Як в умовах півдня України захистити врожай від посухи, а себе — від збитків? Рецепт від фермера з Миколаївщини Андрія Чичети

Джерело фото: Latifundist.com

З Андрієм Чичетою, керівником агропідприємства «ВВІ-Агро», ми познайомилися майже випадково. Коли під час АгроЕкспедиції 2024 їхали по півдню країни, з болем споглядаючи безкраї поля випаленого липневою спекою соняшника, друзі порадили: «Якщо ви вже на Миколаївщині, загляньте до Андрія Чичети! О, це відома і дуже цікава людина!». Так ми потрапили у гості до переконаного і послідовного «ноутільщика», який має свій канал на ютубі Smart No-till, де розповідає про досвід роботи по No-Till, роботу з нішевими культурами, їх економіку і не тільки. 

«ВВІ-Агро» обробляє 2 тис. га. Під зернові — пшеницю і ячмінь — щороку відводиться 30-40% площ, під соняшник — до 10%. Решта — нішеві культури: льон і гірчиця, горох і нут, коріандр і дайкон — всього у сівозміні 12 культур. З усіх них виробляється насіння на власному насіннєвому заводі. 

Економічній стійкості в умовах посушливого клімату бізнесмен завдячує технології no-till і диверсифікації виробництва, простіше кажучи, тим самим нішевим культурам. Саме про те, як вижити в «суворих» агрореаліях півдня, Андрій Чичета й розповів Latifundist.com.

Нішеві культури — це довгий процес 

Latifundist.com: Андрію Борисовичу, у вас дуже багато нішевих культур. Але ж це дуже волатильна історія. Один рік це може бути космос, другий рік — провал.  За допомогою «ніші» ви диверсифікуєтесь?

Андрій Чичета: Я страхуюсь. Бо можна вкластися в соняшник, але отримаєте історію як цього року: ціна стартувала з 20 тис. грн, але все згоріло ще до того, як дозріло. А заводи треба завантажити роботою.

Нішеві ж культури — це довший процес. Якщо сьогодні є ціна на гірчицю і ви її посіяли, можете бути впевнені, що на наступний рік ціни не буде. Бо всі побігли, посіяли, обпеклися і потім сидять та чекають. 

— А чого ви не продаєте?,

— Так ціни немає!, 

—У сенсі — немає ціни?,

— Та що таке 30 тисяч? 

То це її нормальна ціна. Ціна на гірчицю відразу після жнив завжди була 500 $/т. Якщо дотягнеш до грудня, буде 700 $/т. Але це нормально. За врожайності 0,1 т/га, я вважаю, що це добре.

Latifundist.com: До того ж гірчиця — чудовий попередник.

Андрій Чичета: Я не маю жодного гектара пару. Усе засіяно. Якщо навіть виходжу в нуль, вважаю це добрим результатом.

Latifundist.com: Бо пар теж вимагає грошей.

Андрій Чичета: Пар — це у будь-якому разі мінус $300 на гектарі. А сію я ці культури щороку. Ну не було минулого року ціни на білу гірчицю, я її не продав. Не буде ціни цього року, залишу до наступного. Запакую у рукави. Собаки чи миші пошкодили рукав? Перепакую в новий і вона полежить ще. Я все одно дочекаюсь на неї ціну.

Latifundist.com: Під нішеві культури деякі холдинги по 2 тис. га закладають. Таке враження, що скоро вони перестануть бути нішевими.

Андрій Чичета: Це все тимчасово. Думаєте, це вперше? В 2018 році я вперше посіяв нут. Ми того року зібрали 1,6 т/га. Уявляєте: навіть при 0,1 т/га ти маєш шалений заробіток як для півдня (ціна на нього в той рік була близько $1400). Всі це побачили і побігли за насінням. Нам відразу і турки, і ізраїльтяни його привезли. Турки по $3,5 тис. за тонну, ізраїльтяни — по $5 тис. Організували різні зустрічі, конференції, семінари. Словом, накупили насіння на всі гроші і посіяли. Так не тільки ж ми. Канада це також побачила і посіяла. І наступного року за нут вже давали $300! І протягом трьох років була така ціна. Усі прокляли нут та сказали, що ця культура більше не цікава. Те ж саме буде і зараз.

