Міністр економіки Олексій Соболев: поки не планується запровадження мит, аналогічних соєво-ріпаковим — для інших культур немає такого дисбалансу сировини та переробних потужностей
Джерело фото: Мінекономіки
2025 рік був багатим на події, що змінюють правила гри в українському агросекторі. Це і введення мит на експорт сої та ріпаку, і оновлена торгова угода з ЄС, і події, які не залежать від України, такі як масштабні обстріли росіянами портової інфраструктури. Мито на експорт олійних стало у 2025 році неочікуваним для більшості експортерів, тому редакція Latifundist.com діє на випередження.
Ми звернулись до Олексія Соболева, міністра економіки, довкілля та сільського господарства України. В його компетенції — формувати економічну політику країни, а також сприяти розвитку підприємництва, залученню інвестицій, забезпеченню ефективної приватизації та координації аграрної і екологічної сфер.
Він розповів, чи планується наступного року введення експортних та імпортних мит на окремі групи продовольчих товарів, як змінилась за рік галузь переробки олійних культур, чи буде продовжено програму «Національний кешбек». В цьому інтерв'ю ми намагались навести і загальні погляди міністра на агрополітику: бачення ролі держави та бізнесу, погляд на приватизацію, пільговий ПДВ для окремих агротоварів, підтримку вітчизняного машинобудування, перспективні культури та переробні кластери.
Про євроінтеграцію, квоти та експортні ринки
Latifundist.com: Пане Олексій, раніше ви казали, що умови оновленої торгової угоди з ЄС загалом прийнятні для України, крім обсягів квот на експорт цукру та біоетанолу. Стосовно цукру: чи бачите перспективу наростити квоти в ЄС, чи ринок скоріше має переорієнтуватись на Азію чи Африку?
Олексій Соболев: Міністерство вибудовує торгівельну політику так, щоб поєднати прогнозований доступ до ринку ЄС з посиленням позицій на глобальних ринках. Такий підхід забезпечує експортним галузям стійкість і зменшує залежність від одного напрямку.
У сфері цукру ми розпочали переговори з ЄС із чіткою метою, і досягли результату. Після укладення угоди квота на експорт зросла у п’ять разів. Угода передбачає механізм перегляду умов, тож після 2028 року відкривається можливість подальшої лібералізації, включно зі сценарієм повного скасування квот. Звісно, Україна не може замикатися на одному ринку, тому українські виробники зберігають широку географію збуту. У 2024–2025 маркетинговому році 17% експорту цукру припало на ЄС, тоді як 83% — на світовий ринок. Це свідчить, що розширення доступу до ЄС має виступати як додатковий канал зростання, тоді як диверсифікований експорт на світові ринки залишається основою стійкості галузі.
Latifundist.com: В України великий потенціал по біоетанолу. Але ж виробники в ЄС можуть опиратися виходу на їх ринок нового конкурента?
Олексій Соболев: Щодо біоетанолу, то в України буде конкуренція у ЄС з боку місцевих виробників. Це нормальна ситуація для будь-якого ринку. Водночас важливим є факт: квота на експорт до ЄС становить 125 тис. т, тоді як загальний експорт України у 2024 році був меншим за 100 тис. т. Тому найближчий пріоритет — нарощення виробництва та стабільні поставки на рівні квоти. Паралельно ми узгоджуємо з ЄС прогнозовані правила доступу, щоб виробники могли планувати інвестиції.
Latifundist.com: Ряд с/г продуктів Україна експортує понад квотами, бо це все одно економічно доцільно. Чи вважаєте, що Україні варто зосередитись не лише на переговорах щодо збільшення квот, а на перебудові нашого АПК під європейські стандарти, щоб більше виробників могло продавати на цей преміальний ринок?
Олексій Соболев: Я розглядаю це як два паралельні завдання, які підсилюють одне одного. Збільшення квот забезпечує ширший доступ до ринку, а перехід на європейські стандарти дає можливість системно користуватися цим доступом.
Саме тому фокус міністерства — двоколійний. Ми одночасно працюємо над розширенням торгівельних можливостей і прискорюємо наближення українського АПК до вимог ЄС, щоб дедалі більше виробників могли постачати продукцію до Європи не епізодично, а стабільно. І з вищою маржинальністю.
Додатково цей курс закріплено в змінах до Угоди про асоціацію, ухвалених у жовтні. Поряд із переглядом квот Україна взяла на себе зобов’язання до кінця 2028 року запровадити визначений перелік європейських стандартів. Це практичний шлях, який відкриває преміальний ринок для ширшого кола українських виробників і підвищує конкурентоспроможність сектору в довгостроковій перспективі.
