Як використати всі плюси відновлювальної енергетики в агро, оминути підводні камені і подолати перешкоди, — Володимир Бліхар, «Агропродсервіс»
Джерело фото: Latifundist.com
Галопуючі ціни на електроенергію та газ, блекаути та європейські перспективи змусили українських аграріїв по-новому подивитися в бік відновлювальної енергетики. Раніше її в більшості вважали забавою для ентузіастів і тільки «зеленим тарифом» держава стимулювала сонце- та вітрогенерацію. Все змінилося після початку війни. Тепер у деяких агрокомпаній альтернативний енергетичний напрямок є невід'ємною частиною стратегії розвитку, сонячної генерації вже аж надміру і активно будуються біогазові станції.
І тут, як в кожній новій справі, є свої проблемні моменти і тонкі місця. Що вигідніше: сонце чи вітер? Як краще використовувати електроенергію власного виробництва: для себе чи на продаж? Чи здатна «альтернатива» на 100% забезпечити власні потреби? І ще багато нюансів розкрив у розмові з Latifundist.com заступник генерального директора по енергетиці компанії «Агропродсервіс» Володимир Бліхар.
Чому пішли у альтернативу?
Latifundist.com: «Агропродсервіс» зайшов у відновлювальну енергетику...
Володимир Бліхар: …після початку війни, коли були блекаути. Ще 3-4 роки тому аграрії скептично дивилися на розвиток енергетики, але війна дала розуміння, що за нею майбутнє. Ти можеш прожити без газу, без опалення, але без електрики нічого не зможеш зробити. Основа основ будь-якого промислового виробництва сьогодні — електрика.
Latifundist.com: Які конкретно задачі поставили перед собою?
Володимир Бліхар: Від початку ми з керівництвом компанії проговорили, що розвиток енергетичного напрямку підприємства включатиме сонце, біогаз і вітрову енергетику. Компанія забезпечуватиме власне споживання і буде учасником енергоринку, генеруючи і продаючи електроенергію.
Latifundist.com: Основна причина — ціна електроенергії, яка і зараз збільшується, і в майбутньому зросте? Може, навіть зрівняється з європейською.
Володимир Бліхар: Ціна на електроенергію однозначно буде європейською. Як мінімум. Ми ж бачимо, що сьогодні відбувається з газом. Вже понад 27700 грн за тисячу кубометрів. І, згідно з прогнозами, ціна буде ще вищою. Отже, для будь-якої компанії, яка має немале споживання, власна генерація — це хороший профіт, оптимізація витрат на енергоносії. Плюс розвиток окремого енергетичного напрямку дає можливість диверсифікувати виробничі процеси, знижувати ризики.
Сонячна енергетика
Latifundist.com: З чого почали?
Володимир Бліхар: Ставимо на власне споживання сонячну генерацію. За 2024-2025 рік (станом на сьогодні) інстальовано 4,2 МВт. В цьому році плануємо додати ще 10 енергооб'єктів туди, де є найбільше погодинного споживання. Це близько 1,2 – 1,3 МВт. Разом буде під 5,5 МВт. Хочемо закрити власними енергоресурсами найбільш енергоємні об'єкти. Наприклад, ферми, в яких споживання на годину приблизно 50 кВт і більше.
Latifundist.com: Який ефект дає генерація сонячної енергії для власного споживання?
Володимир Бліхар: Насамперед, оптимізацію споживання з мережі, а також там, де група Б, — економію грошей. За рахунок своєї генерації ти не платиш за транспортування і спожиту електроенергію. Це і економічний ефект для компанії, і конкурентоспроможність товару.
Latifundist.com: А у відсотках на скільки сонячна генерація закриває внутрішнє споживання?
Володимир Бліхар: Важко точно підрахувати, тому що «Агропродсервіс» має велику розгалужену структуру. Я думаю, що десь близько третини.
Latifundist.com: Я бачу, що компанії все більше йдуть у сонце. Виникає думка, а чи не повернемося ми в часи, коли в нас відбувся перекос в альтернативній енергетиці і з'явився профіцит сонячних потужностей?
