Будуємо насіннєвий завод і знайшли економічний ефект у роботизованому молочному скотарстві: Володимир Яковчук про диверсифікацію бізнесу Ерідон

Будуємо насіннєвий завод і знайшли економічний ефект у роботизованому молочному скотарстві: Володимир Яковчук про диверсифікацію бізнесу «Ерідон»
Джерело фото: Latifundist.com

«Ми любимо диверсифікацію», каже керівник групи агропідприємств компанії «Ерідон» Володимир Яковчук. Після повномасштабного вторгнення ця формула ідеально спрацювала. У момент, коли в країні зупинився експорт зерна, молочні ферми змогли утримувати компанію на плаву завдяки надходженню постійних обігових коштів. Їм також було нелегко на початку — деякі молокопереробні заводи відмовилися від молока, бо взяли орієнтир на експорт. Але у компанії швидко знайшли вихід, зробивши акцент на якість, тож багато молокозаводів були зацікавлені в співпраці. Володимир каже, що жодної літри молока не вилили на вулицю.

«Ерідон» останні роки розвиває культуру робортизованих ферм. Аргумент частини ринку, що роботи — це більше про данину моді, аніж про ефективність, Володимир, посміхаючись, спростовує. Каже, що це дурниці, адже ферми дають економіку. 

І, до слова, не лише молочні, а і м'ясні ферми — це ще один напрямок, який розвиває «Ерідон». Окрім вирощування і експорту бичків, компанія працює над проєктом в напрямку м’ясної переробки і планує змінити споживчі звички українців на користь яловичини. Хоча, Володимир визнає, що з м’ясним напрямком важче, бо потребує більше часу, важкої роботи та правильної стратегії.

І, нарешті, насінництво — один з найбільших бізнес-сегментів і продовження дистрибуції «Ерідон», про який ми говоримо з Володимиром. У групи компаній «Ерідон» тисячі гектарів, на яких вирощується насіння на поливі для міжнародних компаній, зокрема, у партнерстві з компанією IFAGRI. А ще — будує власний насіннєвий завод під назвою «Лімері». Досвід у цьому компанія Сергія Кролевця має, адже свого часу побудувала насіннєвий завод для Bayer. На думку Володимира Яковчука, сільське господарство «повноцінне», коли в ньому присутнє ефективне тваринництво. А коли додати ще й насіннєвий завод, то можна говорити про повноцінний бізнес. Як це — реалізувати плани, говоримо з Володимиром Яковчуком.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Роботизована молочна ферма «Ерідон» та її економічний ефект

Latifundist.com: Володимире, ми зараз на роботизованій фермі Lely, розкажіть про неї?

Володимир Яковчук: Дійсно, ми знаходимося на нашому підприємстві ПП «Євросем», де рік тому вирішили побудувати роботизовану молочно-товарну ферму. Саме приміщення унікальне. Його ширина 42 м і довжина — 162 м, а висота будівлі до конька складає майже 12 м. Це приміщення поділене на дві зони — зону дійних корів і родильну зону. Тобто в кожному приміщенні ми маємо два технологічних цикли. Тут корови розстелюються і відразу йдуть на роздійний робот. А далі групуються по 120 голів на два роботи. Унікальність у тому, що роботи Lely спроможні подоїти корову після розтелу без зайвих зусиль, а що найважливіше — без стресу для корови.

Побудували ферму дуже швидко, фактично за вісім місяців, і запустили якраз у кінці лютого цього року.

До початку широкомасштабної агресії росії в Україні ми закупили нетелів із Данії і запустили цей корівник. На сьогоднішній день доїмо близько 33 л на дійну голову. На грудень цього року в планах мали вийти на 35 л, тому близькі до мети. Проте, коли говоримо про високі надої, не треба забувати про здоров’я тварин. Ці речі суміжні.

Latifundist.com: Якщо не помиляємось, у вас була ще стара ферма. Що з нею зараз?

Володимир Яковчук: Так, це десь 150 голів, які доїлися на прив’язному утриманні через молокопровід. Прийняли рішення перевести їх сюди. Корови були різних лактацій (від однієї до трьох і більше), але ніколи в житті не були на безприв’язному утриманні та ніколи не доїлися на роботі. Були в шоці, для них це був певний стрес. Але призвичаїлись. Як виявилося, корови до всього хорошого звикають швидко.

