Плануємо стати найбільшим переробником технічних конопель у Східній і Центральній Європі. Історія Ma'Rijany Hemp Company
Джерело фото: Latifundist.com
У листопаді цього року Ma'Rijany Hemp Company планує запустити у Житомирській області завод з первинної переробки конопляної трести на довге волокно. У майбутньому компанія планує стати найбільшим переробником цієї сировини у Східній та Центральній Європі. Сировину на завод частково будуть вирощувати самі (орендують 850 га), а частково купувати в аграріїв. Засновник та директор Ma'Rijany Hemp Company Андрій Микитів сподівається, що в перший рік роботи зможуть забезпечити сировиною біля 40% виробництва.
Андрій Микитів — нова людина в агробізнесі, але добре впізнавана у текстильній галузі. Він є співзасновником компанії K.tex, яка є одним з ключових виробників нетканих матеріалів в Україні. Що спонукало йти у нове виробництво? Яка окупність такого проєкту і куди планують збувати продукцію? Навіщо замахнулися ще й на будівництво індустріального парку навколо свого заводу? Та що загалом у світі з попитом і пропозицією на конопляне волокно?
Про це у ексклюзивному інтерв’ю Latifundist.com розповіли Андрій Микитів та комерційний директор Ma'Rijany Hemp Company Ігор Дідок.
Latifundist.com: Відразу запитаю, звідки така оригінальна назва компанії?
Андрій Микитів: Назву Ма’Рижани придумав один із ініціаторів проєкту. Рижани — це населений пункт у Житомирській області, де буде знаходитися наше виробництво. А «Ма» — у перекладі з китайської «коноплі». Адже найперші відомості про коноплю з’явилися саме в Китаї.
Latifundist.com: Коли ви говорите, що компанія буде займатися коноплями, якою є перша реакція у співрозмовників?
Андрій Микитів: Всі чомусь думають про канабіс. Про той самий. Оскільки в Україні недавно був прийнятий закон про легалізацію медичного канабісу, то нам часто доводиться пояснювати, що ми плануємо займатися первинною переробкою технічних конопель для застосування у текстильній галузі, а не психотропними речовинами.
Latifundist.com: Ви плануєте стати найбільшим переробником технічної коноплі у Східній Європі. На чому будете спеціалізуватися, яка кінцева продукція?
Андрій Микитів: Ми плануємо виробляти волокно для отримання гребінної пряжі. Будемо переробляти стебло технічної коноплі — тресту.
Чи станемо ми найбільшими? Думаю, що у Східній і Центральній Європі наша компанія буде найбільшою за об’ємами переробки трести на довге волокно. Бо є компанії і більші від нашої, але вони переробляють тресту на коротке волокно.
Ми ж фокусуємося на текстильній галузі, а для цього нам потрібне волокно довжиною 80-100 см. На сьогоднішній день такого виробництва в Європі немає.
Latifundist.com: Давайте пояснимо читачам: довге волокно йде на потреби текстильної галузі, а коротке?
Андрій Микитів: Найчастіше його застосовують у паперовій галузі, для отримання нетканих матеріалів, а також для виробництва спеціальних композитних матеріалів. Звичайно, коротке волокно також використовується в текстильній промисловості, як правило, в суміші з бавовною або іншими волокнами.
Latifundist.com: Ігоре, до вас питання про конкуренцію. Як нам конкурувати на ринку, на який ми заходимо практично з нуля? Так, ми маємо за плечима столітню історію виробництва, але коли це було.
Ігор Дідок: Насправді мова про конкуренцію не йде, бо, як я вже сказав, попит переважає пропозицію. І він постійно зростає. В Європі теж не все так добре з конопляним виробництвом. Там теж поки недостатні об’єми сировини, немає орієнтації виробництва на цю сировину.
Тому якщо покажемо стабільність і високий обсяг високоякісної сировини, це також буде змінювати і виробництво, і фокусування кінцевих споживачів.
Latifundist.com: Нішеві продукти зазвичай дуже волатильні.
