Євроаудит цукрової галузі: які заводи України готові до правил ЄС, а хто ризикує піти з ринку
Цим матеріалом ми відкриваємо спецпроєкт «Євроаудит українських агрогалузей». У серії публікацій розберемо ключові сектори вітчизняного АПК і з’ясуємо, наскільки вони готові працювати за правилами ЄС. Оцінимо масштаб необхідної модернізації та інвестицій, а також спробуємо визначити, які підприємства мають достатній запас міцності для інтеграції, а які ризикують втратити конкурентоспроможність або піти з ринку.
Для українського цукроваріння євроінтеграція — одночасно стратегічна перспектива і жорсткий технічний аудит. Україна вже довела, що здатна постачати значні обсяги цукру до ЄС. Однак у міру поглиблення інтеграції дедалі більшого значення набуватиме відповідність виробництв acquis ЄС — сукупності європейських правових, екологічних і технічних вимог. Головне питання — наскільки українські заводи до них готові і чи стане адаптація стимулом для модернізації, а не причиною виходу частини підприємств із ринку.
Поточний стан галузі
У сезоні 2025/26 Україна виробила близько 1,72 млн т цукру, але вже у 2026/27 асоціація «Укрцукор» прогнозує скорочення виробництва приблизно до 1,2 млн т. Причини — менші площі під буряком, низькі ціни та погодні ризики.
За моніторингом «Укрцукру», під урожай 2026 р. засіяно близько 162 тис. га цукрових буряків. Державні оцінки були вищими — 185–197 тис. га, залежно від дати та методики підрахунку. Менше буде й підприємств у роботі: якщо у сезоні 2025/26 працювали 27 цукрових заводів, із яких 26 входили до «Укрцукру», то в новому сезоні асоціація очікує запуск близько 26 заводів. Для порівняння: на початку 1990-х в Україні їх працювало понад 190.
І навіть прогноз у 1,2 млн т поки не остаточний. Весняні заморозки, травневі пилові бурі та подальша посуха можуть ще погіршити результат.
За словами директора об’єднаного цукрового бізнесу «УКРПРОМІНВЕСТ-АГРО» Олександра Гавріша, посуха, скорочення площ і складна посівна кампанія створюють системний ризик для сектору. Дефіцит сировини може скоротити тривалість сезону переробки та виробництво цукру, а отже — вплинути на баланс ринку і ціни.
Тисне на виробників і ціна. У травні 2026 р. гуртовий цукор коштував близько 22 грн/кг проти 29 грн/кг у травні 2023-го. За оцінками учасників галузі, для частини виробників нинішній рівень цін означає нульову або від’ємну рентабельність.
Водночас галузь активніше шукає збут за межами ЄС. За підсумками 2025/26 МР Україна експортувала близько 646 тис. т цукру, що на 11% більше рік до року. Майже 80% поставок припало на ринки поза Євросоюзом. Частка ЄС становила близько 20%, Узбекистану — 17%, Лівану — 16%.
Після завершення автономних торговельних заходів і перегляду умов DCFTA для українського цукру збереглася річна тарифна квота 100 тис. т. Оновлені умови торгівлі набрали чинності у жовтні 2025 р., а у 2028-му сторони мають оцінити можливість подальшої тарифної лібералізації. Це не означає автоматичного скасування квоти, але залишає простір для нових домовленостей.
Україна розподілила квоту між виробниками пропорційно до їхньої частки у фактичному виробництві цукру 2025 року. Для заводів це дає більшу прогнозованість доступу до ринку ЄС, хоча не гарантує рівномірних поставок протягом року.
Український цукор зберігає попит на європейському ринку, а галузь розраховує використати доступний квотний обсяг у повному обсязі.
«Внутрішнє споживання після 2022 року оцінюється на рівні близько 900 тис. т, тому цей попит ми повністю закриємо. Залишиться і певний експортний потенціал, орієнтовно до 300 тис. т, з яких 100 тис. т ми можемо поставити в ЄС в рамках квоти і ще до 200 тис. т — на інші ринки, зокрема Близький Схід, куди зараз український цукор активно їде».
