Нам не треба влазити в митні війни. Є купа делікатніших способів захистити наших свинарів, — Томас Бруннер, «Агроплюс2006»

Гендиректор «Агроплюс2006» Томас Бруннер
Джерело фото: Latifundist.com

Коли український виробник свинини визначає ціну реалізації на бійню, він не може брати її зі стелі. Пропонована вартість має бути нижчою за імпортну, з урахуванням доставки до України. Ринок свинини нестабільний: сьогодні купують українське м’ясо, а вже за місяць — імпортоване з ЄС. Тому вітчизняні свинарі змушені максимально скорочувати витрати, аби залишатися конкурентними порівняно з дотованою європейською продукцією.

Але працювати в економсегменті — не аксіома прибуткового свинарства. Цілком реально зайняти сегмент вище середнього, якщо вирощувати свиней з покращеними характеристиками, наприклад, без використання антибіотиків. Про це нам розповів співвласник і гендиректор свинокомплексу «Агроплюс2006» Томас Бруннер. Ми з партнерами з «Райффайзен Банку» відвідали його господарство в рамках агротуру «Переробка 2025».

Latifundist.com: Томас, розкажіть про свій бізнес в цифрах: зембанк, потужності комбікормового заводу, поголів'я тощо.

Томас Бруннер: По рослинництву ми обробляємо плюс-мінус 1,2 тис. га. Ми займаємось вирощуванням та відгодівлею поросят, у нас 6 тис. свиней, з них 450 свиноматок.

Маємо проєкт елеватора місткістю 15 тис. т. Вже встановили необхідне обладнання і поставили перший силос на 5 тис. т. Потужність сушіння буде 350-450 т зерна на добу, сушимо виключно на пелетах, без природного газу.

Ми збудували комбікормовий цех із повною потужністю 5 тонн на годину. За умови роботи в кілька змін він може забезпечити комбікормом 3–3,5 тис. свиноматок. Наш комплекс розрахований на 1,2 тис. свиноматок, тож власні потреби в комбікормі повністю закриті.

Latifundist.com: Тобто по сільгоспкультурах і комбікорму у вас профіцит? Надлишки продаєте чи експортуєте?

Томас Бруннер: Якщо дуже спрощено, то на утримання однієї свиноматки потрібен приблизно один гектар землі. На відгодівлю свиней ми використовуємо 35–40% урожаю, решту реалізуємо на ринку. Соняшник і кукурудзу переважно вирощуємо на продаж, а, скажімо, ячмінь — повністю для власних потреб, для свиней.

Latifundist.com: У яких напрямках бачите вузькі місця? Що ще плануєте докупити чи інвестувати?

Томас Бруннер: Дивіться, ми зараз розвиваємо елеватор у співпраці з USAID та «Райффайзен Банк». Обладнання розраховане на зберігання 15 тис. тонн, а при великому бажанні — до 40 тис. тонн. Це вісім силосів. Наразі маємо ціль додати ще два силоси протягом найближчих одного-двох років.

Терміни реалізації залежатимуть від результатів сезону. У нашому регіоні погода може дати або дуже щедрий урожай, або навпаки — сильну посуху. Якщо сезон вдалий — елеватор окупається за два-три роки. Якщо ж, як торік, урожай середній, а зерно з низькою вологістю, то на окупність може піти п’ять-сім років. Ви ж знаєте: елеватор заробляє не на зберіганні, а на сушінні. Чим вологіше зерно — тим дорожча послуга, тим більший наш прибуток.

Latifundist.com: А як щодо власної бійні, чи буде вона рентабельною для стада в шість тисяч?

Томас Бруннер: Це залежить від бізнес-моделі підприємства. Наприклад, у «Глобино» інтегрована бійня, успішно працює. Найбільші м'ясокомбінати Європи теж мають власну бійню. Якщо дуже усереднено, вона має сенс для поголів'я від 30 тис.

Але це питання як вільних коштів, так і філософії бізнесу. Чи зможеш ти бути експертом в обох галузях? Можна бути класним спеціалістом у вирощуванні свиней, але так собі розбиратись у виробництві м'яса. Тут все індивідуально.

Latifundist.com: Вам вдавалось залучати грантові кошти для розвитку? 

Томас Бруннер: Так, елеватор будується з допомогою USAID АГРО. Мій проєкт виграв, тому що в нас «біла» і детальна документація на всі культури, що ми вирощуємо, на свиней. Тому вони допомагають нам будувати елеватор для зберігання сировини комбікормового заводу.

