Агротур «Переробка 2025»: морква, хлібці, пшоно і прошуто — де шукають прибуток аграрії
Останні кілька місяців в країні багато розмов про необхідність розвивати переробку сільгосппродукції і створювати товари з доданою вартістю. Ми поставили задачу — зрозуміти логіку підприємців, чим вони керуються, коли шукають нішу і ринки збуту для свого підприємства. Де шукати такий бізнес? Очевидно, серед тих, хто нещодавно побудувався. З такими підприємцями нас познайомили наші давні друзі-партнери з «Райффайзен Банку». Ми об'їхали 10 переробних заводів, щоб пересвідчитись: маржа буває не лише на ОЕЗах–мільйонниках.
Овочівникам не вистачає сховищ, ягідникам — передбачуваності з сировиною
В Україні щороку зростає інтерес до овочів, що пройшли доробку: сортування за розміром, миття, чистку, нарізання та упаковку. Це нам розповів Сергій Завгороднюк, співвласник заводу Green Guild Group («Зелена гільдія»), одного з найбільших переробників овочів і картоплі. Гостомельське підприємство вирощує культури «борщового набору» — картоплю, моркву, цибулю та буряк, а перероблену продукцію продає під брендами «Бурякович», «Матуся Патуся», «Пані Цибулька» та «Вовка-Морковка».
Зембанк компанії складає 700 га, з них 140 га відведено під картоплю.
Біда галузі — нестача овочесховищ, розповідає він, причому за роки війни ситуація тільки погіршилась. Через нестачу місць для зберігання псується 50-60% урожаю, переважно в господарствах населення. Щороку, починаючи з травня, Україна починає імпортувати картоплю, причому не через бажання продавців розширити асортимент, а банально через дефіцит.
«В нас теж розбомбили частину сховищ. До війни ми зберігали до 16 тис. т, зараз — не більше 8-9 тис. т. Якщо працювати з коліс, ми за фінансовий рік можемо взяти в обробку максимум 14 тис. т».
Завод Green Guild розташований поблизу Гостомельського аеропорту, і у 2022 році сильно постраждав від атак росіян. Зараз він повернувся майже на довоєнні обсяги переробки, а у 2024 році відкрито цех переробки картоплі продуктивністю 12-15 т очищеної порізаної продукції за зміну. Завдяки програмі USAID встановили автоклав, який допомагає пастеризувати картоплю, щоб продовжити термін зберігання картоплі до 30 днів.
Зараз компанія запустила в цеху пілотний проєкт глибокої переробки овочів, де відпрацьовує так звану матрицю продуктів: робить необхідні ТУ, ДСТУ, вивчає ринок, рентабельність, маржинальність. Розвиток фінансується як з власних коштів, так і з кредитних ліній на поповнення оборотних коштів від Райффайзен Банк, котрий фінансує групу з 2022 року. Після остаточного запуску новий завод щодоби буде випускати 50-60 т продукції у форматах fresh, pre-cook i ready to cook.
Як банк почав кредитувати компанію в самий розпал війни? Керівниця групи продажів і роботи з ключовими клієнтами бізнес-банкінгу у «Райффайзен Банку» Ярослава Конченко каже, що попри руйнування, компанія продовжила роботу, аби не пропустити сезон.
«Так, впали в оборотах, так зазнали збитків, але компанія показала, що є стійкою. Плюс харчова переробка — це наша цільова галузь, ми не змогли відмовити».
Експорт поки теж на паузі, оскільки ЄС приймає лише почищену картоплю з України. Зараз на рітейл припадає 85% продажів Green Guild, решту купує HoReCa. Перспективний ринок збуту — індустріальні кухні торгівельних мереж, котрі замовляють тонни картоплі для кулінарій супермаркетів.
Мати власне овочесховище — означає торгувати цілий рік, розповів нам Михайло Савченко, співвласник «Агрофірми Корсунь», що входить в склад холдингу «Панда». Тут обробляють 25 тис. га, розвивають насінництво, тваринництво, овочівництво, інвестують у переробку та енергетику.
«Пішли в цибулю. Спочатку було дуже незвично, що лише посівний матеріал коштує 50 тис. грн на гектар, а загальні затрати на гектар — це близько 400 тис. грн. Це зовсім інша математика. Посіяли 10 га, самі шукали сівалки, встановили зрошення, трохи запізнилися з термінами, але зібрали 80 т/га. Продали, підрахували — і рентабельність вийшла під 100%».