Latifundist.com: Ви почали говорити про унікальність даної ферми? Давайте конкретизуємо.

Володимир Яковчук: Ця будівля унікальна тим, що для корови є певні важливі фактори. Перший — це обмін повітря. Тобто кожна корова повинна мати вільний доступ до повітря або до повітрообміну, це десь близько 70 м3/год.

Друге — це освітлення.

Далі — вентиляція. Вона дає змогу підняти той аміак, який залишається внизу на «льожках» та гноєвих проходах, для того, аби не залишався в будівлі.

Також це вільний доступ до поїлок, чесалок, до самих роботів і до кормостола.

Ну і звичайно ж — це професійна команда управлінців, зоотехніків, ветеринарів, операторів, працівниць, які доглядають за телятами та механізаторів.

Latifundist.com: Часто чуємо, що молочне тваринництво називають соціальним проєктом. Ви не згодні з цим?

Володимир Яковчук: Наш проєкт є вдалим. І коли багато людей кажуть, що тваринництво — це соціальний проєкт, мене це трошки ображає. Бо ми дивимося на молочний напрямок як на бізнес. А бізнес має бути результативним.

І відповідно, якщо витримана технологія, корови утримуються в належному приміщенні, складені правильні раціони, професійний менеджмент і персонал, то ми будемо мати прибутковий бізнес.

Якщо говорити про окупність самого бізнесу, то він складає до 7 років. 

Latifundist.com: Саме при роботизованому форматі?

Володимир Яковчук: Так. Я говорю суто про роботизовану ферму, тому що багато людей вважає, що робот — це дорого. Так, робот, який доїть 60 корів, може вартувати умовно близько $200 тис. Але треба мати на увазі, що у нас сам доїльний зал знаходиться в тій самій будівлі, де і корови. А якщо ми говоримо про класичну карусель або класичну ялинку, нам потрібно б було побудувати цілий коридор для прогону корів, приміщення для очікування і відповідно доїльний зал, а це також великі капіталовкладення. Більш того, коли ми говоримо про великі молочно-товарні ферми за 500 - 1 000 дійного стада, то корови при класичній технології знаходяться в постійному стресі. Їх женуть по коридору, вони чекають і йдуть назад. У нас ситуація інша, бо корова сама ходить до робота.

Latifundist.com: Карусель теж дуже дорого коштує. 

Володимир Яковчук: Звісно, тому що нам також потрібно будувати окрему будівлю, потрібно побудувати прогін для корів і т.і. — це перший фактор. Другий фактор, ми говоримо про те, що корова має бути в максимально наближених до природних умов. Що я маю на увазі? Корова сама знає, коли їй треба подоїтись. От зараз вони гарненько собі лежать або їдять, споживають корм. А коли вони захочуть, підуть до робота і подояться самі. Середньозважений коефіцієнт доїння в день у нас зараз становить 3,3, тобто корови дояться тричі на добу.

Latifundist.com: Ваші колеги розповідали, що корови з роботами хотіли навіть частіше доїтися.

Володимир Яковчук: Так воно і є. Їм цікаво, вони звикають. Першочергово було важко, особливо для тих корів, які були на прив’язі. Але зараз ми досягли певних результатів. До того ж, маємо досвід на іншому нашому підприємстві з роботизованим доїнням — ПСП «Україна» на Житомирщині. Тому і запланували встановити те ж саме тут. На сьогоднішній день, якщо говорити глобально про напрямок агровиробницва «Ерідон», то ми доїмо майже 60 т/день. На наступний рік ми маємо плани вийти 100 т молока в день.

Молочні ферми «Ерідон» в Житомирській і Київській областях

Latifundist.com: Розкажіть про поголів’я, скільки у вас корів?

Володимир Яковчук: На цій фермі 400 голів дійного стада, на наступний рік будемо мати вже десь 750.

Ми ж побудували тільки першу чергу. З правої сторони від цього корівника є місцина, де має бути ще один корівник. Тому після завершення другої черги будівництва загальна кількість поголів’я у цьому господарстві складатиме десь півтори тисячі дійних корів.

Latifundist.com: Якщо порівнювати із Житомирщиною, то ви десь на рівні?

Володимир Яковчук: Так, на рівні. І це нам вдалося за рік. 

Latifundist.com: Там у вас до речі частина обладнання DeLaval, а інша — Lely. У чому різниця?