Загальна вартість будівництва елеватора та комбікормового заводу — 86 млн грн. У 2023 році USAID АГРО виділив нам близько 30 млн грн. Ми додали власні 26 млн грн, ще 30 млн грн — кредит від «Райффайзен Банку» із залученням портфельної гарантії від Європейського інвестиційного банку. Кредит у нас на 5 років.

Latifundist.com: Ви вже пішли в переробку, сушите зерно на пелетах із соняшникового лушпиння. У вас на фермі свині, гній, відходи тваринництва. Чи бачите перспективу піти далі, побудувати біогазовий чи біоетанольний завод?

Томас Бруннер: Зараз з проєктом елеватора в нас дуже цікава виходить бізнес-конфігурація. Ми вирощуємо зерно, на елеваторі сушимо і зберігаємо, робимо свій комбікорм і відгодовуємо свиней. Цей ланцюжок ми вже організували повністю.

Плюс — у нас є мініпроєкт, більше навіть маркетинговий — виробництво прошуто з м'яса з в’яленої свинячої ноги за італійською рецептурою. Це такий преміум в м'ясній продукції. В Україні вона поки не дуже відома. Тобто є іспанський хамон, але дуже часто люди не відрізняють прошуто і хамон. Ми цим продуктом показуємо, на який рівень якості позиціонуємо нашу свинину. І коли ви питаєте, які в нас плани по потужностях — ми в першу чергу і далі розвиватимемо нашу унікальну систему свинарства без антибіотиків, «Систему Тимошівка».

Latifundist.com: Тобто фокус розвитку на свинарстві?

Томас Бруннер: Так. «Система Тимошівка» унікальна не тому, що ми перші її робимо тут, в Україні, тоді як в Європі це вже давно є. Це така усвідомлена провокація, коли система, яка за логікою повинна з'явитись в Європі, розвивається в Україні. Німецькі, швейцарські, австрійські спеціалісти були скептичні до неї спочатку, але потім почали цікавитись. В ЄС у тваринництві теж використовують дуже багато антибіотиків. Не так багато, як в Україні, але теж багато.

І те, що ми робимо — це змінюємо парадигми у тваринництві. Наприклад, зараз літо, спека. Поруч з нами живе шість тисяч свиней, а запаху майже не чути, і мухи над нами не літають. Це все теж частина технології і бізнес-моделі.

Зараз у свинарстві світові лідери — датчани. Як бізнесмен, я їх розумію. Вони роблять ставку на генетику свиноматок, які дають дуже багато поросят. Це дозволяє швидко отримати максимум живої ваги. В датській генетиці може бути 18-20 поросят за опорос. Але коли їх так багато, кожне порося вполовину менше за нормальний розмір і менш живуче, має гірший імунітет. Да просто згадаємо анатомію: у свині 14 сосків, з яких ще й не всі можуть працювати.

Щоб виростити багато слабких поросят, треба давати дуже багато додаткових речей: вітаміни, молоко, для цього треба складне обладнання і так далі. В них слабкий імунітет, і їм треба в корм додавати антибіотик, щоб вони швидко росли.

Latifundist.com: Ви критикуєте цей підхід?

Томас Бруннер: Ні, він має право на існування. В Данії такі ферми працюють, як «Формула-1». Але скільки таких машин ви бачили на українських дорогах?

Ця модель надто складна для більшості реальних ферм. Ми ж тримаємо свиноматок австрійської генетики. Вони дають 14 здорових поросят за раз. Їхня мати може сама їх вигодовувати. І не потрібно додавати антибіотики чи стимулятори росту. Наша філософія — свиноматка має самостійно виконати свою біологічну роботу.

Latifundist.com: Це трохи схоже на органічне виробництво

Томас Бруннер: Ні, в нас не органічна свинина. Мова не йде про те, що свині вільно бігають десь в траві. В нас промислове виробництво, але ми показуємо, що можна правильно поставити фокус і працювати без антибіотиків. Коли свині хворіють, ми їх лікуємо антибіотиками. Але ж не в корм їх додавати.

Звичайно, фокусуватися на правильному харчуванні і розвитку кишечного тракту поросят — це теж складнощі і витрати. Треба враховувати, який раціон створює здоровий ґрунт для бактерій в кишечнику, як його змінювати з дорослішанням поросят. А що робить антибіотик? Він просто постійно вбиває всю мікрофлору. Тому відмова від антибіотиків не заради красивого слогану, це в першу чергу бізнес-модель.

Latifundist.com: Розкажіть, в чому проблема антибіотиків при вигодовуванні свиней?

