Як відбудовували агросектор після війни Німеччина, Італія та Велика Британія
У світовій історії чимало прикладів відбудови країн після бойових дій. Поки Україна тільки готується до свого «Плану Маршалла» (до речі, вже розроблений і презентований, складається з 24 «томів», орієнтовна вартість його втілення — $750 млрд), пропонуємо історії трьох європейських країн — як вони відновлювали свою економіку, зокрема, агросектор після Другої світової війни. Можливо, певні ідеї будуть актуальні для нас і сьогодні.
США
Як приймали одну з найуспішніших економічних програм в історії?
Звісно, далі мова піде про «План Маршалла». Після закінчення Другої світової війни мільйони людей в Європі перебували у таборах для біженців, живучи на допомогу від фондів ООН. Великі промислові міста були частково зруйновані. Міжнародна торгівля складалася в основному з імпорту їжі для голодуючих. Відчувався брак продовольства. Зростав дефіцит долара. Знищені дороги і мости не давали змоги відновити економіку Європи швидкими темпами. Та й більша частина відновлення відбувалася завдяки запозиченням під заставу акціям та іноземним активам.
Оскільки економіка в Європі продовжувала стагнувати і відчувався страх розширення впливу комуністів не тільки на східноєвропейські країни, в США почали шукати вихід, як налагодити спільне співробітництво з європейськими країнами, а не просто зробити короткочасну «ін’єкцію допомоги». Чому США поспішали?
«Кермо світового лідерства швидко вислизає з компетентних, але зараз дуже слабких рук Великобританії. Це кермо візьмуть або США, або росія. Якщо росія — майже напевно буде війна в найближче десятиліття або близько того, і всі шанси, що вона буде проти нас. Якщо США — війні майже напевно можна запобігти», — з такою промовою виступав заступник державного секретаря з економічних питань США Вільям Клейтон.
Бачимо, що вже тоді в США розуміли, яка загроза йде від росії. А ще не дуже довіряли їй. Показовим був момент у квітні 1947 р., коли генеральний секретар США та розробник програми економічного відновлення Європи Джордж Маршалл брав участь у Московській конференції.
Вона зібрала «Велику четвірку» (британського міністра закордонних справ Ернеста Бевіна, радянського міністра закордонних справ В’ячеслава Молотова, французького міністра закордонних справ Жоржа Бідо та Джорджа Маршалла) для обговорення офіційного мирного договору та відновлення Німеччини.
За результатами конференції, Маршалл не лише звинуватив Радянський Союз у зриві мирних переговорів, але й розповів пізніше в інтерв’ю, що саме в той момент зрозумів, що звіти Клейтона були правдивими. Ця конференція остаточно довела, що Радянський Союз вів переговори недобросовісно і не був зацікавлений у відновленні Європи.
Пізніше Маршалл виступить у Гарвардському університеті зі своїм планом відбудови Європи, а вже в липні — в Парижі, де його будуть слухати представники 16 західноєвропейських країн. Звісна річ, країни Східної Європи теж запрошувалися, але, через вплив на них СРСР, на захід не потрапили.
На цій зустрічі буде створено Комітет європейського економічного співробітництва (CEEC). Спільна група членів-учасників погодиться створити чотирирічну програму, спрямовану на вирішення економічних проблем всередині країн та відновлення зовнішньоторговельних зв’язків.
«Безкорисливий акт допомоги»
План допомоги включав виділення США допомоги у розмірі $13,3 млрд упродовж 4 років. Більшу частину фінансів отримали Великобританія ($2,8 млрд), Франція ($2,5 млрд), Італія та Німеччина (по $1,3 млрд). Більшість грошей було витрачено на товари зі США, зокрема, $3,4 млрд на імпорт сировини та напівфабрикатів, $3,2 млрд на продукти харчування, корми та добрива, ще $1,6 млрд — на паливо.
Яким був механізм допомоги? Уряд США поставляє країнам-учасницям товари та послуги, а ті, в свою чергу, продають їх підприємствам та приватним особам, які оплачують їх у місцевій валюті. Потім ці гроші використовуються на потреби країн. Накопичені кошти, наприклад, Франція та Німеччина, витратили на реконструкцію, а Великобританія — на погашення військових боргів.
Чи було досягнуто ефекту? Економіка перелічених країн за цей період зросла на 15-30%. Швидко відновлювалась промисловість, а агровиробництво часом перевищувало довоєнний рівень. Вінстон Черчіль називав «План Маршалла» «як найбільш безкорисливий акт будь-якої великої держави в історії».
Відбудова Західної Німеччини
Після війни країна втратила 25% території, 20% житла було зруйновано і ще 25% пошкоджено. Один з журналістів писав: «Німеччина схожа на купу сміття, в якому нишпорять 40 млн голодних німців». А щодо голоду, то говорили так: «Їжі забагато, щоб не вмерти, але занадто мало, щоб вижити».
Як же відбудовували Західну Німеччину:
- Переорієнтували військові підприємства на легку, харчову, текстильну промисловість та на виробництво побутової техніки. Кошти від реалізації товарів, привезених зі США, спрямовували до спеціальних фондів і банків.
- Країна почала залучати інвестиції, наприклад, до 1957 р. притік інвестицій збільшився на 81%.
