«Нова Іспанія», або Як Італія стала найбільшим покупцем української кукурудзи в ЄС
Джерело фото: Latifundist.com
«Італія стала новою Іспанією», — так Вікторія Блажко з ASAP Agri описує зміни на ринку української кукурудзи в ЄС за останні два роки.
Ще донедавна саме Іспанія була головним імпортером цієї зернової, але поступово торгові потоки зміщуються в бік Італії. Що стоїть за цим розворотом? Чому італійські покупці активніше обирають українську кукурудзу і пшеницю? І чи вдасться втримати ці позиції в новому сезоні? Розбираємося, як сьогодні працює цей ринок — від логістики до умов контрактів.
Залежність від імпорту
У 2024 році фактично кожна четверта італійська свиня чи корова споживала корм, виготовлений із української кукурудзи. Її частка в імпорті країни сягнула майже 40% — це близько 3 млн т. Для розуміння масштабу: загальне річне споживання кукурудзи на корм в Італії становить приблизно 12 млн т.
Михайло Кудухашвілі
комерційний директор
«Алмейда Груп»
«Якщо говорити саме про кукурудзу, то для Італії це один із ключових продуктів споживання. У них це не просто торгівля заради перепродажу, а реальний внутрішній попит — комбікормова промисловість, переробка», — пояснює комерційний директор «Алмейда Груп» Михайло Кудухашвілі.
Італія входить в ТОП-3 експортні напрямки для «Алмейди». Відкрила ринок компанія ще в 2022 році. За цей час для італійського ринку Україна з «екзотики» перетворилася на системну історію, каже Михайло. Це передусім зрозумілий трафік і обсяг — Україна може працювати великими партіями, коли один клієнт дає п’ять, сім, десять складів, і для покупця це означає передбачуваність.
Загалом італійський ринок для українських постачальників залишається «робочим», але зі своєю специфікою. Тут велику роль відіграють брокери і не менш важливе значення мають усталені зв’язки.
Михайло Кудухашвілі розповідає, що навіть коли компанії намагаються виходити напряму на покупця, система швидко повертає їх до звичної моделі взаємодії через місцевих посередників. Італійські клієнти звикли працювати через перевірені канали та людей, яким довіряють.
Михайло Кудухашвілі
комерційний директор
«Алмейда Груп»
«Вони звикли спілкуватися зі своїм брокером. Він формує для них інформаційний потік, і до нього є довіра. Чому так? Я не знаю. Це «хімія», яку складно пояснити. Але вона є. Іноді достатньо одного прямого контакту з клієнтом, і вже за кілька хвилин телефонує брокер, який повертає процес у звичне русло», — сміється Михайло Кудухашвілі.
Найбільший споживач української кукурудзи в ЄС
Італія залишається залежною від імпорту кукурудзи. У 2025 році площі кукурудзи п'ятий рік поспіль залишалися меншими за 600 тисяч гектарів, а загалом країна зібрала 5,5 млн т, пише італійське аграрне медіа Agronotizie. При цьому між 2016 і 2025 роками площа вирощування кукурудзи зменшилася майже на 40%.
«Ми все ще маємо рівень самозабезпечення нижче 50%», — цитує медіа Даріо Фрізіо, економіста Міланського університету.
Економіст додає, що чистий імпорт у 2025 році перевищив 7 млн т — це найвищий показник в історії Італії. Цього року очікується, що він знизиться до 6,5 млн т.
Ще кілька років тому Італія залишалася другорядним покупцем української кукурудзи. За словами Вікторії Блажко, імпорт коливався в межах 0,7–1,7 млн т. Для порівняння, Іспанія стабільно закуповувала 2–4 млн т нашої кукурудзи, із піком близько 6 млн т у сезоні 2023/24.
Перелом настав у сезоні 2022/23, коли поставки до Італії зросли до 2,5 млн т, а наступного сезону — до 3 млн т. Паралельно іспанський ринок почав «охолоджуватися»: після рекордних закупівель обсяги скоротилися приблизно до 2 млн т у 2024/25 МР. Саме це дозволило Італії вперше випередити Іспанію за імпортом української кукурудзи.