Володимир Яковчук: Так, у нас був DeLaval, але при будівництві другого корівника в Почуйках (прим. ред. — Житомирська обл., де знаходиться ПСП «Україна») ми вирішили встановити найсучасніші роботи Lely. Цікаве порівняння: в одному корівнику знаходиться 8 роботів DeLaval, а на другу чергу встановили 13 Lely. На мою думку, роботи Lely по всіх технологічних умовах найбільш ефективні. Ми протестували різні моделі, і той досвід, який ми набули на фермі в Почуйках, ми вже інтегрували сюди. Тому тут було трошки легше починати.

Latifundist.com: А як щодо співпраці з молокозаводами?

Володимир Яковчук: Тут теж рухаємось. Ми отримали Європротокол по ПСП «Україна» у Почуйках. Зараз на етапі отримання і на «Євросем». Що це нам дасть? Ми працюємо з переробниками, які мають в планах експортувати свою продукцію в Європейський Союз. А для цього їм потрібно, щоб ферма або виробник молочної сировини мав Європротокол.

Від продажів молока до глибокої переробки

Latifundist.com: Враховуючи, що населення на кілька мільйонів скоротилось, платоспроможність теж десь знижується, експорт — це закономірна історія.

Володимир Яковчук: Це закономірна історія. Але хоч я говорю, що експорт — це добре, нам все рівно треба рухатися в напрямку переробки і споживання нашого українського продукту в Україні.

До того ж, я нещодавно дізнався, що взагалі існує технологія глибокої переробки молока. Так само, як є глибока переробка кукурудзи чи іншого зерна. Виявляється, з молока можна робити продукти в індустрії фармацевтики тощо. Такого заводу переробного немає в Україні, але можливо в наших мріях… 

Latifundist.com: Це ви вже натякаєте?

Володимир Яковчук: Можливо. Але, щоб такий завод працював, потрібно мати мінімум 500 т на добу. Від 500 до 1 тис. т. 

Latifundist.com: Розглядаєте це як еволюційний напрямок?

Володимир Яковчук: Так, але зрозуміло, що такі великі проєкти мають бути побудовані або втілені разом із європейськими партнерами. Вірю, що після закінчення війни це буде можливо. Використовуючи нашу платформу, наші знання, наших людей, це реально. 

У нас працюють професіонали. На початку повномасштабної війни, в лютому, коли ніяких польових робіт не відбувалося, всі ферми працювали, бо це 365 днів у році. І вся наша команда була скоординована, всі працювали. Як я вже говорив, були певні перебої з закупкою нашого молока, але це максимум на день. Уже на другу добу ми практично все налагодили.

Latifundist.com: Молочне виробництво може бути у плюсі в теперішній ситуації?

Володимир Яковчук: Ми маємо чотири ферми: дві роботизовані і дві класичні (де корови на прив’язному утриманні). Якщо зробити навіть мінімальні інвестиції в ресурси, в людей, в раціони, стадо, то вони можуть бути прибутковими. Навіть ті ферми, де корови знаходяться на прив’язі, не є збитковими для нас. Це при умові, якщо вийти на надої молока у 30 л на дійну корову. Нормальним рівнем заробітку для молочно-товарної ферми є 2 грн і більше на 1 л молока.

Latifundist.com: По якій ціні ви продаєте на молокозавод зараз?

Володимир Яковчук: На сьогоднішній день ціна складає 12,40 грн/л без ПДВ, до конвертації на жир/білок.

Latifundist.com: Повернімось до питання молочної переробки. Кінцеві споживачі нарікають, що молокозаводи наживаються, бо висока ціна на молочні продукти. А заводи кивають на рітейл та їх націнку. Де правда?

Володимир Яковчук: Ситуація була трошки іншою 5 чи 10 років тому. Зараз і виробник, і переробник залежать від рітейлу. Але в більшій мірі — від кінцевого споживача і від купівельної спроможності людей.

