Урожай пшениці зменшиться майже вдвічі, а під ріпак не буде попередника — прогнози НІБУЛОН після посівної озимих
Джерело фото: Latifundist.com
Компанія «НІБУЛОН» — одна з тих, хто від війни з рф постраждав найбільше. Окрім окупації 20 тис. га полів та розмінування полів, у компанії вистачає проблем. Серед них — головний біль всіх аграріїв цієї осені: посівна кампанія в аномальних умовах, радикальне зменшення площ озимих культур і пошуки альтернативних експортних зернових коридорів.
У цьому сезоні компанія посіяла пшеницю та ріпак у суху землю. Хоча на Миколаївщині після двох місяців засухи пішли дощі, ситуація досі нестабільна.
Холдинг є потужним маркетмейкером на зерновому ринку, стабільно входячи в число лідерів з експорту. Так, Миколаївський порт тимчасово не працює як експортний хаб, але компанія в перші місяці війни знайшла альтернативні шляхи вивозу агропродукції.
Тому ми не стали себе обмежувати і зустрілися одночасно з двома керівниками «НІБУЛОНУ» — директором з виробництва Олегом Веселовим і директором з торгівлі Володимиром Славінським, з якими і поговорили — і про пшеницю з ріпаком, і про наступ соняшника, і про пошук нових зовнішніх ринків збуту, і ще багато про що.
Latifundist.com: Після двох місяців засухи у деяких регіонах лише зараз пішли дощі. Багато компаній відсіялись у суху землю. Не факт, що ці дощі якось вплинуть на збільшення площ під озиминою. Чи ми помиляємось?
Олег Веселов: Станом на середину жовтня сівбу озимих зернових в Україні проведено на площі 3,34 млн га, з яких пшениці посіяно 3 млн га, ячменю — 260 тис. га, жита — 63 тис. га. Це за підрахунками Мінагрополітики.
І, скоріш за все, з цими показниками посівна і закінчиться. В центрі і на півночі України сівба вже де-факто завершена. На півдні, можливо, ще й можна було б щось посіяти, але цьому заважають несприятливі кліматичні умови — в грунті зовсім немає вологи. В деяких місцях за останні два місяці сумарно — 10 мм опадів. В деяких — зовсім нічого. Абсолютна посуха.
Як наслідок, на півдні посіви ріпаку в критичному стані, або їх взагалі немає —в багатьох господарствах він просто не зійшов. Тобто перспектива нерадісна: урожай ріпаку в наступному році буде невеликий.
Володимир Славінський: Ріпак взагалі ризикована культура. В осінньо-зимовий період кожен рік вимерзає в середньому 10-15%. А в цьому році, думаю, втрати складуть 30-35% від посіяного — тобто втричі більші, ніж звичайно.
Олег Веселов: Є аграрії, які через нестачу вологи, взагалі вирішили не сіятись. А деякі — чекали опадів до останнього і не дочекалися — терміни посіву вийшли.
Причому все це стосується не тільки ріпаку. Схожа ситуація і з озимою пшеницею. Для півдня України це традиційна культура. Але сьогодні її мало хто сіє: фермери чекають на дощ, а його немає.
Ми, наприклад, на свій страх і ризик посіяли 10 тис. га пшениці в суху землю і 4 тис. га ріпаку. Ріпак є, пшениця — сходів не отримали, все лежить в землі, чекає на вологу.
Один сум на двох
Latifundist.com: І наскільки невтішні ваші прогнози на майбутній рік?
Олег Веселов: 3,5 млн га пшениці — це аномально мало. Зазвичай на цю дату під посівами пшениці більше 5 млн га.
Тобто, вже сьогодні можна прогнозувати, що валовий урожай пшениці в наступному році зменшиться майже вдвічі.
Питання в тому, чим буде засіяна недороблена земля весною. На півдні, наприклад, це може бути лише соняшник, йому фактично немає альтернативи — там більше нічого не росте.
Не менш серйозна проблема — під посів ріпаку в 2024 році не буде попередника. Все через зменшення посівів пшениці, яка з ним традиційно йде в тандемі. Відповідно, в 2025 році посівні площі ріпаку ще більш зменшаться. Його точно буде значно менше цьогорічного 1 млн га — в кращому випадку 600-700 тис. га.
