Що чекає український АПК у недалекому майбутньому? Прогнози від Дмитра Скорнякова та Алекса Ліссітси
Джерело фото: Latifundist.com
Про основні виклики агробізнесу — ціни на зерно, конкуренцію на світовому ринку, як логістика вбиває бажання продавати, шантаж з боку іноземних банків та фінансування посівної 2023 — говорили під час онлайн-зустрічі в Центрі соціально-економічних досліджень CASE Україна. Публікуємо основні меседжі спікерів — генерального директора «ІМК» Алекса Ліссітси та генерального директора HarvEast Holding Дмитра Скорнякова.
Агросектор тримають на плаву зернові коридори
Дмитро Скорняков
Недавно виступав в Женеві перед трейдерами. То там розмови були про те, що все буде погано в агросекторі. Але всі кивали головами, мовляв, переживемо. Я ж всім пояснював, що наступний рік буде набагато гіршим за нинішній. По-перше, у нас велика кількість локальних проблем. По-друге, є тренд на світове падіння вартості коммодітіз. Якщо ми зараз ледь виживаємо, то падіння коммодітіз — це вирок.
Алекс Ліссітса
Зернові коридори — це одна з рятівних соломинок, яка тримає на плаву весь наш агросектор. Але за останні 10 років ми забули, що експортна логістика була набагато дешевшою, аніж у наших основних конкурентів, зокрема, з Латинської Америки.
Там, де аргентинці та бразильці витрачали на логістику $130-150/т, ми витрачали $25-30/т. І плакали, що щось не так. Зараз у нас логістика сягає $200/т, і то це ціна за доставку CPT до порту або через західний кордон. До цього всього збільшилась ціна фрахту, страхування. Тому зараз від війни виграють наші конкуренти з Латинської Америки. У них дозволено ГМО, плюс у нас тепер однакова по ціні логістика — це все їм на руку.
Зернова угода — це чудово. Але вона показує, наскільки круто ми жили до цього у плані логістики й ціни. Дай Бог, щоб угода працювала і після грудня, відкрились інші порти, зокрема, Миколаїв. Це розширить наші можливості та зробить сільськогогосподарське виробництво більш ліквідним. Бо зараз нам немає за що купувати газ, немає на що проводити весняно-польові роботи. До весни ніхто не готовий. Виникає питання: як жити далі? А ми не знаємо, бо горизонт планування з класичних 18 місяців чи маркетингового року становить два тижні. За ці два тижні щось продали, отримали — вже добре.
У конкурентів та друзів є субсидії, як це у Європі, у інших є доступ до нових технологій, яких у нас нема. На цьому етапі нам треба повністю переосмислити нашу аграрну і економічну політику.
Як логістика відбиває бажання продавати
Алекс Ліссітса
Щоб перевезти зерно з елеватора у Чернігові до ПП «Чоп», ми витрачали на логістику від $80/т до $150/т. Якщо врахувати, що вартість кукурудзи в Угорщині становила $220-230, то фактично більшу половину ми віддавали лише за те, щоб довезти.
Якщо за $50/т віддавати зерно, навіть при офіційному курсі, який був до останнього часу, то фактично ми виходимо на модель бізнесу, коли можна стояти з мішками кукурудзи на базарі і продавати. І це буде вигідніше, ніж везти за кордон. Враховуючи, що ми не зможемо отримати ПДВ — продавали після повномасштабного вторгнення мало. У травні продали 10 тис. т із запланованих 100 тис. т. У червні-липні така ж сама ситуація — 10-12 тис. т. У серпні був рекорд — аж 15 тис. т. І лише у вересні ми може вийдемо на 35 тис. т, знову ж із запланованих 100 тис. т.
Якою буде посівна 2023?
Дмитро Скорняков
Незважаючи на ціни, виробництво більшості культур збиткове. А такі культури як ячмінь, жито — виробляти взагалі немає ніякого сенсу. Ячмінь йшов у Китай, але зараз його неможливо туди відправити. Та ще й внутрішня ціна на нього така, що ти маєш збирати 10 т. з га, щоб вийти в нуль. Це майже неможливо. Тому гадаю, що в цьому сезоні ці культури не буде сіяти ніхто.
Та подобається тобі чи ні, ти маєш продавати. Тож Алекс правий — ми відстаємо від конкурентів. Ми дешево і повільно продаємо. Але до цього, щоб посіятись, ми маємо викласти кеш на стіл. А це неможливо. Тож всі аграрії почнуть економити на технологіях, що призведе до зниження врожайності.
Алекс Ліссітса
У прикордонних Сумській та Чернігівській областях в останні 10 років земля користувалась шаленим попитом. Зараз багато підприємців виставляють компанії на продаж. Вони фактично не мають чим платити за орендну плату, не мають за що сіятися. Просять — заберіть, лише аби хтось відсіявся. Тобто нас чекає структурна зміна сільського господарства.
Збирати чи не збирати: ось в чому питання
Алекс Ліссітса
До всіх інших проблем додалися погодні. Майже по всій території України місяць йдуть дощі.
Якщо подивитись на статистику, то соняшника зібрано мізер. А соняшник — це культура, яку можна було завжди продати і мати живі гроші. Зараз соняшник стоїть у полях, гниє і втрачає свою якість. Ті резерви, які були закладені на сушіння кукурудзи, підуть на сушіння соняшнику. Адже вологість соняшника є високою — 15-17%, при тому що її потрібно буде доводити до 7-8%. А це великі витрати, бо ціна газу в середньому 50-55 тис. грн.