Володимир Бліхар: Відновлювальна енергетика — це про вміння компромісу. Ти маєш знайти власну золоту середину. Тобі не треба гнатися, щоб 100% сонцем закрити. Це неможливо, тому що влітку величезна кількість виробленої електроенергії буде викидатися безкоштовно, а взимку сонячного світла не вистачатиме. Якщо у червні-серпні інсоляційного потенціалу 100%, то у холодні місяці приблизно 30%. Принаймні, в нашому регіоні.
Перекос був пов'язаний з тим, що набагато простіше було відвести земельну ділянку під сонячні панелі, аніж під вітряки.
Latifundist.com: Надлишок енергії можна продавати у мережу.
Володимир Бліхар: Модель комерційної генерації інакша. Сьогодні просто продавати сонце в мережу вже не вигідно. РДН (ринок на добу наперед) в період високої генерації доходить до 38 копійок за кіловат. З 10-11 ранку до 17 години зараз, в літній час, — до 10 копійок.
Оскільки надлишок сонця величезний, почався масово розвиватися ринок сториджів (накопичувачів). Нашим наступним кроком будуть додаткові панелі і сториджі. В енергетиці швидкість має бути поступальною. Якщо ти поставиш більше панелей, вироблена електроенергія просто піде в повітря і не перекриє затратну частину. А накопичувачі настільки швидко дешевшають, що навіть через півроку для такої компанії як АПС, це можуть бути великі зекономлені фінансові ресурси.
Latifundist.com: Коли у нас припинили платити «зелений тариф», вступила в силу система, коли ти можеш продавати конкретному покупцю.
Володимир Бліхар: Є таке, але там також є певні моменти. З чого складається тариф на електроенергію? Це вартість електроенергії по РДНу плюс транспортування в мережах обленерго і плюс обладнання. Зимою ціна була під 12 гривень, зараз 7 з копійками. За власного споживання ти економиш 7 гривень, і відповідно, здешевлюєш собівартість, тому що в більшості — електроенергія — одна з складових в витратній частині. Але ти в межах своєї території, в тебе немає транспортування. Якщо ж я продаю комусь, то в нього транспортування рахується.
Latifundist.com: Економіка там є, але вона не така?
Володимир Бліхар: Аболютно вірно. «Зелений тариф», звичайно, було правильним рішенням для підтримки виробників.
Вітрова енергетика
Latifundist.com: Ви і у вітер збираєтесь піти?
Володимир Бліхар: В нас є великі території, поля, де можна інсталювати вітрові парки. Ми на етапі проєктування. Мабуть, я був одним із перших у Тернопільській області, хто почав займатися відведенням під вітер. Це мінімум два роки. Сюди входять вітрові заміри, землевідведення, ОВД (вплив на довкілля), аерорух, орнітологічні, ботанічні дослідження, громадські слухання і ще багато-багато моментів, які ти маєш пройти.
Latifundist.com: З сонцем простіше було?
Володимир Бліхар: Набагато простіше. Для сонячних панелей достатньо знайти ділянку, щоб вона була на південь, південно-західний або південно-східний напрямок, і найближчу точку підключення (лінію чи підстанцію). Зайшов в поле, забив сваї, поставив панелі. Сонячну електростанцію на 10 МВт ти будуєш три-чотири місяці. Вітряки, щоб збудувати від моменту проплати до запуску в експлуатацію, треба не менше півтора року, а то і більше. Плюс треба враховувати і проведення монтажних робіт, які дуже залежать від сезону, погодних умов і складної логістики. Також потрібні вітрозаміри, які, в свою чергу, тривають не менше 13 місяців.
Latifundist.com: Як відрізняється інвестиційна складова?
Володимир Бліхар: Коли я починав, сонячна станція на 4 МВт обходилися в 4 млн дол, умовно. А 4 МВт вітряк — це 10 млн дол і більше. Є різниця.
Latifundist.com: А як відрізняється дохідність сонячної станції від вітрової?