Latifundist.com: Тобто ріпак чєкає та ж доля, що і на пшеницю — двократне падіння валового збору?
Володимир Славінський: За посівними площами ріпаку Україна виходила вже на 2-2,5 млн га. За посівними площами пшениці — на 7 млн га. І до 1,5 га — за площами сої. При середній урожайності ріпаку — 2,7-2,8 т/га.
Відповідно сукупні врожаї ріпаку отримували на рівні 4 млн тонн.
Але зараз тенденція негативна. За опитуванням постачальників «НІБУЛОНУ» з різних регіонів України, складається враження, що 10-15% господарств в принципі відмовились сіяти озимий ріпак в 2023 році через несприятливі погодні умови, а близько 30% — посіялись, але бачать нежиттєздатні сходи, або не бачать їх взагалі.
І хай соняшник росте!
Latifundist.com: Неминуче передискування?
Володимир Славінський: Так, скоріш за все, у багатьох українських аграріїв іншого вибору просто немає. Складається доволі критична ситуація. Незважаючи на те, що в сукупності погода в цьому сезоні агровиробників і порадувала, і підтримала, потенціал саме озимого клину сезону-2024 сьогодні знаходиться під суттєвою загрозою.
Тим більше, що статистика сівби озимої пшениці також невтішна: навіть згадані 3,5 млн га — це поки що теоретичне вікно. За книжкою, аграрії ще можуть пару тижнів сіяти пшеницю. Але дощів у багатьох регіонах немає, що робить сумнівним сенс це робити.
Latifundist.com: Але ж в цьому сезоні вікна сівби через погодні умови трохи змістилися у порівнянні з минулими роками
Олег Веселов: Ця тенденція спостерігається лише на півдні Україні.
Володимир Славінський: І відносно озимої пшениці — сьогодні це ключовий нюанс. Про зміщення сівби можна було в говорити, якщо б 65-70% врожаю пшениці формувалися на півдні, як раніше — в Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській і Одеській областях. На жаль, це не так. І перш за все — через окупацію значних територій в цих регіонах. Крім того, за синоптичними прогнозами, в деяких регіонах не виключене похолодання в найближчий час.
Тобто аграрії можуть не встигнути досіяти площі, відведені під пшеницю. До того ж, у більшості з них обмежений фінансовий ресурс. І якщо людина бачить, що є ризик пересівання, найбільш логічне рішення — не ризикувати, а дочекатися весни і спокійно посіяти соняшник.
Latifundist.com: І знову все буде під соняшником?
Володимир Славінський: На жаль, сьогодні фермерів майже ніщо не спонукає сіяти озиму пшеницю — ні кліматичні обставини, ні ціни на ринку. В регіонах тонна пшениці наразі коштує 4 тис. грн, у дунайських портах — 5 тис. грн. Це дуже слабкий стимул, щоб ризикувати.
Олег Веселов: Навіть ті господарства, які отримали дуже високий врожай пшениці — на рівні 6-8 т/га — завершують рік з від'ємною рентабельністю.
Висока врожайність беззбитковість не гарантує
Latifundist.com: Яка сьогодні точка беззбитковості?
Олег Веселов: Тут все залежить від технології, яку застосовує агровиробник. Якщо це дешева технологія, поріг рентабельності може знаходитися на рівні врожайності в 4 т/га.
Якщо ж це вартісна технологія, і при врожайності в 8 т/га її застосування може бути збитковим.
Latifundist.com: З перспективами ясно, а чого нам чекати від врожаю пшениці-2023? Борошномели вже пророкують зерновий апокаліпсис: частку продовольчої пшениці в структурі врожаю на рівні 20%, через що її доведеться імпортувати — вперше за останні 20 років.
Володимир Славінський: Думаю, що насправді робити якісь фінальні висновки щодо якості поточного врожаю ще зарано. А тим більше — висновки категоричні.
Справа в тому, що в другому півріччі маркетингового року співвідношення між продовольчою і фуражною пшеницею завжди зміщується в бік продовольчої. Тобто частка продовольчої пшениці з нинішніх 20% цілком може збільшитися до 30-35%.