Томас Бруннер: Це насамперед проблема для тих, хто споживає таке м’ясо. Адже ми вирощуємо свиней не заради самого процесу, а щоб люди мали якісну їжу. Імунітет людини безпосередньо пов’язаний з тим, що вона їсть.

Якщо свиню вирощували на відходах, із додаванням антибіотиків і гормонів, то вона сама має слабкий імунітет — і це, так чи інакше, впливає на споживача. Хто найбільш вразливий до наслідків вживання такого м’яса? Передусім діти, літні та ослаблені люди.

А яка зараз глобальна демографічна тенденція — в Європі, США, Китаї, Україні? Старіння населення. І це не просто старіння, а бажання жити довше і залишатися здоровими. Саме тому бізнес уже сьогодні має шукати відповіді на цю стратегічну проблему.

Latifundist.com: Українське свинарство наразі не дуже конкурентне в ЄС. Навпаки — ми самі імпортуємо свинину з Європи. Попри це, які переваги має вирощування поросят саме в Україні?

Томас Бруннер: Україна має щонайменше три об’єктивні переваги для вирощування свиней без антибіотиків.

Перше — це континентальний клімат, особливо в центральних регіонах. Умови для вирощування зернових в Черкаській області кращі, ніж у Німеччині, Австрії чи на заході України. У вологішому кліматі при збиранні пшениці під дощем швидко розвиваються грибки й токсини. Вони потрапляють у корм і негативно впливають на імунітет свиней — далі треба думати, як їх лікувати.

Друге — це великі площі й значні відстані між фермами. У тій же Австрії чи Данії, де багато свиней і мало території, господарства можуть бути розташовані за 1–2 км одне від одного. Якщо в сусіда хворіє свиня, фермери часто дають тваринам антибіотики на випередження, як профілактику. У результаті тварин постійно тримають на ліках, щоб утримувати біобезпеку. В Україні такої щільності немає — і це величезна перевага.

Latifundist.com: А що з людським капіталом і ментальними відмінностями?

Томас Бруннер: Це третя перевага — кваліфіковані кадри. Так, війна зменшила їхню доступність, але фахівці в країні все ще є. Багато хто працював чи навчався в Данії — а це одна з найрозвиненіших країн у сфері свинарства.

І ще одна важлива річ — ментальність. Україна — аграрна країна, і в українців, як у південних європейців, є любов до їжі. Це видно навіть у побуті: ви відрізняєте овочі з відкритого ґрунту від тепличних, обираєте продукти за смаком, не тільки за ціною. Це не підхід «аби дешево набити шлунок», як було за радянських часів.

Я дуже узагальнюю, але у Північній Європі акцент роблять на продуктивності, врожайності, фінансових показниках, а питання смаку — на другому плані. Південні європейці, навпаки, готові працювати над тим, як виглядатиме і смакуватиме їхній продукт. Мені ближчий саме такий підхід — і в цьому я знаходжу спільну мову з українцями.

Latifundist.com: А які бачите недоліки?

Томас Бруннер: В Україні відсутні довгострокові стратегії в будь-якій сфері. В агропромисловості я теж не бачу сильних і послідовних державних стратегій. Тобто ми навіть не знаємо, ким хочемо стати в майбутньому. Так, з'явився ринок землі, це привабить інвесторів. Але цього недостатньо.

Latifundist.com: А бізнес сам не знайде оптимальну стратегію розвитку?

Томас Бруннер: Так, вже знаходить. Я вже 20 років в Україні, і знаю, наскільки тут високі стандарти. Коли я приїхав в Україну, тут каву не можна було пити. А зараз її купа компаній мелють, і кава одна з найсмачніших, смачніша за австрійську. 20 років тому тут не було культури пива. Зараз в супермаркетах такий вибір різних сортів, в Європі ви такого не знайдете. Останні кілька років місцеві компанії роблять дуже достойне пиво. Мені здається, через п'ять-десять років в Україні з'явиться вино світового рівня.

Latifundist.com: На початку повномасштабної війни була популярною ідея — конвертувати зерно в м’ясо. Через логістичні проблеми та падіння цін на зерно фермери почали заводити свиней, щоб згодовувати надлишки і продавати тварин живою вагою. Чи працює ця модель зараз?

Томас Бруннер: Чому ні? Вона й досі працює. Після початку війни багато аграріїв побачили: якщо займаєшся тільки рослинництвом — ти повністю залежиш від експорту. У 2022 році я був щиро радий, що маю свинарство. Бо принаймні на найближчі півроку знав, куди піде моє зерно.