Latifundist.com: Європейські сусіди України ще у 2023 році почали обмежувати імпорт нашої сільгосппродукції. Так, це зашкодило українському експортеру, але принесло і певні вигоди — за минулі два роки багато виробників пішли в переробку і власний трейдинг, тим самим відкривши нові ринки або ніші. Чи погоджуєтеся з думкою, що вільний експорт з України — це очевидне благо сьогодні, але він здебільшого зупиняє розвиток АПК на моделі простого рослинництва?
Олексій Соболев: Вільний експорт для України завжди є критично важливим. Це питання глобальної продовольчої безпеки та економічної стійкості держави. Агросектор забезпечує до 60% валютної виручки. І будь-які затримки або його обмеження швидко позначаються як на українській економіці, так і на зовнішніх ринках.
Але давайте розрізняти обмеження, які застосовують проти України інші країни, які роблять це зазвичай в їх інтересах, та державну політику, яку проводить Україна в власних інтересах.
У наступні роки нам потрібно нарощувати переробку. Насамперед через те, що, Україна, на жаль, все ще значною мірою сировинна економіка. У 2024 році експорт зріс до близько $41–42 млрд, але понад дві третини цього обсягу забезпечують агросировина, руда та сталь, а переробна промисловість дає лише близько 10% ВВП — замість близько 20%, характерних для розвинених економік.
З іншого боку, маємо розуміти, що блокування логістики агросировини з боку інших країн можуть мати місце в майбутньому не лише з суто економічних причин. Тому нарощення переробки виглядає логічним не лише для держави, але і для агровиробників.
Виходу із сировинної моделі дійсно сприяти як обмеження, так і стимули. Ми вже маємо приклади: експортні мита на насіння соняшнику сформували потужну олійноекстракційну галузь, мораторій на експорт лісу-кругляку стимулював інвестиції у деревообробку й меблеве виробництво.
Якщо говорити про стимули, то є ціла низка програм, об’єднаних політикою «Зроблено в Україні». Це і програма компенсації 25% вартості української сільгосптехніки, яка дала різке зростання вітчизняного с\г машинобудування, і гранти для переробних підприємств, де передбачено до 8 млн грн на нове обладнання. Також — підтримка проєктів зі значними інвестиціями, де вже є два великих проєкти з агропереробки, індустріальні парки, доступні кредити 5-7-9, продукти Експортно-кредитного агентства і ряд інших.
Ми будемо й надалі спрямовувати підтримку в переробку й логістику — через гарантії, пільгові кредити, компенсацію відсотків і донорські програми — і паралельно спрощувати умови для інвесторів: швидші дозволи, підведена інфраструктура, спрощена зміна цільового призначення землі, страхування воєнних ризиків. Євроінтеграція для нас тут — це не просто доступ до ринку ЄС, а участь у виробничих ланцюгах і робота за стандартами, щоб продукція українських переробних підприємств без зайвих бар’єрів виходила на європейський ринок.
Україні потрібен вільний доступ на зовнішні ринки, але разом із політикою, яка робить виробництво готової продукції в Україні більш вигідним, ніж експорт сировини. Так ми поступово відходимо від сировинної моделі.
Про соєво-ріпакове мито і дисбаланс на ринку олійних
Latifundist.com: Соєво-ріпакові правки викликали критику аграріїв та асоціацій, але зараз переробка олійних на максимумі за останні роки. Як загалом оцінюєте їх ефект від їх впровадження, враховуючи швидкість їх прийняття та підготовки «підзаконки»?
Олексій Соболев: У питанні соєво-ріпакових змін важливо розуміти першопричину їх запровадження. В Україні були значні переробні потужності, які залишалися недозавантаженими. Рішення було спрямоване на те, щоб внутрішня переробка мала більш прогнозований ресурс і могла стабільно нарощувати завантаження. Я вже говорив про те як це важливо в контексті виходу з моделі сировинної економіки.
З погляду стимулювання переробки ефект є — і він вимірюваний. Завантаження потужностей зросло, переробка олійних наразі перебуває на максимальному рівні за останні роки. Це свідчить про те, що ринок відреагував саме так, як і було закладено в логіці норми.
Окремий блок — це імплементація та адміністрування. Після ухвалення змін до закону Кабмін затвердив підзаконну нормативну базу, яка деталізує порядок підтвердження права на звільнення від мита і процедури верифікації. Фокус на 2026 рік — стабільна, однакова для всіх практика, мінімізація транзакційних бар’єрів для добросовісних виробників і водночас запобігання зловживанням.