І взагалі, я вважаю, що ситуація не настільки критична, щоб обов’язково імпортувати зерно. Так, пшениця в цьому сезоні невисокої якості. Напевно, за останні 15-20 років ми, дійсно, отримали найгірший результат в сегментах високобілкової і високоглютенової пшениці.
Але для внутрішнього ринку — це не проблема.
А що стосується фермерів, у кого є пшениця другого-третього класу — вони її навіть можуть притримати.
Пшениця: катастрофа відміняється?
Latifundist.com: Борошномели нарікають, що і пшениці другого класу в Україні сьогодні дуже мало.
Володимир Славінський: Не все пізнається в порівнянні. Необхідно враховувати також співвідношення. У порівнянні з попередніми роками, згоден — ситуація кричуща. У нормальні роки частка пшениці другого класу — 30-40%. Разом з тим, в абсолютних показниках — картина зовсім інакша і не настільки драматична: 20% від 22 млн тонн врожаю 2023 року — це вже 4,4 млн тонн продовольчої пшениці. З перехідними залишками, може, всі 5 млн тонн. З урахуванням фуражної — спокійно можна вийти на 6-6,5 млн тонн пшениці для внутрішнього ринку.
Разом з тим, треба враховувати, що споживання за роки війни в Україні теж значно скоротилося — мільйони людей виїхали з країни. Так що для перекриття внутрішнього попиту пшениці в Україні достатньо.
Тим більше, що в сьогоднішніх складних логістичних умовах і ризиках ніхто спекулювати на експорті високоякісної продовольчої пшениці не буде. На сьогодні майже всі трейдери працюють виключно з фуражем. По-перше, це більш надійно — менше ризиків по якості. По-друге, на фуражну пшеницю зараз великий попит за зовнішніх ринках, що забезпечує фермерів хоч якоюсь валютною виручкою. І продовольчій безпеці України цей процес, в принципі, не загрожує. Скоріше, навпаки.
Latifundist.com: Є думка, що на українську продовольчу пшеницю зараз непогана премія. Яку, наприклад, платили румунські імпортери — коли імпорт зерна в Румунію ще був дозволений.
Володимир Славінський: Насправді українську продовольчу пшеницю купували міжнародні трейдери — з доставкою в Румунію. А звідти вже реекспортували далі.
А от премія на ринку дійсно збільшилась. Якщо в минулому році за тонну пшениці з 12% змістом білку премія складала $10, то станом на сьогодні — $20-25.
Але це якраз той випадок, коли все відносно. По-перше, дуже дорога логістика. По-друге, складається враження, що обсяги реалізації цієї пшениці недостатні для якоїсь системної роботи в експортному напрямку. По-третє, Україна сьогодні дуже обмежена по ринках збуту і відчуває високу конкуренцію на цих ринках.
Фактично для української пшениці основний експортний ринок на сьогоднішній день — Європейський союз. Це в сегменті фуражної пшениці. А регіонами збуту продовольчої пшениці для нас залишається Північна Африка: Єгипет, Алжир, Марокко. Але зараз на цих ринках пшеницю активно пропонує також Франція, де недавно завершилася збиральна кампанія.
Азія, на яку чекає Україна
Latifundist.com: А як ви ставитеся до тимчасових зернових коридорів, розцінюєте їх як реальну альтернативу? Зокрема, власне для «НІБУЛОНУ»?
Володимир Славінський: Яскравим прикладом у цьому контексті є тендери GASC. Ми кілька разів намагалися пропонувати партії на цих тендерах з Констанци, але не були достатньо конкурентними. А останній раз — запропонували пшеницю з Чорноморська. Але фрахт для нашого вантажу нам так ніхто так і не запропонував.
Реальної альтернативою і для України, і для «Нібулону» міг би стати азійський ринок продовольчої пшениці. Якщо пам’ятаєте, до 2022 року Україна була одним з найбільших постачальників продовольчої пшениці до Індонезії.
Latifundist.com: І з боку Індонезії до українського зерна саме тоді виникли «смішні вимоги» — щодо обсмажування.
