Айварас Абромавичус: В Польщі для українських аграріїв просто невдало зійшлися зірки і обставини
Джерело фото: Latifundist.com
Айварас Абромавичус завжди цікавий співрозмовник, але сьогодні по-особливому.
По-перше, він був міністром економічного розвитку і торгівлі (2014-2016 рр.). Айварас розуміє тонкощі переговорів з іноземними партнерами, може панорамно оцінити, як це відбувається сьогодні у випадку з сусідами. І при цьому відверто, бо не обтяжений посадою.
По-друге, Айварас родом з Литви, яка переживала непросту аграрну євроінтеграцію та має не класичну як, наприклад, у сусідній Польщі фермерську модель. Відповідно — частково приміряти цей досвід на Україні.
І, по-третє, він співвласник відомої агрокомпанії «Агро-Регіон». Холдинг пережив окупацію частини активів, простоював 4 місяці з вагонами на кордоні і не тільки. Його погляд, куди рухається агробізнес — це завжди цікаво.
Ми поговоримо про те, чому не можна по польських фермерах міряти ставлення до України, а уряд Дональда Туска виявився подекуди жорсткішим до українського зерна, ніж ПіС. Айварас також пояснить, чому не можна узагальнювати, що у всій Європі побутує сімейний фермерський бізнес та пригадає, з якими складнощами при євроінтеграції зіштовхувалась Литва. Про все це — у першій частині нашого інтервʼю.
Latifundist.com: В Європарламенті тривають дискусії щодо пролонгації режиму вільної торгівлі з Україною. Маємо попереднє позитивне рішення (за винятком деяких деяких культур), але Польща і Франція намагаються блокувати його. Які тут ваші прогнози?
Айварас Абромавичус: Давайте спочатку дочекаємось фінального голосування. Але поки рішення Європарламенту виглядає як непоганий компроміс. Втім, треба розуміти, що наші сусіди-поляки на 100% не погодяться з запропонованою формулою. Якщо Німеччина, Нідерланди, Швеція, країни Балтії реально підтримують Україну, то наші найближчі сусіди, на жаль, мають інше бачення.
Сьогодні складається ситуація з серії «Баба Яга проти». Нам кажуть: «Не везіть нам нічого». Ми відповідаємо: «Окей, вам не будемо, повеземо до Литви». Але і це поляків не влаштовує, бо мова вже заходить про заборону транзиту.
Latifundist.com: З приводу Литви. Ви ж на початку війни намагались працювати через Клайпеду.
Айварас Абромавичус: Так, ми намагались возити зерно в порт Клайпеда. Проте мова не йшла про експорт всередині ЄС. Ба більше, ми орендували склади в порту і задіювали європейську транспортну інфраструктуру, тобто інтегрувалися в європейську економіку.
Але досвід, який ми отримали, нас, м’яко кажучи, не вразив. Наприклад, у вересні 2022-го ми завантажили зерно в контейнерах до Литви, а прибуло воно в порт аж в січні 2023-го. І зараз я розумію, що весь цей час зерно простояло на україно-польському і на польсько-литовському кордоні, тому що сусіди були незацікавлені в транзиті. Таким чином, вони, мабуть, хотіли нейтралізувати своїх потенційних конкурентів ще на підступах до ринку. Але це нечесна конкуренція.
Latifundist.com: Для вас стало несподіванкою, що уряд Дональда Туска по відношенню до українського зерна подекуди діє жорсткіше, ніж PiS?
Айварас Абромавичус: Трошки здивувало. Але як людина, яка була дотична до політики, я розумію, що і сам Дональд Туск, і партія «Громадська платформа», лідером якої він є, 100% за Україну. Проблема в тому, що Туск вимушений орієнтуватися на своїх виборців, оскільки його ціль — політична перемога, зокрема на місцевих виборах в квітні 2024 року. Окрім того, в червні 2024 року відбудуться вибори до Європарламенту. Тобто, в Польщі для українських аграріїв просто невдало зійшлися зірки і обставини.
