Постраждає кукурудза та соя. Аграрії Півдня повернуться до богарного землеробства — Вадим Дудка про наслідки підриву дамби Каховської ГЕС

Вадим Дудка, засновник і директор консалтингової овочівничої компанії України «Агроаналіз»
Джерело фото: Facebook

Вадим Дудка — засновник і директор найбільшої консалтингової овочівничої компанії України «Агроаналіз». Офіс компанії знаходиться у Каховці, звідки родом наш співрозмовник. Вадим займається меліорацією з 1990 року, тож добре розуміє наслідки підриву дамби Каховської ГЕС для аграріїв Півдня. 

Зараз він воює на донецькому напрямку, а пости у Facebook про батат та цибулю змінились хроніками військової служби. Від цього наша коротка розмова здавалась ще більш сюрреалістичною: інтерв’ю про підрив дамби ГЕС та вплив на сільське господарство від людини, яка перебуває на фронті. Та Вадим Володимирович, попри все, тримає руку на пульсі новині і спокійно аналізує наслідки втрати каховської води для аграріїв. 

Latifundist.com: Вадим Володимирович, хто найбільше з аграріїв Півдня постраждає від втрати каховської води? 

Вадим Дудка: Постраждає передусім виробництво сої та кукурудзи. На переважній частині Херсонської області, де більш легкі піщані грунти, сою і кукурудзу вирощувати без зрошення, в принципі, неможливо.  

Під ними великі площі, плюс рентабельність цих культур менша, ніж в овочів. Особливо це удар по сої, якої саме на півдні дуже багато вирощувалося на зрошенні. 

Latifundist.com: Мінагро каже про загрозу опустелювання. Це не перебільшення?

Вадим Дудка: Звичайно ж, ніякого опустелювання не буде. Далеко не всі землі у нас зрошувалися, в кожному селі були і є землі без зрошення. Просто на них вирощувалася пшениця, ячмінь, соняшник та ріпак. Саме ці культури і будуть рости на землях, що залишаться на кілька років без води з каналу.

Нагадаю, що у Дніпрі менше води не стало. Натомість всі кричать: жах, у Дніпрі води нема, всі помруть від спраги. Так, зникла технологічна можливість цю воду брати і розподіляти у великих кількостях. Але води у Дніпрі скільки було, стільки й лишилося.

Просто зараз зрошуване землеробство сконцентрується навколо річки. На кожному клаптику землі біля берегу треба буде ставити насосну станцію і поливати навколишні поля. Насправді, багато полів і так поливалися до цього — беручи воду напряму з Дніпра без розгалуженої мережі каналів. Можу навіть назвати середню довжину цієї зони. 

Latifundist.com: Скільки вона складає?

Вадим Дудка: З досвіду моєї роботи на крапельному зрошенні і загалом на меліорації (а я на зрошенні з 1990 року), з урахуванням потужності станцій і діаметру труб, можна працювати на відстані до 4-5 км від берегу. Подекуди і трохи далі, все залежить від рельєфу. Це буде смуга праворуч і ліворуч від Дніпра та його притоків, де зможемо працювати на зрошуваному землеробстві. 

Уявимо, що закінчується війна і я повертаюсь до агробізнесу. Я передусім вкладусь в зрошення біля берегу Дніпра. Тоді знатиму, що мої інвестиції при грамотній роботі окупляться за сезон. 

Latifundist.com: Але 4-5 км від берегу — це лише невелика частина Півдня. А як же решта?

Вадим Дудка: Це відстань, звідки технологічно доцільно поливати з Дніпра, не використовуючи так звану подвійну перекачку. Це коли на 4 км перегнали воду, поставили насос — і далі перегнали. З таким успіхом можна розтягнути на скільки завгодно. 

Дальні поля, звісно, не треба вирішувати таким шляхом — економічно недоцільно. 

Latifundist.com: Як викрутитися тим, хто далеко від Дніпра?

Вадим Дудка: Повернутися до технологій богарного землеробства. По-перше, є низка культур, які можна спокійно вирощувати на півдні на богарі. Навіть в Каховському, Олешківському районах, де піщані грунти, є маса культур, що можуть бути рентабельними. Це соняшник, озима пшениця, озимий ріпак, яровий ячмінь. 

Так, ми випадаємо з кукурудзи чи подекуди овочів, де мали гарні прибутки. Але таким чином очистимо свої землі. Постійне овочівництво, вирощування сої та кукурудзи — це виснаження грунту, накопичення фузаріозу та інших хвороб.

Нема лиха без добра. Випала така доля — доведеться якось працювати. Попрацюємо на богарі, очистимо землю від шкідників і хвороб — і з відновленням зрошення повернемось до кукурудзи чи сої. 

Але щоб працювати на богарі — треба технологічно підготуватися, комусь отримати нові знання. Богар на півдні — це ноу-тілл. Це хороша вологозберігаюча технологія. Хто відчуває, що доведеться працювати в таких умовах — не рвіть на собі волосся, а познайомтесь з технологією: почитайте літературу, поїдьте на конференції. 