Володимир Славінський: Так, фітосанітарні вимоги Індонезії до зернового імпорту були доволі специфічні, але не заважали експортувати зерно з України. Це був дуже великий ринок збуту нашого зерна.
На сьогодні відвантаження в цьому напрямку практично відсутні. Перш за все, згідно з діючим двостороннім фітосанітарним протоколом, українська пшениця до Індонезії може відвантажуватись лише з українських портів — під контролем представників вітчизняних інстанцій.
Зараз така теоретична можливість з’явилась — завдяки тимчасовим зерновим коридорам. Можливо, в майбутньому ми побачимо якісь відвантаження пшениці в цьому напрямку.
А те, що ми маємо сьогодні — це Єгипет, приватний ринок, який, на жаль, орієнтований на дешеву доступну пшеницю з країни-агресора.
Latifundist.com: Тим не менш, росіяни вимушені використовувати тіньовий флот. Тобто війна їм також ускладнила зерновий експорт.
Володимир Славінський: Однозначно, умови експорту для росіян теж змінилися і не в кращий бік. Компанії, які займаються експортом зерна з росії, а це в першу чергу продовольча пшениця, несуть в рази більші витрати, ніж раніше. Але вони все одно експортують, бо не мають вибору. Крім того, російська держава скрізь, куди може дотягнутися, використовують зерно як економічну зброю: контракти з союзниками-сателітами — Іраном, Сирією. І з Єгиптом. Різні програми підтримки, міждержавні домовленості.
Тобто для української продовольчої пшениці 2023 рік, насправді, складний.
Latifundist.com: Навіть незважаючи на те, що той же «НІБУЛОН» завжди тісно співпрацював з Єгиптом, і середньостатистичний єгипетський покупець завжди любив українську пшеницю — за ідеальне співвідношення ціни і якості?
Володимир Славінський: До 24 лютого 2022 року логістика пшениці до Єгипту обходилася українському фермеру в $40-50. Це вартість транспортування з місця вирощування — умовно, з Кропивницького, Черкас чи Херсону — до покупця в Єгипті. Сьогодні вартість логістики на тому ж маршруті — $100-120. Тобто вона подорожчала більше ніж вдвічі.
Формально це ті ж самі фури, залізничні вагони і Panamax. Але до них додалися різні ризики, пов'язані з війною, технічні проблеми, складнощі транспортування і інше.
Надмірний оптимізм зараз дійсно не на часі. Український агровиробник живе в надскладних умовах. Він дуже обмежений в фінансових можливостях, зокрема через безпрецедентне зростання витрат на логістику.
Але якщо він в черговий раз продемонструє чудеса здатності до виживання і ведення бізнесу в несприятливих умовах, в що я особисто вірю, конкурентоспроможність українського агробізнесу, однозначно, зросте.
Це можна розцінити, як своєрідне закалювання до форс-мажорів.
Неприродний вибір: або якість, або кількість
Latifundist.com: Олег, можна професійне питання до вас — чому в цьому році українська пшениця такої низької якості? Економія на добривах, дощі під час жнив?
Олег Веселов: Насправді, низка якість пшениці врожаю-2023 — це збіг обставин. Навіть ті агровиробники, які не економили на добривах і забезпечили нормальне азотне живлення посівів, не отримали якісної високобілкової пшениці. Через відсутність балансу між азотним живленням і кількістю вологи білок просто не сформувався — надто багато в цьому сезоні було опадів в період формування зерна. Тому ми отримали високу урожайність пшениці і великий вал, але низьку якість зерна. Рослинам не вистачило азоту для формування протеїну.
Latifundist.com: Можливо компенсатором цієї ситуації, хоча б частковим, є нарощування посівів ярої пшениці?
Володимир Славінський: На жаль, це суто теоретична можливість.
Олег Веселов: Тут свої умови диктує географія. В Україні сіяти яру пшеницю можуть собі дозволити регіони від Кропивницького і Черкас — і далі на північ. Для регіонів, розташованих на південь від цієї умовної лінії, яра пшениця — надто ризикована культура. На півдні вона не формує нормального врожаю. Я думаю, нікого з фермерів не зацікавить пшениця з урожайністю на рівні 2 т/га, навіть якщо це буде зерно високого класу.