Зараз овочевий клин «Агрофірми Корсунь» сягає 114 га по цибулі, ще є 40 га моркви, 25 га буряка, 10 га капусти. Підприємство вже має свою техніку — грядоутворювачі, оприскувачі, сівалки, копалки, підбирачі, на черзі — морквяний комбайн.
Попрацювавши з овочами, Михайло Савченко дійшов простого висновку: без зрошення і свого сховища в галузі робити нічого. Тому у березні 2024 року компанія почала будівництво власного складу на 12 тис. т. Уже в листопаді на ньому зберігали цибулю та моркву. Це дало змогу торгувати овочами до самого червня 2025 р. Результат перевершив всі очікування. Якщо морква з-під комбайна коштує 14 грн/кг, то взимку — вже 35 грн/кг. Цибуля не так сильно зростає в ціні взимку, але теж досить вигідна.
Паралельно на овочесховищі запускають проєкт сонячної електростанції потужністю 1 МВт. Панелі на даху, «батарейки» для зберігання — компанія готується вийти на 80% власного споживання.
За словами керівника підприємства, капітальні витрати на овочесховище склали €7 млн при загальному кошторисі €10 млн. Планова окупність — 3–3,5 роки. Окрім зберігання, в сховищі вже змонтований калібрувальний цех, триває добудова мийки, встановлення холодильників та іншого обладнання.
«Чи великі це гроші? Так. Звісно, овочесховище можна не будувати, тримати подушку про запас, можна вивести на дивіденди. Але це наш підхід — гроші мають працювати. Ще й не забувайте інший момент: трактор John Deere два роки тому коштував $330 тис., зараз — $410 тис. Те саме й з овочесховищем — від цін, з якими ми починали будівництво, до нинішніх — плюс 35%».
Як і ніша зберігання та доробки овочів, потенціал росту має і виробництво замороженої ягоди. Про це нам розповів директор заводу «Авуар» Микола Чорнозуб. Підприємство входить до LNZ Group і знаходиться в Шполі Черкаської області, його продукція відома під брендом Tevitta. Це великий виробник заморожених ягід, проте його номенклатура не обмежується вишнею, малиною, чорницею та ожиною. Крім них заморожується широка лінійка овочів та фруктів, під подальший експорт або реалізацію в супермаркетах.
«Популярна також кукурудза, під неї на заводі встановлена окрема лінія. Ще є цвітна капуста, брокколі, цибуля, гарбуз, перець. Так, готові овочеві суміші в магазині — це теж наше виробництво. Поки що не робимо хіба що заморожену картоплю фрі».
Робота з ягодою — максимально непередбачуваний бізнес. Тут не можна просто замовити у садівників вирощування потрібного обсягу і далі поступово його переробляти. Кожен рік тут особливий: врожайність напряму залежить від погодних умов, що безпосередньо впливає на наші виробничі потужності. Важливі і світові ціни: іноді експорт в ЄС недоцільний через хороший врожай ягоди в Польщі або Сербії чи інших провідних країнах в цьому напрямку.
Як нівелювати ризики? Мати власний сад, який забезпечуватиме 80-90% переробки, пояснює директор заводу. Оскільки сировина для переробки часто змінюється, виручає наявність різного обладнання, завдяки якому можна переналаштуватись під будь-який продукт за кілька годин. Розібрав, промив, продезінфікував — і далі працюєш.
«Деталі тут важливі. Переробка вишні з хвостиком і без хвостика — це вже різний набір технологічної лінії. Якщо є хвостик, ми додаємо в лінію модуль, який його відокремлює. Таких деталей багато, і кожну ми враховуємо. Тобто це конструктор "Лего" під кожну нову сировину».
80-90% продукції, яку переробляє завод «Авуар», експортується, інше постачається на внутрішній ринок. Так буває не завжди, але висока частка експорту дозволяє виробнику менше залежати від ритейлера. Мережі не можуть нав'язувати свої умови: якщо постачання не "рахуватиметься" — продукцію можна реалізувати за кордоном. Його географія не обмежується країнами ЄС, поставки йдуть в США, Велику Британію та Туреччину.
В найближчих планах заводу — запуск власної когенераційної установки, що створюватиме електроенергію з природного газу. Попереду ще пусконалагоджувальні роботи, але інтерес очевидний. Електрика власного виробництва значно скоротить виробничі витрати, а вони значні — на піку потужності завод споживає 2,2 МВт/год.
