Кусто Агро про роботу під час війни, та Чому порт Констанца може стати другою Одесою
Джерело фото: Latifundist.com
Алішер Тяжин, генеральний директор «Кусто Агро», міг з початку війни виїхати з України в більш безпечне місце, як його просили рідні та знайомі, і вже звідти керувати компанією. Та він цього не зробив. Натомість на власній сторінці у Facebook він зараз часто викладає свої дорожньо-польові фото з командою.
У розмові з Latifundist.com Алішер Тяжин розказав про стан активів компанії, хід посівної та її фінансування. Чому цього року відмовилися від вирощування кукурудзи та яку нову культуру планують посіяти? А також як вирішують проблему з логістикою зернових і яке місце відводять порту Констанца в Румунії?
Latifundist.com: Алішер, традиційне питання, яке ми зараз ставимо всім спікерам на початку розмови: із чого почався ваш ранок 24 лютого?
Алішер Тяжин: Ніч з 23 на 24 лютого чомусь видалася для мене тривожною. Я зміг заснути тільки о 3 ночі і вже о 5:30 ранку мені телефонували рідні та знайомі з новиною, що на нас напала росія. Відкрив стрічку новин — по Києву нанесли ракетний удар. Чесно кажучи, спочатку був стан шоку і нерозуміння, що взагалі відбувається.
Потім знову телефонні дзвінки з проханням негайно виїжджати з України. Але я відразу зрозумів, що нікуди не поїду. По-перше, я подумав, що це ж потрібно збирати речі, діставати валізу і ще й кудись їхати. По-друге, відразу виникла думка: як я покину команду і весь свій бізнес, у який було вкладено 10 років життя? Перебуваючи всередині країни, ти отримуєш більше інформації, тому і багато речей робиш правильно. А за кордоном яке джерело інформації? Інтернет і телебачення. А так ти на місці і сам береш маленьку участь у цій боротьбі проти імперіалізму.
Тому вранці я поїхав до офісу, і ми з командою сіли обмірковувати, як у таких умовах працювати далі. Ближче до 11 ранку ми почули глухий вибух. Виявилося, під Вінницею був нанесений ракетний удар по складу боєприпасів. Тоді стало зрозуміло, що окупанти можуть дістатися і до нас.
Latifundist.com: Яке на той момент було прийнято рішення щодо роботи співробітників: їх відправили у відпустку чи на дистанційну роботу?
Алішер Тяжин: Оскільки для мене пріоритетом була безпека співробітників, то я їм сказав, що вони можуть не відвідувати офіс і працювати дистанційно. Якщо хтось бажає виїхати в більш безпечне місце — в Україні або за кордон — нехай виїжджає. Тобто я чітких настанов не давав, що саме робити і куди саме їхати, та й не треба було цього робити. У цій ситуації кожна людина передусім думає про свою сім’ю. Яке б вона рішення не ухвалювала — воно не буде осуджуватися.
Що наша компанія ще зробила з перших днів війни? Виплатила працівникам двомісячний оклад, бо ми не знали, яким буде майбутнє. А так у працівників буде фінансовий резерв на наступні місяці.
Крім того, виділи $100 тис. на потреби ЗСУ. Ми не афішуємо цю свою діяльність, бо мені здається, що в такій ситуації повинні допомагати всі.
Через 2-3 тижні почало приходити розуміння, що треба сіяти, бо від цього буде залежати продовольча безпека країни, і що в цій ситуації агросектор є №1 у всій країні.
Latifundist.com: Чи встигли ви на той момент відгрузити й продати зерно на експорт?
Алішер Тяжин: Ні. На елеваторах залишалася 41 тис. т кукурудзи, яку ми не встигли продати. І перша проблема, з якою ми зіткнулися, — логістика. Порти Одеси закриті. Куди везти? Спробували вагонами до Польщі їхати. Звісно, ми не могли завезти в саму Польщу, бо є різниця між вузькою і широкою колією. Довозили до прикордонного пункту пропуску Ізов, перевантажували кукурудзу і відправляли вагони назад на наші елеватори. Таким чином змогли відвантажити 500 т кукурудзи. Найімовірніше, 35 тис. т кукурудзи залишаться на елеваторах як перехідний залишок.