Що ж стосується пшениці твердих сортів, яка більш стійка до спеки і посухи, для неї в Україні немає ринка збуту. Хліб з такої пшениці не зробиш. Її важко реалізовувати великими партіями. Словом, це не український ринок.
Latifundist.com: З іншого боку, збільшення виробництва пшениці дурум стимулювало б до розвитку переробну галузь — виробництво макаронної продукції.
Володимир Славінський: Проблема в тому, що ринок пшениці твердих сортів за визначенням дуже специфічний. В країнах, де вирощують дурум, виробники орієнтовані в першу чергу на внутрішнє споживання. І експорт для них — лише засіб реалізації залишків.
Олег Веселов: Я вам більше скажу. В Україні навіть млинів немає, щоб переробляти таку пшеницю. За мою практику, ще за часів Леоніда Кучми, був такий рік, коли пшениця масово вимерзла. І прийшлося її закуповувати в Казахстані. Закупили саме дурум. Нормальна, якісна пшениця. Але після того, як привезли її в Україну, з’ясувалося, що українські млини не спроможні її переробити — надто тверда.
Катастрофа відміняється?
Latifundist.com: Повернемося до катастрофічних прогнозів. Сівозміна «соняшником по соняшнику» стає сумнозвісною традицією українських аграріїв. І ніякого іншого виходу з теперішньої ситуації ви не бачите?
Олег Веселов: Дуже сумно про це говорити, але для південного регіону це давно вже своєрідна норма. Зокрема, для агровиробників Миколаївської і Херсонської областей. І сьогодні у них фактично немає вибору: або взагалі нічого не сіяти, парувати і заходити в мінус, або сіяти соняшник. Це безальтернативна реалія українського півдня.
Звісно, є ще нішеві культури. Але вони погоди на ринку не роблять. Можливо, сорго можна було б розглядати в якості альтернативи, але це дуже обмежений ринок.
Latifundist.com: Тобто навіть без урахування земель, окупованих росією, на півдні України глобальний недосів саме озимого клину?
Олег Веселов: Думаю, що для 2023 року нормальним показником для посіву пшениці було б 4-4,5 млн га. За офіційними даними — фактично посіяно більше 3,5 млн га. Тобто ні про яку катастрофу мова вже не йде. Переживемо.
До речі, для ячменю нормальним показником були б посіяні площі в розмірі 0,5 млн га. Фактично — вдвічі менше. Але і це не смертельно.
Latifundist.com: Тому що це зараз одна з найменш рентабельних культур?
Олег Веселов: Так, в цьому році ячмінь взагалі знаходиться на межі рентабельності. Причина все та ж — неможливість нормально його реалізовувати на зовнішніх ринках через вартісну логістику.
Володимир Славінський: На мою думку, ячмінь посіяли переважно, тваринники свинарі — не як комерційну культуру, а для власного споживання. Також фермери видають ячмінь селянам в межах сплати за земельні паї.
А от щодо пшениці — ситуація доволі складна. Навіть якщо в наступному році на вже посіяних 3 млн га отримаємо середню урожайність на рівні 4 т/га, це буде не набагато гірше, ніж в середньому було за останні роки. Експортний потенціал сформується на рівні лише 5-7 млн тонн. Це рекордно низький показник. Він у два рази менший ніж у поточному році. І у чотири рази менший ніж ми мали з врожаю 2021 року.
Дунай forever
Latifundist.com: Ви сьогодні тільки по водному дунайському шляху експортуєте зерно, чи сухопутні шляхи теж використовуєте?
Володимир Славінський: З нашої точки зору, водний шлях по Дунаю в плані транспортування зерна закордонним споживачам набагато конкурентніший.
У нас були поставки суходолом. Але, знову ж таки, обсяг цього сегмента ринку невеликий. Великих гравців, з якими можна вибудовувати спільну програму, мало. Дистрибуція залізницею сладна і більш приваблива для невеликих компаній з західного регіону України — як виробників, так і посередників. Для них на цьому напрямку більш оптимальна логістика, є можливість швидко реагувати на зміни, приймати коригуючі рішення.
Тому ми сконцентрували свої зусилля на більш масштабному напрямку, який забезпечує прогнозованою стабільною роботою наші зернові склади по всій території України — регулярне відвантаження зерна в достатньо великих обсягах.
