«Без HIMARS ніякого зерна». Чому такі заяви — постріл в ногу Україні

«Без HIMARS ніякого зерна». Чому такі заяви — постріл в ногу Україні
«Без HIMARS ніякого зерна». Чому такі заяви — постріл в ногу Україні
Джерело фото: Latifundist.com

«Перше питання, чиє це зерно. Якщо Держрезерву, то одне питання — це державне зерно. І тоді держава отримає гроші від його продажу. Якщо це зерно зернотрейдерів, то чому держава так б'ється за зерно олігархів? Тим більше, що 27 млн т зерна, які знаходяться в Україні, становлять менше 1% від ринку зерна загальносвітового. Тому говорити, що наше зерно спровокує якусь продовольчу кризу — це повний блеф та маніпуляція цифрами».

Дивна цитата, еге ж? Можна припустити, що її автор політик-популіст чи далека від галузі людина, що розгойдує не українські наративи. 

Досить загадок, це Олег Жданов — один з найбільш цитованих військових експертів від часу повномасштабного вторгнення. В стрімі на своєму ютуб-каналі він так відреагував на посилення обстрілів українських міст та паралельні перемовини щодо розблокування портів. Основний меседж зводився до того, що не можна сідати за стіл переговорів з росіянами, які нищать Україну.

Дивитися з 17 хв.

Я не політолог і не військовий експерт, тож говоритиму суто про аграрну сторону питання. З огляду на неї, такі думки несуть неабияку небезпеку. 

По-перше, дивно в ринковій економіці розділяти зерно на державне і приватне, говорячи, яке з них краще. Та ще приправляти це «олігархічним» соусом, адже у портах зерно українських (у тому числі державних, але його обсяг на загальному тлі невеликий) та мультинаціональних компаній. Це зерно, незалежно від форми власності — податки і валютна виручка. А заяви на кшталт «державне зерно краще за «олігархічне» віддають махровим соціалізмом.

До речі, віддає ним і ще одна фраза пана Жданова, що краще генсеку ООН подумати не як вивезти з України урожай, а потурбуватися, аби на продовольчу безпеку пішло зерно, яке переробляється у спирт та біопаливо. Часи генсеків, що так робили, на щастя, пройшли. 

Апеляція до Держрезерву — в молоко. Задача держоргану — накопичувати та зберігати стратегічні запаси того ж зерна, а не торгувати ним. Припустимо, експерт помилився, і мова йшла про ДПЗКУ. Але і ця держкомпанія не відіграє ключової ролі на ринку. В списку експортерів вона частіше всього замикала десятку чи була за її межами. 20% ВВП і до 50% річного валютного виторгу, які ще минулого року генерував агросектор — це точно не про зерно Держрезерв чи ДПЗКУ. 

По-друге, знецінення ролі України на світовому ринку зерна — це наратив, який росіяни щосили намагаються посіяти у світі. Мовляв, носитесь ви з тим зерном у портах, як з писаною торбою, а це всього 0,2% від світових обсягів. 

З інтерв'ю директора Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» Олега Барабанова

Для довідки: у 2021/22 МР частка України в сукупному виробництві складала 4%, у світлі війни ця цифра, за оцінками USDA, може знизитись до 2%. Але виробництво — це вузький параметр. Китай у загальному валі один з лідерів виробництва зерна, при цьому Піднебесна один з його найбільших імпортерів. За обсягами експорту наша країна входить до п'ятірки найбільших експортерів зернових у світі. Ми експортуємо ¾ від того, що виробляємо.

Говорити на кожному кроці, що Україна світова житниця, яка годує 400 млн людей — це з серії дідуся, що десятий раз повторює одну і ту ж історію. Але і нівелювати свою роль не треба. Особливо у розрізі кукурудзи, пшениці чи ячменю. Ми вже мовчимо про олійні — соняшник чи ріпак, де відіграємо ключові ролі. 

У чому ще небезпека таких заяв?

Вони є продовженням популярної в останній тиждень хвилі, яку підхопили багато українців. Мовляв, «ніякого зерна», доки світ нам не допоможе зброєю чи оголосить росію країною-терористом. Активно вона просувалася після ракетних обстрілів Вінниці. Абсолютно зрозумілі емоції та лють, але вони не мають перекривати здоровий глузд. 

На нашій Facebook сторінці ми запитали думку читачів, до якої думки вони схиляються. 120 коментарів — діапазон думок широченний.

Вони розділилися та все ж більшість аудиторії схиляється, що ідея «ніякого зерна» є небезпечною. Найпопулярніший коментар співвласника «Рост Агро» Максима Бернацького красномовно про це говорить.

Додам від себе декілька аргументів. Приплюсовуємо до зерна в портах і на лінійних елеваторах збіжжя, яке вже зібрали і ще зберемо до кінця жнив. За різними оцінками, до осені у нас може застрягнути до 60 млн т зерна. Накладаємо на це відсутність зберігання. Згідно фізичного закону збереження енергії, повна енергія замкненої системи зберігається впродовж часу. На жаль, для зерна такого закону не придумали. 

Далі — якість врожаю. По деяких культурах, таких як соняшник, що знаходиться в силосах,  ми вже бачимо погіршення якості. Проблема посилюється високими температурними режимами. А з продуктами переробки, такими як шрот, час — чи не найбільший ворог. 

Зерно — не вино, з часом не стає дорожчим. І ціна на наше збіжжя вже дисконтується. Ми вже не говоримо про внутрішні ціни. Різниця зі світовими коливається залежно від культури в 2-3 рази. Чим довше воно знаходитиметься в Україні — тим менше буде на нього цінник і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. 

У результаті аграрії не отримують обігових коштів і не можуть планувати роботу. Не дивно, що багато фермерів просто не будуть сіятися восени. На тлі того, що банки кредитні канікули аграріям дають лише уві сні — це прямий шлях до банкрутств компаній. 

І як сказав Максим Бернацький, «про економічні показники, людей, що працюють у галузі і надходження валюти в країну я просто мовчу». 

Тож при всій повазі до Олега Жданова (і це щиро), політика «ніякого зерна» — емоційна, короткозора і багально постріл в ногу собі ж.

Костянтин Ткаченко, головний редактор Latifundist.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини агробізнесу України на нашій сторінці в Facebook, каналі у Telegram, завантажуйте додаток у AppStore, підписуйтесь на нас у Instagram или на нашу розсилку.

Виконано за допомогоюDisqus