Чи готовий агроринок до онлайн-торгівлі зерном і цифрового контролю елеваторів? Інтервʼю з INBULK

Юрій Романюк, CMO INBULK та Олександр Романів, СEO INBULK
Джерело фото: Latifundist.com

INBULK називає себе не маркетплейсом і не дошкою оголошень для зерна, а «цифровою інфраструктурою для торгівлі агросировиною». Ідея компанії — зібрати в одному середовищі не лише попит і пропозицію, а весь шлях угоди: заявку, контрпропозицію, договір, цифровий підпис, комплаєнс, логістику, елеватор, лабораторію, вагу, документи, страхування і розрахунки.

Звучить амбітно, особливо з огляду на те, що український агроринок уже бачив кілька спроб оцифрувати торгівлю зерном, але масовими вони так і не стали. Аграрії залишалися у телефоні, трейдери — у своїх звичних ланцюжках, а ринок — у моделі «працюю з тими, кого знаю».

Втім, останні події на ринку показали, що цифровізація — це питання не лише зручності чи швидшого пошуку контрагентів. Після історії з «Волиця-Агро» гостро постало питання прозорості та контролю над товаром після його передачі на зберігання. Хто бачить зерно після того, як воно заїхало на елеватор? Хто може ним розпоряджатися? І чи достатньо нинішньої системи складських квитанцій, щоб захистити власника? 

Саме в цьому контексті Latifundist.com поговорив із CEO INBULK Олександром Романівим та CMO INBULK Юрієм Романюком про те, чим їхня система відрізняється від попередніх аграрних платформ, чому фермери бояться нових контрагентів, як має працювати цифровий слід угоди і чому після «Волиці» ринок навряд чи зможе просто повернутися до старої моделі.

Чому платформа будує інфраструктуру, а не маркетплейс 

Latifundist.com: Якби вам треба було пояснити людині не з агро, що таке INBULK, як би ви це сформулювали? Не мовою презентацій, а на пальцях.

Юрій Романюк: INBULK — це цифрова інфраструктура для торгівлі агросировиною, яка дозволяє не просто знайти покупця чи продавця, а повністю закрити угоду від домовленостей і до поставки та оплати.

Сьогодні ринок часто працює так: виробник шукає покупця, домовляється телефоном або в месенджерах, десь окремо рахує логістику, окремо підписує документи, окремо відстежує поставку. Через це виникає багато ручної роботи, людського фактору та ризиків.

Ми хочемо зібрати весь цей процес в одному середовищі, щоб можна було домовитися про угоду, погодити умови, підписати документи, відстежити транспорт, отримати дані з елеватора і зрештою закрити оплату.

Latifundist.com: Тобто це не маркетплейс і не «дошка оголошень»?

Юрій Романюк: Ні. Дошка оголошень — це лише невелика частина процесу. На умовному OLX ви бачите, що хтось продає 5 тис. т зерна, є ціна і локація. Але що далі? Треба окремо рахувати логістику, дзвонити, домовлятися, вести переговори в різних месенджерах, фіксувати умови. 

А коли виникає спірна ситуація, складно довести, хто про що домовився. Ми будуємо систему, де залишається цифровий слід усіх домовленостей і всього процесу угоди.

Олександр Романів: Знайти продавця чи покупця — це умовно 10% угоди. Далі починається execution: договори, юридичні коригування, логістика, номінація транспорту, статуси поставки, елеватор, лабораторія, фактична вага. Наша ідея, щоб увесь цей процес був відцифрований в одній інфраструктурі, без прогалин і «сліпих зон».

Як цифрові сервіси зменшують ризики в торгівлі зерном

Latifundist.com: Побуду трохи адвокатом існуючої моделі. 30 років ринок працював за схемою: фермер домовився з трейдером, передав усе бухгалтеру чи менеджеру, угода поїхала. Він знає, кому продає. Трейдер знає, у кого купує. То навіщо їм ще одна ланка?

Юрій Романюк: Ми не намагаємося зламати те, що вже і так працює. Люди й надалі можуть домовлятися, торгуватися, спілкуватися і ми навіть інтегрували це в систему: є чат, пропозиції, контрпропозиції.