Читати більше: Мінус 500 тис. т цукру: Яна Кавушевська про антирекордні площі під цукровим буряком, заводи, які не запустяться, і нові ринки експорту
Нюанси переходу
Одна з ключових для галузі норм — Директива 2010/75/ЄС про промислові викиди, зі змінами, внесеними Директивою (EU) 2024/1785. Вона запроваджує систему інтегрованого запобігання та контролю промислового забруднення і поширюється, зокрема, на великі підприємства харчової промисловості, що перевищують встановлені пороги потужності.
У 2024 р. Україна ухвалила Закон №3855-IX «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення», який набрав чинності 8 серпня 2025 р. Він запровадив інтегрований довкіллєвий дозвіл (ІДД) та перехід до застосування найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ).
Для підприємств, що переробляють рослинну сировину, відповідний режим застосовується при потужності понад 300 т готової продукції на добу або понад 600 т на добу, якщо виробництво працює не більш як 90 послідовних днів на рік.
Чинні підприємства мають подати заяву на отримання ІДД до 8 серпня 2028 р. Закон також дозволяє за визначених умов і належного обґрунтування отримати відступ від нормативів НДТМ. Для чинних установок застосування висновків НДТМ прив’язане до перехідного періоду після припинення або скасування воєнного стану.
Водночас Україна ще не затвердила національні висновки НДТМ для цукрової промисловості. Європейський орієнтир уже існує — BAT Conclusions for the Food, Drink and Milk Industries містять окремий блок для виробництва цукру. Але частина показників, необхідних для оцінки відповідності майбутнім українським вимогам ІДД та НДТМ, сьогодні не вимірюється підприємствами регулярно. Тому галузі поки бракує єдиної національної нормативної бази та повного набору порівнюваних даних.
Після затвердження НДТМ одним із ключових завдань стане технічний та екологічний аудит заводів. Він має показати, які підприємства вже відповідають європейським орієнтирам, де є відставання, які технологічні вузли потребують модернізації та скільки це коштуватиме.
Але постає практичне питання: хто проводитиме такий аудит і за які кошти? Комплексна оцінка дорога, а фахівців відповідного рівня в Україні небагато. В умовах війни підприємства водночас змушені пріоритезувати безпеку, енергозабезпечення та стабільність виробництва.
Вузькі місця та хронічні болі цукровиробництва
Потенційними «вузькими місцями» для окремих заводів можуть бути системи очищення стічних вод, жомосушильні комплекси — там, де вони є, — та загальна енергоефективність. Але реальний масштаб проблеми можна визначити лише після аудиту та порівняння показників підприємств із нормативними орієнтирами.
Окремий блок — декарбонізація. Частина українських заводів уже рахує свій вуглецевий слід і працює над підвищенням енергоефективності. Однак галузі поки бракує єдиних підходів до розрахунків, цільових показників і бази для порівняння.
CBAM наразі не охоплює цукор, тому його не варто розглядати як пряму регуляторну вимогу до українських цукровиків. Водночас ширша кліматична політика ЄС, вимоги покупців та курс на декарбонізацію роблять показники вуглецевої й енергетичної ефективності дедалі важливішими для конкурентоспроможності.
«До речі, у 2023 році CEFS (Європейська асоціація цукровиків) представила Climate Neutrality Toolbox — набір можливих технологічних рішень для досягнення кліматичної нейтральності. І деякі з перелічених технологій українські цукровики вже активно використовують. Серед них — заміна викопного палива, використання побічних продуктів бурякоцукрового виробництва як джерела енергії, біометан, відновлювана електроенергія, електрифікація процесів, рекуперація тепла, модернізація вапнякових печей та технології уловлювання і зберігання CO₂», — зазначає Яна Кавушевська.
Для галузі зараз важливо визначити реалістичну вихідну точку, єдину методологію оцінки та поетапний шлях до декарбонізації з урахуванням європейських цілей, технологічного й економічного стану українських заводів та їхнього доступу до фінансування.
Кадрова криза
За даними «Укрцукру», кадровий дефіцит у галузі формувався роками, а після початку повномасштабної війни загострився через мобілізацію військовозобов’язаних працівників. Цукроваріння — складний високотехнологічний процес, що потребує вузькопрофільних фахівців, підготовка яких триває роками.
В Україні фактично втрачена системна профільна підготовка кадрів для цукрової промисловості. Йдеться, зокрема, про апаратників дифузійних та випарних станцій, операторів центрифуг, слюсарів КВПіА, слюсарів-ремонтників та інших працівників виробничих спеціальностей. Швидко замінити таких фахівців практично неможливо.
