Репортаж зі Снігурівки. Як росіяни за пів року окупації перетворили на руїни один із найбільших елеваторів Миколаївщини
Джерело фото: Latifundist.com
У березні 2022 року про запеклі бої у Снігурівці писала більшість українських ЗМІ. До листопада місто знаходилося під контролем російських військ, які після себе, як і в інших куточках України, залишили згарище. У сезоні-2023/2024 агробізнес тут доведеться вибудовувати фактично з нуля, але представники агро до цього готові. Ми вкотре переконалися у цьому, відвідавши територію Снігурівського елеватора групи компаній «Прометей». Ділимося з вами своїми враженнями про подорож.
У Снігурівку вирушаємо з Миколаєва. Їдемо знайомими місцями — через село Партизанське, де росіяни перетворили на місячний пейзаж територію підприємства Миколаївського кластера A.G.R. Group. Звідси до Снігурівки рукою подати — 20 кілометрів на схід трасою Т1508.
В'їжджаємо до міста. Наш гід та співрозмовник — регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей» Дмитро Максименко.
Снігурівський елеватор розташований у південній частині міста, в'їзд — у північній, так що дорогою встигаємо оглянути околиці та оцінити обстановку. Якщо коротко, місто живе мирним життям, але наслідки навали «руського міра» тут видно ще майже на кожному кроці.
«Знімаєте? З обох сторін? Це ділянка, де взагалі нічого не залишилося», — зненацька звертається до нас Дмитро.
За вікном вулиця. Приватний сектор із одноповерховою забудовою. Але фактично руїни. Жодної вцілілої будівлі. Розтрощені дахи або взагалі голі стіни. Уламки крокв, викручені паркани. Все це наслідки обстрілів.
«Не знаю, що тут було. Скоріш за все, звичайні житлові будинки. Але постраждали вони дуже сильно. Хоча он, дивіться, вже відновлюють дах», — фіксує представник «Прометею» снігурівські деокупаційні будні.
І справді, через 100 метрів картина радикально змінюється. Цілі засклені будинки. Наче війни тут не було зовсім. І що особливо символічно — на одному з них майорить український прапор.
День, що перекреслив роки
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Контроль над елеватором ми втратили в середині березня за один день. Просто одного вечора до нас заїхала армійська колона рф. Під дулами автоматів росіяни вивели весь персонал за територію елеватора та заборонили повертатися. Повернутися ми змогли лише через 7 місяців після деокупації Снігурівки».
Ми йдемо у напрямку силосного корпусу Снігурівського елеватора. По обидва боки від нас склади підлогового зберігання. Ясний лютневий день. Яскраво світить сонце. Попереду величезна будівля зерносховища — найвищий об'єкт на багато кілометрів степу навколо. За словами Дмитра, висота силосів сягає близько 50 метрів.
Але загалом картина постапокаліптична. З трьох складів, розташованих на майданчику перед силосним корпусом, покрівля не вціліла на жодному. Від центрального складу залишилися лише стіни — дах вигорів повністю. На будівлі другого складу вигоріла частина даху, а в даху третього зяє величезна «пробоїна» — мабуть, результат прямого влучання. Будівля силосного корпусу теж покалічена — посередині, від землі майже до самого даху чорніє величезний пролом.
«Ось тут у росіян був обладнаний блокпост», — відволікає нас Дмитро від огляду «діорами» боїв за Снігурівку, вказуючи рукою на безформну купу уламків.
Тим часом, ми проходимо повз склад з неприродно широким входом.
«Бачите отвір? Це результат «модернізації», проведеної росіянами — вони його пробили у стіні складу, щоб зберігати в ньому свою важку військову техніку», — пояснює Дмитро і уточнює, що весь час, поки Снігурівка перебувала в окупації — а це понад півроку, територія елеватора була закритою зоною. Селян росіяни сюди не пускали, а самі на території підприємства фактично розгорнули військову частину. За словами місцевих жителів, тут розташовувався чи штаб, чи командний пункт, стояла військова техніка і розміщувалися самі «визволителі».