Дивіться, як це працює на практиці у 2026 році. Виробник реєструється в Державному аграрному реєстрі (ДАР), подає заявку і фіксує намір експортувати, вносить дані про посівні площі та обсяг власного врожаю. На основі цих даних формується перелік, який використовується у процедурі підтвердження права на пільгу. Далі при експорті право на звільнення проходить встановлену верифікацію, а митниця застосовує пільгу під час оформлення. Паралельно працює регулярна звірка даних між митницею, ТПП і ДАР, і у разі невідповідностей за обсягами спрацьовує процедурний механізм реагування по конкретних операціях.
Чи бачите ризик скорочення площ під соєю та ріпаком в найближчі роки?
Олексій Соболев: Щодо цього ризику — він обмежений. Структуру посівів визначають не лише регуляторні інструменти, а й ціни, сівозміна, агрономія, логістика та попит. Зараз навантаження менше, у виробників є запас по прибутковості, тому якщо корекція площ і відбудеться, то вона буде помірною.
Latifundist.com: В бюджеті на 2026 рік вказано, що більша частина держпідтримки агросектору надійде зі спецфонду, який наповнює мито з сої та ріпаку. Чи бачите сенс додатково стимулювати вирощування цих культур, щоб Україна максимізувала надходження мита?
Олексій Соболев: Моя задача як міністра полягає в тому, щоб державні інструменти працювали на розвиток. Надходження від мита не можуть бути самоціллю. Ми запроваджували мито не для того, щоб зібрати більше грошей до бюджету, а щоб збільшити переробку.
Якщо говорити про додаткове стимулювання саме сої та ріпаку, то наразі такої потреби немає. У 2025 році вже намолочено 8 млн тонн цих культур, тоді як у 2021 році — 6,4 млн тонн. Тобто виробництво зростає і без спеціальних програм.
Ми не маємо будувати політику навколо фіскального ефекту замість ринкової доцільності. Натомість маємо будувати політику, коли культури, вирощені в Україні, вигідніше переробляти тут, ніж експортувати. І, відповідно, надалі вже експортувати продукцію переробки.
Latifundist.com: Чи бачите сенс вводити аналогічні мита на інші сільгоспкультури, щоб стимулювати їхню переробку в Україні?
Олексій Соболев: Міністерство керується ринковими даними й запроваджує інструменти лише там, де наявний структурний дисбаланс. У секторі олійних культур спостерігався надлишок потужностей та нестача сировини. На інших ринках такого дисбалансу немає, тому запровадження аналогічних мит поки не планується.
Latifundist.com: Який переробний кластер Україна могла б розвивати зараз по аналогії з переробкою соняшника в 90-х? Наприклад, волокнисті культури — льон та коноплі тощо.
Олексій Соболев: Льон і коноплі справді мають потенціал, але стартові умови відрізняються від тих, що були у соняшника в 90-х. Соняшник уже тоді був масовою культурою, тому переробка масштабувалася швидко. Для волокнистих культур спочатку потрібно наростити сировинну базу. У 2024 році під льоном було близько 53 тис. га, під коноплями — трохи більш як тисяча гектарів, тоді як ще у 1991 році під соняшником було 1,6 млн га.
Маємо прямо протилежну ситуацію з коноплями. Прийнятий парламентом закон про дерегуляцію в галузі коноплярства створив передумови для побудови переробних потужностей. Поява першого заводу з переробки промислових конопель створила попит на їх вирощування. В країні з’явився парк спеціальних збиральних комбайнів для промислової коноплі. Фермери починають цікавитись промисловими коноплями, площі зростають слідом за попитом.
Аналогічна ситуація очікується з горохом. Зараз в Україні будуються заводи з виробництва біоклею з гороху для меблевої промисловості. Ці заводи споживатимуть обсяг гороху приблизно вдвічі більший за наявні площі під цією культурою. Тож поява переробки по аналогії з коноплями спричинить збільшення площ посівів.
Цікавий аспект: потужності і з переробки промислових конопель, і виробництво біоклею з гороху будуються в індустріальних парках.
Про кешбек, «аграрний» ПДВ та приватизацію
Latifundist.com: Молочна галузь скаржиться на засилля імпорту з ЄС, її представники вимагають мит на їх ввезення в Україну. Чи бачите можливим це зробити, щоб підтримати вітчизняного виробника, але не порушити регламенти ЄС та не зіпсувати відносини з сусідами?
