Бути чи не бути ГМО, ось в чому питання

Вадим Турянчик

31 січня 2023, 11:40

1714

Дозвіл вирощувати ГМО в Україні може коштувати мільярдів доларів втрачених доходів, додаткових витрат виробників на дослідження, а також великі ризики втрат для логістики зерна. Хто бажає замінити Україну на світовому ринку не ГМО зерна?

Влаштовуйтесь зручніше, ми починаємо!

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Разом з наданими аналітичними даними провідних сюрвеєрських компаній України-членами УЗА: BSS, SGS та Cotecna ми проведемо аналіз чи потрібно в Україні дозволяти вирощування ГМО і чим це загрожує експорту з України.

Для початку ми розберемось з визначенням що таке ГМО. Відповідно до ЗУ «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» прийнятого та чинного з 2007 року:

Генетично модифікований організм, живий змінений організм (ГМО) — будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах, а саме:

• рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження;

• методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін'єкції, макроін'єкції та мікроінкапсуляції;

• злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин.

Регулювання обігу ГМО в ЄС

Для  країн ЄС, основними регулюючими документами поводження з ГМО щодо вирощування, авторизації, маркування є — Decision 2001/18/EC, та Regulation (EC)1829/2003. Обидва документи регламентують межу маркування для продукції — 0,9%. Рішення про авторизацію видається на 10 років. Тож тут може бути 3 сценарії:

• Якщо лінія ГМО не є авторизованою в ЄС і вміст ГМО перевищує 0,9% в імпорті буде відмовлено.
• Якщо лінія ГМО є авторизованою, вміст ГМО перевищує 0,9%, вантаж маркується як ГМО. Імпорт дозволено.
• Якщо лінія ГМО є авторизованою, вміст ГМО нижче 0,9%, маркування не проводиться. Імпорт дозволено.

Ситуація з ГМО в Україні та політика країн імпортерів українського зерна

Відповідно до звіту UP2022-00 «Biotechnology and Other New Production Technologies Annual» (November 14, 20) опублікованим USDA, в Україні неофіційно зараз вирощується близько:

• 50-65% ГМО-сої, 
• 10-12% ГМО-ріпаку,
• менше ніж 1% ГМО кукурудзи. 

Хоча я дозволю собі не погодитись з останньою цифрою, оскільки спираючись на дані сюрвеєрських компаній в Україні, визначено близько 3% ГМО-кукурудзи і з кожним роком ця цифра росте. І це при чинному законі в Україні, коли дозволені тільки зареєстровані лінії до вирощування (але жодної лінії досі не зареєстровано, тому фактично не дозволено вирощувати), висновки робіть самі.

Візьмемо врожай довоєнного часу, в сезоні 21/22 було зібрано:

• кукурудзи 37,6 млн т, з них експортовано 23,5 млн т;
• ріпаку — 2,9 млн т, з них експортовано 2,7 млн т;
• сої 3,5 млн т, з них експортовано відповідно 1,1 млн т.

Тобто частка кукурудзи, ріпаку та сої в загальному експорті зернових та олійних складає близько 50-55%.

А тепер поговоримо, про найбільших імпортерів кукурудзи, ріпаку та сої з України з тих країн, де є жорстке регулювання обігу ГМО продукції, зокрема ЄС, Туреччини та інших, візьмемо довоєнний 20/21 МР:

• Ріпак найбільше імпортували Німеччина — 773 тис. т, Бельгія — 572 тис. т, Нідерланди — 325 тис. т. Ці 3 країни імпортували майже 2/3 від загального експорту ріпаку з України.
• Найбільшим імпортером сої була Туреччина з обсягом 547 тис. т, також імпортували Італія — 92 тис. т та Нідерланди 128 тис. т. Разом це понад 50% всього українського експорту сої.
• Схожа картина і з кукурудзою, коли 3 країни імпортували понад 50% українського експорту кукурудзи: Китай — 8,5 млн т, Нідерланди — 2,5 млн т та Іспанія — майже 2 млн т.

Далі, пропоную розібратись, що ж відбувається в країнах основних імпортерів українського збіжжя, а саме чи дозволено вирощування.

В ЄС не вирощуються ГМ-рослини, крім Іспанії та Португалії (де в окремих областях вирощується кукурудза MON810, бо дані регіони є ендемічними по кукурудзяному метелику, але загальна площа таких посівів не перевищує 100 тис. га). Також зверну увагу, що наразі,  дозвіл на  вирощування на перегляді.

