Болгарські фермери помилково вважають, що український соняшник шкодить їхнім інтересам — болгарський трейдер
Минулого тижня Україна оголосила про запровадження автоматичного режиму експорту соняшнику до Болгарії. Автоматична процедура мала би спростити процес експорту. Однак Болгарія спростувала цю заяву.
Ми розпитали Преслава Райкова, торгового менеджера болгарської олійноекстракційної компанії Magic Flame, про ситуацію в країні, імпорт соняшнику з України та про те, чи знижує українське зерно ціни в Болгарії.
Latifundist.com: Наразі продавці соняшнику з України постачають вам свою продукцію за спрощеним режимом чи ні?
Преслав Райков: Вони ніяк не постачають. Ніякого товаропотоку немає взагалі. Все гальмується через ліцензійний режим, який досі існує. І останні три-чотири місяці він залишається абсолютно непрозорим.
Latifundist.com: Які реальні процедури експорту в обох країнах?
Преслав Райков: Наша країна не надає чіткої інформації про процеси. А якщо і надає, то не в повній мірі. Це було очевидно, коли Україна запропонувала оптимізувати ліцензування, на що Болгарія відповіла, що такої домовленості ніколи не було досягнуто.
Отже, оскільки соняшник взагалі не потрапляє до Болгарії, навіть транзитні поставки, які раніше були дозволені і здійснювалися деякими українськими постачальниками болгарським компаніям, то тепер усі ці компанії опинилися під пильною увагою.
Це спричинило жорсткі неофіційні дії з боку нашого уряду, який закликав податкові органи до додаткових перевірок, щоб заблокувати ці компанії. Як наслідок, вони зіткнулися з численними перешкодами.
По суті, кожна дія спрямована на те, щоб офіційно та неофіційно перешкоджати цьому імпорту соняшнику з України. Останнє викликає особливе занепокоєння, оскільки компанії, що імпортують олійну, тепер не можуть виконати численні контракти з українськими партнерами через втручання уряду.
Latifundist.com: Можете назвати основні перешкоди для імпорту соняшнику з України в Болгарію?
Преслав Райков: Основною перешкодою є небажання болгарського уряду дозволити цей імпорт, який використовує всі засоби для його блокування, що викликає розчарування серед українських партнерів. Вони резонно не бажають продовжувати вести бізнес, посилаючись на розбіжності між словами і діями, бо контракти неможливо виконати через проблеми з ліцензуванням.
Українці воліли б переорієнтувати свої продажі в інше місце — на українські ОЕЗи, європейські ринки або відправляли б продукцію альтернативними маршрутами, але імпорт до Європи видається надто заплутаним. Ця плачевна ситуація зберігається, незважаючи на звернення галузі до уряду в офіційних листах та на зустрічах. Проте цей імпортний глухий кут залишається невирішеним.
Ми не маємо чіткої інформації, і часом нам здається, що нас вводять в оману. Наприклад, коли вони стверджують, що перебувають в тісному контакті з українським урядом. Але українське міністерство і партії заперечують таку взаємодію. Вони кажуть: «Ми зверталися до них електронною поштою за погодженням, були надіслані офіційні листи для погодження, але відповіді не було».
Цей брак комунікації розчаровує.
Ми прагнемо співпрацювати і купувати в Україні, пропонуючи конкурентоспроможні ціни, можливо, навіть кращі за турецькі. Потреба Болгарії у додаткових двох мільйонах тонн насіння соняшнику понад її поточний врожай, що постачається з різних країн, включаючи Україну, Молдову, Хорватію, Сербію та Польщу, є нагальною.
Однак, коли починається процедура ліцензування, втручання уряду стає очевидним.
Latifundist.com: Які причини такої «зацікавленості» з боку болгарського уряду?
Преслав Райков: Схоже, вони піддаються тиску місцевих фермерів, які помилково вважають, що імпорт українського насіння шкодить їхнім інтересам. Насправді ж український імпорт часто коштує дорожче, ніж місцеве насіння, і його присутність не знижує місцеві ціни. Навпаки, коли потік українського насіння зменшується, на світовому та європейському ринках спостерігається зниження цін на соняшникову рафіновану олію та шрот, що впливає на прибутковість болгарських фермерів.
На жаль, складнощі ринкової динаміки не пояснюються належним чином місцевим аграріям та їхнім керівним організаціям. Натомість вони вимагають фінансової підтримки від уряду, не усвідомлюючи ширших економічних наслідків. Така ситуація не тільки призводить до втрат державних доходів та митного імпорту, але й увічнює цикл їх залежності від державної допомоги.
Latifundist.com: Чи намагалися ви спілкуватися з урядом?
Преслав Райков: Так, намагалися, але, незважаючи на те, що ми представили логічні економічні аргументи і вичерпний звіт майже на 70 сторінок, спроби вирішити це питання виявилися безрезультатними. Складається враження, що урядовці керуються лобістською силою фермерських організацій, а не здоровими економічними міркуваннями.
Більше того, нещодавні дії, такі як блокування імпорту українського соняшнику, лише погіршили ситуацію, що призвело до зниження цін та погіршення якості насіння на місцевих складах, доступних для продажу. Не останню роль відіграють і лобістські зусилля транснаціональних корпорацій, які перенаправляють українські потоки на власні переробні потужності в Європі.