Latifundist.com: Обвалять один раз ціну на ринку і на цьому все скінчиться?

Андрій Чичета: Жодний холдинг не зберігатиме, скажімо, коріандр, чекаючи прийнятної ціни. Вони мають іншу структуру, інший підхід. За це я взагалі не хвилююся. Це пройдено, я вже це бачив. Це все тимчасово. Поки є цінник, вони біжать. Як тільки цінник опускається, вони це все кидають і все повертається на вихідну точку.

Latifundist.com: Вас «ніша» виручила у 2022 році?

Андрій Чичета: У 2022 році у мене було 400 га гірчиці з урожайністю 0,6 т/га. Ціна на неї була 65 тис. грн/т. За ці гроші я прожив до листопада. Не продав жодної тонни зерна.

«Маю тримати повний спектр насіння»

Latifundist.com: У вас структура посівів сильно змінилася за час війни?

Андрій Чичета: Ні. Тільки коли я перейшов на прямий посів, кардинально змінилася. Бо до цього я сіяв соняшник, ячмінь та пшеницю. І іноді ріпак, коли погода дозволяла. А коли перейшов на no-till, так не виходить. На ньому треба мати сівозміну, бо інакше заростаєш злаковими бур'янами. Зернові мають сіятися з розривом щонайменше 2 роки, а краще 3.

Latifundist.com: Два роки на пшеницю була низька ціна. Пшениця тільки зараз пішла в ціні. Ми були в компаніях, які через це взагалі не сіяли рік пшеницю. На півдні, напевно, це безальтернативна культура.

Андрій Чичета: Я в будь-якому випадку сію до 600 га пшениці. У мене ж насіннєве господарство. Тому маю тримати повний спектр насіння. Цього року в мене було 350 га гірчиці, 400 га гороху, 200 га нуту, 110 га коріандру. А ще не прибраний дайкон на 50 га. Льон — 145 га, 120 га сорго. Зі всього, що вирощую, я роблю насіння. Усе ставлю на реалізацію.

Latifundist.com: Яка потужність заводу?

Андрій Чичета: По пшениці 4-5 тонн на годину. А «ніша» по-різному. Якщо гірчиця, коріандр, то продуктивність досить низька, бо потрібний фотосепаратор. Це ж мій перший насіннєвий завод. Я купив 6-канальний, а треба було брати 10-канальний, щоби продуктивність підтримувати. Це як, коли вже збудував будинок, знаєш, як його треба будувати правильно. Так і завод.

Від спеки постраждали менше за інших

Latifundist.com: Андрію Борисовичу, що у вас з опадами було у червні-липні?

Андрій Чичета: З 10 по 15 червня випало від 30 до 50 мм. У липні нічого. 

Latifundist.com: Як вплинула спека на соняшник?

Андрій Чичета: Я думаю, що ми постраждали менше за інших за рахунок прямого посіву, плюс завдяки покривних культур (на полі соняшника — залишки соломи від пшениці). І, по-третє, норма висіву лише 35 тисяч.

Latifundist.com: А озиму пшеницю з якою врожайністю зібрали?

Андрій Чичета: У цьому році пшениця 3,5 т/га, ячмінь — 3,7 т/га. Білок від 11,5 до 12,5. Натура 770-780. Маса тисячі 35 грам. Якщо у звичайний рік із тонни пшениці я отримую 45-50% насіння, то цього року максимум 30%.

Latifundist.com: А що в сусідів по соняшнику? От ми їхали по Миколаївському, Вознесенському району. Там біда з соняшником. Видається, що стеля — тонна з гектара.

Андрій Чичета: Та сторона зазвичай використовує «п'ятипільну» сівозміну: «соняшник по сємочці, потім Гранстар по Євролайтінгу, а потім іще кондитерський». Ми в 2012 році обпеклися на такій «сівозміні», тому що перестала відновлюватися глибинна волога. Вийшов розрив: якщо зверху випадає 120 міліметрів, ґрунт промокає на 80 сантиметрів, а внизу волога починається, грубо кажучи, з півтора метра. І тому ні на соняшнику не отримуєш результату, ні на інших культурах.