Ідеальна схема, коли кожен розуміє, що виробник має отримувати певний рівень заробітку для того, аби мати змогу реінвестувати ці гроші в подальший розвиток. Тому що ферма не може стояти, постійно треба щось додавати, змінювати і рухатися вперед. Те ж стосується і переробної галузі. Але, якщо говорити про рітейл, то трошки важкувато. Те саме говорять і переробні підприємства. Рітейл є певним драйвером тієї націнки і тієї ціни, яка сьогодні є на полицях. І в цій ситуації виробник залишається просто тим, хто одягає брудні чоботи, йому потрібно виростити кукурудзу на силос, заготовити сінаж, подоїти корову, управляти всім цим постійно. За це він має отримувати справедливий заробіток.

Latifundist.com: Якщо взяти середньостатистичного фермера, то багато з них міркує: «Мені простіше посіяти кукурудзу, соняшник, а потім продати. Для чого я маю заморочуватися із фермами?» Тому і кажуть, що молочне виробництво — це для фанатів. Є така річ?

Володимир Яковчук: На жаль, саме війна показала, що таке взагалі товарно-молочна ферма. Насамперед, ми стикнулися на початку війни, як і кожне підприємство або кожний виробник, з проблемою реалізації своєї зернової продукції. Чому? Тому що порти були закриті і відповідно кожен почав шукати можливості експорту для реалізації своєї продукції. І на цей час всі обігові кошти, які були потрібні для виплати заробітної плати, забезпечення електроносіїв і загалом утримання ферми, ми отримували з молочної продукції, тобто від реалізації молока. Я сказав би, що ферми виручили в певній мірі наші господарства, дозволили протриматися перші два місяці, поки ми не налагодили ланцюжок експорту через західноукраїнські термінали. 

Тепер про прибутковість. Якщо ти можеш отримати на кукурудзі умовно товарні $300 з гектара, то коли ми виробляємо молоко, маємо отримувати трошки більше. Чому? Тому що працюємо 365 днів на рік.

Або я ще по-іншому рахую. Коли ми цей гектар кукурудзи вирощуємо як силосну культуру, то якщо я конвертую той прибуток, який ми маємо з тваринництва, потрібно мати більший прибуток, ніж від товарного. Якщо говорити про високі надої і правильну технологію, то рівень прибутку з молочного напрямку має бути на рівні десь $500 порівняно з 300, які ми могли брати зі звичайної товарної продукції. 

Latifundist.com: Зараз скільки у вас складає?

Володимир Яковчук: Важко сказати саме по цій фермі. Ми лише стартували. Але нещодавно робив аналіз перших 6 місяців її роботи, то виявилось, що вона вже в плюсі.

Відсоток рентабельності даного бізнесу знаходиться десь на рівні 10%. Але ми робимо все, щоб він був вищим. У Почуйках прибутки трошки більші.

М'ясним скотарством займаються ентузіасти

Latifundist.com: Ми зараз на тваринницькій фермі з вирощування м’ясних порід ВРХ. Ви почали розвивати м’ясне скотарство паралельно з молочним?

Володимир Яковчук: Так. Хоча цей напрям, скажімо прямо, непростий. Недавно запитав колегу з агрохолдингу, який займається м’ясним напрямком в Україні. Він пожартував: «Ти розумієш, Володя, займаються цим ентузіасти: ти і я!». 

Latifundist.com: Чому так відбувається? 

Володимир Яковчук: У нас в країні культура споживання яловичини майже відсутня. Тож історично в Україні концентрувалися на молочному напрямку. Ідея розвивати м'ясне скотарство — це десь у генах компанії. Ми любимо диверсифікацію.

Ще 5 років тому ми мали в управлінні десь 200 голів маточного поголів’я. На сьогодні це вже 2,5 тис. Я говорю тільки про корів, бо з телицями і бичками цифра сягає майже 5 тис. голів.

Latifundist.com: Яка технологія утримання? 

Володимир Яковчук: Ми використовуємо дві моделі утримання. Маточне поголів’я утримується 6 місяців (осінь-зима) в технологічних корівниках, а 6 місяців на власних пасовищах в період весни, літа та початку осені. На сьогодні ми маємо десь півтори тисячі гектар власних пасовищ, а це 10 таборів у різних локаціях.

Відгодівля бичків здійснюється по канадській системі в оборах, де більшу частину часу вони знаходяться на відкритому повітрі. 

Latifundist.com: Які породи вирощуєте? 

Володимир Яковчук: Це всі основні м'ясні породи — Ангус, Лімузин, Шароле і Герефорд. Десь на 70% ми орієнтуємось на генетику Ангус. 

Latifundist.com: Чому? 