Але світ змінюється і все поступово цифровізується. Якщо подивитися на агро, великі компанії вже давно автоматизують процеси — від техніки в полі до управлінських центрів, де видно все в реальному часі. Торгівля сировиною є однією з тих ділянок, де ще дуже багато ручної роботи, телефонів і месенджерів. Але ми бачимо, що зміни вже відбувається. Наше завдання — зробити їх безпечнішими, прозорішими і комфортнішими.

Олександр Романів: Додам, що окрім великих компанії є ще малий і середній фермер. І між цими сегментами велика прірва. Ми хочемо її прибрати. Тому наша ідея, щоб і малий, і великий гравець працювали в одній екосистемі, мали доступ до однаково прозорих механізмів торгівлі й могли конкурентно продавати товар.

Сьогодні дуже багато ризиків виникає через телефонні домовленості. Якщо щось пішло не так, то як довести, хто і про що говорив? А коли весь процес відцифрований, є цифровий слід, ти можеш швидше реагувати на проблеми і краще контролювати поставку.

Latifundist.com: Платформа може частково замінити малому фермеру бекофіс?

Юрій Романюк: Якщо у такого фермера є амбіція нарощувати виробництво і збільшувати обсяги, то дійсно цифрова інфраструктура може закрити частину задач бекофісу. Йому не потрібно одразу наймати офіс, набирати людей, роздавати всім вказівки. Частину процесів він може вести в одному інтерфейсі.

Олександр Романів: Плюс для малого виробника це ще й відкриття ринку. Він може побачити не лише старе коло покупців, а й ширший горизонт. У перспективі — продати товар в іншу країну, пройти ланцюжок логістики, поставки, документів і не переплачувати лише тому, що працює «по-старому» і боїться нового. Ми хочемо прибрати завісу ризиковості і непрозорості. Щоб фермер не думав: це стрьомно, краще я подзвоню своєму старому покупцю, навіть якщо ціна не найкраща.

Страх нових контрагентів і що з цим можна зробити

Latifundist.com: До розмови ви згадували, що зробили велике дослідження ринку, опитали багатьох учасників. Які головні страхи ви побачили у тих же фермерів?

Олександр Романів: Перший — ціна. Якщо фермер продав сьогодні, а завтра ціна впала — він молодець. Якщо завтра ціна така сама — теж нормально. Але якщо завтра ціна виросла, він уже відчуває, що програв і починає думати: «Чому я продав саме тоді?».

Другий — недовіра до нових контрагентів. Багато хто боїться працювати з новими покупцями. Фермеру краще продати тому, з ким уже працював, навіть якщо умови не ідеальні. Бо нового контрагента треба перевірити, попитати по ринку, витратити час. І все одно це часто суб’єктивна оцінка. Люди не просто хочуть заробити більше. Вони насамперед бояться втратити своє.

Юрій Романюк: Саме тому одним із головних елементів нашої інфраструктури є перевіркау часників. На платформі працює комплаєнс і базові процедури KYC (know your client). Ми аналізуємо, що це за компанія, як давно працює на ринку, хто її власники та чи є потенційні ризики для контрагентів. 

Звісно, ми не є судовим чи правоохоронним органом і не можемо гарантувати абсолютну безпеку кожної угоди. Але можемо суттєво знизити ризики ще на етапі допуску до платформи. Тому для нас пріоритетом є не кількість зареєстрованих користувачів, а якість учасників екосистеми. Не кожна компанія зможе потрапити на платформу. 

Чому попередні платформи на ринку не злетіли

Latifundist.com: Хто працював над створенням платформи? Наскільки в її розробці були залучені люди з аграрного ринку? Бо я не раз бачив, коли приходили люди не з індустрії і вирішували за ринок, що йому треба 

Олександр Романів: Технічну частину, звісно, розробляють IT-фахівці, але від самого початку для нас було важливо створювати продукт разом із людьми, які глибоко розуміють аграрний бізнес.

Тому ми залучили широку команду експертів і партнерів. Наприклад, з аналітичною складовою нам допомагає Цезар Соарес, який є одним із консультантів проєкту. Юридичний напрям супроводжує команда AGA Partners на чолі з Іваном Кисанюком. Разом ми опрацьовуємо механіку угод, питання арбітражу, стягнення заборгованості та інші процеси, які мають бути правильно інтегровані в цифровий продукт.

Latifundist.com: А хто інвестує в розвиток проєкту?