Завтра була війна
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«На момент заходу росіян, на елеваторі було понад 10 тис. т зернової продукції. Звичайно, лютий — уже кінець аграрного сезону, але практично всі культури, які в нашому регіоні сіють аграрії, у нас ще були — насіння соняшника, пшениця 2, 3, 4 класів, ячмінь, кукурудза».
За його словами, клієнтська база Снігурівського елеватора складалася приблизно із 500 клієнтів. Тут же «Прометей» зберігав частину свого врожаю — поблизу від Снігурівки холдинг обробляв 1,5-2 тис. га. Потужності елеватора дозволяли одночасно зберігати до 100 тис. т зерна, а до складу комплексу входив силосний корпус та 13 складів підлогового зберігання. Працював елеватор із непоганою продуктивністю — 1-1,5 оберти за сезон. Загалом для компанії це було ключове зерносховище у регіоні.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«За значимістю для «Прометей» Снігурівський елеватор входив до першої п'ятірки. Насамперед, тут дуже зручна транспортна розв'язка. Елеватор фактично рівновіддалений від двох обласних центрів — Миколаєва та Херсона. Є залізниця. Близько порт. Хоча насправді всі чинники потрібно враховувати в комплексі: місцезнаходження, транспортну логістику, специфіку регіону, посівні площі. Крім того, не можна порівнювати північ України з півднем — південні регіони мають свою специфіку».
Додамо також, що Снігурівський елеватор займає територію в 10 га, і компанія будувала плани щодо його подальшого розвитку.
«Визволення» у російському виконанні
За словами Дмитра Максименка, насіння соняшника, яке зберігалося в силосах Снігурівського елеватора, спалахнуло ще під час обстрілів, після чого тліло протягом кількох місяців. Ще кілька тижнів тому над силосами виднівся димок.
З підлоговими складами ситуація не краща.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Пошкоджено абсолютно всі склади. Навіть ті, що візуально виглядають непошкодженими. Заходиш у такий склад — дах світиться, як решето. На складах зберігалася сільгосппродукція, техніка. Знищено практично все».
Ми знаходимося на території одного із складів. Зараз це згарище у буквальному значенні слова. Під ногами рівним шаром обгорілі уламки шиферу. Поруч із нами — металеві скелети якихось агрегатів.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«У кожному зі складів було обладнано верхню та нижню галерею для закладки та транспортування зерна. Практично в кожному знаходився зерномет. Або як тут — зерноочисна пересувна машина ОВС-252. Все знищено, навіть стіни — після пожежі вони не витримають повного конструктивного навантаження, якщо на них настелити новий дах. Потрібно все прибирати та будувати наново».
Переходимо в інше приміщення, з дахом, що зберігся. Тут справді, як у планетарії. Тільки замість зірок — дірки в даху. У кутку помічаємо невелику купу почорнілого зерна.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«На цьому складі у нас було понад 1 тис. т кукурудзи. Це те, що лишилося. Від кукурудзи одна назва. Вона повністю непридатна, оскільки фактично знаходилася просто неба. Наразі це вже не зерно, а корм для птахів».
Втім, загинуло не все зерно. За словами місцевих жителів, багато зернової продукції росіяни вивезли вантажним автотранспортом. Намагалися продати зерно і місцевому населенню.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Людей залякували, щоби вони стали на бік рф. Комусь від безвиході доводилося йти і працювати, когось під дулом автомата змушували. Але найжахливіше те, що люди дуже довго перебували в окупації. Від цього були в розпачі, багато хто вже не вірив у звільнення. Але воно прийшло, і це головне».
Агромаркет до і після
Наближаємось до двоповерхового корпусу, схожого на офісну будівлю. Видно, що вона нова — побудована «Прометеєм» вже після того, як елеватор увійшов до складу холдингу. Але фактично перед нами матеріалізований фрагмент сюрреалістичної картини Далі зі спотвореною перспективою — химерно перекошений дах, балки, що звисають вниз, порожні очниці вікон. Приблизно так само виглядає приміщення агромаркету.