Додаткова складність — сезонність виробництва. Переробка цукрових буряків триває кілька місяців на рік, а в міжсезоння працівники ремонтують і модернізують обладнання та готують заводи до нової кампанії. Тому повноцінне практичне стажування нового спеціаліста часто можливе лише під час наступного виробничого сезону, очікування якого може тривати до дев’яти місяців.
Штат підприємств за останні роки вже максимально оптимізований, тому втрата навіть кількох кваліфікованих працівників може поставити під загрозу запуск окремого заводу. Саме тому підприємства намагаються утримувати спеціалістів і в міжсезоння, хоча це збільшує витрати на оплату праці. За низьких цін на цукор така можливість є не у всіх.
«Укрцукор» звертався до Міністерства економіки з пропозицією збільшити квоту на бронювання до 75%, але отримав відмову. За розрахунками асоціації, збільшення з 50% до 75% означало б додаткове бронювання 850 осіб. Для держави ця кількість відносно невелика, але для окремих заводів дефіцит кількох ключових спеціалістів може бути критичним.
Тому в «Укрцукрі» поки не беруться прогнозувати, чи всі підприємства зможуть повністю укомплектувати зміни та без ризиків розпочати новий сезон переробки. Це стане зрозуміло вже з початком кампанії.
Досвід Європи: чи справді Брюссель «закриває заводи»
Досвід країн Балтії, Польщі та інших європейських держав іноді наводять як аргумент, ніби ЄС примусово закриває цукрові заводи нових членів. Насправді ЄС не визначав, які саме підприємства мають припинити роботу, однак реформа цукрового ринку 2006 р. цілеспрямовано створила економічні стимули для виходу найменш конкурентоспроможних потужностей.
Брюссель запропонував добровільні компенсації за відмову від виробничих квот і демонтаж заводів, щоб скоротити перевиробництво цукру в ЄС. У результаті виробничі потужності скоротилися приблизно на 6 млн т, а 81 цукровий завод закрився.
Яна Кавушевська наголошує, що в різних країнах консолідацію визначали різні чинники. Значна частина заводів втрачала сировинну базу через скорочення посівів цукрових буряків. Не всі підприємства належали кооперативам, а незалежні фермери були готові вирощувати буряк лише за достатньої економічної привабливості культури.
До реформи референтна ціна білого цукру становила €631,9/т, а з 2009/10 МР — €404,4/т. Значною мірою збереглися підприємства зі стабільним доступом до сировини, які могли запропонувати виробникам буряку економічно привабливі умови. Тому сама кількість заводів не дає змоги оцінити конкурентоспроможність галузі без аналізу сировинної бази, собівартості та ефективності виробництва.
Підприємства з високою собівартістю могли обрати компенсацію та закриття замість капіталомісткої модернізації. Натомість частина заводів, які інвестували в енергоефективність і масштабування, продовжила роботу та інтегрувалася у великі європейські групи.
У Польщі важливу роль у консолідації галузі відіграли німецькі Südzucker AG, Pfeifer & Langen та Nordzucker AG. Südzucker Polska, наприклад, у процесі консолідації об’єднувала десятки майданчиків, а сьогодні працює на чотирьох цукрових заводах. Pfeifer & Langen також має чотири заводи в Польщі, Nordzucker — два.
Схожу консолідацію пройшла Чехія. Tereos TTD сьогодні працює на заводах у Добровіце та Чеському-Мезіржічі. Контрольний пакет компанії належить французькій кооперативній групі Tereos, значним акціонером є Nordzucker. Водночас консолідація компанії почалася ще до реформи ЄС 2006 р., тому пояснювати її виключно цією реформою некоректно.
В Україні також є підприємства з реалізованими проєктами з виробництва біогазу, біоетанолу та біометану. За оцінкою «Укрцукру», у сезоні 2025 такі рішення працювали на 7 із 27 діючих цукрових заводів.
Це важливо у контексті майбутньої конкуренції на європейському ринку: невеликий за потужністю завод може мати технологічні рішення, які суттєво знижують викиди та енергоспоживання. Тому його конкурентоспроможність може виявитися вищою, ніж можна було б припустити лише з масштабу підприємства.
«Ключовим буде не стільки розмір самого підприємства, а комплекс чинників — ефективність, доступ до сировини, енергетична модель, рівень технологічного оснащення та здатність інвестувати в подальшу модернізацію. Хоча, звичайно, в цьому контексті ми не говоримо про консолідацію через M&A - це зовсім інша справа».