Юрій Романюк: На старті проєкт розвивався за рахунок приватних інвестицій. Сьогодні до нього також долучений швейцарський інвестиційний фонд. Операційну підтримку забезпечують партнери з Об'єднаних Арабських Еміратів. 

Latifundist.com: Лише на моїй памʼяті було штук 5 спроб перевести торгівлю зерном в онлайн через різні платформи. Але масового переходу аграріїв туди не було. Ви вивчали цей досвід? Чому, на вашу думку, вони не злетіли?

Юрій Романюк: Так, ми аналізували попередні проєкти. Якщо говорити відверто, більшість з них намагалися оцифрувати лише етап пошуку покупця й продавця — зробити цифрову модель «попит-пропозиція». У результаті це перетворювалося на звичайну дошку оголошень.

Але аграрний ринок і так знає один одного. Учасники розуміють, хто купує, хто продає, хто і чим займається. Є виробники, які консолідують партії й самі фактично виступають трейдерами. Тобто нового механізму знайомства ринку не потрібно. Можливо, кілька років тому сама ідея перевести це в цифру виглядала трохи дивно або передчасно. Тому такі рішення й не злетіли.

Наша відмінність у тому, що ми не про «знайшов покупця і далі розбирайся сам». Ми хочемо закрити весь цикл угоди в цифровому форматі — від домовленості до виконання контракту й отримання грошей. Щоб не потрібно було виходити в інші системи, шукати логістику, документи чи страхування десь окремо. Усе має працювати в одному середовищі.

Від заявки до оплати: які послуги надає платформа 

Latifundist.com: Давайте більш детально про те, які саме сервіси ви хочете зібрати навколо угоди?

Олександр Романів: Зараз у нас готова автологістика. Далі будемо розвивати логістику на залізницю і судна. У будь-якій логістиці важлива можливість страхування вантажу. Ми хочемо зробити, щоб учаснику не потрібно було окремо шукати страхову компанію. 

Юрій Романюк: Також користувач платформи має бачити кінцевий рахунок, а саме скільки ресурсів він витратить і коли угода буде виконана. Аграрій може продати товар своєму старому трейдеру, а може вибрати нового покупця і одразу побачити, скільки це коштуватиме з транспортом, які документи потрібні, які наступні кроки йому робити.

Бізнес-модель: на чому зароблятимуть, якщо не комісія з угоди 

Latifundist.com: Багато платформ у свій час красиво виглядали на дашборді, але не мали головного — ліквідності. Фермер не йшов, бо його влаштовував статус-кво. 

Юрій Романюк: Система вже використовується для супроводу реальних угод. Через платформу пройшли операції з поставки понад 200+ тис. тонн агропродукції. До тестування були залучені виробники, трейдери, логістичні компанії та лабораторії.

Але ліквідність ми вимірюємо не просто кількістю зареєстрованих акаунтів. Може бути 10 тис. акаунтів, але вони неактивні або проводять маленькі обсяги. А може бути 10–100 великих компаній, які роблять значний обсяг. Саме це формує ринок. Чим більше елеваторів, перевізників, лабораторій, банків та трейдерів підключено до мережі, тим ціннішою вона стає для кожного нового учасника.

Latifundist.com: Тобто для вас важливі не реєстрації, а реальний товарний потік?

Олександр Романів: Саме так. Якщо через продукт проходить великий обсяг агросировини, це і визначає ліквідність. Повторюся, не кількість акаунтів сама по собі. 

Latifundist.com: Що вже є в системі станом на зараз? 

Олександр Романів: Сьогодні на платформі вже працює повний цикл купівлі-продажу: можна створювати заявки, укладати угоди та супроводжувати їх через модуль документообігу. Також доступні комплаєнс-перевірки та цифровий підпис. З логістики наразі працюємо з автотранспортом. Морська частина ще в розробці. Працюємо над інтеграціями з терміналами та елеваторами, з деякими провели пілоти. 

Плануємо підключати більше сервісів, банки, державні установи. Знову повторюся, дея в тому, щоб усе можна було робити в одному інтерфейсі й підтягувати необхідні дані.

Latifundist.com: Цікаво тоді, на якому етапі ви плануєте заробляти? Це буде комісія з угоди?

