовжуються активні перемовини по новим проєктам.
В інтерв’ю Latifundist.com директор компанії Микола Демчак розповідає, чим керуються аграрії, приймаючи такі рішення. Скільки сьогодні потрібно часу, щоб побудувати комбікормовий завод? Як змінилися ціни на обладнання та комплектуючі? Чому німецький ринок поставок сільгоспобладнання стає схожим на український та які вразливі місця агросектору показали чотири місяці війни?
Latifundist.com: Розкажіть, будь ласка, як змінилася робота компанії після 24 лютого.
Микола Демчак: 24 лютого нас розбудили сильні вибухи за вікном, бо одні з перших ударів були нанесені саме по аеропорту «Бориспіль». Ризик штурму аеропорту залишався високим, тому перші кілька тижнів я, моя сім’я та співробітники зі своїми сім’ями були у безпечних місцях. Вся команда залишалася в Україні.
На той момент ми не розуміли, наскільки може затягнутися війна. Та й Бориспіль був за крок до захоплення. Тут вже готувалися до боїв. Дякуємо ЗСУ та ТрО, що стримали росіян в Баришівці і не дали їм просунутися до нашого містечка.
Коли минув перший шок, ми почали активніше працювати із запитами на запасні частини та комплектуючі для клієнтів. У ті регіони, куди можна було доїхати, запчастини або самі відвозили, або «Новою поштою» відправляли. Клієнтам на тимчасово окупованих територіях передавали волонтерами.
Latifundist.com: Склади з запасними частинами та й взагалі активи компанії не постраждали?
Микола Демчак: Активи чи постраждали, чи ні — це другорядна цінність. Головне, що живими залишилися працівники та їх сім’ї. Активи можна відбудувати, а от життя людини — не повернеш. У нас були співробітники із селища Баришівка, яке знаходилося на лінії фронту. Їм довелося провести довгий час у підвалах. На щастя, всі залишилися живими.
Наша компанія не постраждала. Ми хотіли якомога швидше відновити нашу діяльність і тому з кінця березня, коли ЗСУ почало відганяти росіян від Ірпеня, змогли відновити повноцінну роботу сервісної служби. Практично всі запчастини були в нас на складі. Поповнювати склад новими — можливості не було. Вона з’явилася тільки в середині квітня.
Latifundist.com: Яка ситуація з кадрами: чи достатньо працівників для повноцінної роботи?
Микола Демчак: Всі змогли повернутися до роботи. Одного працівника забрали до лав ЗСУ. Підтримуємо з ним зв'язок.
Ми дуже хотіли бути корисними в даній ситуації і в тому сегменті, де ми працюємо. Робота для нас — це щось на кшталт терапії. Тому десь із середини квітня почали збиратися в офісі, а вже з 26 квітня відновили повноцінну роботу. До цього працювали дистанційно. Заробітну плату виплачували і виплачуємо на довоєнному рівні. Нічого не зменшували.
Latifundist.com: Як переживають війну клієнти? В яких регіонах України у вас найбільше проєктів?
Микола Демчак: Найбільше, звісно, в західних областях України, частина — в центральних та північних областях. На півдні та у східних областях практично проєктів не було і там ми тільки починали вести активну роботу з пошуку клієнтів.
З усіма існуючими клієнтами були постійно на зв’язку. Буквально за тиждень до війни, на виставці заключили контракт на розширення існуючого комбікормового заводу. Телефонує власник і говорить, що вони з 24 лютого не зупиняли роботу.«Плани не змінились — виготовляйте обладнання, як тільки буде можливість, ми заберемо. Війна війною, а мої корови хочуть їсти», — каже він. Я був вражений мужністю: господарство знаходиться у Київській області, снаряди падають, а вони не відступають від своїх намірів будуватися.
Наразі у це господарство вже пройшли перші поставки. Проводяться будівельні роботи. Готуємо до відправки заключну частину поставок обладнання.
Практично всі продовжують будуватися. В агросекторі я працюю майже 20 років і наші аграрії вкотре продовжують мене дивувати. Цього разу мужністю та наполегливістю. Зараз у нас будується об’єкт в Шосткинському районі. Ви ж чуєте з новин, що там відбувається? Через день обстрілюють. Там господарство з початку війни було в оточенні, але не припиняло своєї роботи. Доїли корів, роздавали молоко місцевому населенню або виливали, але зуміли зберегти поголів’я. Після звільнення продовжили посівну і будують комбікормовий завод. На кінець липня запланована поставка обладнання і монтаж.
Продовжуємо проєкт і на півдні Київської області. Строки будівництва і поставки обладнання перенесли, але зараз господарство розробляє проєктну документацію і дозвільні документи на будівництво.
Latifundist.com: Чи були такі проєкти, які довелося заморозити?
Микола Демчак: З проектів, які були в роботі до війни, тільки по одному довелося призупинити роботи. Клієнт просить зачекати. Дивиться, як будуть далі розвиватися військові дії. Але ми думаємо, що ближче до кінця літа і цей проєкт запустимо в роботу. Обладнання для нього замовлено.