На думку Дмитра, ідея поєднання елеваторних послуг із агромаркетом повністю себе виправдала, і в Снігурівці він був затребуваний серед клієнтів.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Я намагався особисто поговорити з кожним фермером. Так краще досягається порозуміння. Буває, що розмова починається з претензій: «У вас тут черга, і це у вас не так, і це». А запропонуєш каву, і діалог поступово налагоджується. І часто закінчується у агромаркеті. А ти для фермера стаєш другом, тому що можеш допомогти йому у вирішенні його проблем. Від нас із порожніми руками ніхто не їхав».
У приміщенні, де ми знаходимось, ці слова сприймаються як повідомлення з паралельної реальності. Картина все та ж: замість даху — «жалюзі» з дерев'яних перекриттів, що збереглися: дірка в стіні; відкрита рама без скла, що «левітує» на тлі повної розрухи.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Тут — у конференц-залі — ми зустрічали всіх наших клієнтів — показували їм товари, розповідали, навчали, консультували з посівмату, застосування мінеральних добрив. Тобто з усіх питань, пов'язаних із землеробством. Тут також був кабінет охорони праці».
Втім, наразі виділити всередині будівлі окремі функціональні зони практично неможливо. Все зруйновано і перетворено на сміття. Погляд вихоплює тільки шматки внутрішньої обробки.
А ось сліди перебування російських військових, навпаки, добре помітні. Залишки пайків, якісь лахміття. В одній із кімнат знаходимо протигази.
Як нам розповів Дмитро, у лютому 2022 року у приміщенні агромаркету були запаси і посівмату, і мінеральних добрив — компанія готувалася до весняного сезону.
«Що залишилося після відходу з території елеватора «російського світу», бачите самі. — Нічого», — констатує представник «Прометея»
«Наскільки я знаю, мішки з нашими добривами росіяни використовували під час будівництва блокпостів у Снігурівському районі. Напевно, хімію погано у школі вчили», — продовжує Дмитро.
«Одним приліт у такий блокпост і…?», — але домовити не встигаємо.
«Без варіантів», — ставить крапку в дискусії представник «Прометея».
Вагон із минулого
Нашу увагу привертає самотній залізничний вагон. З'ясовуємо, що на територію елеватора його було поставлено незадовго до 24 лютого. Він дивом уцілів і, в результаті, так і завмер у часі, оскільки залізниця ще не функціонує.
До снігурівського залізничного вокзалу від елеватора буквально 100 метрів. Тож не дивно, що працював він у форматі маршрутного.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«У терміни, встановлені «Укрзалізницею», ми повністю укладалися. За дві доби встигали завантажити зерном 54 вагони».
На жаль, чіткої відповіді на питання, коли Снігурівський елеватор знову зможе працювати з такою швидкістю, сьогодні не може дати ніхто.
Погляд в майбутнє
Остання локація нашого маршруту — силосний корпус. Біля входу в будинок шлях нам перегороджує велика конструкція, викладена з порожніх ящиків для боєприпасів. Сама ж будівля поблизу виглядає ще більш гнітюче, ніж здалеку. Обгорілий фасад. Одна секція корпусу із внутрішньої сторони зруйнована. На рівні 3-4 поверхів — величезний пролом.
«Силосний корпус, на жаль, відновленню не підлягає», — підтверджує наші здогади Дмитро.
За його словами, з усього парку потужностей для зберігання зерна на Снігурівському елеваторі більш-менш вціліли лише три склади для підлоги. Їх у компанії і планують відновити насамперед, щоб можна було повернути елеватор до життя вже у сезоні 2023/2024.
Подачу електроенергії на територію елеватора вже відновили — підвели лінію 10000v.
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Найближчими днями очікуємо на постачання трансформатора після капітального ремонту. Його було пошкоджено під час обстрілів — посічено осколками. Будемо встановлювати, підключати. І рухатись далі».
Дмитро Максименко
регіональний директор елеваторного напрямку «Прометей»
«Ми для цього тут і знаходимося — щоб якнайшвидше розчистити територію та розпочати відновлення. За попередніми оцінками, у Снігурівці можна відновити 50-60% складів підлогового зберігання, у тому числі згорілі. Комерційні пропозиції вже є. Думатимемо».
Костянтин Ткаченко, Наталія Ларіонова, Latifundist.com