Олексій Соболев: Молочна галузь має право порушувати питання конкуренції, і Міністерство реагує на нього предметно. Можливість додатково підвищувати мита обмежена Угодою про асоціацію та нашими зобов’язаннями. Якщо ми односторонньо змінимо умови торгівлі, це може зіпсувати взаємини з партнерами й спричинити дзеркальні заходи у відповідь. У підсумку ми ризикуємо зазнати більших втрат для України, ніж потенційний виграш для окремого сегмента ринку.
В якості альтернативи виробники продукції з молока, зокрема сирів, пропонують збільшити розмір національного кешбеку на ті види продукції, де присутні агресивний і субсидований імпорт. Ми розглядаємо і такий варіант реагування.
Latifundist.com: Програма кешбеку. Переробні підприємства, зокрема згадані молзаводи, високо оцінюють цю програму. Натомість виробники сировини не отримують прямої вигоди від існування кешбеку. Чи бачите сенс змінити умови програми таким чином, щоб кешбек отримували всі учасники виробничого ланцюгу? Загалом наскільки доцільною вважаєте цю програму у 2026 році?
Олексій Соболев: «Національний кешбек» - програма для споживачів. Вона має на меті мотивувати споживача робити вибір на користь українських товарів в приватних покупках. Програма є інструментом підтримки внутрішнього попиту. Гроші отримує споживач, а бізнес — додаткові продажі українського товару без ручного розподілу коштів між компаніями. У цій логіці ефект для виробника сировини проявляється через збут готової продукції. Більше покупок означає більше замовлень для переробки, а отже — більшу потребу в сировині.
Ми вже маємо масштабний результат. Понад 4,114 млн унікальних користувачів картками нацкешбеку, понад 5 млрд грн виплат від старту програми, 1885 виробників і близько 386 тисяч товарів у переліку.
Розширення кешбеку на всіх учасників виробничого ланцюга означало б зміну природи програми та перехід до прямої підтримки бізнесу, яка потребує іншої моделі обліку, верифікації та контролю.
Latifundist.com: Наскільки доцільним бачите продовження цієї програми на 2026 рік?
Олексій Соболев: У 2026 році я вважаю доцільним зберегти кешбек як споживчий інструмент. Підтримку первинного виробника варто посилювати окремими програмами, спрямованими на виробництво та інвестиції.
Latifundist.com: В багатьох країнах діють знижені ставки ПДВ на ланцюжок від аграрної сировини до готового продукту. Чи доцільно зараз змінювати ПДВ для певних ланцюжків, яких саме? Враховуючи, що експеримент з 2021 року визнано неефективним і припинено.
Олексій Соболев: Практика показує, що диференційовані ставки ПДВ створюють більше проблем, ніж вирішують. Вони ускладнюють систему та підвищують ризик маніпуляцій із податком.
Існує також суто бізнесовий ризик: формат переліку пільгових товарів може призвести до того, що частина сільгоспвиробників матиме від’ємне сальдо ПДВ. Це ситуація, коли вихідний ПДВ не перекриває вхідного, і компанія постійно перебуває в очікуванні відшкодування.
Водночас знижені ставки ПДВ на продовольство — поширена практика в країнах ЄС і важливий елемент політики підтримки споживачів. Для України це може бути напрямом поступового наближення до європейських стандартів. Але через зважений, поетапний підхід: із чіткими критеріями, прозорим адмініструванням та оцінкою впливу на бюджет і ринок. Саме така модель дозволить рухатися до практик ЄС без ризиків для стабільності державних фінансів і без перекосів для виробників.
Latifundist.com: Компенсація 25% вартості виробленої в Україні техніки. Деякі учасники галузі вважають, що програма так і не призвела до появи в Україні своїх тракторів та комбайнів, а зосереджена переважно на навісному обладнанні. Наскільки ефективною вважаєте цю програму, і чи бачите сенс Україні йти в виробництво складної самохідної техніки?
Олексій Соболев: З грудня 2024 року аграрії купили понад 8,5 тисячі одиниць української техніки. Вона вже працює на полях. Виробники отримали 4,8 млрд грн виручки. Для машинобудування це найкращий показник ефективності: є попит, є замовлення, є гроші на розвиток виробництва.
Твердження про те, що програма зосереджена на навісному обладнанні, хибне.
По-перше, є великий сегмент причіпної техніки і спеціалізованого обладнання. Це бункери-навантажувачі, цистерни, ваги, спеціалізована техніка для внесення добрив тощо. З трьох основних видів самохідної техніки, як-от трактори, комбайни, обприскувачі, завдяки програмі в Україні з’явилось виробництво самохідних обприскувачів. Наприклад, «Богуславська сільгосптехніка» в Київській області. А також — нові виробництва тракторів, наприклад, Farmer в Дніпрі. Ще ряд проєктів по тракторам зараз нарощують ступінь локалізації, щоб увійти в програму.