Також у нас є непродане насіння сої та соняшнику. Щодо пшениці, то в нас зберігалося 4,5-5 тис. т. Ми її почали продавати всередині країни на переробку. Закінчуємо останні відвантаження, тому пшениці на зберіганні вже немає.
Latifundist.com: Крім сухопутної логістики, розглядали варіанти експорту зерна через порти інших країн?
Алішер Тяжин: Буквально декілька тижнів тому відвідав Молдову й Румунію. Оцінив для себе можливості експорту через порти цих країн. Мені здається, що на короткостроковий період порт Констанца в Румунії може стати другою Одесою. Там працюють такі мультинаціонали, як Bunge Ltd, ADM, Cargill та інші.
Зрозуміло, що є ще порт Гданськ на Балтійському морі, але це далеко від нас. Констанца — ближче і зрозуміліше. Але подивимося, як цей варіант запрацює, бо там теж є приймання своїх вантажів. Плануємо через цей порт продати насіння соняшнику в Туреччину.
Тут зауважу, що логістика і не могла запрацювати відразу нормально. Бо всі ринулися їхати в сторону ЄС. Складнощі виявилися в тому, що Європа немає таких потужностей для зберігання, які має Україна. Та й щодо вагонів там є певні обмеження. Крім того, наша спадщина навіть не від радянського минулого, а ще російської імперії — широка колія — дуже обмежує нас. Якби в нас теж була вузька колія, ми б спокійно виїжджали на вагонах. А так маємо те, що маємо.
Latifundist.com: Зараз багато хто говорить про відправлення вантажів баржами через Рені та Ізмаїл. Що думаєте про цей варіант?
Алішер Тяжин: Цей варіант може спрацювати тільки на коротку дистанцію. Чому на довгу ні? Бо баржа може перевезти лише 2-3 тис. т. А якщо ми подивимося на залишки минулого року в Україні, то там 12-15 млн т зерна. І це не враховуючи залишків продуктів переробки, наприклад, соняшникової олії. Тому складно буде це все вивезти без портів Одеси.
Коли я спілкувався з колегами з Молдови й Румунії, вони всі говорили, що раніше в України були просто шикарні переваги в плані логістики перед іншими країнами. Сьогодні реальність така, що нам потрібно переналаштовуватися на сухопутні перевезення, а це все непросто.
Думаю, навіть якщо війна закінчиться досить скоро і з позитивним результатом для України, ми зможемо через порти Одеси експортувати не раніше весни 2023 р.
Latifundist.com: «Кусто Агро» надавала логістичні послуги іншим компаніям. Як зараз побудована ця робота?
Алішер Тяжин: Так, у нас є свій парк вагонів, який налічує 70 зерновозів-хоперів. Раніше ми їх здавали в оренду, наприклад, коли поверталися з портів Одеси, щоб не їхати порожніми, або не в сезон, щоб вагони не простоювали. Та поки що від такої послуги відмовилися. У нас працює логістичний департамент, але він спрямований на відвантаження і перевезення власного зерна.
Щодо автомобільних перевезень, то ми залишили невеликий автопарк для вирішення своїх питань під час посівної та збиральної кампаній.
Latifundist.com: У компанії є активи на Житомирщині, де відбувалися бойові дії. Який там стан справ і чи вдалося розпочати посівну?
Алішер Тяжин: Бойові дії не дійшли до наших підприємств у Житомирській області, тому ми нічого не втратили. Всі весняно-польові роботі проходять за затвердженим раніше планом. На минулому тижні стартувала посівна. Вологи більш-менш достатньо у ґрунті, хоча торік ситуація була краща.
Цього року ми плануємо сіяти 5 тис. га соняшнику, близько 5 тис. га сої. Восени були посіяні озимі ріпак і пшениця на площі близько 4 тис. га. Перезимували вони добре. Думаю, якщо не буде погодних сюрпризів, то отримаємо запланований врожай. Буває, звісно, у травні різке похолодання, а ріпак у цей період не дуже любить холод. Щодо пшениці, то їй страшні тільки сильні дощі під час збиральної кампанії.
До війни «Кусто Агро» в обробітку мало 23 тис. га. Тобто цьогоріч із посіву випадають приблизно 8-9 тис. га. Гадаю, у травні ми встигнемо посадити ще 500 га гречки в Житомирській області. Це буде такий собі тестовий варіант, щоб «обкатати» культуру, яка однозначно матиме внутрішній попит.