За словами італійського брокера і директора ACOS SRL Емануеля Аргінта, з України обсяги зростають як помісячно, так і рік до року.
«Ми маємо стабільну структуру постачання. Нам потрібна Україна. І я вважаю, що Україна також потребує нас», — говорить Емануель Аргінт.
У сезоні 2025/26 Італія зберігає за собою друге місце серед найбільших імпортерів української кукурудзи. Лідером залишається Туреччина. Але станом на зараз активність обох основних покупців нижча. Як повідомляє Barva Invest, ринок перебуває в міжсезонні і основна увага учасників переключилася на ранні культури. Та й на тлі високої конкуренції на світовому ринку українським експортерам дедалі складніше боротися за покупця.
Якщо говорити про Іспанію, то цей ринок стає більш конкурентним, зазначає Вікторія Блажко. Протягом останнього десятиліття частка української кукурудзи там у середньому становила 51% (а в окремі сезони перевищувала 70%), але у 2024/2025 МР вона знизилася приблизно до 40%. Причина — поряд із українською та бразильською кукурудзою різко посилилася присутність американської.
Токсини і неврожай: як проблеми сусідів дозволили закріпитись на італійському ринку
Дмитро Сух
трейдер
«Алмейда Груп»
«За період з 2022 по 2025 рік відносини з італійським ринком суттєво змінилися. Якщо раніше Україна постачала туди окремі товарні групи, то тепер це вже значно більш системний напрямок. Італія звикла до української логістики, обсягів і якості. Тобто це вже не ситуативні закупівлі», — говорить трейдер «Алмейда Груп» Дмитро Сух.
Чому ж Італія розвернулася в бік української кукурудзи? За словами Дмитра Суха, на це вплинула передусім проблема з токсинами у Румунії та Угорщині у 2023 році — країнах, які традиційно були основними постачальниками зернової для Італії.
Емануель Аргінт підтверджує, що італійці дуже уважні до якості, зокрема, до вмісту афлатоксинів. Якщо вони з’являються, ризики виникають по всьому ланцюгу: від трейдера до комбікормів і тваринництва, аж до можливих залишків у молоці.
Дмитро Сух
трейдер
«Алмейда Груп»
«Українська продукція не має проблем з афлатоксинами. Контроль якості відбувається як під час завантаження, так і під час відвантаження», — зазначає він.
Вікторія Блажко додає, що ще одним фактором зростання імпорту української кукурудзи в Італію цього сезону стало різке скорочення врожаю в Угорщині, яка входить у топ-3 постачальників. У 2024 році виробництво кукурудзи в країні знизилося з 5,3 млн т до 3,8 млн т (–1,5 млн т) через несприятливі погодні умови, що суттєво обмежило її експортний потенціал і призвело до недопоставок на італійський ринок.
Останніми роками імпорт угорської кукурудзи Італією коливався в межах 0,9–1,3 млн т на сезон, однак у липні–лютому 2025/26 МР поставки скоротилися до 345 тис. т проти 606 тис. т роком раніше. Вивільнені обсяги були заміщені українською кукурудзою, що дозволило Україні посилити свої позиції на італійському ринку.
Вікторія Блажко
«Водночас уже в наступному сезоні, за прогнозом Єврокомісії, виробництво кукурудзи в Угорщині може відновитися до 4,8 млн т (+1 млн т), що частково поверне її експортний потенціал і посилить конкуренцію для української кукурудзи», — додає Вікторія Блажко.
Ці умови змусили італійських імпортерів швидко перебудовувати свої закупівлі і звернути увагу на Україну. З часом цей інтерес переріс у системну співпрацю.
Михайло Кудухашвілі
комерційний директор
«Алмейда Груп»
«І коли в сусідніх для них країнах два роки поспіль виникали проблеми з токсинами та врожайністю, українська кукурудза, навпаки, виглядала стабільною. Більше того, її використовували навіть для того, щоб вирівнювати якість у своїх закупівельних програмах», — додає Михайло Кудухашвілі.