Глобальне потепління? Гроші з повітря!

Latifundist.com: Ви думаєте ці високі температури, зсуви термінів посіву, збирання — це аномальний рік такий чи нам треба звикати, що клімат змінюється?

Андрій Чичета: Ви вважаєте, що посухи не було раніше? Я гадаю, що була. Нам кажуть: «Найспекотніший день за останні 30 років». Значить, 30 років тому такий же день був, правильно? Я думаю, що все це — боротьба за зелену енергію. Люди заробляють гроші. Їм потрібно поширювати міф про потепління, про якесь жахіття. Так, у нас немає снігів. Але де гарантія, що через 5 років нас не почне засипати снігом кожну зиму? Ніхто цього не знає, лише там (показує пальцем у небо — ред.).

Я думаю, у природі є якась циклічність. Може, зараз період на планеті такий, що температура зростає. Розумієте, коли доходить до абсурду, що корови винні у глобальному потеплінні, хочеться нагадати, що колись людини не було на планеті, а були бізони та динозаври. І вони теж їли та какали. Але трапився Льодовиковий період. Людини тоді не було. Хто вплинув на формування погоди?

Latifundist.com: Але ж 20 років тому соняшник на заході України майже не сіяли. Зараз там всі основні олієекстракційні заводи. 

Андрій Чичета: Скажу більше: 15 років тому навіть якби посіяли на заході соняшник, він би не визрів. Але тоді не було і сьогоднішніх гібридів. Тобто, окрім погоди змінюється все інше.

Коли я у 2002 році прийшов сюди працювати, ми восени орали, навесні робили дві вирівнюючі культивації, передпосівну культивацію і тільки потім сіяли. І отримували соняшник по 2-2,5 т/га, кукурудзи — 5 т/га. Це було нещодавно і тут. Зараз, якщо я навесні зроблю дві культивації, не буде в що сіяти, буде сухо. Я також це бачу. Але я не думаю, що це все ми, люди, створили.

Latifundist.com: По вуглецевих сертифікатах цікавилися темою?

Андрій Чичета: Я взяв у посередники «Агро-Союз». Вони оформляють мені документи. Я почав розбиратися, але для мене дуже складно, не хочу навіть занурюватися в цю тему. І взагалі думаю, що це черговий «розвод» у всесвітньому масштабі. Продавати повітря — це треба вміти.

Latifundist.com: Яка ваша реакція на погодні виклики?

Андрій Чичета: Ми перестраховуємось, бо знаємо, що в нас тут ніколи не буде добре. Я давно не розраховую на те, що ми матимемо достатньо опадів. Навпаки, завжди виходжу з того, що їх не буде. І від цього відштовхуюсь. Якщо я посію 35 тисяч, будуть опади, я отримаю 2,5 т/га. Не буде опадів — 1,5 т/га. Тут справа навіть не економії насіння, а завдання вижити в будь-яких умовах, за будь-якої погоди. За це й іде боротьба.

Як би було добре посіяти пшеницю і нічого не робити

Latifundist.com: Коли прийшли в no-till?

Андрій Чичета: Було це, мабуть, ще 2006 року. Ми зайшли з товаришем у поле. Йде комбайн, збирає кукурудзу. Залишається велика кількість рослинних решток. Ходимо: під ногами м'яко (ми тоді ще орали). Відгрібаємо рослинні залишки — ґрунт сирий. Я кажу: «От як би було добре чимось зайти та й посіяти пшеницю. І нічого не робити». 

Latifundist.com: Чому? 

Андрій Чичета: Бо на «класиці» кукурудза — величезна проблема. Щоб її заорати, треба було тричі задискувати, потім заорати, перегорнути. А навесні все одно заходиш сіяти і культиватором починаєш вигрібати рослинні рештки. Вони в нас просто не встигають перегнивати. Але тоді я нічого не знав про технологію прямого посіву.