Переробники круп фокусуються на нових продуктах
Працювати лише в сегменті фасованих круп вже не достатньо для успішного розвитку, розповіли нам керівники переробних підприємств. Рис та гречка в пакетах залишається головним товаром, але треба постійно відкривати і нові напрямки.
Наприклад, «Фабрика бакалейних продуктів» у Сквирі виробляє близько 70 найменувань під брендом «Жменька»: гранолу, ланчі, готові каші. Флагман останніх років — рисові хлібці. Ще донедавна фабрика виробляла близько 100 тис. пачок хлібців на місяць, а тепер вже 250–300 тис. пачок. Це третина від усіх обсягів виробництва, які коливаються в межах 0,8—1,1 млн пачок на місяць.
Рисові хлібці бувають найрізноманітнішими: з кіноа, сіллю, злаками, глазуровані. За словами директора компанії Олега Ковміра, це не просто асортимент, а зона зростання: саме в хлібцях зараз найцікавіша економіка для переробника. Щоб і далі посилювати позиції, команда готує новий продукт — кукурудзяні хлібці. Поки в магазини надходять тестові партії, але ціль амбітна: 300 тис. пачок щомісяця.
«Ми не стоїмо на місці. Треба бути першими, або серед перших. За рік-два тебе вже копіюють. Ми це пройшли — і з рисами басматі, і з суші-крупами. Тому сильний бренд — це щит».
Крім хлібців, «Фабрика бакалейних продуктів» продуктів пробує «качати» формати ready-to-cook та ready-to-eat. Особливо добре заходять ланчі. Проте не варто забувати і про нарощування глибини переробки традиційних круп. Для цього на підприємстві добудовують лінію з виробництва пропареної гречки, планова потужність якої складе 30 т на добу. Частину обладнання вже навіть запускали, коли працювали з зеленою гречкою. Але ринок диктує попит, тому ставка робиться на обсмажену.
Збільшення виробництва доводиться компенсувати. Збільшене споживання енергії планується забезпечити завдяки будівництву паросилового цеху. Додаткову сировину на заводі треба зберігати на елеваторі, і це теж додаткові кошти.
Раніше компанія планувала побудувати елеватор на 5-10 тис. т. Але згодом, аби не перетворювати переробне підприємство на зерносховище, вирішили встановити ємності під поточні потреби. Їх зібрали власноруч, тепер на заводі можна зберігати 600 т сировини. Зараз компанія працює з гречкою та просом, надалі планується додати горох, пшеницю та ячмінь. Тому на підприємстві будуть збільшувати обсяги зберігання.
Швидке масштабування створює складнощі і з персоналом. Ринок готовий споживати більше бакалійних виробів, фабрика хоче масштабуватись, але не вистачає людей. Проблема знайома багатьом переробникам: виробничі лінії готові, але нема кому їх обслуговувати. Попри це, підприємство нарощуватиме обсяги переробки та SKU, констатує Олег Ковмір.
Щоб не програвати конкуренцію, одні переробники круп'яних масштабуються і виводять на ринок нові продукти. Але є і інший шлях — побудувати завод під одну нішеву культуру і нарощувати присутність на одному ринку. В України найкращий у світі потенціал для вирощування проса і виробництва з нього пшоняної крупи, впевнений директор заводу Grunweg (входить до інвестгрупи Time) Андрій Ручкін. За його словами, ми маємо ідеальні для вирощування проса ґрунти і кліматичні умови, продуктивні сорти, коротке логістичне плече для збуту пшона до ЄС.
Щоб використати цю перевагу, потрібно не «штовхатись» зі своїм пшоном на внутрішньому ринку, а експортувати його. «Грунвег» вже вийшов на ринки ЄС, США, Канади та Британії. За кордоном цінують високу якість українського пшона, але ринок намагаються захопити і інші гравці.
«Наприклад, Індія дотує виробництво проса. Враховуючи її розміри та населення, це виклик для ринку всього світу. Але незмінним залишається те, що пшоно з найкращого проса все одно купуватимуть в України».
Зараз головна задача переробного заводу — окупити вже вкладені в виробництво кошти. Grunweg планує вийти в нуль через два-три роки, а потім розширювати виробництва пшона і заходити в суміжні ніші.