Загалом, нинішня ситуація це суцільне непорозуміння та хибні уявлення. Українські партнери дедалі більше розчаровуються, особливо через небажання Болгарії спростити процес ліцензування. Перспектива блокування автоматичної системи з обох боків лише додає невизначеності.
Latifundist.com: Чи достатньо зараз соняшнику на болгарському ринку для переробки?
Преслав Райков: Фактичне виробництво соняшнику в Болгарії в минулому сезоні склало 1,62 млн т, що значно нижче очікуваних 2,1 млн т. Перспективи на цей маркетинговий рік також оцінюються на рівні 2 млн т, але складні погодні умови можуть знову призвести до зниження фактичного врожаю восени 2024 року.
Потенційний негативний розвиток подій щодо болгарського врожаю соняшнику може вплинути на місцеву переробну галузь, яка розвинена на світовому рівні та експортує продукцію по всьому світу, займаючи лідируючі позиції на європейських ринках соняшникової олії. Загалом, протягом останніх п'яти маркетингових сезонів соняшник викликав значний інтерес у фермерів завдяки більш сприятливим і преміальним цінам порівняно з іншими культурами, але в минулому році проблеми посилилися через перехідні запаси і небажання фермерів продавати за ринковими цінами.
Неофіційні перебої на ринку соняшнику почалися навесні минулого року, що вплинуло на попередні угоди і порушило нормальний імпортний потік в країну. Незважаючи на спроби переговорів, ясності з боку болгарського уряду все ще бракує. З 15 вересня минулого року, коли офіційно закінчилася європейська заборона, ситуація перебуває в підвішеному стані. Меморандуми, підписані з фермерами, не мали юридичної ваги, а подальші спроби регулювання були заплутаними і нечіткими.
Спроби домогтися ясності наштовхувалися на затримки і плутанину. Партнери, які подають заявки на отримання ліцензій, стикаються з бюрократичними перепонами та недостатньою комунікацією з боку болгарської влади. Відмовки та відтермінування продовжуються, залишаючи багатьох у невіданні щодо майбутнього імпорту соняшнику. Тим часом місцеві виробники притримують свої запаси, неправдиво стверджуючи, що український імпорт руйнує ринок.
В цілому, ситуація залишається невизначеною і невтішною, а бездіяльність уряду лише загострює проблему. Це нестабільна ситуація, кінця краю якої не видно, оскільки затримки продовжують зростати.
Latifundist.com: А як зараз працює завод, на якому ви працюєте? Чи очікуєте ви безперебійної роботи?
Преслав Райков: У нашій галузі, в цілому, ми, безумовно, відчуваємо вплив. Я маю на увазі конкретно галузь, яка, безсумнівно, стикається з проблемами в пошуку необхідної кількості соняшникового насіння.
Однак ми закуповуємо у місцевих продавців, які добре орієнтуються в ситуації і чітко розуміють ринок навколо, не піддаючись на брехливі обіцянки уряду щодо перебоїв, спричинених українськими потоками, але все ж промисловість потребує додаткових обсягів із зовнішніх джерел. Крім того, ми імпортуємо з Румунії, Молдови, Хорватії, Угорщини, Сербії та інших сусідніх країн. Галузь добре тримається, прагнучи зберегти стабільність і утримати свої лідерські позиції в сегментах, не звертаючись за фінансовою чи будь-якою іншою допомогою до уряду.
Нам потрібні чіткі та послідовні правила. Якщо є заборона, ми хочемо знати про це, щоб відповідно планувати та адаптуватися. Якщо є режим ліцензування, ми готові його дотримуватися. Ми не просимо подачок, ми просто хочемо прозорості та передбачуваності.
Незважаючи на зусилля галузі, ми не працюємо на оптимальних потужностях. Знайти ці додаткові 2 мільйони тонн, необхідні для переробної промисловості, у сусідніх країнах — непростий процес. Румунія, найбільший виробник соняшнику по сусідству, виробляє 2,1 мільйона тонн всього, залишаючи невеликий надлишок для Болгарії. Крім того, обмежене місцеве виробництво в Угорщині, Сербії та Хорватії ще більше напружує регіональний ринок.
А от турецькі компанії, з їх потужною переробною промисловістю, агресивно конкурують за соняшник, що призводить до зростання цін в регіоні. Необхідно розуміти, що конкуренція і ринкові сили призводять до найкращого результату для всіх — і для фермерів, і для переробників, і для кінцевих покупців.
Підтримка турецьким урядом своєї галузі загострює конкуренцію в Чорноморському регіоні, що призвело до підвищення закупівельних цін на деяких ринках Європи та України. Вони знизили імпортні тарифи, що полегшило для переробників постачання насіння з-за кордону. Отже, болгарам складно конкурувати на експортно-імпортному ринку через інтенсивну регіональну динаміку та високий попит у цьому напрямку. Незважаючи на наші значні потужності, ринок Туреччини залишається основним покупцем, а їхній уряд активно сприяє задоволенню потреб галузі.