Вимоги ЄС та капіталовкладення: скільки коштує відповідність?
Адаптація до acquis ЄС вимагатиме від українських переробників розширення інвестиційних програм.
Окремі аналітики ринку оцінюють модернізацію заводу потужністю 4–6 тис. т переробки буряків на добу приблизно у $10–20 млн. Однак цей показник не можна вважати універсальним «чеком відповідності ЄС»: потреби кожного підприємства залежать від його нинішнього технологічного стану та набору необхідних робіт.
В «Укрцукрі» наголошують, що комплексна екологічна та енергетична модернізація може коштувати в рази дорожче. Наприклад, лише оновлення систем водопостачання та водоочищення на окремому підприємстві може потребувати до $20 млн.
На думку експертів, до можливих напрямків інвестицій належать:
- модернізація систем очищення стічних вод;
- оновлення випарних станцій для скорочення споживання газу на тонну переробленого буряку;
- встановлення жомосушильних і грануляційних комплексів для переробки побічної продукції у товарний корм;
- будівництво біогазових установок для використання органічних залишків як енергоресурсу.
Водночас не всі ці рішення є прямими вимогами ЄС. Частина з них — інструменти підвищення енергоефективності, декарбонізації та економічної ефективності заводу.
Перехідний період
Під час обговорення гармонізації законодавства на Agro Ukraine Summit 2026 Яна Кавушевська наголошувала, що стартові позиції України є сильними, а євроінтеграція — природний напрямок розвитку галузі:
«Для української цукрової галузі євроінтеграція — це не лише політичний вибір, а природний і стратегічний шлях розвитку. Головне питання сьогодні полягає не в тому, чи виграє галузь від членства в ЄС, а наскільки ефективно буде організовано перехідний період. За умови продуманої політики підтримки євроінтеграція стане потужним стимулом для модернізації галузі, розвитку біоекономіки та посилення конкурентоспроможності».
Для галузі одним із ключових завдань переговорного процесу є отримання достатніх перехідних періодів для виконання окремих екологічних вимог ЄС. Серед орієнтирів, які обговорюють представники сектору, — 5–7 років, а також доступ до пільгового європейського фінансування модернізації.
Прогноз: хто виграє, а хто піде з ринку?
Повноцінна інтеграція до ЄС не розділить українські цукрові заводи просто на «великі» й «малі». Вирішальними будуть собівартість, доступ до сировини, енергоефективність, технологічний стан, екологічні показники, кадрове забезпечення та здатність залучати інвестиції.
Категорія підприємств |
Стан та оснащення |
Прогноз та перспектива |
Модернізовані та ефективні |
Стабільна сировинна база, сучасне обладнання, низькі питомі витрати, розвинена переробка побічної продукції, необхідні системи менеджменту та сертифікації |
Мають найкращі позиції для інтеграції в європейські ланцюги постачання |
Життєздатні, але з інвестиційним дефіцитом |
Технічно працездатні, але потребують вкладень в екологічні рішення, енергоефективність та окремі виробничі вузли |
Можуть зберегти конкурентоспроможність за достатнього перехідного періоду та доступу до фінансування |
Системно неефективні |
Високі питомі витрати енергії, слабка сировинна база, застарілі технологічні та очисні системи, обмежена здатність інвестувати |
Мають найвищий ризик закриття, продажу або перепрофілювання |
Україні не доведеться скорочувати кількість заводів за адміністративною вказівкою Брюсселя. Але інтеграція до ЄС посилить економічний і регуляторний відбір: підприємствам доведеться одночасно конкурувати за сировину, знижувати собівартість, відповідати екологічним вимогам і знаходити кошти на модернізацію.
Тому виграють не обов’язково найбільші, а ті заводи, які поєднають ефективне виробництво, стабільну сировинну базу, сучасну енергетичну модель і здатність інвестувати. Для частини підприємств адаптація до правил ЄС стане стимулом до модернізації, для інших — фактором, який пришвидшить вихід із ринку.
Завдання держави й галузевих асоціацій — домогтися реалістичних умов перехідного періоду та доступу до фінансування, щоб економічно життєздатні підприємства мали час і ресурс на адаптацію.
Ілля Єсін, Latifundist.com