Ігор Дідок: В нашій ніші не особливо, бо всі волокна більш-менш взаємозамінні. Тобто, якщо є нестача одного волокна, то відповідно можна переорієнтуватися на інше.
Ціни на натуральні рослинні волокна зростають протягом останніх кількох років. Є певний тиск з точки зору екологічних норм, етичності виробництва тощо. Ну і відповідно постійно зростаючий попит на тканину і волокна. Наприклад, в 2000 році в світі було випущено 57 млн т волокна в основному для текстильної промисловості. А у 2022-му —110 млн т.
Про що це говорить? Що попит зростає шаленими темпами. І сьогодні способи первинної обробки і використання конопляних волокон теж розвиваються. Загалом цей ринок тільки починається.
Latifundist.com: На якій стадії зараз проєкт?
Андрій Микитів: Буквально перед нашою з вами розмовою повернувся з Рижан, де ознайомився з ходом будівництва заводу. Рухаємося згідно графіка. Загалом проєкт триває вже 15 місяців.
Latifundist.com: Коли плануєте завершити будівництво першої черги?
Андрій Микитів: У вересні-жовтні цього року хочемо завершити всі будівельні та пусконалагоджувальні роботи. Якщо все піде по плану, то в середині-кінці листопада запустимо виробництво. До того моменту зберемо врожай.
Latifundist.com: На які потужності плануєте вийти?
Андрій Микитів: Щонайменше 3-5 тис. т волокон в рік. Зауважу, що ми вимірюємо потужність саме у волокні. Якщо ж дивитися на той обсяг трести, який ми будемо переробляти, щоб отримати таку кількість волокна, то йдеться про 11-13 тис. т. І це ми говоримо про обсяг переробки на тих виробничих потужностях, які у нас будуть у перший рік роботи. Це доволі масштабно.
Latifundist.com: У Рижанах ви будуєте завод не з нуля, а проводите реконструкцію на базі існуючого льонозаводу?
Андрій Микитів: Так, ми будуємося на базі Володарсько-Волинського льонозаводу. Але все, що від нього залишилося — це ділянка і приміщення у дуже поганому технічному стані. Після реконструкції там буде зовсім інший завод з новим сучасним обладнанням.
Latifundist.com: Житомирщину обрали через те, що там розташований цей завод? Бо хоча регіон і не є прифронтовою зоною, але знаходиться у безпосередній близькості до країни-агресорки і білорусі.
Андрій Микитів: Так, одним із факторів було те, що завод знаходиться у відносно безпечній зоні. Зіграв роль і той факт, що на Житомирщині традиційно вирощували льон і коноплі. Тут знають ці культури і тут було багато спроб відродити виробництво.
Latifundist.com: Наскільки плануєте завантажити завод у перший рік роботи?
Андрій Микитів: Все буде залежати від результатів врожаю. Але ризикну припустити, що не менше, ніж на 40%.
Latifundist.com: Чи можете озвучити суму інвестицій в завод і окупність проєкту?
Андрій Микитів: За умовами інвестиційної угоди не можу розкрити вам всю інформацію. Але, звичайно, коли ми створювали цей бізнес-проєкт, то розраховували на його швидку окупність. Якщо наші плани виправдаються, то десь за 4 роки ми окупимо цю інвестицію.
Можу сказати, що бюджет проєкту доволі великий і обчислюється сумою у понад $10 млн. Насправді остаточного бюджету не знаємо, бо проєкт на стадії реалізації. Для такого роду проєктів ти ніколи не знаєш достеменно, чи вдасться тобі реалізувати його в межах того фінансового плану, який був закладений на початку.
Latifundist.com: А що спонукало вас йти в такий масштабний проєкт в умовах війни?
Андрій Микитів: Я співзасновник компанії K.tex, яка є одним з ключових виробників нетканих матеріалів в Україні. Ми працюємо з різними видами волокон вже більше 20 років.
