У нас нема мотивації сіяти, тримає «генний» обов’язок дбати про землю. Емоційна колонка Івана Мірошниченка
Джерело фото: Latifundist.com
Найдовші жнива на моїй пам’яті! Так, вони і найскладніші! Війна та всі супутні з нею ризики, виклики, умови «ідеального шторму», включаючи важкі погодні умови, не дозволяють багатьом закінчити жнива. Традиційно, ще місяць назад, десь 12-15 жовтня, ми закінчили б збирання врожаю, готували техніку до зими та, звісно, вже давно б закінчили посівну озимих культур. Наш колектив вийшов з комбайнами з полів тільки позавчора (15 листопада — прим. авт.), закінчивши збирання останньої кукурудзи, а орати ще треба біля 3 тис. гектар.
Погода весь рік приносила сюрпризи, кількість опадів за останні 2-3 місяці, склала коефіцієнт 1.4-1.6 від норми. Але майже щоденний графік опадів не давав виконувати роботи. Дощі не давала можливості ні ефективно збирати, ні сіяти.
Але, ми маємо значно більші проблеми в агросекторі, які вже давно в нас «на столі»:
- 40-45% кукурудзи ще в полі та 25-30% соняшника. Половина з цієї кукурудзи стоятиме в полях взимку та буде збиратись, коли з'явиться можливість. Навіть весною. Втрати кількості та якості продукції вже колосальні. Страждала якість пшениці, колосальні втрати кількості та якості по соняшнику і нас очікує та сама історія і з кукурудзою;
- маємо близько 30-35% недосів озимих площ, частково з причини втрат територій, а частково — через відсутність справедливої ціни, збитковість та негативну економічну мотивацію для виробника. А ще — відсутність обігових коштів через війну та пов’язані з нею наслідків;
- буде додатково і недосів 10-15% весною, в першу чергу кукурудзи, все з тих же причин збитковості, високої технологічної собівартості та відсутності адекватної ринкової ціни.
Я завжди говорив, що треба боятися голоду не в 2022 році, а в 2023-24 роках. Бо в минулому аграрії посіялись, незважаючи ні на що, незважаючи на війну, спалюючи накопичені ресурси. А в цьому році зовсім інша картина. Звісно, голод буде не в Україні, а в певних країнах-імпортерах зі слабкими економіками. Тобто будуть вже не тільки досить високі ціни, а й проблема в наявності продукції та необхідних залишків у Світі.
Звісно, війна та блокування експорту через українські порти, внесли ключові зміни в торгівельні та виробничі баланси, повністю змінили ціноутворення, в основі якого лежить принцип кожного учасника — «максимального покриття всіх пов’язаних ризиків» експорту з України.
З урахуванням військового обмеження експорту з України, неефективно організованої дії «зернового коридору» та структурно-надлишковому перевищені виробленої продукції на ринку для експорту, всі ризики учасників ринку закладаються в ціну послуг та кінцеву ціну товару для аграрія. За весь цей «бенкет» платить товаровиробник, український аграрій.
Тому ми і маємо наступну картину, коли при світовій ціні на продовольчу пшеницю в $320-330 на FOB у Європі, що в нормальних умовах мало б бути ціною еквівалентною для українського товаровиробника на його елеваторі $260-270 за 1 тонну, замість цього ми маємо $155-170 на елеваторі агровиробника.
Різниця розходиться по кишенях інших учасників:
- власнику судна іде премія за фрахт та страхування ризиків в $20-25 на тонну, а зараз ця премія ще збільшується до $30-35 на тонну простої суден в 2-3 тижні очікувань;
- на $15-20 на тонні збільшили вартість перевалки в українських портах у порівнянні з минулим роком, при чому всі ризики демереджів кораблів та простої логістичного транспорту залишаються за експортером;
- збільшені 2-2,5 рази тарифи на залізниці;
- маржа трейдерів + $25-30 на кожній тонні в порівнянні з «середньо-традиційною» маржинальністю заміщення.
Та сама картина по інших зернових та олійних культурах. Тобто всі зернові, при середньостатистичних врожайностях в Україні, зараз при реалізації їдуть в збиток для виробника. Олійні — збиток або невеликий прибуток, також в залежності від врожайності. При цьому не має ліквідності на ринку, бо об’єктивно «зерновий коридор» був підписаний на три місяці, і міг зупинитись у будь-яку секунду.
Очікувані, тільки прямі, збитки від виробництва та реалізації продукції аграріями, без втрат майна та землі під час війни, в цьому році складуть $4,5-6 млрд. Якщо залишиться поточна ситуація. А вона поки залишається незмінною, бо пролонгація коридору на 120 днів, без зміни системи ефективності контролю суден (читай значні простої залишаються) та без додавання портів Миколаєва і Херсону, значно картину не змінить. Тобто, знову буде продовжуватись ринок «покупця» та сервісних операторів експорту.
Знову виникає питання — мотивації сіяти?! Немає мотивації, а залишається знову «генний» обов’язок аграрія дбати про людей та землю, його внутрішня звичка сіяти та працювати, та його надія на краще, що і знову виведе нас всіх в поля, використовуючи всі резерви, які залишаться.
Я, звісно, розумію логіку збільшення маржі та цін послуг по певних статтях. Наприклад, простої вагонів, довгострокове зберігання та демереджі кораблів на інспекції в Босфорі, які можуть «з’їсти» 70-80-100% маржі трейдера, бо процеси проходять неконтрольовано, кораблі можуть чекати тижнями. Поки розумію премії за ризик по фрахту суден. Але поки. З пролонгацією «зернового коридору», наявного досвіду, покращення ефективності інспекцій, безпекової частини на морі , то премії за фрахт мають зменшитись та збільшити рівень ціни для виробників.
В той же час, мені важко зрозуміти власників експортних терміналів, які збільшили послуги в 3-3,5 рази при майже тих самих операційних витратах. Одиниці цього не зробили. Так, 6 місяців не працювали, не заробляли! Так, є попит на експортні потужності і зараз термінали можуть «диктувати умови»! Так , сприятлива кон’юнктура! Збільшить в 2 рази ставки на послуги, але не в 3-3,5! Нагадує історію з дорогою орендою квартир людям…
Про залізницю окрема розмова. УЗ має невелику частку в агроперевезеннях, значно більшою часткою є приватний парк вагонів та авто. Але УЗ є фіксатором найвищих цін, транспортуючи 20-25% об’єму, встановлює високі рівні цін на решту 75-80% вантажоперевезень, що економічно відображаються на всіх десятках мільйонів тонн, які перевозяться на експорт. Тобто, за малим виграшем, стоять значно більші втрати аграріїв.
Повторюсь знову! За це все платить товаровиробник, який має фінансуватися зараз під +20 відсотків річних у гривнях, тримати виробничий цикл в 7-8 місяців і закривати всі ризики інших учасників ринку за рахунок вартості своєї продукції.
Це певним людям на подумать!
Не хочу порівнянь і алегорій з полями бою та агро полями. Ми розуміємо де наш головний бій, де вирішується наша доля і всі приймаємо участь на всіх напрямках наближаючи Перемогу та Мир.
Слава ЗСУ!
Іван Мірошніченко, співвласник групи «Агродар» та «ТД Зернарі»
Текст опублікований на ФБ-сторінці Івана Мірошниченка та взятий з мінімальними правками з дозволу автора