Latifundist.com: Хто вас познайомив з нею?

Андрій Чичета: Вперше дізнався від «Агро-Союза». Вони розпочали інформаційну компанію, бо мали продавати обладнання: культиватори широкозахватні сівалки... Памʼятаю, тоді казали: «Щоб перейти на No-Till, треба п'ять років важким культиватором вирівнювати поля. Потім починаєш сіяти прямим посівом. І через 10 років починаєш отримувати результат».

У мене немає газової труби, на якій я сидів би і 10 років чекав, поки почну отримувати результат. І ми цю тему відклали.

Latifundist.com: То як нарешті ви перейшли на цю технологію?

Андрій Чичета: У 2015 році мені випадково вдалося купити сівалку Case IH для прямого посіву. На той час я різне обладнання перепробував: і дискові борони, і глибокорозпушувач з дисковою бороною Gregoire Besson, і турбокультиватор Salford… Але сівалка Case IH дозволяє нічого додатково не робити — просто просто заходь і сій. Я спробував і в мене вийшло.

Що вигідніше: No-Till чи «класика»?

Latifundist.com: Перед вами ми були на підприємстві «Аннушка», яке теж працює по no-till. Там казали, що думка, мовляв, no-till дешевше «класики» — міф. Аналізуємо: палива треба менше, частина операцій теж відпадає, менше добрив вноситься. З іншого боку — треба мати дорожче обладнання. А як ви рахуєте?

Андрій Чичета: Я не знаю як у інших складається, скажу за себе — якби я не перейшов на прямий посів, то вже не працював би. Поясню чому. У 2011 році я купив трактор Case IH Magnum 340. Він тоді коштував $182 тис. За перший рік він напрацював 2200 мотогодин,  за другий — близько 2000. Трактор «тягав» Gregoire Besson, потім — культиватор, потім — сівалку.

При такому навантаженні за 5 років виходить 10 000 мотогодин. Після цього трактор треба міняти. Тобто продати за $50 тис., додати ще $150 тис. і купити новий. Давайте цю різницю $150 тис. розкинемо на 5 років. Виходить, по $30 тис. тільки на трактор я маю щороку відкладати. Плюс кожні 250 мотогодин треба робити ТО, 1000 мотогодин — велике ТО. За рік я роблю 6 ​​звичайних ТВО та 2 великі. Це ще десь у районі $10 тис. виходить.

Latifundist.com: Тільки на техніці?

Андрій Чичета: Так. Тобто виходить $40 тис. на рік я витрачаю тільки на трактор. А тепер порахуємо дискову борону: диски, зрізні болти, підшипники, вали... Далі візьмемо дисклолапову борону: стійки, лапи, робочі органи, зрізні болти... Плюс часовий показник, людська праця, купа солярки. Це все грошей коштує.

Latifundist.com: А з переходом на прямий посів яка вийшла економія?

Андрій Чичета: Зараз у мене на тракторі напрацьовується 500-600 мотогодин на рік. Тобто, якщо я купую новий трактор, його вистачить на 25 років. Тому нас, «ноутільщиків», продавці техніки і не люблять. Вони нам можуть продати лише обприскувач та комбайн. Більше нічого.

Latifundist.com: Яка потрібна потужність трактора, щоб працювати по No-Till?

Андрій Чичета: Для No-Till немає обмежень у потужності. Якщо фермер має 300 гектарів, йому достатньо 100 кінських сил і сівалки на 4 метри. У мене 3 сівалки для прямого посіву. Мені 300 кінських сил вистачає з головою.

А зараз «Технополь» робить дев'ятиметрову сівалку, яку «тягають» трактором 170 кінських сил. Досить вдала конструкція. Розумієте? Я не знаю, чому кажуть, що прямий посів не дешевший за «класику». У хімії, так, ми іноді витрачаємо трохи більше, але це якщо рахувати хімію окремо.

Добрива в суху землю — гроші на вітер

Latifundist.com: Як ви використовуєте добрива та ЗЗР?