Кількість найменувань самохідної техніки надалі буде зростати. Під ці потреби в Україні з’являється виробництво компонентів, як суто українських, так і відкриваються заводи іноземних виробників.
Зрештою, окремим сегментом програми є обладнання для агропереробки, споживачами якого можуть бути як фермери, так і виробники харчових продуктів. Найбільш помітні з них представлені в каталозі «Українське обладнання для агропереробки», який розробила Федерація роботодавців спільно з Міністерством економіки.
Latifundist.com: Про біоенергетику. На початку війни Україна мала більше врожаю, ніж могла експортувати, і тоді було вигідно переробляти кукурудзу на біометан/біоетанол всередині країни. Але зараз врожаю менше, і швидко наростити його навряд чи вийде. Чи не вийде так, що біоенергетичні потужності, які зараз будуються, залишаться без сировини, яка попливе на експорт?
Олексій Соболев: Дійсно, У 2022 році рентабельність виробництва біоетанолу зросла через логістичні обмеження. Експорт був ускладнений, а внутрішня ціна на кукурудзу стала рекордно низькою. Але питання завантаження нових біоенергетичних потужностей визначається не лише обсягом врожаю, а й економічною доцільністю: чи може переробка купувати кукурудзу та конкурувати з експортом, виходячи з цін на кукурудзу і біоетанол, а також з витрат на транспортування. Україна вирощує кукурудзи більше, ніж споживає всередині країни, тож сировина на ринку є.
Latifundist.com: Чи має держава в цьому та подібних випадках попереджати бізнес про баланси по культурах, що не доцільно будувати ще заводи, які будуть недозавантаженими?
Олексій Соболев: Роль держави тут — забезпечувати відкриті дані та прогнозні баланси за культурами, щоб інвестори мали чітке уявлення про ситуацію й могли планувати проєкти на основі конкретних розрахунків. А ось рішення про будівництво потужностей залишається за бізнесом, і має спиратися на фінансову модель та контракти на сировину і збут.
Latifundist.com: І ноастанок питання приватизації. На слуху кейси передачі приватним власникам спиртзаводів, але є багато інших державних підприємств і господарств в галузі АПК та харчопрому. Яка їхня орієнтовна кількість, скільки приватизовано за останні роки?
Олексій Соболев: Крім гучних кейсів зі спиртзаводами чи комбінатами хлібопродуктів, є ще чимало інших об’єктів — від елеваторів і млинів до переробних заводів і господарств. Загалом зараз ідеться про 32 активи, серед яких 2 підприємства агропрофілю, 5 комбінатів хлібопродуктів, 11 спиртзаводів, а також 14 майданчиків виробництва та зберігання ДП «Укрспирт». Багато з цих об’єктів успадковані від радянських часів і давно потребують модернізації.
За останні роки ми активно просуваємо процес приватизації: значна частина цих об’єктів уже передана в приватні руки через прозорі аукціони «Прозорро.Продажі». Наприклад, усі спиртзаводи та більшість комбінатів хлібопродуктів уже знайшли нових власників, які вкладають кошти в оновлення та розширення. Це не лише звільнило державу від неефективного адміністрування, а й принесло реальні доходи до бюджету, які ми спрямовуємо на оборону та відновлення.
Latifundist.com: Чи вважаєте, що держава має повністю зняти з себе адміністрування активів в АПК?
Олексій Соболев: Коли говоримо про агросектор, важливо пам’ятати, що приватизація — це лише частина ширшої картини. В Україні сьогодні активно працює ринок землі, формується сучасна модель управління державною аграрною власністю, зростають інвестиції в переробку та логістику. Це комплексний процес.
Але хочу наголосити, держава не планує продавати стратегічні об’єкти, критично важливі для продовольчої безпеки — зокрема ключові портові елеватори. Натомість щодо решти об’єктів я переконаний, що приватний сектор зможе зробити їх ефективнішими.
У 2026–2027 роках наш фокус — суттєво прискорити приватизацію і масштабувати механізми ППП, щоб залучати приватний капітал, технології та управлінську експертизу в активи, де це дає найшвидший ефект для продуктивності. Паралельно готуємо й більш складні інструменти, зокрема продаж міноритарних часток у держкомпаніях: держава зберігає контроль, але відкриває доступ інвестору до участі в розвитку та підвищення стандартів управління.