Причому прості поляки в більшості своїй підтримують Україну і критикують місцевих фермерів, які останні 8 років перебували в комфортних умовах за рахунок державних субсидій. Я, наприклад, в «Газеті виборчій» не зміг знайти жодного позитивного коментаря стосовно протестувальників.
Звідки у протестів ноги ростуть?
Latifundist.com: І чим ви це пояснюєте?
Айварас Абромавичус: Справа в тому, що протестувальники блокують не тільки транспортування зерна з Україні, а і економічне життя в прикордонних районах Польщі. У когось є кафешка в цій зоні, у когось — бензоколонка, у когось — автосервіс чи мотель. Зараз весь цей бізнес простоює, оскільки рух транспорту паралізований і немає основної категорії клієнтів — українців.
І це дуже контрастує з тим, що відбувається на кордоні. Польські фермери за останні роки, користуючись космічними цінами на зерно, придбали собі дорогі трактори і зараз ними блокують логістичні артерії, тим самим тримаючи у заручниках місцевих жителів.
Тому народна підтримка фермерських протестів у Польщі під великим питанням. Нюанс в тому, що профспілки, і особливо фермерські, в Польщі завжди були потужні і добре об’єднані. Цим організатори протестів зараз і користуються.
Також абсолютно зрозуміло, що деякий вплив на ситуацію мають і російські гроші.
Демпінг чи конкуренція?
Latifundist.com: Первісно польські фермери вважали, що українці засипають їх зерном і демпінгують, зараз — це прояв жорсткої конкурентної боротьби. Чи ви бачите інші причини?
Айварас Абромавичус: Я думаю, що головною причиною протестів стало те, що польські фермери опинились поза зоною максимального комфорту. За останні роки вони звикли до високих цін на зерно. До того ж, у європейських фермерів — і в Польщі, і в Румунії, і в Литві — є стереотип: взимку, коли ціни на зерно низькі, вони ніколи його не продавали, а тримали до весни, чекаючи підвищення цін.
І минулої зими також — чекали, мабуть, коли ціна на пшеницю повернеться на рівень 400 євро за тонну. І, звісно, не дочекалися, оскільки безпрецедентно високі ціни на пшеницю, які сформувалися на світовому ринку в 2021 році- початку 2022 року, це ринкова аномалія. І, скоріш за все, в найближчі роки таких цін вже не буде.
Latifundist.com: Тобто це була реакція на шок від початку повномасштабної війни в Україні?
Айварас Абромавичус: Точніше, реакція світового ринку на цілу купу факторів, що збіглися в часі. Зокрема, на війну в Україні і деякі природні катаклізми, такі як жахлива посуха в кількох країнах Південної і Північної Америки, що призвело до перегляду прогнозів врожаїв зернових і спровокувало різке зростання цін. Після чого почалося їх поступове зниження.
Проблема в тому, що польські фермери своєчасно не зрозуміли, що ціни на пшеницю зростати не будуть і її необхідно продавати, а тепер у всіх своїх бідах звинувачують Україну. Але, насправді, це тренд на світовому ринку, до якого Україна ніякого відношення не має.
Проблема в тому, що польські фермери своєчасно не зрозуміли, що ціни на пшеницю зростати не будуть і її необхідно продавати, а тепер у всіх своїх бідах звинувачують Україну. Але, насправді, це тренд на світовому ринку, до якого Україна ніякого відношення не має.
Ключовий фактор — світові ціни
Latifundist.com: У зв’язку з цим, який ваш прогноз щодо ситуації навколо транзиту і експорту українського зерна в Європу в найближчій перспективі?
Айварас Абромавичус: Я впевнений, що в разі, якщо ціни на зернові остаточно стабілізуються на світовому ринку, кількість проблем з транзитом і експортом українського зерна через ЄС також суттєво зменшиться.
Це проста логістична арифметика. Вартість транспортування української пшениці чи кукурудзи в Польщу — мінімум $30-40 за тонну. Польські фермери таких витрат не мають. Тобто українські аграрії, продаючи зерно в Польщі за ринковими цінами, фактично недоотримують прибуток.