Фінансування будівництва погодили ще у 2021 році, розповідає Ігор Соколовський, головний менеджер з продажів корпоративного бізнесу «Райффайзен Банку» (Черкаси). Але почалась повномасштабна війна, і підприємство не змогло доставити частину вже оплаченого обладнання з Харківської області. Питання вирішили, хоч і з певною затримкою.
Загалом історія з просом схожа на історію з соняшником — культурою, яку найкраще вирощувати саме в Україні, і в якій наша країна змогла стати маркетмейкером. Чи може просо повторити успіх соняшника — Андрій Ручкін розповість найближчими днями в інтерв'ю Latifundist.com.
Цукровики розмірковують, скільки коштуватиме газ і чи вдасться його купити
Цукропереробний сезон стартує в вересні. Проте переробники цукрових буряків цілий рік працюють над важливою задачею — «різанням костів», скороченням виробничих витрат. Поетапну модернізацію проходить і Андрушківський цукровий завод групи компаній Cygnet, розповідає гендиректор «Сігнет Центр» Андрій Шовдра.
Вирішальним для переробників цукру є питання енергоносіїв, ціни на природний газ та його доступності. Він лишається основним ресурсом, хоча компанія розглядала альтернативні варіанти, зокрема зріджений газ, мазут тощо. Очевидно, дорогий газ і його можливий дефіцит «порадують» виробника зниженням прибутковості, а споживача — дорожчим цукром на полицях. Тому завод йде до енергоефективності, оновлюючи обладнання і вдосконалюючи техпроцес. Цільова цифра витрат газу на переробку тонни буряка — не більше 25 м³.
Інший перспективний напрямок — скорочення споживання води. На заводі встановлено освітлювач, що дозволяє повторно використовувати воду, зокрема для мийки буряка. Також реконструювали градирню, щоб ефективніше охолоджувати воду для повторного використання в технологічному циклі. Для покращення загальної енергоефективності на заводі встановили додатковий прес віджиму бурякового жому.
Щоб робота була більш передбачуваною, компанія активно працює над впровадженням давальницької моделі вирощування буряків та популяризації збільшення площ під ним у регіоні діяльності.
Підприємство оптимізує витрати з «Райффайзен Банк», з яким працює понад 10 років. З ним компанія співпрацює по всьому спектру банківських продуктів: розрахунково-касовому обслуговуванню, форексу та зарплатному проєкту, відкриває кредитні лінії для поповнення обігових коштів, залучає довгострокове фінансування інвестиційних проєктів. Крім того, компанія активно використовує документарні інструменти, зокрема авалювання векселів.
Скорочення виробничих витрат — безальтернативний процес, додає Андрій Шовдра. Заводи, які ігнорують енергоефективність, з часом закриватимуться. Наприклад, якщо десять років тому в сезон працювало 47 цукрових заводів, то зараз — менш ніж 30. Але драматизувати ситуацію не треба, тому що модернізовані заводи переробляють врожай буряку замість вибулих.
«Раніше заводи працювали по 50–60 днів, зараз це значно ефективніше. Площі під буряком зменшились, але врожайність виросла. Якщо раніше за 350 ц/га давали «героя», то зараз — це вже не врожай. Загалом же галузь, на мою думку, йде до укрупнення — менше заводів, але більш ефективних».
За минулий сезон «Андрушківський завод виробив» 32,5 тис. т цукру з найвищими якісними показниками — І категорія за ДСТУ. Важко оцінити обсяги виробництва у сезоні 2025, але очікувано вони будуть нижчими від минулорічних. Це зумовлено як внутрішніми факторами, зокрема скороченням площ під цукровим буряком, так і зовнішніми, такими як кон’юнктура ринку, несприятливі погодні умови, вартість та доступність необхідних для виробництва ресурсів.
Тваринництво — це вже давно не конверсія дешевого зерна в м'ясо
На відміну від першого року війни, зараз вже не працює концепція переводу зерна в м'ясо, коли тваринництво дозволяє використати частину дешевого врожаю і заробити на продажі тварин живою вагою. Зерно коштує зовсім не копійки, логістичні компанії дають знижки за перевезення та перевалку врожаю, елеватори стоять напівпорожні.
Проте саме завдяки тваринництву, цукровому буряку і насінництву «Агрофірма Корсунь» втрималася у перший рік війни, розповідає Михайло Савченко. Коли ціни на зерно впали, ферма працювала, і це дало змогу пережити турбулентність. База їх тваринництва — молочна ферма на 3,5 тис. голів голштинської породи, з яких 1700 — дійні корови. Ферма щодня збирає 50-57 т молока. Планують новий доїльний зал на 60 голів.