Latifundist.com: Від посіву кукурудзи цього року відмовилися?
Алішер Тяжин: Кукурудзу цього року ми сіяти не будемо, хоча в нас на складах лежить насіння на $1 млн. По-перше, у компанії великі залишки кукурудзи на елеваторах, про які я вже говорив. І, ймовірно, ми не зможемо їх вивезти.
По-друге, ціна на газ. Сушіння цього року буде недешеве, та й взагалі невідомо, звідки ми будемо отримувати газ.
По-третє, ціна на паливно-мастильні матеріали. Ресурси солярки будуть цього року досить обмежені. Ціни будуть високі, відповідно і транспортування кукурудзи з поля буде недешевим.
Latifundist.com: Наразі в господарствах «Кусто Агро» є проблеми з паливом?
Алішер Тяжин: Проблем у нас немає, бо маємо власні оперативні ємності. Можемо на своїх паливних складах зберігати 350-400 т пального. Тобто на посівну цих запасів вистачить, бо встигли поповнити їх минулої осені. А далі будемо думати, де взяти паливо на збір озимих.
До речі, ми паливо виділяли і виділяємо на потреби тероборони. Свою техніку віддали ЗСУ. Це КАМАЗи та легкові автомобілі. Потроху допомагаємо, чим можемо.
Latifundist.com: Чи достатньо на складах насіння та ЗЗР?
Алішер Тяжин: У нас така політика — закуплювати всі ТМЦ восени. Тому наразі насінням забезпечені на 100%, а щодо хімії — теж плюс-мінус є все в наявності.
Latifundist.com: Як щодо кадрового питання: встигли забронювати військовозобов’язаних співробітників?
Алішер Тяжин: Ми встигли забронювати близько 200 осіб. Переважно це працівники виробничих підрозділів, які активно братимуть участь у польових роботах, та працівники елеваторів. Ще приблизно 20-25 людей вступили в лави ЗСУ й тероборони. Кадрових проблем на сьогодні не маємо.
Latifundist.com: Зараз багато розмов точиться щодо кредитування посівної. Зокрема, що банки видають кредити тільки тим клієнтам, хто має гарну кредитну історію. Чи ви брали кредит на посівну і чи не було із цим проблем?
Алішер Тяжин: Ми працюємо з двома великими банками: ПУМБ і «Південний». Нам із ними комфортно співпрацювати, і кредити на посівну цього року в них брали. Звичайно, це не та кредитна лінія, яка була раніше затверджена на два банки. Але враховуючи, що ми цього року і сіємо менше, то домовилися з банками, що вони дають те фінансування, яке нам потрібне на сьогодні. Тому цьогоріч проблем із кредитуванням не мали.
Latifundist.com: Дайте поради агробізнесу: як в умовах війни зекономити обігові кошти?
Алішер Тяжин: З нашого досвіду за ці більш ніж 50 днів війни — намагайтесь відмовитися від того мислення, яке було в мирний час. Воно заважає. Потрібно сісти і поставити собі декілька питань: якщо я посію ось цю культуру, то чи зможу її зібрати, зберегти і продати? Чи буде вона мати попит всередині держави, чи потрібно буде подумати над логістикою за кордон? У цьому плані інформативним є наш приклад із кукурудзою. Враховуючи багато факторів, нині ми відмовилися від її посіву.
Можливо, потрібно провести оптимізацію. Тільки не кадрову оптимізацію, — я категорично проти цього у воєнний час, — а оптимізацію витрат. Наприклад, у мирний час ви хотіли провести модернізацію виробничих об’єктів або техніки. Поки що такі витрати слід поставити на паузу. Якщо це стосується палива, то варто скоротити кількість службових машин тощо.
Користуючись моментом, скажу, що агробізнесу та і всім українцям потрібно і далі боротися за праведне діло. Бо сьогоднішня війна — це боротьба не тільки за Україну, а й за свободу в усьому світі. Те, що стільки днів українці протистоять ворогу, — це все пов'язане не тільки з кількістю техніки та армії, а більше з силою духу. Український дух сильний! Це захоплює! Тож, як я міг 24 лютого покинути країну, яка стала моєю другою домівкою?!
Наталія Родак, Latifundist.com