Тож, бум навколо транспортування зерна в Польщу, і взагалі в Європу, — це тимчасове явище.
Наша компанія, наприклад, за 17 років роботи на українському аграрному ринку нічого не експортувала в Європу. Все тільки морем.
Час спливає, тренди залишаються
Latifundist.com: Тим не менш, головним політичним курсом України залишається інтеграція в ЄС.
Айварас Абромавичус: З моменту підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС пройшло рівно 10 років. Зрозуміло, хтось з представників українського агро весь цей час будував свій бізнес в розрахунку на покращення співпраці з Європою і пом’якшення обмежень на торгівлю. Сумарно це невелика кількість компаній, переважно розташовані недалеко від польського, словацького, угорського, румунського кордонів. Вони дійсно інвестували гроші в розвиток експорту через сухопутний кордон з Європою, побудували нові потужності.
Але більшість українських агроекспортерів завжди розуміла, що на світових ринках ми будемо конкурентоспроможні лише у випадку, якщо будемо експортувати свою продукцію по «великій воді» — морем.
Тому «зернові війни» — це, між іншим, ще і гучний сигнал для українських аграріїв, які розробляли нішеві проекти, орієнтовані на європейский ринок. Наприклад, вихід на ринок ягід, горіхів, або на більш класичні ринки курячих яєць і м’яса.
Звісно, такі великі гравці, як «Овостар», або МХП, свою продукцію будуть постачати в Європу і далі. У них для цього є потенціал.
Latifundist.com: Але ніхто не скасовував захисту локального виробника.
Айварас Абромавичус: Безперечно, і це чітка тенденція в країнах Європи. Європейці кажуть: «Почекайте! Ми хочемо самі постачати продукцію в свої супермаркети». І є зацікавленість покупців у натуральній, якісній продукції, виробленій на відстані 15-20 км від супермаркету.
У свій час, коли ми підписали угоду про вільну торгівлю з Канадою, майже 99% всієї продукції підпало під її дію. Тим не менш, найголовніші для України позиції, такі як куряче м’ясо, яйця і молоко залишилися поза угодою. Тобто Канада з самого початку захистила свій ринок від цієї продукції.
Різні країни — різні моделі
Latifundist.com: Але ж вочевидь між українською і європейською моделями сільського господарства присутній і концептуальний конфлікт. Якщо в Україні погоду на ринку роблять переважно середні і великі агрокомпанії, то в Європі — дрібні фермерські господарства.
Айварас Абромавичус: Справа в тому, що в різних країнах Європи ситуація суттєво різниться. Коли пролітаєш в літаку над Польщею, дійсно бачиш «клаптикову ковдру» полів. Тобто більшість аграріїв в Польщі — це невеликі фермерські господарства і відповідні земельні ділянки. У цьому, до речі, є своя перевага, з соціальної точки зору. Разом з тим, такі аграрії ніколи не зможуть конкурувати з великими підприємствами, у яких більше потужностей для вирощування зернових: і фінансів, і ЗЗР, і добрив, і техніки.
Latifundist.com: А у Литві? Як там реагують, коли ви кажете, що є власником компанії з зембанком в 40 тис. га?
Айварас Абромавичус: У Литві ситуація інша. Є три компанії з земельним банком понад 35 тис. га. З урахуванням, що сільськогосподарських земель в країні в 10 разів менше, ніж в Україні, це справжні латифундисти. Водночас, це дуже диверсифіковані компанії. У однієї з них річний обсяг понад 2 млрд євро.
Тобто компанія займається не тільки агровиробництвом, а ще й трейдингом, вирощуванням насіння, дистрибуцією сільськогосподарської техніки і іншими видами діяльності. Іншими словами, Литва в розвитку сільського господарства пішла своїм шляхом.
Latifundist.com: Які ще там міфи навколо нашого агросектору?
Айварас Абромавичус: Міф про те, що в Україні «золота земля». Дійсно, в Україні є і великі поля, і великі масштаби агробізнесу. Але ж умови для нього в різних регіонах країни різні. На півдні, наприклад, в посушливий рік можна отримати врожай пшениці на рівні 1 т/га.