Перші європейські країни, що проголосили відмову від вирощування ГМ-культур в ЄС, підписавши Флорентійську Хартію у 2005 році були 11 територіальних одиниць, що входили до складу Німеччини, Франції, Шотландії. За 10 наступних років кількість проголошених підписантів зросла з 11 до 95 (Tosun, Journal Risk Research, 2015).

Далі вимоги законодавства Туреччини стосовно обігу ГМО. Основний регулюючий документ вже «Закон про біобезпеку» (№5977, 2010р). В законі проголошена сувора заборона на вирощування ГМ-культур у Туреччині, дозволено імпорт авторизованих ГМ-культур.  Зазначимо, що перелік ліній сої та кукурудзи, дозволених до імпорту в Туреччині трохи відрізняється від загального для ЄС, а стосовно ріпаку взагалі діє «zero tolerance», навіть якщо він є ботанічною домішкою.

В Китаї політика щодо вирощування ГМО динамічно змінюється. Вирощують ГМ-бавовну та папайю. З 2021 року закладено перші тестові посіви ГМО-сої, кукурудзи (апробація). Але наразі їх вирощування заборонено.

64 країни світу вимагають маркування генетично модифікованих продуктів. Серед цих країн є всі члени Європейського Союзу (ЄС), Австралія та Японія. Зараз ГМО не маркують в Сполучених Штатах і Канаді.

У Європейському союзі ситуація з ГМО наступна:

• В Африці ГМО заборонили Алжир і Мадагаскар, а в Азії — Туреччина, Киргизстан, Бутан і Саудівська Аравія.
• В Америці — Беліз, Еквадор, Перу та Венесуела заборонили ГМО.
• У США немає офіційного законодавства про заборону ГМО.

УЗА вітає ініціативу впорядкувати питання ГМО, однако висловлює глибоке занепокоєння через законопроект, який покликаний запровадити державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції для забезпечення продовольчої безпеки.

Йдеться про законопроект № 5839 від 05.08.2021, що як ми бачимо з аналізу, не відповідає ситуації в ЄС та суперечить веденню цивілізованого бізнесу, а також загрожує національній безпеці України, зокрема, в частині біобезпеки. Зокрема, законопроект передбачає дозвіл на вирощування, обіг та експорт ГМО в Україні без належного контролю. Тому перш ніж ухвалювати законопроект, треба розуміти, а чи справді ми йдемо своїм шляхом чи нам нав’язують вибір без вибору.

Практичні проблеми вирощування ГМО-зерна в Україні

Пропоную окремо зупинитись на практичному виконанні Закону України, який фактично дозволить вирощування ГМО-зерна, елеваторами, портовими терміналами та експортерами безпосередньо зерна.

Уявімо елеватор, який надає послуги в своєму районі і довколишнім фермерам зі зберігання зерна, або ж послуги перевалки на портовому терміналі, або ж компанію, яка самостійно експортує продукцію до країн, які ми згадували раніше.

В одній ємності зберігання може бути зерно або олійні, від 1 до 100 різних постачальників, або ж виробників. Наприклад, ідеальний сценарій, і в нас вирощуються саме зареєстровані лінії ГМО відповідно до № 5839, жодних незареєстрованих ліній немає, в контракті або ж договорі в нас прописана умова поставки до 0,9% не ГМО продукції. Щоб переконатись, що нам дійсно привезли, що декларується, ми обов’язково маємо перевірити поставлену продукцію від кожного постачальника.

Нагадую, зберігання на портовому терміналі або ж елеваторі — знеособлено. Це означає, що продукція від всіх виробників та постачальників зберігається разом, незалежно від об’єму поставки. Відповідно, для того щоб переконатись, що продукція відповідає умовам поставки, для цього ми можемо використати експрес-смужки для аналізу певних протеїнів ГМО, наприклад, в кукурудзі.

Вартість смужок різна, але візьмемо орієнтовно ціну в $500 за упаковку з 100 штук, це вартість смужки $5, для верифікації результатів я б рекомендував використовувати 2 смужки на кожен транспортний засіб. Рахуємо 2 смужки, це $10 на 20 т продукції, що виходить близько 50 центів з тонни. І це додаткові витрати, які ляжуть на плечі виробника продукції або ж на підприємство, яке надає послуги з зберігання, або ж перевалки. Може здатися, що суми незначні, але якщо порахувати, що у вдалий сезон елеватор має 3-4 оберти, це скажімо для елеватора в 60 тис. т виходить 240 тис. т, то витрати будуть становити $120 тис.