Latifundist.com: Більше замовлень саме по будівництву комбікормових заводів? Який ще напрямок цікавий аграріям?
Микола Демчак: Так, основна маса проєктів — комбікормові заводи.
Є проєкт в Житомирській області по будівництву системи гноєвидалення та його сепарації. Наразі проводяться поставки обладнання. Ми помітили, що аграрії більше почали цікавитись цим напрямком, бо гній є цінним добривом. А в країні, де розвивається тваринництво, його достатньо і для переробки. Тому зараз активно працюємо в цьому напрямку і вже знаходимось в процесі перемовин по наступним проєктам.
Latifundist.com: Чи можете назвати успішні приклади подібних будівництв?
Микола Демчак: Проєкти успішно працюють у Хмельницькій області на свинокомплексі, у молочному господарстві на Вінниччині, у Київській та інших областях.
Latifundist.com: Чи поступали за чотири місяці війни нові замовлення на розбудову агроінфраструктури?
Микола Демчак: Так, є в роботі нові об’єкти. В середині квітня у Волинській області отримали дуже серйозне і відповідальне замовлення. Будемо будувати лінію помелу гранульованого жому. А замовив лінію наш давній клієнт. Незважаючи на загрозу ракетних обстрілів, він настроєний оптимістично. Зустрів нас з позитивним настроєм і ми досить швидко підписали всі документи. Проєкт вже в роботі, планується поставка обладнання.
Чимало перемовин зараз ведемо по будівництву комбікормових заводів. Специфіка нашої роботи в тому, що приблизно 3-4 тижні потрібно на розробку пропозиції, технічних умов і уточнення всіх деталей. Оскільки нові запити почали надходити на кінець квітня, то вже в червні законтрактуємо нові об’єкти.
Latifundist.com: Які строки ставлять клієнти в нинішніх умовах щодо будівництва?
Микола Демчак: Зазвичай будівництво комбікормового заводу займає 6-9 місяців. Зараз ведемо перемовини з клієнтами, які бажають до кінця року побудуватися.
Насправді для нас наші аграрії стали великим прикладом патріотизму та непоборності. Ракети зриваються, близько лінія фронту, а вони виходять сіються і продовжують будуватися. Навіть ті, що на тимчасово окупованих територіях з оптимізмом дивляться в майбутнє. Петро Гадз із «Бучачагрохлібпром» дуже класну фразу сказав: «Хто будує, той вірить у перемогу України!». І наші аграрії перші, хто продовжують будувати.
Latifundist.com: Чи змінилися ціни на обладнання з початку війни?
Микола Демчак: Для тих клієнтів, з якими до війни були підписані контракти, ціни і умови залишилися без змін. Але проблема цін не лише українська, а загальносвітова. І я зараз маю на увазі не тільки збільшення ціни на метал. В Єврозоні найбільша інфляція за час існування євро. Офіційно вона сягнула 8,1%, а неофіційно кажуть, що більше. Ціни галопують практично на все.
Нещодавно читав матеріал, у якому говориться, що зараз весь світ переживає стагфляцію (коли стагнація у виробництві відбувається одночасно з інфляцією, — прим. ред.). Зараз є дефіцит на те, що раніше було в звичайному доступі. Особливо на електротовари. Дефіцит збільшується, ростуть і ціни. Вони і надалі будуть тільки рости.
Ми намагаємося тримати ціни. Але є критичні точки і ми змушені будемо робити цінове коригування. Про конкретні цифри говорити складно, бо вони змінюються щодня. Ввели нафтове ембарго, чи не ввели — вже змінюється вартість пластику чи інших компонентів та комплектуючих.
Latifundist.com: Як щодо логістичних питань: наскільки збільшилися строки поставки обладнання і комплектуючих?
Микола Демчак: Звісно, строки поставки комплектуючих, тих же моторів і електрообладнання, збільшилися. Важко сказати, наскільки. Розумієте, вони можуть і в два рази збільшитися, все залежить від кожної окремої ситуації. Це робить наше життя цікавим, і аж ніяк не нудним (сміється — прим. ред.).
Все, що ми поставляємо, виготовляється в Німеччині. Причому німці — народ консервативний. Вони звикли до того, що є домовленості, які точно в строки потрібно виконати. Зараз це все в них не працює і ринок стає більш схожим на наш. Адже ситуація із поставкою комплектуючих складна і непередбачувана. Запитуємо про мотори, а вони: «Поставити можемо, але на місяць пізніше». Ну, як же — в нас з вами домовленості. А вони: «Вибачте, інших моторів немає». Так само ставлять перед фактом, що ціни на сировину збільшилися, тому і комплектуючі вже будуть коштувати дорожче.
Хоча нашим виробникам компонентів, мабуть, теж непросто виконувати ті зобов’язання, які вони не себе взяли. Тому ми намагаємося демократично підходити до всіх учасників ситуації, знаходити точки дотику, щоб всім було комфортно працювати.