Звичайно, бувають періоди, коли продавати свиней невигідно через низькі ціни. Але якщо дивитися довгостроково — це все одно прибутковий напрям. Свинарство відкриває нові можливості для аграрія. Рослинництво — це класичний експорт сировини. А тваринництво — це і органічні добрива, і додаткові цикли, і глибша спеціалізація. З’являються унікальні ніші, наприклад — виробництво прошуто зі свинини без антибіотиків.

Latifundist.com: Але свинарство теж переживає складні періоди. Як ви оцінюєте останні роки?

Томас Бруннер: Це були справжні американські гірки.

2022 рік — ми раділи, що маємо свинарство, але водночас зіткнулися з купою викликів через війну. 2023-й — унікально вигідна ситуація: зерно впало в ціні на 50%, а імпорту свинини майже не було. 2024-й — через спалахи АЧС багато хто скорочував поголів’я, ціни просіли, і продавати стало невигідно. Кінець 2024-го і 2025 рік — свиней стало менше, тож для тих, хто залишився, умови знову стали цікавими.

У підсумку — свинарство забезпечує не лише додатковий прибуток, а й диверсифікацію агробізнесу.

Latifundist.com: Досвідчені свинарі звинувачують новачків, які прийшли в галузь для конверсії зерна в м'ясо. Кажуть, що через їх непрофесіоналізм і ігнорування санітарних вимог, в Україні торік аномально розповсюдилась АЧС. Погоджуєтесь з цією думкою?

Томас Бруннер: Складно сказати. Звичайно, дрібні фермери набагато менше займаються безпекою свиней. У нас працівники входять на ферму лише після спеціального душу, такого не побачиш у малих виробників. Але я б і їх не звинувачував. Я думаю, держава зробила недостатньо для боротьби з АЧС. В ЄС та Україні її спалахи трапляються вже понад 10 років. В ЄС діє страхування втрат свинарів, держава утилізує дохлих тварин. Україна цим не займається.

Latifundist.com: Про це не говорять вголос, але великі свинокомплекси намагаються «посунути» менших колег кілометрів за 20 від себе, щоб запобігти спалахам АЧС. Як вважаєте, чи потрібна якась офіційна регуляція, щоб місця утримання свиней знаходились на певній відстані?

Томас Бруннер: Промислові господарства і так знаходяться на віддаленні одне від одного, не як в Данії. Якщо ви кажете про свиней у селян, то нікого «посувати». Люди і так майже перестали вирощувати свиней на подвір'ях. Маленьку кількість свиней тримати невигідно, роботи багато, а результати не дуже. І у нас, і у Європі, років через десять цим ніхто не буде займатися. Молоді це не цікаво. І головне: ми ж в Україні не страждаємо від голоду, щоб в кожному дворі свиней тримати.

Latifundist.com: Уявімо ситуацію: фермер розвинув стадо, але раптово зростають ціни на комбікорм, в області спалахує АЧС, і додатково в країну заходить імпортна свинина. У підсумку — збитки, і свиней доводиться просто різати. В інших країнах у таких випадках держава дотує виробників або запроваджує захисні мита. Чи варто зробити так і в Україні?

Томас Бруннер: Ні, митних війн точно не потрібно. Але проблема, яку ви описали, дійсно існує. І причина криється в історії. У 2012 році Україна вступила до Світової організації торгівлі (СОТ). Це дало європейцям легкий доступ до нашого ринку. Формально ми теж отримали доступ до європейського, але є нюанс.

Latifundist.com: У чому полягає цей нюанс і як ЄС захищає своїх виробників?

Томас Бруннер: У Європі захист ринку здійснюється не митами, а через стандарти. І це — ключова різниця. Коли Україна вступала до СОТ, здавалося, що ми зможемо продавати свою свинину до Німеччини, запропонувавши нижчу ціну. Але Європа не працює за принципом «хто дешевше». Вона працює виключно за стандартами.

Наприклад, австрійські та українські ферми можуть виробляти однакову за якістю свинину. Але австрійці мають усю документацію, що підтверджує відповідність стандартам. А українські виробники — ні. І тому нас на європейський ринок просто не пускають.

Нам треба вчитися діяти так, як діє Європа — через впровадження власних стандартів. Україна має реальні переваги: дешевше зерно, менша щільність ферм (а отже — менше ризиків хвороб), якісний людський капітал. Це потрібно грамотно використати.

Я б зробив просту річ: на рівні держави проголосив би, що наша країна постраждала від війни, і вже зараз має дбати про здоров’я свого населення. І для цього впроваджує підвищені стандарти виробництва — наприклад, як у Швеції чи Норвегії. Такі стандарти автоматично відсікають дешевий імпорт, який шкодить українському виробнику.