За оцінками Вікторії Блажко, якщо у регуляторній політиці Італії не відбудеться змін, то вона має всі шанси залишатися основним покупцем української кукурудзи з обсягами на рівні близько 3 млн т щороку. А ранній інтерес до нового врожаю лише підтверджує те, що ринок готовий працювати з Україною наперед.
Залізницею і морем
Станція Чоп. Потяг із кукурудзою чекає на відправлення в бік Італії. Сьогодні саме залізниці віддають перевагу італійські покупці. Морська ж логістика залишається інструментом переважно великих гравців. «Судна менш конкурентні», — зазначає Емануель Аргінт.
Причин кілька. По-перше, економіка: курс євро до долара, а також високі ціни на газ і дизель. По-друге, умови розрахунків. Якщо в морських поставках оплата зазвичай відбувається одразу (cash against documents), то при залізничних — через кілька днів після перетину кордону. Це дає покупцю більше часу і гнучкості, як для організації платежів, так і для перевірки якості.
У «Алмейді» додають, що італійський ринок висуває значно жорсткіші вимоги до флоту, ніж, наприклад, країни Північної Африки чи Близького Сходу. Не кожне судно відповідає технічним стандартам, та й сам ринок фрахту доволі вузький. Судновласники також враховують можливість зворотного завантаження, що додатково впливає на ставки. У підсумку це формує вищу вартість морської логістики з Чорного моря до Італії.
Як працює італійський ринок
Основними гравцями на ринку є або переробники з власними трейдинговими структурами, або незалежні трейдери, говорить Дмитро Сух. Серед останніх як великі компанії, так і сімейні бізнеси з історією у десятки років, а також відносно «молоді» гравці, яким по 30-40 років.
Емануель Аргінт підтверджує, що на італійському ринку домінують трейдери. У країні небагато вертикально інтегрованих компаній, натомість саме трейдери контролюють логістику, вагони та фінансову частину. Вони ж забезпечують і швидкі розрахунки.
«Наприклад, українська продукція часто оплачується вже через 5 днів після перетину кордону, тоді як поставки з інших країн ЄС — через 15–30 днів», — говорить Емануель Аргінт.
Крім того, саме трейдери мають складські потужності, тоді як більшість кінцевих споживачів — ні. У результаті вони виступають центральною ланкою: перепродають товар, працюють як посередники або постачають продукцію за прямими контрактами.
Емоційність італійців
А як же знаменита італійська емоційність? Вона є і на цьому ринку, усміхається Дмитро Сух. Інколи рішення приймаються не лише за контрактами чи міжнародними правилами, а й доволі суб’єктивно. Доходить навіть до відмови від товару через «не той колір» на фото. Буває, що й формальні норми, наприклад правила GAFTA, можуть ігнорувати і посилатися на внутрішні контракти, які не завжди підходять для зовнішньої торгівлі.
Універсального рецепту, як врегулювати такі ситуації, немає. «Це магія», — жартує Дмитро Сух. У такі моменти доводиться шукати індивідуальний підхід і повертати діалог у конструктивне русло.
Попри це, за останні роки італійський напрямок став для українських експортерів значно зрозумілішим.
Дмитро Сух
трейдер
«Алмейда Груп»
«Ми за ці роки не те щоб когось повністю відсіяли, але сфокусувалися на певних клієнтах і для себе сформували розуміння, з ким на цьому ринку варто працювати, а з ким — ні. Як і всюди, тут питання не лише ціни, а й підходу до роботи, ризиків і надійності контрагента», — пояснює Дмитро Сух.
Компанії адаптувалися як до вимог якості, так і до логістики, а самі маршрути та термінали навчилися стабільно працювати в цьому напрямку. У результаті постачання в Італію вже не виглядають нестандартними, а ринок, попри свою специфіку, дозволяє формувати системні обсяги експорту.
Костянтин Ткаченко, Софія Ярошенко, Наталія Родак, Latifundist.com