- Провели податкову реформу. По-перше, держава та місцеві органи мінімізували свої бюджети. По-друге, основні видатки з держбюджету спрямували на розвиток бізнесу. Якщо до війни ставка корпоративного податку була 65%, то після — її замінили на єдину 50%. Також було використано метод прискореної амортизації приміщень — у перші 2 роки можна було списати 50% їх вартості. Були введені податкові пільги, знижено податки на доходи за цінними паперами.
- Не останню роль зіграло і агровиробництво. Ось портрет типового німецького фермера до 1947 р. Він обробляє 10 га землі, яка поділена на 20-30 менших ділянок, розкиданих по всьому регіону. ¼ свого часу він проводить у подорожах від одної ділянки до іншої. Він не признає техніку, і замість неї у полі з ранку і до вечора трудяться його дружина, діти або найманий персонал. Тож не дивно, що після війни постало питання укрупнення господарств і збільшення ефективності виробництва.
У 1947-1949 рр. влада провела земельну реформу і частину угідь юнкерських господарств (належали шляхтичам-землевласникам) передали у руки середніх та дрібних власників. Уряд стимулював фермерів купувати техніку, використовувати більш врожайні сорти культур. Як результат, в 1953 р. виробництво агропродукції перевищило довоєнний рівень.
Як Великобританія керувала цінами на агропродукцію
Після закінчення Другої світової війни перед агросектором Великобританії поставили мету збільшити виробництво на 60%. Саме тому фермерів почали заохочували збільшувати врожайність шляхом використання нової селекції та нової техніки.
Також у 1947 р. був ухвалений закон про гарантовані ціни на основні культури — пшеницю, ячмінь, овес, жито, картоплю та цукровий буряк. Їх щорічно переглядали та встановлювали на 18 місяців вперед. Мінімальні ціни на сало, м'ясо, молоко та яйця встановлювали на 2-4 роки вперед.
Але у 1953 р. світові ціни на зернові впали і мінімальні гарантовані ціни були замінені дефіцитними платежами на зернові. Ще через чотири роки був прийнятий закон про сільське господарство, який забороняв знижувати гарантовану ціну будь-якого продукту більш ніж на 4% протягом одного року. Також забороняв знижувати ціни на худобу чи продукти тваринництва на 9% упродовж будь-яких трьох років поспіль та зменшувати загальну вартість гарантій більш ніж на 2,5% упродовж одного року.
Враховуючи стабільність цін і гарантії держави, доходи аграріїв зросли. Вони більш впевнено почали «стояти на ногах», тому могли собі дозволити інвестувати в капітальне будівництво та використання новітніх технологій. Особливо це стосувалося аграріїв, які займалися рослинництвом, бо ціни на зернові зростали швидше, ніж на інші товари. Покращилася і урожайність завдяки більш врожайним сортам та покращеним формулам гербіцидів.
Як монополісти допомогли економіці Італії
В рамках «Плану Маршалла» Італія отримала $1,5 млрд допомоги, в основному у вигляді американських товарів та обладнання. Та більшість цієї допомоги була розділена між компаніями-монополістами. У 1951 р. в країні навіть діяла система пріоритету: дефіцитну сировину розподіляв уряд так, щоб першими її могли отримувати саме монополісти.
Аналогічний принцип діяв і при видачі кредитів: якщо компанія-монополіст отримувала кредит у 85 млрд італійських лір, то середній та малий бізнес повинен був задовольнитися сумою у вісім разів меншою. Останнім навіть був недоступним внутрішній фінансовий ринок.
Що відбулося в результаті? Монополісти, отримавши значні суми на свій розвиток, розвивалися і почали виходити на зовнішні ринки. Промислове виробництво почало зростати.
Одночасно уряд вирішив провести земельну реформу. Бо, як і в більшості країн Середземномор’я, аграрний сектор Італії в ті часи був відсталий. В рамках реформи держава викуповувала земельні ділянки площею більше 100 га і продавала громадянам. Всього було продано 1,5 млн га. Кількість сімейний ферм почала збільшуватися. Зріс попит на сільськогосподарську техніку, а значить і її виробництво.
Завдяки цим крокам вже до 1962 р. економіка Італії повністю відновилася від війни.
Відбудуємо Україну
Про відбудову України поки говорити рано. Ми тільки документуємо та підраховуємо збитки. За останніми дослідженнями KSE Institute, сума прямих збитків інфраструктури вже зросла до $113,5 млрд. З них агросектор зазнав $4,3 млрд збитків.
Як бачимо з історії, рецепт відновлення економіки, в тому числі і агросектору, у кожної країни різний. Наш агросектор до війни мав величезний досвід з впровадження інновацій в рослинництві та тваринництві — роботизовані ферми, дрони-обприскувачі, безпілотні технології і точне землеробство навіть у невеликих компаніях. Єдиний мінус був у тому, що наша логістика була багато в чому зав’язана під порти. Але поступово вихід і з цієї ситуації знаходимо. Тому з війни ми вийдемо сильнішими, краще підготовленими до будь-якого форс-мажору та з більшим багажем знань.
З Днем Незалежності, Україно!
Наталія Родак, Latifundist.com