У форматі сухопутного транскордонного транспортування це неможливо. Навіть в період пікового попиту на українське зерно в Польщі, Угорщині і Німеччині це була нерегулярна і непрогнозована робота. До того ж з високими операційним витратами, тому що залізничні вагони на кордоні могли простояти в черзі один-два місяці.
Ми вважаємо, що знайшли найстабільніший і найефективніший економічний варіант: експортувати зерно насипом морським транспортом через чорноморські порти. І до тієї ж Констанці найкращий маршрут — водою, тому що залізнична інфраструктура тут недостаньо розвинена.
«НІБУЛОН» завжди цілеспрямовано розвивав річковий транспорт. І це нам допомогло швидко розгорнути водний напрямок по Дунаю. До того ж, в цьому зацікавлена Румунія, яка за останній рік-півтора суттєво наростила свій флот — буксири, самохідні судна.
Latifundist.com: Ви Дунаєм тільки на Констанцу зерно відправляєте, чи також, умовно, костерами також і в інші країни — в Грецію, Іспанію?
Володимир Славінський: Були і костери. Але основний наш напрямок це все ж таки Дунай і робота в форматі зв’язки барж з хендісайзами чи панамаксами.
Latifundist.com: Які країни сьогодні є вашими основними покупцями?
Володимир Славінський: Це країни ЄС, північної Африки і азійські країни. Зокрема, Південна Корея.
Час, коли дощ не в радість
Latifundist.com: І на завершення — як у вас проходять жнива?
Олег Веселов: Погода, якраз сприяє, щоб вони успішно завершилися. Зараз закінчуємо збирання соняшнику. Середня урожайність — 2,2-2,3 т/га. На Черкащині і Кировоградщині — 2,5 т/га. На Житомирщині і Миколаївщині — 2.1 т/га.
Почали збирати кукурудзу. Взагалі сформували хороший врожай — на рівні 8-9 т/га. Причому з вмістом вологи близьким до базисного — на рівні 14,5-15%.Збираємо в Черкаській області, почали збирати в Сумській області і Хмельницькій. І всюди волога плюс-мінус така сама. Тільки в Сумській області на пару відсотків більша.
Зібрали половину врожаю сої з середньою урожайністю 2,3 т/га. В залежності від регіону і якості грунту урожайність коливається від 1,1 т/га до 3,5 т/га.
Latifundist.com: Результати очікувані для вас?
Олег Веселов: Так, це наша планова урожайність. Особливо з оглядом на те, що весь сезон ми визначально планували пройти з мінімальним використанням добрив.
Пшеницю, наприклад, сіяли без комплексних добрив. Робимо ставку на азот. Посіви озимих культур плануємо підживлювати в лютому-березні, коли вже будемо краще бачити ситуацію. При цьому в бюджеті витрати закладені тільки на азотні добрива.
«Проза війни»: міни як попередник пшениці
Latifundist.com: Не можемо на спитати також про збір «урожаю війни». У «Нібулона» досить великий земельний банк — 52 тис. га. доступні до обробітку. Ви вже все розмінували?
Олег Веселов: Із 5 тис. га земель, які були заміновані, розмінували вже левову частку. Залишилося приблизно 1 тис. га.
Latifundist.com: Це на Снігурівщині?
Олег Веселов: Так, всі заміновані землі — на Миколаївщині. До речі, 4 тис. розмінованих земель ми засіяли якраз пшеницею.
Latifundist.com: Розміновували власними силами?
Олег Веселов: Все робили власними силами. Весною, після дощів, на цих полях виріс бур'ян висотою під півтора метра. Зрізали його, подрібнювали. Простіше кажучи, доводили поля до посівних кондицій.
Latifundist.com: У скільки обходиться розмінування 1 га землі?
Олег Веселов: Собівартість розмінування 1 га приблизно $350. Але це з урахуванням того, що ми купили одну машину для розмінування. З «сірими» саперами» не співпрацюємо. В структурі «Нібулону» вже є окремий департамент — розмінування. Зараз навчаємо екіпажі. Динамічно розвиваємо цей напрямок.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