По соняшнику один з основних регіонів вирощування — південь, де ніколи не було високої врожайності, але мали великий вал. Цього року важко передбачити, скільки там було зібрано зерна, бо були складні погодні умови і багато полів вигоріло. На півночі і заході склалися гарні погодні умови, був дощ, тому соняшник показує не менше 4 т/га, що є історичним рекордом, але питання, чи ми його зберемо і якої якості.
Якщо соняшник ще можна збирати, то кукурудзу при таких обставинах можна і не збирати — пізно і дуже дорого. Перед тим як думати про зберігання, давайте подумаємо про збирання і сушіння. Багато хто з колег говорять, що не будуть і збирати. В нашій компанії залишається 10-13 тис. т кукурудзи в полі. Коли зберемо і з якою вологістю?
Тому щодо прогнозів, то осінній вал буде нижчим на минулорічний, але потрібно сегментувати по регіонах, бо деякі можуть показати історично великий вал, а деякі — історично низький.
Якщо умовно 6 млн га під соняшником окуповані, декокуповані і т.д. — то за моїми оцінками, ми отримаємо 10-12 млн т врожаю. Минулого року було 16 млн т.
Те саме, гадаю, буде і по кукурудзі. Ми засіяли 4 млн га. Очевидно, що зберемо біля 20 млн т. А це на 30% менше за минулорічний врожай. Якщо ми його зберемо.
Дмитро Скорняков
Мої прогнози по врожаю соняшника нижчі за прогнози Алекса. Крім окупованих полів, у нас поганий врожай у центрі, який його багато сіяв. По врожаю кукурудзи погоджуюся з прогнозами Алекса, може, навіть мої оцінки трохи оптимістичніші.
Багато кажуть про зберігання. Як на мене, це найменша проблема. Бо є, наприклад, силобеги. Невеликим виробникам з ними допомагають працювати різноманітні міжнародні донори. По якості можемо просісти, бо не всі вміють працювати з цією технологією.
Про шантаж іноземних банків
Дмитро Скорняков
Що стосується загалом міжнародної допомоги, то максимум на який ми можемо претендувати — 60 млн грн. При потребі — у рази більше. Це маленьке рятівне коло, яке дасть трохи протриматись на плаву, але проблему не вирішить.
Алекс Ліссітса
У плані фінансів варто нагадати, що багато аграріїв кредитувались в закордонних банках. Але ті у березні, коли всі підтримували Україну, почали шантажувати компанії, погрожуючи знизити ліміти кредитування, керуючись різноманітними постановами чи вимогами з Лондону, Парижу чи Відню. І це питання до наших політиків та урядовців, щоб вони домовилися, аби українські аграрії продовжували працювали з міжнародними банками, аби ті зберігали ліміти. Ми навіть не ведемо мову про нове фінансування. Війна, ризики — ми це розуміємо, але це і про підтримку Заходу, і по те, що ми просимо не дарма. Дайте просто кредити по ринкових ставках.
Тут у мене є певний внутрішній дисонанс. Ви або заявіть, що не готові підтримувати, або ж якщо вірите у нашу перемогу — збережіть кредитування, яке було впродовж останніх років.
Нам потрібен свій банк реконструкції та розвитку
Алекс Ліссітса
Замість того, аби ходити просити дотації та донорство, нам потрібно створити український банк реконструкції та розвитку, вкласти туди гроші. Він за рахунок міжнародних банківських установ кредитуватиме бізнес.
Є такі конгломерати як Світовий банк, ЄБРР, майже у кожній країні є свій великий банк. То скиньтесь грошима чи страховкою, гарантіями, щоб наші банки могли покривати ризики по Україні, які їх просять покривати Париж та Лондон. Бо зараз у нас немає обігових коштів за рахунок банківського кредитування.
Цінове питання
Алекс Ліссітса
Форварди майже не працюють. Плюс продаючи сьогодні і розраховуючи, що наступного року відвантажиш — йдеш на колосальні ризики. Ціна — це більше питання колег з Європи, Латинської Америки, а не з України.
Дмитро Скорняков
Боюсь падіння цін не минуче. Банки знижують ставки, а це завжди веде до охолодження економіки. Плюс це сигнал для падіння коммодітіз — нафти, газу, зерна і т.д. У мене немає рожевих окуляр, щодо перспектив на наступний рік.
Раніше половину затрат на посівну ми кредитували товарними кредитами від постачальниівк насіння, ЗЗР, у меншій мірі добрив. Зараз більшість кредитних програм звернуті. Ніхто не хоче кредитувати. Якщо на міждержавному рівні не домовляться про страховку, підтримку хоча би програм, які були раніше — побачимо драматичне падіння агровиробництва.
Алекс Ліссітса
Кешевий ринок зріс. Маленькі фермери майже всю продукцію продають за готівку. Це проблема, з цим нічого зробити не можемо. Але і розумію, що це можливість виживання для сімей, які працюють на землі.
Як фіксований курс НБУ вдарив по експортерам
Дмитро Скорняков
Для мене дивна ситуація, коли НБУ ввів так званий фіксований курс. Для експортерів, за рахунок яких країна і виживає, це додатковий податок. До всіх наших бід ми маємо ще різницю у курсі. Нам же все, що заходить, іде по ринковому курсу долара, а продаємо за фіксованим. По суті це податок з продажів. Треба піднімати зарплати. А ми не можемо, бо ми маємо цей фактичний податок, який ніяк ніде не нормативно не закріплений.
Алекс Ліссітса
Навіть якби і хотіли підняти заплати, ми не можемо, бо у нас величезний касовий розрив.
Найкращий час для…
Алекс Ліссітса
Зараз найкращий час, аби просякнуті корупцією держструктури типу Держрезерву, Аграрного фонду, ДПЗКУ ліквідувати чи продати. І забути про них назавжди.