Олександр Романів: Ми не плануємо заробляти на самій угоді купівлі-продажу зерна. Наша модель — сервісна. Навколо торгівлі формується ціла екосистема послуг: фінансування, логістика, страхування, комплаєнс та інші супутні сервіси. Саме тут ми бачимо основне джерело монетизації. Тобто працюватимемо з партнерами за моделлю винагороди за залученого клієнта або укладену угоду.

Другий напрямок — аналітика. Ми вже розвиваємо аналітичний блок, який допоможе учасникам ринку краще орієнтуватися в цінах, ризиках та ринковій ситуації. Базова аналітика буде доступна безкоштовно, а розширені інструменти, зокрема оцінка ризиків та додаткові аналітичні сервіси, хочемо, щоб працювали за підпискою.

Глобальні амбіції: як платформа планує працювати на міжнародних ринках

Latifundist.com: Ви говорили про вихід на інші країни. Як це має виглядати?

Олександр Романів: Ми хочемо побудувати інфраструктуру, яка працюватиме не лише всередині України, а й допомагатиме українським виробникам напряму виходити на міжнародні ринки, наприклад, Єгипту.

А для цього недостатньо просто звести покупця і продавця. Потрібно забезпечити весь ланцюг угоди — від контракту та документообігу до логістики, фінансування і розрахунків. Саме тому одним із наших пріоритетів є розвиток суднової логістики, адже без неї повноцінна робота на експортних ринках неможлива.

Latifundist.com: Ви говорите про Єгипет, але для українського виробника це складний і часто ризиковий ринок, адже там інша юрисдикція, інші правила, постоплата, державні оператори. Як аграрію не потрапити в ще більшу зону ризику?

Олександр Романів: Саме для цього потрібні додаткові банківські інструменти, зокрема ескроу-рахунки. Якщо є ескроу, це формує довіру між покупцем і продавцем. Умовно, покупець має намір щось придбати, кошти заморожуються на рахунку. Продавець бачить, що кошти є. Товар отримано — гроші розблоковуються. Це один із інструментів, який може знижувати ризик. Зрозуміло, що якщо хтось цілеспрямовано хоче обдурити, він буде шукати спосіб. Але якщо поставити запобіжники, це стає набагато важче.

Latifundist.com: У холдингу є штат юристів. Ви розумієте, що фермер не піде в GAFTA. 

Юрій Романюк: Коли все відцифровано, ти бачиш весь рух угоди: що ти запропонував, що підтвердив, що написав, які умови прийняв. Тобі складніше від цього відхреститися. Це не означає, що цифрова система сама по собі замінює суд чи арбітраж. Але вона створює доказову базу і робить процес прозорішим. 

Олександр Романів: У цьому й логіка запобіжників. Ми не кажемо, що можемо прибрати всі ризики. Та можна створити систему, у якій ризикувати або обманювати складніше. 

Але міжнародний модуль ще в розробці, ми там врахуємо всі ризики. 

Кейс з «Волиця-Агро»: чого не вистачає в системі обліку зерна 

Latifundist.com: Як у вашій екосистемі з’явилася ідея зайти в історію цифрового контролю елеваторів? Простими словами, зробити так, щоб не повторився кейс «Волиця-Агро».

Олександр Романів: Ми давно розуміли, що такі ризики на ринку є. І коли ця історія сталася, вирішили зі свого боку звернутися до держави: «У нас є ідеї, як цьому можна запобігати, давайте їх обговорювати».

На мою думку, основна проблема в тому, що багато речей зараз працюють декларативно. Держава має виступати гарантом певного юридичного порядку, але фактично елеватор або склад подає інформацію декларативно: я прийняв від поклажодавця такий обсяг. Через день, два чи три ця інформація потрапляє далі, і держава знає, що в поклажодавця є певний обсяг. Але сам поклажодавець у реальному часі нічого не контролює. 

Latifundist.com: Давайте пояснимо простіше. Що зараз є в системі обліку зерна на елеваторах, а чого немає?

Юрій Романюк: Можна пояснити на аналогії з банкоматом. Як працює банкомат? У ньому є гроші багатьох користувачів. Ти приходиш із карткою, вводиш PIN-код, банкомат перевіряє чи це твоя картка, чи є на рахунку гроші, який у тебе ліміт. Якщо все добре — видає кошти. 