Latifundist.com: І навіть такі фермери не отримують дотацій.
Айварас Абромавичус: Саме в цьому головна конкурентна перевага українського агробізнесу. Наші фермери працюють майже без державного субсидіювання. У той час як європейські фермери звикли до великих субсидій. Тобто підхід до сільського господарства в Європі і Україні дійсно різний.
І в цій ситуації цілком закономірне побоювання з боку європейських фермерів вступу до ЄС країни з таким потужним конкурентоспроможним агросектором, як Україна.
Тільки так було не завжди. 17 років тому, коли ми прийшли в агробізнес і стали власниками «Агро-Регіону», Чернігівська область фактично була цілинною територією з великими масивами занедбаної або паруючої землі. І коли ми почали її обробляти, багато хто з партнерів дивився на нас, як на божевільних.
Latifundist.com: Які тоді у вас були врожаї?
Айварас Абромавичус: Починали з 4 т/га на кукурудзі. А в минулому році отримали врожай кукурудзи в 10,2 т/га. І це типова ситуація для Україні. Шляхом «Агро-Регіону» пройшла більшість українських успішних агрокомпаній: на старті — подолання труднощів, запрошення на керівні посади іноземних спеціалістів, поїздки в інші країні для отримання знань і досвіду. Ми, наприклад, їздили в Литву, Аргентину і Південну Африку.
Проте зараз серед 605 робітників нашої компанії немає жодного іноземця. І коли мені хтось говорить про низьку якість українського зерна, я відповідаю: «Друзі, це вже пройдений етап. Сьогодні ми використовуємо ту ж саму техніку, ЗЗР і насіння від провідних світових компаній, що і європейські агровиробники».
І абсолютно зрозуміло, що і якість зерна у нас відповідна. Більш того, у Бориспільському районі у нас є 500 га під зрощенням, де ми виробляємо насіння для світових брендів: Monsanto, Corteva і інших. Тобто українська якість повністю відповідає європейській і світовій якості.
Транквілізатор для Європи
Latifundist.com: Чи значить це, що для нормалізації ситуації Україні потрібно заспокоїти європейських фермерів, запевнити їх, що українські аграрії не претендують на їхні дотації? Що з часом ми повернемось на наші класичні ринки — Північну Африку і Близький Схід, можливо, за виключенням деяких компаній з Західної України, які по окремих культурах вже відчинили для себе ворота в Європу?
Айварас Абромавичус: Все буде залежати від того, як ситуація розвиватиметься в динаміці. Якщо, наприклад, субсидіювання європейських виробників буде нарощуватися, і ми з ними будемо конкурувати на одному ринку, це, на мою думку, не зовсім справедливо. Але, скоріш за все, якийсь паритет на ринку збережеться. Більшість великих і середніх українських компаній можуть обійтися без субсидій. А маленькому фермеру завжди буде необхідна державна підтримка — що в Україні, що в Європі — оскільки це питання харчової безпеки будь-якої країни.
Так, зараз дуже модно критикувати українську владу за відсутність державної підтримки аграріїв. Але, насправді, аграрний сектор дуже вдячний українській владі, і особливо ЗСУ, за те, що в надскладних умовах війни морський коридор працює.
Так, зараз дуже модно критикувати українську владу за відсутність державної підтримки аграріїв. Але, насправді, аграрний сектор дуже вдячний українській владі, і особливо ЗСУ, за те, що в надскладних умовах війни морський коридор працює.
Не менш важливо, що ПДВ українським експортерам повертається. На сьогодні, наприклад, «Агро-Регіон» вже повністю отримав відшкодування ПДВ за січень 2024 року. Тобто, незважаючи на складні умови, система працює як швейцарський годинник. Суттєвою підтримкою для українських аграріїв є і такі кредитні програми, як «5-7-9%».
За великим рахунком, все, чого ми очікуємо від держави, ми отримуємо. За що велика подяка тим, хто в Україні працює над розробкою програм підтримки агро і бізнесу взагалі.