Ідея полягала у тому, щоб знайти спосіб зайти в сировину і стати вертикально інтегрованою компанією. Тобто не залежати від імпорту. Зараз в Україні свого волокна практично немає. Переважно використовується синтетичне — поліефірне. Бавовняні, віскозні та шерстяні волокна не виробляються в тих масштабах, які потрібні для серйозних переробних потужностей. Це стало для нас рушійним фактором дослідити ринок на предмет того, як ми можемо самі виробляти волокна.
Під час цього дослідження ми з’ясували, що для того, аби отримати волокно по обґрунтованій ціні і в подальшому виробити з нього продукт з конкурентною ціною, потрібен великий масштаб. Ось чому ми прийняли рішення йти у великий проєкт з переробки конопляної трести.
Latifundist.com: Чи не намагалися домовитися із діючими виробниками, щоб вони навчилися виробляти під вас довге волокно?
Андрій Микитів: У нас була така передісторія. Для потреб нетканої галузі потрібне коротке волокно. І ми брали на випробування декілька варіантів місцевої продукції. Вона, на жаль, була доволі низької якості. Це не те, що ти можеш взяти в роботу відразу. Щоб отримати необхідної якості продукт, його треба доочистити, а це дороговартісний процес і ми маємо обмежені потужності на таку доробку.
Тому в якийсь момент ми зрозуміли, якщо будемо фокусуватися тільки на короткому волокні, то доведеться взяти на себе великі комерційні ризики в частині окупності проєкту. Тоді ми об’єдналися з Мішелем Терещенко, який для нас відкрив нішу довгого волокна. Отримуючи обидва типи волокон, ми можемо обґрунтувати економічну доцільність проєкту такого масштабу.
Latifundist.com: Круто. На якому етапі Мішель Терещенко приєднався до вас?
Андрій Микитів: Він з нами з самого початку. Мішель у Глухові вирощував льон і коноплі, займався переробкою. Тому у цьому питанні ми повністю на нього поклалися. Він є радником нашого проєкту.
Latifundist.com: Поговоримо про сировину. Знаю, що частково ви будете самі вирощувати коноплі, а частково закупляти у аграріїв. Все правильно?
Андрій Микитів: Ми орендуємо близько 850 га. Вирощуємо через дочірню компанію. Але фокусуємося все-таки на співпраці з аграріями Житомирської області. В короткій перспективі плануємо розпочати більш масштабну співпрацю з ними. Для них коноплі — чудова культура для сівозміни.
Вже сьогодні деякі агрохолдинги сіють коноплі тільки для того, щоб покращити свої ґрунти і підтримати сівозміну. А коли в країні з’явиться можливість первинної переробки, то логічно, що більше аграріїв почнуть сіяти цю культуру.
Ми на це розраховуємо і, сподіваюся, це нам дозволить вийти на той масштаб виробництва, який ми запланували.
Latifundist.com: Як саме плануєте працювати з аграріями? Ви будете надавати посівний матеріал, агрономічний супровід тощо.
Ігор Дідок: Ми зацікавлені в високоякісній сировині. Тому, звичайно, експертизою з партнерами будемо ділитися. Що стосується умов співпраці, то тут є декілька моделей. Більш детально про них ми поки не готові говорити.
Latifundist.com: Чи плануєте допомагати зі збиральною технікою?
Ігор Дідок: Звичайно, техніка дуже важлива. І насправді великим досягненням нашої команди є те, що перші два інноваційні комбайни, які збирають коноплі для виготовлення довгого волокна, приїдуть саме в Україну.
Latifundist.com: В цьому сезоні?
Ігор Дідок: Так. Це спеціалізована техніка. Я думаю, ви були в полі, де вирощуються коноплі, і бачили, з якими проблемами стикаються аграрії, які намагаються скошувати цю культуру зерновими комбайнами.
Latifundist.com: Так, це звичайні комбайни для збору кукурудзи.
Ігор Дідок: А потрібна спеціалізована техніка, особливо, якщо ми говоримо про виробництво довгого текстильного волокна. Потрібен дуже акуратний підхід до збирання.
Latifundist.com: Вироблена продукція буде йти на експорт?