Портовий термінал, який в середньому експортує 2-3 млн т на рік, матиме додаткові витрати в $1-1,5 млн тільки на аналізі ГМО. Додатково результати смужок варто перевіряти в акредитованих сюрвеєрів, акредитованими методами випробування якими експрес-смужки не є, наприклад ті ж самі лабораторії компаній BSS, SGS та Cotecna. Це ще близько 10-20 центів на тоні продукції. Тому що ризик занадто великий. Плюс час на тестування, очікування результатів, що зменшить швидкість приймання продукції у випадку потенційної наявності ГМО порівняно з не ГМО продукцією.

Хтось скаже, а нащо контролювати кожне авто, якщо продукція з одного господарства, і можна робити аналіз на партію. Так, але не забуваємо про умови сусідства посівних площ, ГМО зерно може запилити не ГМО зерно, таким чином буде вирощене ГМО зерно. І це все потрібно контролювати ще на стадії вирощування.

І одна автівка не перевіреної на ГМО продукції може зіпсувати об’єми в 100 разів більші за 1 автівку.

Не менш важливим є також ризик перехресного забруднення під час збирання, транспортування, та зберігання продукції. Систему НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Point) ніхто не відміняв, як систему оцінки ризиків та критичних контрольних точок.

Після транспортування вагонами або ж автомобільним транспортом ГМО продукції, перед транспортуванням не ГМО продукції, такі транспортні засоби повинні бути ретельно зачищені, інакше буде виявлені сліди ГМО. І у випадку поставки продукції відповідно до контракту як не ГМО, тобто менше 0,9% , при прийманні буде відмовлено. 

Тобто, перед завантаженням транспортного засобу на елеваторі, необхідно буде пересвідчитись, що раніше ним не транспортувалась ГМО продукція, або ж ретельно зачищати. Те ж стосується елеваторів, завальні ями, транспортери, «мертві зони» (важкодоступні місця, де накопичуються пил та залишки попередньої продукції), ребра жорсткості в металевих банках, все це потрібно буде завжди ретельно зачищати після ГМО продукції.

Знов ж таки, це додаткові витрати часу та коштів. Інакше існує ризик, наприклад на тому ж судні чи баржі в порту, отримати замість не ГМО продукції з показником 0,9%, отримати ГМО. В результаті отримати втрати у вигляді дисконту та перенаправлення судна на потенційні ринки збуту.

Ринки збуту ГМО

Далі, стосовно ринків збуту. Нагадаю, Китай по всім своїм контрактам купує з України не ГМО продукцію, як надійного партнера і виробника, і стосовно ГМО в них «zero tolerance» тобто наявність ГМО менше 0,1%. Це легко перевірити, можна поцікавитись в брокерів, покупців на ринках, який попит на ГМО кукурудзу. 

Знов таки, прихильники законопроекту скажуть: «Ну подивіться, США, Латинська Америка вирощують ГМО продукцію і без проблем експортують в Китай». Так, але тут питання ціни, і вартості самої продукції. І в умовах коли ми залежні від надходжень до бюджету, особливо валютної виручки, ризикувати ключовими ринками збуту заради бажання догодити комусь може дуже дорого коштувати. Соя або ж ріпак не ГМО, завжди торгуються з премією, і дорожчі за ГМО.

Тому якщо є виробнича необхідність в ГМО продукції, будь ласка, купуйте і імпортуйте, але не потрібно піддавати ризику цілу галузь виробництва сільськогосподарської продукції дозволяючи культивацію ГМО зернових та олійних в Україні.

В нинішніх реаліях та умовах війни, ні державні органи влади, ні агробізнес, в разі ухвалення законопроекту № 5839, не зможуть повністю забезпечити контроль за ГМО, адже зберігання зерна в Україні знеособлене, відтак ГМО зерно цілком може змішатись з не ГМО зерном на елеваторі чи портовому терміналі. Окрім того, контроль за вирощуванням також неможливо в нинішніх умовах забезпечити. Адже за умови сусідства посівних площ, ГМО зерно може запилити не ГМО зерно, таким чином буде вирощене ГМО зерно.

Тож ціла зернова галузь нестиме величезні ризики, і експортери, і виробники в перспективі тільки втратять від запровадження дозволу вирощування ГМО-зерна в Україні. Кому це вигідно? Хто хоче зайняти нішу України на світовому ринку? Ми повинні подумати про це особливо уважно.

Щорічний спецвипуск інфографічного довідника

Як українські аграрії тримають Аграрний фронт України

Вся інформація про агро під час війни

Ще раз би хотів висловити вдячність за допомогу в написані статті провідними сюрвеєрським компаніям України — членами УЗА: BSS, SGS та Cotecna.

Вадим Турянчик, радник президента УЗА з кормової та харчової безпеки

Вадим Турянчик