Latifundist.com: Полив зі свердловин може стати певною альтернативою?

Вадим Дудка: До сих пір було чимало свердловин, які використовують верховодку. Це вода з невеликих глибин. Наприклад, у мене на полі були свердловини глибиною 24 метри. Суть така: вода з Дніпра фільтрується через шар піску (особливо це стосується лівого берегу), що залягає біля поверхні. Тобто прісна вода, що пройшла через природній фільтр. Чи можна це робити масово, краще розкажуть гідрологи. З мого досвіду — це цілком реальна історія.

Ще один цікавий момент — зменшиться контур Дніпра. Як за законом збереження енергії — якщо десь убуло, то десь прибуло. Каховське море стане вужчим. Нижче Нової Каховки Дніпро навпаки стане дещо ширшим. Там можна буде ставити більше свердловин. Звісно, буде купа мороки і проблем — дозволи, десь неминуче заболочування. Але це якась альтернатива. 

Latifundist.com: Що буде з меліоративною інфраструктурою, залишиться іржавіти?

Вадим Дудка: Згадайте, у 90-х роках ця інфраструктура вже стояла. І чого не можна допустити — так це розграбування системи. Це коли насосні станції, трубопроводи, вся запірна арматура стояли без діла, ніким не охоронялися, а зловмисники їх викопували, розтягували і здавали на металобрухт. Тому правоохоронцям треба буде стежити, аби на пунктах прийому брухту були не труби та засувки від зрошувальних систем. Краще там буде броня від розбитих російських танків. Якщо збережемо інфраструктуру протягом трьох років — після відновлення дамби все знову запрацює. 

Latifundist.com: У медіа цитували ваші слова, що через підрив дамби будуть виведені з роботи на довгі роки понад 20 тис. га земель, на яких було зосереджено українське овочівництво. Невже галузь чекає крах? 

Вадим Дудка: Я ніколи не поспішаю вживати таких яскравих епітетів, як «крах галузі». На кілька років буде втрачена можливість зрошувати понад 300 тис. гектарів землі — це була площа, зрошування з Каховського моря. З них овочі займали десь біля 20 тис. га. Скільки з них залишиться? Залежить від того, скільки зараз поливається зі свердловин, хто на них перейде, розуміючи, що не зможуть більше цього робити після підриву дамби, та скільки братиме воду напряму з Дніпра.

Latifundist.com: А чи не підуть в овочі ті, хто вирощував кукурудзу чи сою?

Вадим Дудка: Це цілком реально. Овочі більш рентабельні. Ви ж бачили, яка зараз їх вартість? Таких цін ніколи не було. Зараз, в сезон, роздрібна ціна за кілограм цибулі чи помідорів складає по 1 долару. Вони ніколи не піднімалися в сезон вище 30-35 центів. Тобто продажна ціна в перерахунку на валюту виросла вдвічі-втричі. І це зрозуміло — під окупацією основні овочеві регіони.

Тому всім алярмістам хочу сказати, що такого удару як окупація ніякий підрив дамби не завдав. З цим якось овочівники справляться. 

Latifundist.com: Бачив коментар, де ви іронізували над вірусним постом про відклади в Каховському водосховищі радіоактивних речовин. Звідки ваш скепсис?

Вадим Дудка: Мені не подобається те, що відбувається останні два дні у нашій журналістиці чи навіть скоріше в блогосфері. Пішла купа алярмістських дурних постів, де розводять паніку, наприклад, що вниз по Дніпру підуть всілякі токсичні або радіоактивні речовини. Той, хто це пише — робить те, на що на розраховували росіяни, підриваючи дамбу. Вони не лише вирішували проблему з гальмуванням контрнаступу, аби насмітити наостанок, а й дуже хотіли, щоб не дуже розумні люди розганяли паніку. Немає більшої задачі ворога, аніж залякати і загнати в депресію. 

Повірте, не буде ніяких смертельно шкідливих відкладів на дні Каховського моря, власне, як і переносу радіоактивних речовин. Нагадаю, що в Каховському морі вода бралась разом з мулом, розподілялась по каналах, а потім йшла на поля. 

Всі ці роки ми брали воду Каховського моря не тільки для зрошення полів, але й навіть як питну воду! Там виловлювалась риба, раки. Ніхто ж не фіксував радіоактивних раків чи риби. Ніяких аналізів про якісь шкідливі відкладення не було — тож це нісенітниця. Більше того, контур у водосховища ніколи не був постійним. Я тут прожив все життя, тож добре пам’ятаю, які мінявся цей контур по роках. І без підриву дамби, у нас оголювалось метрів 20 дна. Там завжди кишіла живність, її всі їли — і ні у кого проблем не виникало. 

Подібні жахи треба розповідати політикам за кордоном, а не всередині країни. 

Костянтин Ткаченко, Latifundist.com