Андрій Микитів: Так, на експорт. Бо в Україні поки немає підприємств, які готові споживати ці волокна і отримувати продукти переробки. Коли немає сировини, ніхто навіть не буде думати, щоб йти в цю сферу, не кажучи вже про те, що у нас в країні є і інші ризики, пов’язані з війною. Але коли буде сировина, сподіваюся, що ряд компаній задумаються над тим, аби побудувати всю технологічну вертикаль.
Ігор Дідок: Додам, що в процесі первинної переробки ми будемо отримувати три базових продукти. Це довге текстильне волокно, яке використовується в основному в текстильній промисловості для виготовлення пряжі і тканин. Коротке волокно, яке, наприклад, може використовуватися для виробництва паперу, біокомпозитів тощо. І кострицю, яка сьогодні має широкий вжиток. З неї роблять біопластик, використовують у якості підстилки для тварин, у виробництві будівельних матеріалів — стінових панелей, звукоізоляції, декоративних виробів тощо.
Відповідно і ринків, які ми розглядаємо для себе, досить багато. Коротке волокно йтиме на зовнішні ринки, тому що запланований обсяг виробництва великий і внутрішній ринок поки не в змозі його спожити.
Latifundist.com: Основними покупцями будуть європейські компанії?
Ігор Дідок: Так, це Європа. Сьогодні тканини з льону і конопель достатньо дорогі. Це преміальний продукт, який на ринку в дефіциті.
Latifundist.com: Ви плануєте не тільки запустити виробництво конопляного волокна, а й побудувати індустріальний парк навколо заводу. Яка його задача?
Андрій Микитів: Так, нещодавно ми подали офіційну заявку на реєстрацію індустріального парку. Наша мета — створити умови для тих виробничих компаній, які би хотіли використовувати продукцію первинної переробки для створення продуктів з більшою доданою вартістю.
З одного боку, це цікаво нам як компанії, яка виробляє неткані матеріали, а з іншого — тим, хто виробляє будівельні матеріали. Супутньою продукцією первинної переробки є костриця — тверда деревна частина, яка зараз є популярним екологічним будівельним матеріалом. Але в таких обсягах і такої якості костриці на ринку ще немає. Наше виробництво відкриє таку можливість.
Коли ти маєш надійне джерело сировини, відразу з'являється мотивація розмістити виробниче підприємство неподалік. Індустріальний парк допоможе мінімізувати логістичні витрати, знизити інвестиційну вартість проєкту, що теж є важливо.
Latifundist.com: На своєму сайті ви наголошуєте, що плануєте саме відродити галузь коноплярства. У нас в країні люблять поностальгувати, як колись у радянські часи 200 цукрових заводів працювало і 6 млн корів було. Я без іронії зараз говорю. Просто, чи не здається вам, що в країні вже і забули, як коноплі вирощувати та робити з них тканину?
Андрій Микитів: Ми не знаємо, чи забули, як вирощувати. Дізнаємося, коли запустимо виробництво. Але ще є люди, які працювали на цьому льонозаводі і пам'ятають ті часи.
Льонарство і коноплярство були дуже розвиненими галузями в Україні. На піку потужностей у нас засівалося льоном близько 250 тис. га, а коноплями близько 160 тис. га. Тобто це доволі істотні цифри, і 160 тис. га — це більше, ніж у всьому світі на сьогоднішній день вирощується. Просто щоб зрозуміти, наскільки ми були сильним гравцем.
Житомирський льонокомбінат отримував сировину від 9 льонозаводів, які працювали в регіоні. На піку своїх потужностей виробляв 40 млн кв.м тканини. Як на нинішні мірки — це просто неймовірні цифри. Це був найбільший льонокомбінат в Україні.
Тоді в Україні було при радгоспах 46 льонозаводів великих і приблизно 65 малих. Були великі льонокомбінати, які переробляли сировину первинної обробки на пряжу і потім на тканину.
Latifundist.com: І цей ланцюжок ми втратили у 90-х роках?
