Україна розпочинає переговори з ЄС, коли вже глибоко зайшла на його ринок. І це — шок
Джерело фото: forbes.ua
Чому євроінтеграція українського агросектору відбувається болісно і на тлі протестів? Україна в європейській агрополітиці — це проблема чи джекпот? Про це під час огляду Центру економічної стратегії зі спецтемою 一 Майбутнє зовнішньої торгівлі, розповів Тарас Качка, заступник Міністра економіки України, торговий представник України.
Ведеться боротьба за ринки і фінанси
Поза всіма дискусіями, є реальність того товарообігу, який вже існує між Україною і Європейським Союзом. І ця реальність сформована не в 2023 і не в 2022 році, а за останні щонайменше 20 років. За цей час відбувалися тектонічні зміни, як в українському аграрному секторі, так і в європейському, особливо в наших найближчих сусідів. І всі сьогоднішні дискусії — це намагання опанувати цю реальність.
Ми намагаємося зрозуміти: яка мета аргументів про те, що Україна «не є частиною спільної аграрної політики», що наша країна «не враховує» цілі спільної аграрної політики, особливо неекономічні цілі, такі як розвиток сільських територій тощо?
На мою думку, потрібно розрізняти, що є аграрна економіка — це вся аграрна сфера в ЄС. А є — спільна аграрна політика, яка схожа на наш Закон «Про державну підтримку сільського господарства України» і програми, які в ньому прописані.
Зараз ведеться боротьба у кількох вимірах. У реаліях конкретного ринку тут і зараз: скільки української продукції є на ринку ЄС. А також у фінансових вимірах: хто скільки отримає субсидій в майбутній сільськогосподарській політиці і на яких умовах.
Якщо ми візьмемо претензії, які висувають фермери не щодо України, а щодо Зеленого курсу, то насправді точка кипіння настала, коли вимоги Green Deal записали як передумови для отримання субсидій. І тоді фермери сказали: «Ні-ні, то вже занадто складно!».
До цього часу було регулювання в сфері довкілля, в сфері охорони здоров'я, ще якихось «сусідніх речах». Але в даному конкретному випадку сталося попадання напряму в нерв. Всі знають, як стоматолог попадає голкою в нерв без анестезії. Для фермерів це було відчуття больового шоку.
Нещодавно Єжи Плєва (колишній міністр сільського господарства Польщі, член Єврокомісії — ред.) сказав: «В принципі, якщо вам не подобаються вимоги Зеленого курсу, ви можете просто не отримувати субсидії і далі лишатись фермером. Тобто? це не примус іти і бути всередині цього курсу. Хочеш, будь просто ефективним в бізнесі».
До речі, в Європі є виробники, які не беруть участі в системі субсидій спільної аграрної політики, і є заможнішими, ніж фермери, які отримують допомогу ЄС.
І тут виникає така цікава інтелектуальна арка щодо України: для нас майбутнє розширення, спільна аграрна політика використовується і як аргумент щодо зменшення присутності української продукції на ринку ЄС, і як намагання змоделювати, які субсидії ми зможемо отримати.
Чому розділ «сільське господарство» на ранній стадії опрацювання в ЄК?
А як нам допомагає чи не допомагає політика розширення? Я вважаю, що на сьогодні чисто ситуативно, через календар подій, вона нам швидше шкодить. Тому що політичне рішення щодо вступу України до ЄС і відкриття переговорів є, але самих переговорів по сільському господарству немає. І ми не знаємо, коли вони розпочнуться.
Якщо подивитися звіт Єврокомісії про готовність України до переговорів про членство в ЄС, то у розділі «сільське господарство» написана досить цікава штука: він знаходиться на ранній стадії опрацювання — Сергій Сидоренко публікує таблицю від одинички до пʼяти. Сільське господарство України — на рівні одинички (в листопаді минулого року «Європейська правда» оприлюднила результати виконання рекомендацій ЄС у різних галузях, в тому числі і сільському господарстві — ред.). І всі це сприймають, як те, що наше аграрне виробництво не відповідає вимогам ЄС.
А насправді це твердження означає, що європейські спеціалісти, які це пишуть, нічого не знають про аграрну економіку України. Бо вони її ще не вивчили. І тому кажуть — рання стадія опрацювання. А в медіа це сприймається як те, що ми десь на рівні пізніх років Радянського Союзу. Хоча в нас абсолютно інакша, потужна модель сільського господарства, яка виживає навіть в умовах війни і блокади морських портів. Тобто такій живучості системи можна позаздрити.
Проведений мною тиждень в Брюсселі засвідчує, що з європейського боку є два фланги. Один фланг ми бачимо у медіа і протестах. Мовляв, українська продукція має нульову собівартість, просто «кинули зернину в землю і на ранок в тебе рефрижератор з м'ясом птиці».
А є величезне крило людей, які залучені в дискусію по аграрній політиці, які говорять, що без української ефективності, оті, особливо, неекономічні цілі аграрної політики ЄС, реалізувати неможливо. І тому Україна така, як вона є, — ефективна, ринково орієнтована — потрібна для неринкових цілей аграрної політики.
Мета торгових обмежень носить політичний характер
Ці надзвичайно цікаві дебати проводяться в дуже специфічних умовах, бо це про допуск-недопуск України на ринок ЄС. Але вони будуть тривати, незалежно від того, чи відкритий розділ про переговори по аграрній політиці між Україною і ЄС, чи не відкритий. Чому? Тому що від них залежить наступне покоління європейської спільної аграрної політики. А зараз вона фактично вже буде збиратися наново. Тому що з нинішніх протестів народяться нові координати дискусії. Не рішення, а сам словник народиться, в якому все це буде дебатуватися.
Друга частина дебатів буде проявлятися у спробах обмежити імпорт з України. Не лише тому, що ситуативно це потрібно (наприклад, ми відкрито говоримо, що обмеження імпорту цукру з України призведе до збереження його дефіциту в деяких країнах ЄС цього року). Насправді, мета цих торгових обмежень носить політичний характер.
Чому? Бо для ЄС шок не лише розмір українського сільського господарства, але й те, що ми починаємо переговори в умовах, коли вже дуже глибоко зайшли на їхній ринок. Не лише у рамках ATM (Autonomous Trade Measures), але й у межах угоди про вільну торгівлю, яку було укладено раніше.
Чому це їх лякає? Тому що є два приклади інтеграції. Коли Польща на ранніх стадіях посткомуністичних трансформацій почала переговори, вона була затиснена в дуже жорсткі умови (було регулювання максимуму виробництва молока, цукру, тощо). Плюс були умови, що вони отримують менші субсидії протягом десятирічного періоду. Був ще приклад Іспанії, яка приєднувалася-приєднувалася, і на вимогу Франції, навіть будучи членом ЄС, не мала доступу до внутрішнього ринку теж впродовж десяти років.
А тут є Україна, яка має дуже відкритий доступ і вже дуже глибоко проникла на ці ринки. І це — шокова позиція на старті переговорів. Тому будуть люди, які намагатимуться нас максимально затиснути. Не тому, що зараз протидія в конкретному 2024 році, а тому що їм буде так комфортніше розпочинати переговори.
І от в усій цій красі ми і перебуваємо. Коли в нас є різношвидкісні процеси в торгівлі і в розширенні, є різнонаправлені дебати і Україна всюди звучить. І тому наше завдання полягає в тому, щоб інтенсивно брати участь у всіх цих дебатах, не чекаючи формального відкриття переговорів по розділу «Сільське господарство».
Тарас Качка, заступник міністра економіки України, торговий представник України, заступник голови Ради Міжнародної ради із зерна (IGC)