Проте економіка підприємства дозволяє зайти і у свинарство. Компанія почала реконструкцію старого приміщення для нетелів, будівництво там якраз у розпалі. Вже в жовтні планується завезти на свинокомплекс перші 950 свиноматок, плановий вихід — 36 поросят на одну свиню. Всього поголів'я комплексу має досягнути 30-34 тис. голів, для цього потрібно мінімум €12 млн.
«Це сором, що Україні доводиться возити свинину з Польщі».
Для «Райффайзен Банку» цікаво фінансувати проєкти в сільському господарстві і агропереробці, і є бажання підтримати економіку України. Приймаючи рішення про видачу кредиту компанії, «Райффайзен Банк» аналізував фінанси всієї групи. І завдяки тому, що бізнес вже давно працює, банк пішов у проєкт по свинокомплексу, розповіла головна менеджерка з продажів корпоративного бізнесу Ірина Гончаренко.
Ірина Гончаренко
«Райффайзен Банк»
«Ми розпочали співпрацю вже у період війни. На першому етапі у 2023 р. клієнт звернувся за фінансуванням для техніки. Новим проєктом компанії було будівництво свинокомплексу. У цей проєкт ми пішли не самі, а з міжнародною компанією DFC. Ми домовилися, що банк фінансуватиме все обладнання, а клієнт — будівництво і решту витрат».
Багато хто займається тваринництвом для мультиплікації рослинницького сегмента та покращення життя громади, зазначає керівник СВК «Трудівник» Олександр Литвинюк. Це кооператив з 27 співзасновниками неподалік від Гайсина Вінницької області. Тут обробляють 550 га і тримають на молочній фермі 450 корів, з яких 200 — дійне стадо.
Дебет з кредитом молочної ферми може і не виходить в нуль, але в економіці всього господарства може давати прибутки, додає він.
«Ми ж щороку вносимо гній в полях, це яка економія на добривах. Я вам так скажу: в сусідніх 15 селах немає жодної ферми. І коли наші люди десь скаржаться, в селах кажуть: Не жалійтесь, ви не знаєте як це, коли в селі все завмерло. Це життя, це робота. Скільки я тут працюватиму — тут буде ферма».
Щоб отримати прибуток у тваринництві, необхідно збільшувати продуктивність на голову худоби. Зараз в «Трудівнику» середній надій складає 21 л на одну корову в порівнянні з 13 л чотири роки тому. Як тільки вдасться перетнути межу в 30 л на добу — скотарство стане надзвичайно вигідним напрямком. Ця цифра цілком реальна для великих промислових виробників молока, де корів з продуктивністю менше ніж 30 л на добу взагалі вибраковують.
Такі корови елітних генетик коштують дорого, а для їх правильного утримання необхідно модернізувати ферми і інфраструктуру, встановити вентиляцію тощо. Без хороших умов навіть найкраща корова не дає потрібних надоїв, додає Олександр Литвинюк. Також він задумується і про невелику переробку, як-то млин чи олійницю. Але бракує людей.
«Були б кадри, а гроші ми б знайшли. Взяли б кредит у Райффайзена, з яким працюємо по фінансуванню обігових коштів. До речі, раніше був скептиком щодо кредитів. Тепер ні, дуже позитивно ставлюсь».
Розвивати тваринництво можна кількома шляхами. Це відкриття нових напрямків, як у «Агрофірми Корсунь», інтенсифікація існуючих («Трудівник»), але є ще один — пошук своєї ніші і побудова екосистеми підприємств навколо неї.
Прикладом такого розвитку є свинокомплекс «Агроплюс2006» Томаса Бруннера, розташований неподалік Кам'янки Черкаської області. На підприємстві утримується 6 тис. тварин, яких вирощують без використання антибіотиків.
Томас втілює ідею збалансованого розвитку у тваринництві і є послідовним противником використання антибіотиків при відгодовуванні свиней. Як приклад він наводить данську генетику, свиноматки якої здатні приносити до 20 поросят за один опорос. Ця модель дає хорошу рентабельність промислового свинарства, але не всім підприємствам є сенс зосереджуватись лише на кількості вирощеної живої ваги.