Володимир Бліхар: Дохідність вітряка вища, оскільки пікові генераційні місяці — це осінь, зима, весна. Також в них цілодобова генерація. Сонце найефективніше працює весною, влітку й восени. Але якщо літо хмарне, дощове, генерації практично немає. Вітрові станції вигідні ще й тому, що в холодну пору найвищі ціни на електроенергію.
Крім того, 10 МВт сонця — це сьогодні 12 га «випадаючої землі». А для вітротурбіни використовується до 1,2 га загальної площі, а сам вітряк займає площу до 12 м в діаметрі. Ця земля потім обробляється і назад повертається.
Latifundist.com: Чому ви вітрову енергію вирішили саме в ринок продавати?
Володимир Бліхар: Залежно від моделі, один промисловий вітряк генерує мінімум 4,5 МВт. Отже, треба мати 4,5 МВт постійного споживання, і вдень, і вночі. А модель активного споживача не настільки цікава, тому що ти нібито свої потреби закриваєш, а продаєш у ринок все одно по РДН. Також вимоги до розміщення ВЕС часом не дозволяють розмістити їх коло свого об'єкта, а тягнути довгі лінії не завжди є економічно ефективним рішенням.
Latifundist.com: Яка окупність таких проєктів?
Володимир Бліхар: При сьогоднішньому РДНі, якщо ми говоримо про СЕС без сториджів, більше 10 років. Тому треба будувати тільки з системами накопичення. Також в нас сьогодні проєктується біогазовий комплекс. Напевно, в плані реалізації він набагато складніший, ніж будь-яка інша відновлювана енергія. Один з факторів — наявність сировинної складової, яка має вкладатися в собівартість, бо сонце і вітер ми вважаємо безкоштовним ресурсом.
Біогазова станція
Latifundist.com: Здавалося б, стільки вже біогазових станцій набудували по країні. Хоча часто чую, що там сумнівна економіка. Для вас біогаз — це більше про економіку чи продовження ESG?
Володимир Бліхар: Я не можу сказати, що їх багато по країні. Сьогодні для аграрних компаній біогаз це не тільки дохід. Це і соціальна складова, тому що на свинокомплексах, фермах, підприємствах з переробки є проблематика з утилізацією продуктів після їх переробки, а також перетворення гною на мінеральні добрива.
Latifundist.com: Ви дигестат маєте на увазі?
Володимир Бліхар: Так, це вже теж екологічне добриво. А сьогодні, якщо ти хочеш експортувати продукцію, повинен мати «зелені» квоти і бали. І це теж — додатковий похідний фактор на користь біогазу.
Latifundist.com: Які з біогазом складнощі і тонкі місця?
Володимир Бліхар: Насамперед, необхідно прийняти принципове рішення, що це буде: електрика, чи біометан. Електроенергія — це один напрямок. У виробництві біогазу одним із основних показників ефективності роботи є енергетичний потенціал сировини. Кожна сировина має різні показники. Наприклад, гній свині має в 15 разів менший потенціал, ніж силос кукурудзи. Відповідно, щоб виробляти певну кількість електроенергії, потрібно додавати частку силосу кукурудзи або іншу сировину із високим енергетичним потенціалом (в контексті виробництва електроенергії).
Виробництво електроенергії за допомогою біогазу має сенс тільки тоді, коли є достатньо власного споживання. Продавати її в мережу не дуже вигідно через високу затратну частину. Як би там не було, але гній корови чи свині теж має вартість. Поле має вартість. Плюс фахівці. Якщо вітрові чи сонячні станції ти можеш на аутсорс віддати, то виробництво біогазу — ні. Бо виробництво біогазу це складний процес, де потрібен постійний контроль та висококваліфіковані спеціалісти.
Біометан новий, в принципі, продукт і він починає розвиватися, але, також є багато «але».
Latifundist.com: Експортні обмеження?
