Наші не пропадуть на Марсі, або Як з подачі письменника Макса Кідрука українці розжилися на Червоній планеті найбільшим агрохолдингом
Джерело фото: tech.liga.net
Макс Кідрук — один із популяризаторів науки в Україні, письменник-фантаст, автор тревелогів та першого українського технотрилера. Разом з дружиною Тетяною у 2022 році заснував видавництво «Бородатий Тамарин», яке спеціалізується на науковій фантастиці та нон-фікшин літературі. Першою книгою видавництва стала «Нові Темні віки. Колонія», авторства Кідрука, про яку далі і піде мова. Отож, прив’язуйте паски, летимо на Марс до агрохолдинга «Томуто», який є найбільшим виробником зернових, овочів та фруктів на Червоній планеті.
Бери землі стільки, скільки заманеться
Познайомимося з один із персонажів роману — Ґораном Загарієм, старійшиною української діаспори на Марсі та власником найбільшого агрохолдингу «Томуто».
Ґорану 65 років. У Херсонській області він обробляє 6 тис. га, на яких вирощує овочі та баштанні культури. Аж допоки у 2079 році не починається друга російсько-українська війна: російські збройні сили вриваються до Херсонської області, а з півночі йдуть на Харків.
Хоча ця війна і тривала всього 16 місяців, проте стала більш руйнівною. Ґоран втратив теплиці, овочесховища, елеватори і техніку. Кілька місяців намагався відновити зруйноване, поки його компаньйонка Ольга, не запропонувала шукати кращої долі на Марсі. Ольга до цього очолювала трейдингову компанію і возила овочі, вирощені Ґораном, до Європи. Під час війни вона теж втратила все — і бізнес, і сім’ю.
На Марсі у кратері Яла (Сімудські долини) вони заснували невеличке фермерське господарство. Загалом більшість поселень на Марсі розташовувалися внизині, ближче до екватора. Там тепліше, щільніша атмосфера, яка захищає від космічного випромінювання, а у довколишніх горах вдосталь руд і мінералів. На той час марсіанська колонія налічувала тільки 2 тис. мешканців. Проте росла шаленими темпами.
Спочатку Ґоран навіть повірити не міг, що вся земля безкоштовна і ти можеш брати в обробіток її стільки, скільки захочеш. «Усе, що він мав в Україні, все, через що розв’язали війну росіяни — тут було дармовим». Так, треба будувати теплиці, напомпувати всередину повітря, придумати, звідки взяти воду та забезпечити її рециркуляцію, та Загарія був готовий до цих труднощів.
Ґрунт придатний для вирощування, але без добрив нічого не росте
Власноруч почав зводити оранжереї: збирав компресори, вкладав теплу підлогу, запускав у землю черв’яків.
З добривами на Марсі завжди був клопіт. Марсіанський реголіт загалом придатний до вирощування земних рослин, однак має забагато солей перхлоратної кислоти, які є отруйними для всього живого, та й не містить органічних сполук, необхідних для росту рослин.
Першу проблему колоністи розв’язували, запускаючи в марсіанський ґрунт бактерії, які виїдали або вимивали водою перхлорати. А от щодо другої — торфу, гною чи компосту на Марсі не було. Тому спершу обходилися бактеріальними добривами — мікроорганізмами, життєдіяльність яких сприяла накопиченню в реголіті необхідних елементів. Однак створення живильного середовища для них вимагало чималих ресурсів.
Ґоран знав, що раніше у Ньюборні (одна з колоній) була напівдослідна станція, яка намагалася вирощувати капусту та горох («хоча і дурню відомо, що за таких температур горох не росте, бо йому жарко»). Та агрономи не хотіли ділитися добривами з Ґораном. Попервах він випрошував відходи (фекалії) у колоністів, за які потім розплачувався врожаєм. А потім колоністи зрозуміли, що Ґоранові овочі набагато смачніші, ніж у агрономів з Ньюборна, тож почали пропонувати й інші відходи.