«Формула 1 — високопродуктивна машина, але чи потрібна вона на дорогах України? Нагадаю анатомію: у свиноматки 14 сосків, і вам доведеться поморочитись, щоб вигодувати всіх 20 поросят. Частина з них гірше розвиватиметься і буде частіше хворіти. Їх доведеться буквально кормити антибіотиками. Ну і, подумайте, яке буде м'ясо і чи корисно його споживати людині?».
Цілком реально знайти свого споживача і не в сегменті найдешевшої свинини, підкреслює він. Наприклад, його свині використовуються на єдиному в країні виробництві прошуто — м'яса з в’яленої свинячої ноги аід брендом Tomaso. Цех з дозрівання Ham.Lo розташований неподалік Борисполя, і працює виключно за давальницькою схемою з «Агроплюс2006». Інша свинина просто не підходить для виробництва прошуто. Делікатес може роками знаходитись в камері дозрівання, де з нього випаровується волога, а смак свинини стає більш вираженим. Якщо тварину годували з використанням антибіотиків — свина нога пахне ліками і її відбраковують шанувальники делікатесу.
Ми плануємо розповісти більше про екосистему, яку побудував австрієць Томас Бруннер в Україні, про його підхід до вирощування свиней під назвою «Система «Тимошівка», погляд зі сторони на українську ментальність та рекомендації, як вести торгові війни з іншими країнами. Чекайте найближчим часом інтерв'ю з Томасом на Latifundist.com.
Не чавити макуху, а запатентувати вдосконалений соєвий білок
В Україні в останні роки відкрилося чимало невеликих комбікормових заводів. Найчастіше їх будують самі агрокомпанії, щоб максимально використати власний врожай зернових та олійних культур, а також підібрати оптимальну суміш для свого поголів'я. Ринок комбікормів динамічний, і не всі підприємці хочуть штовхатися на ньому з однотипними продуктами.
З цим твердженням погоджується Юрій Маліновський, гендиректор підприємства з нідерландськими інвестиціями «Цехаве Протеїн». Раніше завод виробляв високопротеїнову макуху, залишковий продукт переробки насіння олійних культур. Перспективний напрямок тут — соєва макуха, що містить високоякісний білок з високою біологічною цінністю. Проте без правильної доробки в соєвій макусі залишаються інгібітори ферменту трипсину. Вони порушують процес травлення у тварин, погіршуючи засвоєння білка і поживних речовин. Особливо це критично для молодняка, тому макуху чи шрот часто додають у кормові престартери і стартери.
Вміст інгібіторів трипсину можна зменшити шляхом додаткової термічної обробки, з 6–7 до 2–2,5 мг/г. Глибока переробка макухи створює вдосконалений соєвий білок, яким можна кормити молодняк.
«Глобально ми більше не хочемо просто продавати макуху. Наша задача — нішевий власний продукт».
«Цехаве» запатентував макуху з низьким вмістом інгібіторів трипсину під назвою НьюПро (NewPro), і зараз збільшує його частку в готовій продукції. Обсяги випуску NewPro планується збільшити до 4 тис. т на місяць при потужностях заводу в 4,5 тис. т. Для окремих клієнтів планується виробляти традиційну макуху.
Керівник підприємства зазначає, що використання NewPro в престартерах дозволяє відмовитись від застосування дорогих концентратів та преміальних білків, тим самим економлячи 500-1000 грн/т без втрати продуктивності приросту живої ваги.
Сьогодні компанія працює над НьюПро (NewPro) 2.0 — продуктом з ще кращим засвоюванням білку. Перші тести на бройлерах показали гарні результати, в розробці добавки для птиці, ВРХ, свиней та риб.
Нішовість добавки дозволяє підприємству витримувати нестандартні ринкові ситуації. Наприклад, зараз в Україні ціни на соєвий шрот впали до 15 000–16 000 грн/т, тоді як тонна соєвих бобів коштує 17 500–18000 грн. Тобто сировина дорожча за готовий продукт, а різниця може сягати 3 000 грн на тонні. Поки більшість переробників працюють в мінус, інше ціноутворення НьюПро допомагає компанії пройти цей ціновий шторм без втрат.
«Цехаве» вже понад десять років працює з «Райффайзен Банком». Через нього залучають фінансування на закупівлю сої в сезон. Недавно банк профінансував встановлення СЕС на 1 МВт за €400 тис. з запуском через півтора місяця. Уся вироблена енергія піде на власне споживання.