Володимир Бліхар: Не лише. Ще європейський код: ціна газу плюс премія. Премія залежить від того, на якій ти сировині. Для виробництва біометану ти вже не можеш використовувати силос з кукурудзи, інакше матимеш низьку премію.
Latifundist.com: Через те, що кукурудза може йти на корм?
Володимир Бліхар: Так. Є певні вимоги до біометану. Простіше кажучи, не варто використовувати те, що може іти для приготування кормів. Для біометану, все-таки, раціональніше використовувати відходи. Все, насправді, як в аптеці. Потім, є різниця, до якої магістральної газотруби ти приєднаний. Магістральний газопровід — краще, локальний — гірше. Компанії тільки почали набивати шишки і вчитися, як правильно заходити в ринок біометану. Простіше, звичайно, мати справу з електроенергією на власне споживання: виробив — зекономив.
Latifundist.com: В біометані є економіка, але вона привʼязана до світової ціни газу.
Володимир Бліхар: Так і ще раз так. Економіка є, але ти прив'язаний до найполітизованішого продукту на планеті — газу. Сьогодні ціна на газ висока — все класно. А потім вона впала. Чи щось перекрили. Ти прив'язаний до цих процесів.
Ще кращий варіант — зжижений біометан. В нього фантастична ціна. У Європі його використовують на екологічному транспорті. Але технологія зжиження дуже дорога. Вона енергомістка і потребує великих капіталовкладень.
Latifundist.com: А якщо це газ на власне споживання? Якщо це буде біометан під себе?
Володимир Бліхар: Розумієте, виробляти біометан під себе не зовсім вигідно, бо ти ж не матимеш премій. Його краще розглядати, як експортний продукт. Тому на даному етапі стратегія розвитку «Агропродсервісу» — це біогаз і електрика. А в перспективі — і біометан.
Сьогодні ми вже купили когенератори, які в майбутньому мають бути інтегровані в біогазовий завод. Але з когенерацією теж є нюанси. Сьогодні ми використовуємо природний газ. Ціна на нього пішла вгору, РДН падає, ми виключаємо когенератор. Коли низький РДН, вигідніше купувати електроенергію з мережі. Компанія вже експериментує. Ми намагаємося оптимізувати свої затрати на електроенергію.
Latifundist.com: На якому етапі зараз будівництво біогазової станції? І яка в неї планується потужність?
Володимир Бліхар: Ми закінчуємо проєктні роботи. Напевно, на першому етапі вона все ж таки буде працювати на виробництво електроенергії для власного споживання. Тому що в планах компанії розширення, добудова. Виробництво збільшується, будуються заводи. Потужність — 3 МВт.
Latifundist.com: Австрієць Томас Бруннер, який має свинокомплекс на Черкащині, сказав, що маючи дуже великі площі і можливості розвивати тваринництво, Україна здатна виробляти і експортувати біогаз в індустріальних масштабах.
Володимир Бліхар: Так, але в біогазі є ще одна прихована проблематика — це тепло. Куди його подіти? В когенерацію і продаж в РДН електроенергії я не вірю, тому що, по-перше, газ — це політичний продукт і рано чи пізно він повернеться до ціни в 700-800 євро. По-друге, закінчиться війна і хто б мені що не говорив, але Європа все одно буде на газовій трубі. І при дорогому газі виробництво з нього електроенергії це — утопія, тому що ми здорожчуємо собівартість.
Latifundist.com: Як вирішується ця проблема в Європі?
Володимир Бліхар: В Європі практика така: будують невеликі біогазові станції, які виробляють електроенергію, віддають її у навколишні населені пункти, фермерські господарства, а тепло йде в комунальні системи опалення. В нас в селах і багатьох райцентрах немає централізованих систем опалення, лише в містах. Тому в аграрних компаній, які займаються біогазом, немає куди віддавати тепло. Аби вирішити цю проблему, напевно, треба розвивати виробництва, які потребують обігріву. Зимою можна опалювати свинарники. А влітку що робити з тим теплом?
Latifundist.com: Сторідж не поставиш, мабуть?