Війна закінчиться. І тоді нам потрібно буде формувати новий імідж країни. Зараз світ бачить лише руйнування й обстріли. Але ми можемо здивувати всіх іншим підходом. Наприклад, Україна може заявити, що до 2030 року планує, аби 5–10% всієї свинини вироблялося без антибіотиків. Бо ми — сучасна країна з найкращими умовами для цього. Це не змінить кардинально ринок, але дасть поштовх для нової ніші. І таку продукцію охоче купуватимуть за кордоном із премією.

Latifundist.com: Тобто не рівняємось на Америку з її агресивною тарифною політикою?

Томас Бруннер: Ні в якому разі. Ми маємо бути розумнішими і гнучкішими, але захищати своє.

Latifundist.com: Але ж більшість споживачів шукає найдешевшу свинину. Як вам вдається утримуватися на ринку, якщо ви працюєте не в ціновому сегменті «низький чек»? Це ж потребує маркетингової стратегії, бюджету на просування, комунікації в медіа. Як ви це реалізуєте?

Томас Бруннер: Так, для великих бізнесів основна місія — якомога швидше заробити якомога більше грошей. Це розумний і правильний підхід. Але я колишній маркетолог, і бачу, що в Україні можна копіювати не лише цей підхід. І наша модель свинини без антибіотиків тут теж працює. Як приклад: я протягом багатьох років виступав на конференціях в Європі і в Україні, розповідав про свинарство без антибіотиків.

Здавалось би: невже моя ніша комусь реально цікава? А потім одна птахофабрика робить бренд «Епікур» без антибіотиків, тільки в них курятина. І концепт дуже-дуже схожий на все, що я роками розповідав на конференціях. Це, до речі, багато каже про Україну — тут уважно слідкують за трендами і швидко впроваджують нові і нестандартні ідеї.

Latifundist.com: Кожен може сказати, що вирощує курей без антибіотиків, але наскільки це відповідає дійсності?

Томас Бруннер: Проблема в тому, що зараз в Україні не вистачає лабораторій, які об'єктивно перевіряють вміст антибіотиків. Але в Україні дуже гарно працює сарафанне радіо, і всі приблизно знають, хто як працює і які корми використовує.

З точки зору маркетингу я вважаю, що гра з антибіотиками може бути небезпечною для бренду, якщо він все ж використовує їх при вигодовуванні. Зараз з'являються перші громадські ініціативи, які хочуть перевірити, наскільки той чи інший продукт є преміальним по складу. Тому нічого не можу сказати по цьому виробнику, але точно знаю, що з часом вимоги до будь-якого бренду лише зростатимуть.

Latifundist.com: У ЄС дедалі частіше закривають свиноферми через їхній вплив на викиди метану. В Україні ж поширена думка, що ми можемо перехопити цей тренд і розвинути свинарство замість європейців.

Томас Бруннер: В США чи Бразилії на душу населення споживається умовно 110 кг свинини на рік, в Україні — 50-60 кг, тобто є куди рости. Китай та Індія розвиваються і теж нарощують споживання м'яса до рівня західних країн. Попит росте, і його може задовільнити Україна, а може — інші країни.

Але це просто цифри статистики. Змінюються суспільства, змінюються стандарти. 200-300 років у яких людей були проблеми з вагою? У багатих, бо вони собі могли б дозволити стільки їжі, скільки захочуть. А зараз ожиріння — проблема бідних. Усі дієтологи знають, що м'ясо, зокрема свинина — один із найважливіших компонентів харчування, це імунітет людини. Але ж річ не у тому, щоб їсти лише багато і дешево.

Так, можливо це й не найкраще з погляду мого бізнесу, але я скажу прямо: не треба їсти свинину тричі на день, сім разів на тиждень. Бізнес-моделі, які постійно нав’язують перекуси, снеки, ковбаси, кабаноси, продукти з «швидким» цукром — це про низьку ціну й миттєве задоволення потреби, але не про якісне й усвідомлене споживання.

Можна довго філософствувати на цю тему, але цей аспект також варто враховувати, коли говоримо про свинарство й харчову культуру загалом.

Ми не можемо просто відбудувати Україну і далі просто жити, як до війни. Ми маємо через безпеку харчування показати Україну у світі, що з себе представляє росія, що у них король морально голий. Що ми можемо пропонувати рішення майбутнього для людства, наприклад, в їжі. Що можна нормально, якісно їсти, а не просто будь що. Здоров'я і імунітет теж коштують грошей, а якість життя теж залежить від харчування і стандартів в країні. Про це не слід забувати.

Олексій Козаченко, Latifundist.com