Андрій Микитів: Абсолютно правильно, на початку 90-х, із занепадом нашої економіки. Обладнання банально вирізали. Втратили первинну переробку, всі льонокомбінати залишилися без сировини. Так, Україна з країни перетворилася на країну-імпортера.
І якщо ви подивитеся на баланс волокон у світі, то сьогодні домінують дві групи: 55 млн т — це поліефірні волокна, і 25 млн т — це бавовна. Всього за минулий рік у світі виробили 109 млн т волокна. Інших волокон, а саме рослинних — льону, коноплі, кенафу — виробили тільки 6 млн т. Це зовсім мало як на нинішні мірки. Хоча попит на них починає зростати. І ми віримо, що це буде одним із факторів успіху нашого проекту. Зараз споживачі стають більш свідомими, прагнуть мати екологічний одяг, який після завершення життєвого циклу не створює відходів.
Latifundist.com: Чому не бавовник? Ви, мабуть, бачили, що зареєстровано законопроєкт, який би стимулював вирощування бавовнику в Україні, сировина з якого йде в тому числі на виробництво пороху.
Андрій Микитів: Бавовна є одним із ключових волокон на сьогоднішній день. Але для виготовлення 1 кг бавовняного продукту потрібно 20 тис. л води. Це дуже багато. Деякі моря на планеті висохли через виснаження водних ресурсів, яке тягне за собою бавовна.
Україна сьогодні не є природним регіоном, де вирощується бавовна. Так, колись на Півдні переробляли бавовну. Але отримання волокон з бавовни навіть в ті часи не було нашою сильною стороною. Натомість нею були льон і коноплі. Та й у порівнянні з бавовною коноплі і льон дають більшу врожайність і з них можна більше отримати волокна.
Які плюси бавовника? Волокно з бавовни практично готове: достатньо роз’єднати коробочку з волокняною частиною і ти вже близький до отримання волокна у тому вигляді, який потрібен для виробництва пряжі. З льоном і коноплею історія інша. Якщо звернутися до історії, то легко зрозуміти, чого люди відмовлялися від цих культур. Бо там треба багато людської сили.
Latifundist.com: Процес більш трудомісткий.
Андрій Микитів: Саме так. У 19 столітті, з винайденням механізованого способу збирання бавовни, популярність льону і конопель стрімко почала падати.
Latifundist.com: Повернемося до вашого проєкту. Як підбирали команду?
Андрій Микитів: Це сильна і професійна команда, з великим досвідом реалізації масштабних проєктів. Наприклад, в нашій команді є кілька спеціалістів, які брали участь у реалізації Євро-2012. Зокрема, я відповідав за підготовку стадіонів з боку Федерації футболу України і УЄФА. Мій заступник Олександра Фідкевич теж була однією із провідних учасниць цієї команди. У нас дуже серйозні технічні спеціалісти, які мають досвід керування технічними проектами у відомих світових компаніях. Тож сподіваємося, що ця команда дозволить нам реалізувати проєкт саме так, як ми хочемо.
Latifundist.com: Ігорю, а що у вас за реквізит?
Ігор Дідок: Це насіння конопель. Доступ до насіння конопель — це сьогодні одна з основних проблем при вирощуванні цієї культури. Без ліцензії ти його не купиш.
Ще ми принесли показати, як виглядає довге конопляне волокно. Це та продукція, яку ми будемо виробляти. Це обідране волокно, сірого кольору. Такий колір означає, що воно було видобуто з конопель, які, очевидно, зимували в полі і мають низьку якість. Ми ж будемо виробляти високоякісну сировину, яка буде виглядати зовсім інакше.
Ну і шпагат з коротких конопляних волокон. Це базовий продукт, який традиційно виготовлявся і продовжує виготовлятися в Україні. Це не те, куди ми йдемо, але це приклад продукції, для виготовлення якої використовується коротке волокно.
Latifundist.com: Чи приглядаєтеся до історії з медичним канабісом?
Ігор Дідок: Медичний канабіс — це історія не про нас. Це інша сфера діяльності, інше правове регулювання і в цьому ми не спеціалісти.