Володимир Бліхар: На тепло немає накопичувачів. Можливо, треба розвивати тепличне господарство, або холодильні системи (тепло можна перетворювати на холод). Можливо сушити і виробляти біодобрива, застосовувати стрічкові низькотемпературні сушки.
Latifundist.com: А для елеваторів не можна використовувати тепло біогазової установки?
Володимир Бліхар: В елеваторів інша технологія. В них високотемпературна сушка. Хоча можлива інтеграція у заводи, де потрібна пара.
Подальші перспективи
Latifundist.com: Іти гравцем на ринок торгівлі електроенергією — це вже наступний етап «Агропродсервісу»?
Володимир Бліхар: Так, це окремий напрямок. Маючи, наприклад, 50-100 МВт збалансованої (це дуже важливо в торгівлі) електроенергії, ти виходиш на ринок. Можеш працювати з іншими компаніями, продавати електроенергію в мережу, давати якісь умови, профіти, будувати фінмоделі.
Далі можемо переводити компанію на електротранспорт, розвивати систему зарядних станцій. Це також зменшує карбоновий слід для компанії.
Latifundist.com: Чи може малий і середній бізнес собі такі речі дозволити? Чи вони будуть менш ефективними в порівнянні з великими компаніями?
Володимир Бліхар: В плані масштабування, звичайно, фора у великих компаній. А в плані легкості отримання фінансування — в малого і середнього бізнесу. Наприклад, Програма 5-7-9 для таких, як «Агропродсервіс», вже не працює.
Latifundist.com: Але в ній лімітовані чеки.
Володимир Бліхар: Так. Але ти можеш спокійно взяти проєкт сонячної електростанції зі сториджами до 2,5 МВт генерації. А вже далі — це ринок і можливості для великих гравців. Він сегментується. Думаю, в ньому залишаться ті компанії, які правильно оптимізують всі свої виробничі процеси, починаючи від поставки і закінчуючи використанням енергоресурсів. Тому що енергоресурси в собівартості продукції інколи сягають 50%.
«Drill, baby, drill» чи альтернативна енергетика?
Latifundist.com: А ви вірите в цю історію з зеленими сертифікатами? Бо прийшов Трамп із кардинально протилежною філософією: «Бури, крихітко, бури!».
Володимир Бліхар: Я впевнений, що іншого шляху насправді немає. Сьогодні навіть Польща, яка в принципі вугільнозалежна країна в зв'язку зі своїми дуже специфічними бізнес-підходами, починає будувати величезну вітрову станцію на Балтійському морі. Тому що це безкоштовний ресурс, який завжди був, є і буде. Змінюється клімат чи не змінюється, але сонце, вітер і вода завжди лишаються. Головне в відновлювальній енергетиці — це правильне її балансування для мереж.
Latifundist.com: Я помилюсь, якщо скажу, що до 2022 року у нас на відновлювальну енергетику бізнес не дуже дивився, бо вартість електроенергії була не надто значною?
Володимир Бліхар: Ще одна наша велика проблема те, що населення дотується бізнесом. Це неправильно. У всьому світі навпаки. Чим більше ти береш, тим нижча в тебе ціна. А в нас навпаки. Бізнес платить найвищу ціну і вона далі зростає, а з населенням ми граємося у вибори. В результаті маємо застарілі ЛЕПи та підстанції. В нас кабелі стандартів 1970-х років. Ми говоримо про розвиток технопарків, заводів, але 60% територій заелектрифіковані старими проводами з низькою пропускною спроможністю. Крім того, для бізнесу встановили дорогущий тариф на підключення до мережі. Таким чином ми втрачаємо інвестиційну привабливість.
Є багато моментів, які ще треба допрацювати. Але потенціал альтернативної енергетики в нашій країні для аграрного бізнесу, я вважаю, дуже великий. І насправді агрокомпанії тільки почали цей шлях. Я думаю, що це 3-4% від всього того, що нам ще потрібно пройти і з утилізацією відходів, і з виробництвом біогазу, біометану, і всіх інших процесів. Ми тільки на початку.