Latifundist.com: Чи були випадки, коли клієнти були незадоволені строками поставок обладнання?
Микола Демчак: Нам доводиться маневрувати між всіма цими умовами, які трішки ускладнюють життя. Але настрій позитивний — будемо прориватися. Наразі ще не було необхідності прописувати уконтракті пункт, що ми можемо в односторонньому порядку змінювати строки поставки. З клієнтами підтримуємо дружні стосунки і вирішуємо всі питання в переговорному процесі. Докладаємо максимальні зусилля, щоб все зробити в строк.
Проблема ще й в тому, що порушилося багато ланцюжків, у тому числі в Німеччині. Тому цей рік складний не тільки для українського виробника, але й для європейського. Ви, мабуть, чули, що зараз відбувається в галузі автомобілебудування. Приходять автомобілі з набагато простішими комплектаціями — немає в доступі електронних комплектуючих. Бо, наприклад, електропроводка і чіпи виготовлялися в Україні. Зараз у нас війна. Вже ланцюжок порушений. І таких прикладів, на жаль, чимало.
Latifundist.com: Як вирішуєте питання доставки обладнання з Німеччини до України?
Микола Демчак: Ми прагнемо розвивати довготривалі стосунки з перевізниками, які ґрунтуються на повазі та спільних результатах. Саме тому вже 10 років працюємо з одними і тими ж партнерами. За цей час у нас склалися дружні та довірливі стосунки, тому з пошуком транспорту проблем немає. Хоча, загалом, ситуація в логістиці непроста.
Latifundist.com: На ваш погляд, які вразливі місця агросектору показали ці чотири місяці війни? Які потрібні будуть зміни?
Микола Демчак: Раніше я навіть не уявляв масштабів можливостей українських портів. Якщо у мирний час через порти відправляли на експорт у місяць 5 млн т зерна, то у воєнний час за травень було вивезено близько 1 млн т. Вважаю, що українському зерновому ринку потрібно подумати над глибокою переробкою. Адже іноземний переробник, який з нашої сировини створив товар з великою доданою вартістю, отримує в рази більший прибуток, ніж український виробник.
Тут є гарним прикладом виробництво соняшникової олії. Україна зуміла зробити закритий ланцюжок виробництва: від вирощування соняшнику до продажу вже фасованої олії. І до війни займала провідну позицію по експорту олії в світі. Що ми бачимо зараз? Через те, що до Європи поставляються з України значно менші об’єми олії, там вже спостерігаються складнощі, наприклад, у виробництві майонезу та інших продуктів.
Розвиток галузі глибокої переробки зерна дозволить підвищити забезпеченість комбікормами. А це вже стимул для розвитку сегменту тваринництва. Ні для кого не секрет, у якому стані ця галузь знаходиться зараз. Ми працюємо з сильними українськими підприємствами і бачимо, що ті, у кого є рослинництво і тваринництво разом — сьогодні більш впевнено стоять на ногах, ніж ті, які займаються тільки рослинництвом.
Latifundist.com: Криза з портами показала і ще одну проблему — де зберігати зерно нового врожаю. Чи збираєтеся розвивати в компанії елеваторний напрямок?
Микола Демчак: Так, ми про цю проблему знаємо і один із напрямків роботи, на який робимо ставку в найближчий час — будівництво або розширення елеваторів. Це також одна із наших компетенцій. По комбікормових заводах ми працюємо з німецькою компанією Buschhoff, а вона ще є виробником елеваторних комплексів. Компанією побудовано чимало елеваторів у Німеччині, країнах Балтії. Тому плануємо розвивати цей напрямок з цією компанією в Україні.
Latifundist.com: Продовжуючи тему змін в агросекторі...
Микола Демчак: Так, хочу ще додати, що агросектор міг би забезпечувати державу зеленою енергетикою. Потенціал виробництва електроенергії з біогазу просто величезний. І шансів якісно використовувати біогазові установки в рази кращі, ніж в європейських країнах.
Я ближче знайомий з ринком Німеччини. У них, коли почали розвивати тему біогазу, то біогазові заводи почали конкурувати зі свинарями за оренду землі. Оскільки перші мали можливість платити за оренду більше, то й площ отримали більше. Через деякий час свинарі отримали величезні проблеми, бо не було де сіяти кукурудзу для свиней.
В Україні площ для вирощування кукурудзи та інших культур придатних для використання у біогазовому виробництві достатньо. Є розумні люди, які можуть якісно вирощувати. Плюс достатньо непогано розвинуте тваринництво, а це гнойова маса, яка є цінним субстратом для добування біогазу.
Аналогічно — виробляти біопаливо з ріпаку, а біоетанол — з цукру. У нас для цього є всі можливості.
Latifundist.com: Дякуємо за розмову. Нехай швидше буде мирне небо над Україною!
Наталія Родак,Latifundist.com
