У нас нема мотивації сіяти, тримає «генний» обов’язок дбати про землю. Емоційна колонка Івана Мірошниченка

Збір врожаю кукурудзи
Українські агровиробники
Джерело фото: Latifundist.com

Найдовші жнива на моїй пам’яті! Так, вони і найскладніші! Війна та всі супутні з нею ризики, виклики, умови «ідеального шторму», включаючи важкі погодні умови, не дозволяють багатьом закінчити жнива. Традиційно, ще місяць назад, десь 12-15 жовтня, ми закінчили б збирання врожаю, готували техніку до зими та, звісно, вже давно б закінчили посівну озимих культур. Наш колектив вийшов з комбайнами з полів тільки позавчора (15 листопада — прим. авт.), закінчивши збирання останньої кукурудзи, а орати ще треба біля 3 тис. гектар.

Погода весь рік приносила сюрпризи, кількість опадів за останні 2-3 місяці, склала коефіцієнт 1.4-1.6 від норми. Але майже щоденний графік опадів не давав виконувати роботи. Дощі не давала можливості ні ефективно збирати, ні сіяти.

Але, ми маємо значно більші проблеми в агросекторі, які вже давно в нас «на столі»:

  • 40-45% кукурудзи ще в полі та 25-30% соняшника. Половина з цієї кукурудзи стоятиме в полях взимку та буде збиратись, коли з'явиться можливість. Навіть весною. Втрати кількості та якості продукції вже колосальні. Страждала якість пшениці, колосальні втрати кількості та якості по соняшнику і нас очікує та сама історія і з кукурудзою;
  • маємо близько 30-35% недосів озимих площ, частково з причини втрат територій, а частково — через відсутність справедливої ціни, збитковість та негативну економічну мотивацію для виробника. А ще — відсутність обігових коштів через війну та пов’язані з нею наслідків;
  • буде додатково і недосів 10-15% весною, в першу чергу кукурудзи, все з тих же причин збитковості, високої технологічної собівартості та відсутності адекватної ринкової ціни.

Я завжди говорив, що треба боятися голоду не в 2022 році, а в 2023-24 роках. Бо в минулому аграрії посіялись, незважаючи ні на що, незважаючи на війну, спалюючи накопичені ресурси. А в цьому році зовсім інша картина. Звісно, голод буде не в Україні, а в певних країнах-імпортерах зі слабкими економіками. Тобто будуть вже не тільки досить високі ціни, а й проблема в наявності продукції та необхідних залишків у Світі.

Звісно, війна та блокування експорту через українські порти, внесли ключові зміни в торгівельні та виробничі баланси, повністю змінили ціноутворення, в основі якого лежить принцип кожного учасника — «максимального покриття всіх пов’язаних ризиків» експорту з України.

З урахуванням військового обмеження експорту з України, неефективно організованої дії «зернового коридору» та структурно-надлишковому перевищені виробленої продукції на ринку для експорту, всі ризики учасників ринку закладаються в ціну послуг та кінцеву ціну товару для аграрія. За весь цей «бенкет» платить товаровиробник, український аграрій.

Тому ми і маємо наступну картину, коли при світовій ціні на продовольчу пшеницю в $320-330 на FOB у Європі, що в нормальних умовах мало б бути ціною еквівалентною для українського товаровиробника на його елеваторі $260-270 за 1 тонну, замість цього ми маємо $155-170 на елеваторі агровиробника.

Різниця розходиться по кишенях інших учасників:

  • власнику судна іде премія за фрахт та страхування ризиків в $20-25 на тонну, а зараз ця премія ще збільшується до $30-35 на тонну простої суден в 2-3 тижні очікувань;
  • на $15-20 на тонні збільшили вартість перевалки в українських портах у порівнянні з минулим роком, при чому всі ризики демереджів кораблів та простої логістичного транспорту залишаються за експортером;
  • збільшені 2-2,5 рази тарифи на залізниці;
  • маржа трейдерів + $25-30 на кожній тонні в порівнянні з «середньо-традиційною» маржинальністю заміщення.

