Українців стає менше, а Європа закриває експортне вікно. Борошномели, птахівники, цукровики, свинарі та молочники дискутують про майбутнє своїх галузей
Джерело фото: Facebook
Під час війни українська переробка і тваринництво продемонстрували стійкість і здатність адаптуватися до непростих викликів сьогодення. Але чи стане тваринництво і харчова промисловість порятунком для аграріїв на фоні проблем з експортом? Які прогнози розвитку виробництва продовольства на найближчі роки? Що має зробити держава, аби забезпечити продовольчу безпеку внутрішньому споживачеві і стимулювати харчову галузь? Ці питання обговорювали під час сесії «Ринок їжі» на Grain Ukraine 2024.
Чи допоможе тваринництво і переробка виробникам сировини?
Сергій Карпенко, виконавчий директор асоціації «Союз птахівників України»: «Птахівництво є одним з найбільших споживачів зернової групи і групи переробки. Наскільки ми, як галузь, можемо більше споживати збіжжя? Наразі ми споживаємо 4,4 млн т зернових на рік і виробляємо 1,2 млн тонн м’яса та 6 млрд яєць. З цього обсягу ми експортуємо 40%. При цьому внутрішній ринок залишається профіцитним.
Навіть, якщо ми збільшимо експорт, це суттєво не вплине на внутрішнє споживання, оскільки за приблизними оцінками за останні 10 років населення України скоротилося вдвічі. Отже, хто буде споживати продукцію, якщо галузь буде більше виробляти? Надлишки потрібно експортувати, але тут додаються проблеми складної логістики і введення квот ЄС на продукцію, а також необхідність пошуку альтернативних ринків».
Арсен Дідур, виконавчий директор «Спілки молочних підприємств України»: «Коли почалася війна, і з країни вийшли всі імпортери, український виробник повністю закрив внутрішні потреби. Я вважаю, що молочнотоварне виробництво — це дуже цікавий і перспективний бізнес. Але бізнес-модель, яка існувала з нульових років до початку повномасштабного вторгнення, вже не працює, бо «заточена» тільки під рослинництво та експорт. Складнощі із експортом показують, що сільське господарство необхідно диференціювати. Як одна з альтернатив: тваринництво, яке пов’язане з виробництвом птиці, свинини, яловичини, молока, могло б замістити не споживання збіжжя, а забезпечити зміну використання площ у сівообігу».
Родіон Рибчинський, директор громадської спілки «Борошномели України»: «Більша частина продукції, яка виготовляється в Україні — з місцевої сировини. Коли почалася повномасштабна війна, ми змогли утримати не лише харчову безпеку у країні, але й підтримали сільгосптоваровиробників. Поки не запрацював «зерновий коридор» харчовики фактично повністю забезпечували грошима наших аграріїв.
62% українських підприємств харчової промисловості працюють лише на внутрішній ринок, 18% — експортують більше 70% своєї продукції, 6% — усю вироблену продукцію. І якщо ми говоримо про внутрішній ринок, то повинні враховувати дві найважливіших складові — це кількість населення і його платоспроможність. На жаль, і в кількості, і в платоспроможності ми бачимо негативні тенденції, тому скорочуємо обсяги виробництва і, отже, зменшуємо обсяги закупівлі сировини у наших сільгоспвиробників».
Яна Кавушевська, т. в. о. голови правління Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор»: «За роки повномасштабної війни наша галузь продемонструвала стійкість і стала острівцем порятунку для фермерів, які переключилися з вирощування зернових на цукровий буряк. Якщо в 2020 році під цукровим буряком було 216 тис. га, то вже два роки поспіль ми маємо 250 тис. га, і це збільшення на 20%. Серед факторів, які допомогли розвитку галузі, — безмитна торгівля з ЄС, якою скористалися виробники, наростивши обсяги експорту. Що ж до перспектив, то гравці галузі вже налаштовують експорт у країни Африки та інші країни, зменшуючи потенційний негативний вплив від введення квот на експорт до країн ЄС у майбутньому. За моїми прогнозами, цукровий буряк залишиться в ТОП-3 найбільш прибуткових культур для українських фермерів».
Оксана Юрченко, президентка Асоціації «Свинарі України»: «Українські свинарі виробляють свинину для українського споживача. Чи варто загалом йти в галузь? Чому 2023 рік приваблював хорошою ціною? Навіть в кращі роки незалежності більш ніж 8 млн поголів’я свиней, як в промисловому, так і в присадибному секторах, не було. З війною ми трошки підскоротилися. До того було кілька років кризи. Утворився певний дефіцит. І за рахунок цього 2023 рік приваблював в галузь, бо була хороша ціна. Дійсно звучало: «Свинарство — це те, що нас врятує».
Але сукупне споживання зерна і в промисловому, і присадибному секторі (співвідношення поголів'я 65% на 35%) знаходиться на рівні приблизно 3 млн т на рік. Це половина того, скільки експортували зернових лише у квітні цього року. Безперечно, хотілося б, щоб і експорт в нас відкрився, і внутрішній споживач примножувався та економічно міг дозволити купити собі багато свинини, бо в Україні це — традиційне м’ясо, але будемо реалістами: навряд чи за короткі терміни ми наростимо велику кількість поголів’я, щоб це якось позитивно вплинуло на виробників зерна».
Які основні виклики для переробних підприємств?