Як, умовно, зараз виглядає ситуація із зерном? Усі «закинули гроші в банкомат» тобто завезли зерно на елеватор. Потім приходить хтось і каже: «Дайте мені тисячу». І система не завжди належно перевіряє, чи саме ця людина має право розпоряджатися цим обсягом. У зерні така сама логіка. Якщо немає перевірки, переперевірки, заявки саме від власника, виникає ризик, що хтось може розпорядитися товаром не так, як мав би.

Latifundist.com: Є ж складські квитанції :)

Олександр Романів: В них і проблема :) Проблема в тому, що значна частина цього процесу досі зав’язана на папері. Є цифрова складська квитанція, але її все одно треба роздруковувати. Тобто вона ніби є в цифрі, але фактично папір усе ще відіграє ключову роль. 

Ми вважаємо, що цифрова складська квитанція має бути джерелом правди. Все, що потрапило до державного реєстру, має бути первинним фактом. А паперовий документ — лише копією. Це може працювати через QR-код або інший цифровий механізм: ти в будь-який момент заходиш і перевіряєш, що квитанція зареєстрована, актуальна, не погашена, і які дії з нею відбувалися.

Latifundist.com: Тобто, перший крок — повноцінна цифрова складська квитанція?

Олександр Романів: Так. Перший момент — цифрова складська квитанція як джерело правди. Другий — розпоряджатися зерном має саме поклажодавець, тобто власник зерна. Будь-які дії — завантаження, відвантаження, перепис, погашення квитанції — мають ініціюватися або погоджуватися власником зерна. Не так, що щось перемістили, а потім постфактум попросили підписати чи дати згоду. 

Latifundist.com: Чому просто не модернізувати існуючий державний функціонал? Зробити зручний кабінет у межах ДП «Держреєстри» і все. Навіщо тут приватний гравець?

Олександр Романів: Є держава, яка має встановлювати правила гри для всіх учасників ринку. І є бізнес або комерційні організації, які можуть створювати зручні сервіси навколо цих правил. Держава має бути адміністратором реєстру і джерелом правди. Вона зберігає дані, визначає, хто має доступ, що можна бачити, що не можна. 

Але інтерфейс, функціонал, додаткові сервіси можуть створюватися в конкурентному середовищі. Це не означає, що приватна компанія володіє даними. Вона може бути оператором інтерфейсу, який звертається до державного реєстру і відображає дані користувача.

Latifundist.com: Тобто INBULK не претендує на володіння масивом даних?

Олександр Романів: Ні. Реєстр має залишатися у держави. Державна установа адмініструє ці дані й несе відповідальність за те, що саме там зберігається джерело правди. Ми можемо бути одним із сервісів або операторів, який підключається до цього реєстру і створює для ринку зручний інтерфейс та операційний функціонал.

Це як умовно «Дія», вона не володіє масивом даних з реєстрів, а щоразу по запиту користувача стукається в реєстр. 

Latifundist.com: Як зараз працює зв’язок між елеватором і державним реєстром?

Олександр Романів: Зараз є кабінет елеватора, і саме елеватор вносить дані в Держреєстр: хто поклажодавець, яке зерно завезено, які складські документи видано. Але поклажодавець, по суті, не є активним учасником цього внесення. Він може перевірити свою складську квитанцію за номером: зареєстрована вона чи ні. 

Але впливати на сам процес внесення даних, бачити всі зміни в зручному режимі, отримувати сповіщення про погашення чи нові дії — цього в нормальному автоматизованому вигляді немає.

Latifundist.com: Що ви пропонуєте як мінімальний перший крок?

Юрій Романюк: Хоча б зробити зручний інтерфейс для поклажодавця. Щоб він міг зайти і побачити всі свої складські квитанції, отримувати повідомлення при випуску нової квитанціїабо погашенні старої, розуміти, як його документи відображаються в держреєстрі.

Latifundist.com: Які дані мають бути доступні ринку? Наприклад, чи зможе ADM побачити, скільки зерна Cargill лежить на певному елеваторі?

Олександр Романів: Ні, це не потрібно. Не йдеться про те, щоб усі бачили все. Дані мають бути доступні тим учасникам, яким вони потрібні для конкретної операції. Банк як кредитор може мати доступ до певних даних, якщо йому це дозволено. Власник зерна має бачити свої залишки і дії зі своїм зерном. Трейдер має бачити те, що стосується його угоди. 