Володимир Яковчук: Бо вони найбільш пристосовані, найлегші з точки зору розтелу, і що важливо — найкращі з точки зору середньодобового приросту. Бо коли ми говоримо про економіку м’ясного напрямку, дуже важливо розуміти собівартість. Вона залежить від того, як швидко ти досягнеш реалізаційної ваги за певний період часу. Наведу буквально одну цифру. На групі відгодівлі до 12-14 місяців ми маємо показники 1,8 кг середньодобового приросту. Це високі показники, навіть якщо порівнювати з нашими американськими чи канадськими колегами. 

Latifundist.com: Ви продаєте бичків живою вагою. Чи маєте бажання зробити цех забою? 

Володимир Яковчук: Ми рухаємось до повністю вертикального інтегрованого циклу. Тобто треба мати маточне поголів’я, відгодівельники і свій забій. Таких компаній дуже мало. 

І навіть якщо брати великі забійні цехи в Україні, на сьогоднішній день вони працюють приблизно за такою схемою: закуповують бичків чи корів, які вже не придатні для доїння, і далі їх забивають. 

Ми на етапі проєктування забійного цеху. Навіть не просто цеху, а повністю переробного заводу. Наша мета — забивати близько 50 тис. голів у рік. Досягти цих цифр тільки за рахунок власного поголів’я майже неможливо.

Latifundist.com: Але повертаємось до питання, що в Україні як такої немає культури споживання яловичини. 

Володимир Яковчук: З однієї сторони, це зміна звичок. А з іншої — ми будемо працювати над створенням попиту на рівні споживача. А це означає: доступність ціни для нього і загальний добробут у країні, звичайно ж. Сподіваємось тільки на краще. 

Latifundist.com: Чому загалом мало компаній займаються м’ясним скотарством?

Володимир Яковчук: Цей бізнес є складним із точки зору капіталовкладення. Бо потрібно побудувати спеціальні будівлі, інвестувати в поголів’я, в маточне поголів’я. А ще потрібен час, бо якщо ми, наприклад, порівнюємо з птицею, то це 42 дні до забою. Для бичка ми маємо чекати 12 місяців. Отже, конверсія між вкладеним кормом і капіталовкладеннями в цей напрям набагато довша. Думаю, саме тому не дивляться на м'ясне скотарство як на напрямок швидкого прибутку. Це довгограючий бізнес. Чи буде він успішним в майбутньому? На мою думку, так, бо в Європі попит шалений. Це зрозуміло, тому що в них ця культура вже давно впроваджена. Але і в Україні ми її будемо розвивати. 

Latifundist.com: В які країни експортуєте бичків?

Володимир Яковчук: На сьогодні в нас немає прямого експорту, ми працюємо через посередника. А ці компанії експортують далі в арабські країни.

На жаль, на сьогодні європейський ринок не відкритий ще для живої ваги. Багато нормативних актів в законодавстві, які мають бути гармонізовані з Євросоюзом. Ми маємо працювати над цим питання, щоб мати змогу експортувати напряму в країни ЄС.

Плани в насінництві: ширша географія і до 2,5 тис. га на зрошенні

Latifundist.com: Володимире, розкажіть про ваш напрямок в насінництві. 

Володимир Яковчук: На сьогодні ми маємо 2,5 тис. га на поливі. Одна частина площ розташована в Черкаській області, біля с. Нова Дмитрівка — там десь близько 1 тис. га насінництва під поливом. Ми маємо також 500 га під поливом в с. Почуйки. Історично там вирощуємо насіння для наших сусідів із великої міжнародної компанії, адже знаходимося за 1 км до їх насіннєвого заводу.

На іншому підприємстві, ДП «Агрофірма Іскра», ми маємо 1 тис. га на поливі. Там вирощуємо гібриди бренду IFAGRI — нашого надійного партнера, які реалізуються через нашу дистриб’юторську компанію. Тут також є поля гібридизації інших міжнародних компаній, яким ми допомагаємо у розмноженні насіння кукурудзи та соняшнику.

Також маємо близько 1 тис. га в Одеській області. Поки ми не вирощуємо там насіння, але маємо в планах. Тому вирішили інвестувати в поливні системи. 