Latifundist.com: Періодично звучать нарікання на те, що голос України недостатньо чутно в Європі. Уявимо, ви знову в уряді, чи інакше би комунікували з європейцями?
Айварас Абромавичус: Те, що спілкування на міждержавному рівні між Україною і європейськими країнами не вистачає — це факт. Але тут є ціла низка причин. Зокрема, не всі народні депутати і представники української влади зараз можуть виїжджати за кордон стільки, скільки їм потрібно.
Тим не менш, потужна команда українського аграрного бізнесу майже постійно працює в Брюсселі — лобіює інтереси України.
Інша справа, що з такими партнерами, які можуть нишком заблокувати автомобільний шлях, залізничну колію або кордон, домовлятися про щось практично сенсу немає.
Ми, наприклад, вже після початку війни орендували велику кількість залізничних контейнерів і планували возити з України в порт Клайпеди зернові і олійні — кукурудзу, пшеницю, ріпак, а з Клайпеди до України повертатись з іншою продукцією: картоном, пластиком, пивом. Але наші сусіди поляки зробили це неможливим через блокування транспорту на території Польщі протягом кількох місяців, що робить всю схему геть нерентабельною.
Ціна євроінтеграції
Latifundist.com: І це після десятирічного періоду існування асоціації між Україною і ЄС?
Айварас Абромавичус: Шлях до Євросоюзу завжди був непростим. Фактично кожна країна, вступаючи в ЄС, чимось жертвувала і йшла на якісь компроміси.
Литва, наприклад, пожертвувала своєю атомною енергетикою. Однією з умов прийняття країни до ЄС було закриття Ігналінської атомної електростанції, яка забезпечувала країну електроенергією на 90% і ще частину експортувала в Білорусь. Водночас, ніяких доказів небезпечності цієї АЕС з боку Євросоюзу надано не було.
Для Литви закриття станції було складним рішенням, оскільки його наслідком став перехід від дешевої атомної до дорогої європейської електроенергії. Тим не менш, з часом країна до цього адаптувалася. І я пишаюся тим, що за розміром на душу населення, ВВП Литви сьогодні кращий, ніж показники Естонії, Польщі і багатьох інших країн ЄС. А за динамікою нарощування ВВП за останні 30 років Литва взагалі є країною номер один у Європі.
Latifundist.com: Неодноразово чув, що Литві в процесі євроінтеграції довелось пожертвувати своїми цукровими заводами. Це так?
Айварас Абромавичус: Так, в Литві раніше працювало 4 цукрових заводи. Більш того, це була стратегічна галузь, у якій було задіяно багато людей. Майже кожна литовська сім’я мала до неї якесь відношення. Я пам’ятаю, як під час відпустки приїжджав до бабусі в село, ми збирали цукрові буряки і отримували за це нормальні для того часу гроші.
Так от, однією з вимог прийняття Литви до Євросоюзу було закриття половини цукрових заводів. Хоча, якщо відверто, не всі цукрові заводи працювали ефективно. У підсумку, два з них були закриті, а два — продані європейським інвесторам. Тим не менш, зараз цукрова галузь в Литві нормально себе почуває. Обидва заводи співпрацюють з литовськими фермерами, переробляють цукрові буряки, вирощені в країні.
Читайте також: Яна Кавушевська про перемовини у Варшаві: Польські виробники цукру бояться «українського демпінгу і непередбачуваності»
Latifundist.com: Чи правильно розумію, що Європа також потроху рухається до концентрації агробізнесів?
Айварас Абромавичус: Так, це глобальна тенденція. До того ж в різних галузях. У Литві, наприклад, 30 років тому було понад 100 виробників молока. А зараз 90% ринку розподіляють між собою 4 компанії. Але, незважаючи на це, ми пишаємось своїми молочними продуктами, їх якістю.
Така ж ситуація в енергетиці, на банківському і інших ринках. Так, левова частка банківського ринку в країнах Балтії належить трьом скандинавським банкам. Тому звинувачувати Україну у великій концентрації агрохолдингів, як мінімум, некоректно.
Костянтин Ткаченко, Наталія Ларіонова, Latifundist.com