Можливо, для ринку потрібні агреговані дані. Наприклад, що на конкретному елеваторі зберігається 100 тис. тонн зерна: стільки-то пшениці, стільки-то кукурудзи. Але не обов’язково публічно показувати, кому саме належить кожна тонна.

Latifundist.com: Але зерно на елеваторі знеособлене. Якщо я завіз тисячу тонн пшениці, вона лежить у силосі разом із зерном інших власників. Що саме я маю бачити?

Олександр Романів: Так, зерно знеособлене. Але власник має бачити рух і стан тієї банки, у якій зберігається його товар.

Наприклад, кілька компаній завезли зерно на елеватор. Якщо система показує, що фізично на елеваторі стало менше зерна, ніж сукупно має належати цим власникам, це має бути сигналом. В ідеалі має працювати alert. Якщо відбувається швидке списання, різке зменшення залишків або інша незрозуміла зміна, власник має отримати повідомлення. Тоді він може реагувати: наприклад, направити службу безпеки, зв’язатися з елеватором, перевірити, що відбулося.

Без сертифікації складів довіру не повернути

Latifundist.com: Ви фактично пропонуєте змінити ринок: цифрові квитанції, згода власника, доступ до даних, сертифікація складів, е-ТТН. Це дуже масштабно. Ринок же одразу згадає «хлібну інспекцію», перевірки і корупційні ризики.

Юрій Романюк: Ринок уже змінюється. Питання в тому, чи ми це оформлюємо і створюємо запобіжники, чи просто чекаємо наступного великого кейсу. Потрібно сертифікувати склади. Потрібна електронна ТТН. Потрібна цифрова складська квитанція. Потрібно закріпити обов’язкову згоду власника зерна на дії з ним. Зрозуміло, що це перехідний процес. Але якщо ми хочемо довіри до елеваторного ринку, то без таких речей буде складно. Ринок потребує зрозумілих стандартів надійності та прозорості для елеваторів і складів

Олександр Романів: Або щось робити, або нічого не робити. Якщо нічого не робити, ми можемо раз на 10 років отримувати такі кейси, як «Волиця-Агро». А може, і частіше.

Latifundist.com: До речі, це один з аргументів від учасників ринку: навіщо ламати систему, якщо така ситуація трапляється раз на 10 років.

Юрій Романюк: Це дивна логіка, тобто будемо сидіти чекати наступного разу? Давайте подивимось, що вже сталось після «Волиці»? Великі трейдери мінімізували закупівлі з сторонніх елеваторах. Це нормально для ринку? Страждають елеватори, бо до них менше везуть. Страждають фермери, бо інструмент стає менш доступним. Страждають трейдери, бо вони менше користуються цією інфраструктурою.

Якщо елеватор каже: я проти сертифікації, але водночас страждаю, бо після скандалів мені менше довіряють, то так не буває. Якщо хочеш повернути довіру — треба щось змінювати.

Latifundist.com: Ще один аргумент від ринку: уявимо, є елеватор, який хоче всіх кинути, ви ніяк йому на завадите зі всім контролем, е-ТТН, сертифікацією і т.д.

Олександр Романів: Так, повністю прибрати ризик неможливо. Якщо хтось свідомо хоче обдурити, він буде шукати спосіб це зробити.

Але це не означає, що запобіжники не потрібні. Є простий приклад: червоне світло на дорозі не гарантує, що ніхто ніколи не поїде на червоне. Але ми ж через це не скасовуємо світлофори. Навпаки — ставимо камери, відбійники, вводимо штрафи, робимо перехрестя безпечнішими.

Така сама логіка і тут. Цифрова система не створює ідеальний світ, де ніхто нікого не обманює. Але вона робить зловживання складнішими, дорожчими і помітнішими. Кожна дія залишає цифровий слід: хто ініціював, хто підтвердив, коли це сталося, на якій підставі. І якщо щось іде не так, це видно не через тиждень, а значно раніше.

Latifundist.com: І нарешті, якою ви бачите INBULK через 5 років?

Олександр Романів: Ми хочемо, щоб український виробник міг відкрити один інтерфейс і продати товар будь-якому покупцю у світі, використовуючи перевірену інфраструктуру для торгівлі, логістики, фінансування та виконання контрактів. Наша мета — зробити торгівлю такою ж прозорою і передбачуваною, як сьогодні онлайн-банкінг.

Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com