Та сама картина по інших зернових та олійних культурах. Тобто всі зернові, при середньостатистичних врожайностях в Україні, зараз при реалізації їдуть в збиток для виробника. Олійні — збиток або невеликий прибуток, також в залежності від врожайності. При цьому не має ліквідності на ринку, бо об’єктивно «зерновий коридор» був підписаний на три місяці, і міг зупинитись у будь-яку секунду. 

Очікувані, тільки прямі, збитки від виробництва та реалізації продукції аграріями, без втрат майна та землі під час війни, в цьому році складуть $4,5-6 млрд. Якщо залишиться поточна ситуація. А вона поки залишається незмінною, бо пролонгація коридору на 120 днів, без зміни системи ефективності контролю суден (читай значні простої залишаються) та без додавання портів Миколаєва і Херсону, значно картину не змінить. Тобто, знову буде продовжуватись ринок «покупця» та сервісних операторів експорту.

Знову виникає питання — мотивації сіяти?! Немає мотивації, а залишається знову «генний» обов’язок аграрія дбати про людей та землю, його внутрішня звичка сіяти та працювати, та його надія на краще, що і знову виведе нас всіх в поля, використовуючи всі резерви, які залишаться.

Я, звісно, розумію логіку збільшення маржі та цін послуг по певних статтях. Наприклад, простої вагонів, довгострокове зберігання та демереджі кораблів на інспекції в Босфорі, які можуть «з’їсти» 70-80-100% маржі трейдера, бо процеси проходять неконтрольовано, кораблі можуть чекати тижнями. Поки розумію премії за ризик по фрахту суден. Але поки. З пролонгацією «зернового коридору», наявного досвіду, покращення ефективності інспекцій, безпекової частини на морі , то премії за фрахт мають зменшитись та збільшити рівень ціни для виробників.

В той же час, мені важко зрозуміти власників експортних терміналів, які збільшили послуги в 3-3,5 рази при майже тих самих операційних витратах. Одиниці цього не зробили. Так, 6 місяців не працювали, не заробляли! Так, є попит на експортні потужності і зараз термінали можуть «диктувати умови»! Так , сприятлива кон’юнктура! Збільшить в 2 рази ставки на послуги, але не в 3-3,5! Нагадує історію з дорогою орендою квартир людям…

Про залізницю окрема розмова. УЗ має невелику частку в агроперевезеннях, значно більшою часткою є приватний парк вагонів та авто. Але УЗ є фіксатором найвищих цін, транспортуючи 20-25% об’єму, встановлює високі рівні цін на решту 75-80% вантажоперевезень, що економічно відображаються на всіх десятках мільйонів тонн, які перевозяться на експорт. Тобто, за малим виграшем, стоять значно більші втрати аграріїв.

Вагон-зерновоз Укрзалізниці

Повторюсь знову! За це все платить товаровиробник, який має фінансуватися зараз під +20 відсотків річних у гривнях, тримати виробничий цикл в 7-8 місяців і закривати всі ризики інших учасників ринку за рахунок вартості своєї продукції.

Це певним людям на подумать!

Не хочу порівнянь і алегорій з полями бою та агро полями. Ми розуміємо де наш головний бій, де вирішується наша доля і всі приймаємо участь на всіх напрямках наближаючи Перемогу та Мир.

Слава ЗСУ!

Іван Мірошніченко, співвласник групи «Агродар‎»‎ та «‎ТД Зернарі»

Текст опублікований на ФБ-сторінці Івана Мірошниченка та взятий з мінімальними правками з дозволу автора

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини агробізнесу України на нашій сторінці в Facebook, каналі у Telegram, завантажуйте додаток у AppStore, підписуйтесь на нас у Instagram или на нашу розсилку.

Виконано за допомогоюDisqus