Теплиць ставало все більше, добрив вже не вистачало. Ґорану не залишалося нічого іншого, як замовити компост із Землі. Кільканадцять тонн перегною з Землі вилилися йому у кругленьку суму.
Що робити українцям на Марсі? Те, що класно виходить вдома — вирощувати їжу
На час розвитку основних подій в романі, а це 2141 рік, три чверті людей на Марсі споживають їжу, вирощену холдингом «Томуто». Холдинг переріс у 9 сільськогосподарських куполів, три сотні оранжерей загальною площею 17 тис. га.
«Томуто» вирощував їжу у теплицях на поверхні, в коридорах у Кам’янці (поселення українських колоністів на Марсі), під куполами Ньюборна, на стінах будівель у Тулоні та в печерних лайтбоксах.
Розширився і асортимент овочів: солодка картопля, японська редька, тверда пшениця, кукурудза, морква і огірки. Заклали на Марсі сади з авокадо і яблунь. Взялися за вирощування хмелю та базиліку. Через деякий час «Томуто» призупинив купівлю води і почав розробляти водяні шахти на Ацидалійській рівниці. А потім Ґоран пішов ще далі, і домігся будівництва АЕС у Кам’янці. З’явилася мікробіологічна лабораторія, куполи оснастили системами пасивного обігріву, додали нічне опалення та розсувні накриття на випадок спалахів на Сонці.
Тепер навіть Рада дев’ятнадцятьох на Марсі, перед тим, як оголошувати квоти на народження та ліміт в’їзних віз, приходила до Горана і запитувала, скількох холдинг може прогодувати.
Макс Кідрук,
письменник, співзасновник
видавництва «Бородатий Тамарин»
«Коли я починав продумувати цю історію, то мені було цікаво, чим ми, українці, можемо займатися на Марсі. Для мене важливою була реалістичність історії. Бо якщо б я написав, що українці колонізували Марс самі — ну, очевидно, так не могло бути, бо ми не є космічною нацією. І я не бачу підстав, щоб це змінилося у майбутньому, про яке я пишу. Але я український письменник і маю писати передусім про українців. Тому подумав, що на Марсі ми будемо робити добре те, що робимо класно тут, на Землі — вирощуємо їжу. Звідси і з’явилася ідея агрохолдингу «Томуто», — прокоментував нам Макс Кідрук.
А щоб так детально описати агрожиття на Марсі, Кідрук читав багато спеціальної літератури про Червону планету, зокрема, як в таких суворих умовах можна вирощувати зерно та овочі. В кінці книги, у переліку літератури, письменник приводить 70 книжок, присвячених біології, космосу, медицині та політиці.
Кідрук навіть заморочився і за допомогою черкаського картографа Федіра Гонца візуалізував українське поселення на Марсі. Кам’янку можна роздивитися на топографічних картах і навіть побачити теплиці і штаб-квартиру «Томуто». До речі, на всіх картах ми бачимо Марс таким, яким він є зараз, за одним тільки винятком — поки що там немає жодного колоніста.
Можна подумати, що «Колонія» про життя українців на Марсі. Ні, ми привели тільки невеликий епізод, який показує еволюцію життя колоністів на Червоній планеті. І цей епізод досить лайтовий, бо далі на планеті розгортається справжнісінька революція.
А ще є історія, яка розгортається паралельно на Землі: дослідна станція на Південному полюсі фіксує аномалію — зіткнення з нейтрино, яких раніше не було, зараз відбуваються 5 разів за секунду. Нова пандемія, в додаток до тієї, що вже триває. В цей час над Східною Африкою з невідомих причин зникає літак. Верховний комісар з питань екології летить в Уганду, де, ймовірно, стався викид метану (хоча він впевнений, що то був зовсім не метан). У вимерлому селі він знаходить жінку, яка здається ще живою. Та у госпіталі виявляється, що вона мертва вже багато днів. Чим всі ці події між собою пов’язані?
Не будемо більше спойлерити, читайте «Колонію». Другу частину письменник обіцяє видати вже у 2025 році.