Андрій Чичета: У моєму розумінні 70% урожайності ми отримуємо за рахунок агрофону, який створюємо своєю багаторічною працею. А вже невелика надбавка йде від тих добрив, які даємо при посіві. Якщо на озимих культурах добрива якось працюють, то на ярих ми цього не помічали. Ми ставили досліди. На одному полі вносили добрива, на іншому не вносили. Різниці не бачили. Абсолютно. Усі ярі культури у нас посіяні без добрив.

Листовими підживленнями ми теж не користуємося, бо я в них не вірю.

Був шанс перевірити у 2016 році. Я обробив практично 100% полів по повній програмі: по 12 літрів різними добривами у рекомендовані терміни, і отримав мінус 2 тисячі гривень на кожному га від внесених добрив. Ось і все.

Latifundist.com: На «Аннушці» теж кажуть, що до війни вносили у середньому 500 кг під кожну культуру, а зараз вдвічі менше. Зрозуміли, що скільки б не вносили, все впирається в опади.

Андрій Чичета: Так, якщо вологи немає, то можна давати і 3 тонни добрив, сенсу не буде. Тільки гірше. Протягом останніх 5 років ми даємо добриво у листопаді-грудні, бо в нашому регіоні, як правило, у січні та лютому опадів немає. Від того, що я внесу добриво в лютому, квітневі опади виженуть вегетативну масу, але на врожайності це вже ніяк не позначиться.

Latifundist.com: А чому ви кажете, що «зайві» добрива можуть ще й нашкодити?

Андрій Чичета: Моделюємо історію: навесні виходимо, дивимося — гарний стан посівів, вологи вистачає, все добре. А на складі цистерна стоїть з КАС. З агрономом: «Давай дамо ще по 50 літрів!», — «А давай!». Додали. А при дозріванні настає спека, повітряна посуха і пшениця згоряє. А там, де не дали добрива, як правило, на півтонни-на тонну вища врожайність. Тому скрізь має бути якась середина. 

Latifundist.com: До речі, а що за врожайністю порівняно із сусідами?

Андрій Чичета: Ніколи в мене не була врожайність нижче, ніж у будь-якого з сусідів. Ніколи. Єдине у 2021 році, знову ж таки, коли я додав азотних добрив. У мене пшениця тягнула з дозріванням, а потім трапилася повітряна посуха (вологість повітря була менше 10% протягом трьох тижнів) і пшениця просто скукожилася. А сусіди прибрали на 10 днів раніше та отримали врожай набагато вищий.

Але ж це не проблема No-Till, це проблема з головою. Завжди хочеться більше, але треба трошки обмежувати себе.

Latifundist.com: Усі плюси перелічили?

Андрій Чичета: Ні. З переходом на No-Till у мене, перш за все, з'явилося набагато більше часу. Я зараз зберу урожай і більше нічого робити не буду. Підготую сівалки, комбайни почищу, поставлю і сидітиму чекатиму. А що робитимуть інші люди? Вони чіпляють трактори, йдуть дискують, потім культивують, потім рихлять, орють... Я не маю такого клопоту.

Latifundist.com: Ви в районі швидше виняток із No-Till, чи вже переходять на нього й інші?

Андрій Чичета: У мене сусід на рік раніше за мене перейшов на прямий посів. Всі інші тільки дивляться, але чомусь не роблять. Я не маю пояснень цьому, якщо чесно.

Соняшник на полях Миколаївщини

Latifundist.com: В якому становищі нині фермери півдня?

Андрій Чичета: У 2019-2020 році в Бессарабії було дуже багато суїцидів, тому що люди розорилися через посуху. За будь-яких умов заробляють продавці хімії, добрив, палива, запчастин. Багато чи мало, але вони все одно не йдуть у мінус.

А от нас, фермерів, ніхто не питає. Нам ціну визначили на Нью-Йоркській біржі або на Паризькій і поставили до відома. А ти що хочеш, те й роби. Є запаси, чекай. А немає запасів, продав зерно, як 2022-го року за 2,5-3 тисячі гривень за тонну і залишився без штанів.

Костянтин Ткаченко, Віолетта Громова, Latifundist.com