Родіон Рибчинський: «Безпекові питання, загальна мобілізація, вилучення транспорту і т. ін. стають найбільш важливим фактором в роботі нашої галузі. Нещодавно була нарада з міністерством агрополітики і міністерством енергетики, на якій нами було озвучено, що для галузі надзвичайно небезпечною стає ситуація із забезпеченням енергоресурсами. Це колосальна проблема, яка в першу чергу вдарить по переробній промисловості. Ми, як споживачі електроенергії, цілком залежимо від неї. Тому дефіцит енергії може мати фатальний характер.
Друга складова. Наша основна продукція завжди експортувалася контейнерами. Ними вона йшла в країни Африки, Близького Сходу, Азійські країні — Індонезія, Бангладеш і т. ін. Поки що контейнерні лінії не заходять в Україну. Якщо ми й відправляємо контейнери, то це робиться або через польські порти, або через Румунію. І це суттєво впливає на собівартість продукції. Тобто, якщо для експортерів зерна проблема логістики була значною мірою вирішена з відкриттям зернового коридору, то проблема логістики для української харчової промисловості не вирішена до цього часу. Фактично ми вимушені оперувати обсягами, які можемо експортувати або в Європу, або невеликими партіями контейнерними лініями через термінали європейських країн. Тому логістична проблема найважливіша з точки зору експорту».
Закордон нам допоможе?
Яна Кавушевська: «Зараз одне з основних завдань «Укрцукру» — налагодження контактів з європейськими асоціаціями цукровиків. Я переконана, що це може бути дієвим інструментом, як би парадоксально це не звучало, для просування нашої продукції на європейський ринок. Тому що основний закид, який ми, цукровики, отримували від європейців, — те, що ми непередбачувані. Багато дрібних постачальників цукру обвалюють ціни і ускладнюють життя і європейським фермерам, і переробникам.
Нещодавно ми зустрічалися із польськими колегами. Головний меседж, який вони транслювали: «Ми розуміємо, що Україна і український цукор будуть в Європі. Але давайте зробимо так, щоб це було цивілізовано». Звичайно, не можна сказати, що нас там вітають і нам раді, але вони усвідомлюють, що Україна буде частиною Європейського Союзу. І це вже реалії. Тепер треба домовлятися про умови, на яких наша продукція буде там присутня».
Читайте також: Сезарі Урбан: Україна приєднається до Європейського Союзу. Це станеться скоріше «рано», ніж «пізно»
Родіон Рибчинський: «Частина нашої продукції традиційно йшла на експорт, в тому числі і в країни ЄС. Коли у червні 2022 року ЄС обнулив мита, збільшилися обсяги експорту з нашого боку, але в той же час стрімко збільшився імпорт продовольства зі сторони країн Європейського Союзу. Ми часто говоримо, який це виклик — вступ України до ЄС — для аграрного ринку Європи. Так, це для них виклик. Але розумієте, який це виклик і для нас? Не лише для сільгоспвиробників, а саме для переробної промисловості? Бо ми стикаємося з величезним потоком продукції, яка йде в Україну і яку обирає споживач».
Сергій Карпенко: «Логістика сьогодні складна, європейський ринок ввів квоти на продукцію птахівництва, тому галузі потрібно шукати альтернативні шляхи збуту (наприклад, ринки Африки, Близького Сходу, Азії). Але через проблеми з логістикою птахівники навряд чи зможуть швидко переключитися на ці ринки, зважаючи на те, що контейнерні перевезення здійснюються з європейських портів».
Арсен Дідур: «На відміну від птахівників і цукровиків, в нас немає конфлікту інтересів з європейцями. Тому ми нарощуємо об'єм експорту і вважаємо, що на перспективу це буде базовим ринком збуту української молочної продукції, що підтверджується домовленостями між українською молочною асоціацією і європейськими.
З 2025 року вільної торгівлі з ЄС не буде. Натомість діятимуть умови асоціації. По молочці — це квоти, мита і т. ін. Але наша Спілка ініціює зміни до цієї угоди. Звісно, на першому етапі ми повинні забезпечити простежуваність з точки зору безпечності: показати, що їсть корова, як її доять, як транспортується молоко, як переробляється і виставляється на полицю. Маючи гарантії з точки зору безпечності, в нас буде можливість внести зміни до угоди».
Про роль держави
Родіон Рибчинський
директор громадської спілки «Борошномели України»
«Як виробників борошна, крупів, хліба, макарон нас цікавить, щоб держава повернулася до підтримки виробництва саме якісної пшениці, якісної сировини. Бо на сьогоднішній день через низку заходів, які привели до низьких цін на зерно, сільгоспвиробник перестав вирощувати якісну пшеницю. І, як наслідок, ми програємо в якості того продукту основного який ми з вами споживаємо, — в якості хліба. Про це треба думати на рівні держави, а не лише на рівні окремих підприємств».
Арсен Дідур
виконавчий директор «Спілки молочних підприємств України»
«Зміни до умов асоціації має внести наш уряд. Уряд, звісно, розуміє, що деякі партнери в Європі, які в принципі не в захваті від українського експорту, навряд чи погодяться на збільшення ввозу українських молокопродуктів. Тому для нас дуже важливо вибудовувати стосунки зі своїми європейськими колегами. Якщо вони публічно озвучать, що до нашого сектору немає питань, то вони будуть це виконувати».
Віолетта Громова, Latifundist.com