Зрозуміло, що вирощування ділянок гібридизації або насіння без поливу — це дуже небезпечно, бо тоді ми залежимо від погоди. Для того, щоб товарна кукурудза могла дати 10 т/га, треба мати мінімально 300 мм в метровому шарі ґрунту і 200 мм у вегетативному періоді розвитку кукурудзи, а для ділянок гібридизації це надважливо. Але зважаючи на фактори кліматичних змін за останні 5 років, досягти цього практично неможливо. Тому прийняли рішення два роки тому інвестувати в систему зрошення.

Там, де вирощуємо гібриди IFAGRI та інших міжнародних постачальників, ми забираємо воду з Дніпра. Ми побудували повністю весь трубопровід довжиною ≈12 км до басейну-накопичувача на 50 тис. м3, і відповідно далі йде розводка по наших полях.

Latifundist.com: Інвестиції в полив складають зазвичай на товарних посівах близько $2-3 тис. А скільки вкладень потрібно на ділянках гібридизації?

Володимир Яковчук: Не має різниці — це товарні посіви чи ділянки гібридизації. Тут залежить більше від відстані до водозабору.

На жаль, в Україні магістральна система, яка залишилася ще з радянських часів, існує скоріше на папері. На практиці якась частина була розкопана, щось розпродали, решта знаходиться в неналежному стані для використання. Тому, якщо ми говоримо про інвестиції, наприклад, в 12 км трубопроводу, будівництво басейну-накопичувача і поливні машини, то це десь $2-2,5 тис. на гектар. Але якщо ми говоримо про напрямок насінництва в порівнянні з товарним виробництвом, то тут окупність інвестицій набагато швидша.

Latifundist.com: Це скільки в середньому?

Володимир Яковчук: Окупність складає близько трьох років. Це можна вважати швидким поверненням інвестицій.

Latifundist.com: Ви згадали про гібриди IFAGRI. Будете нарощувати?

Володимир Яковчук: Так. На сьогоднішній день ми вирощуємо їх на площі до 1 тис. га, але ми вже плануємо збільшувати поливні площі для повного забезпечення потреб комерційної команди «Ерідон». Більш того, ми зможемо розширити співпрацю з насіннєвими компаніями.

На сьогоднішній день ринок дуже вибагливий. Наприклад, клієнт хоче насіння з масою тисячі від 250 до 270 г. Ми це забезпечуємо, зокрема, за рахунок поливу та генетики.

Але виникає питання, де доробляти нашу продукцію. Зазвичай ми везли її до великих партнерів, але минулого року прийняли рішення побудувати власний насіннєвий завод.

Ми з Володимиром як раз стоїмо поблизу будівельного майданчика, де зводиться майбутній насіннєвий завод, площа якого складе 6,4 га. З початком повномасшабної війни «Ерідон» був змушений призупинити будівництво, розпочате у січні 2022 року, проте вже за місяць роботи були відновлені.

Новий завод зведе до мінімуму вплив людського фактору на генетичну чистоту насіння — після хаскерів нетипові початки кукурудзи будуть визначатися спеціальною машиною, яка називається оптоселектор. Окрім того, зберігатися насіння буде не в біг-бегах, а в октабінах.

— Те що ви зараз бачите, зрозуміло не фініш, але вже на наступний рік ми плануємо запустити повний цикл. До речі, калібрувальне відділення, протруєння і упаковку ми запустимо вже навесні, отже частину насіння, яке ми вирощуємо на наших полях, заберемо і будемо вже доробляти на нашому заводі.

Latifundist.com: Які потужності матиме насіннєвий завод?

Володимир Яковчук: Якщо говорити про загальні об’єми, то перша черга передбачає прийомку 15 тис. т кукурудзи в початках, або 7 тис. т насіння після калібрування. В посівних одиницях це ≈350 тис. посівних одиниць (80 тис. насінин в кожному мішку).

Для повного забезпечення нашого заводу у нас має бути мінімум 3 тис. га на зрошенні.

Latifundist.com: Для кого будете доробляти насіння?

Володимир Яковчук: Ми будемо надавати послуги насіннєвим компаніям і тепер зможемо запропонувати їм комплексну послугу доробки насіння на заводі з обладнанням нового покоління. Зараз якраз ведемо переговори з багатьма насіннєвими компаніями, які зацікавлені в співпраці. У нас вже є домовленності з постачальником IFAGRI для якого ми вже вирощуємо чималий об’єм насіння і ексклюзивно представляємо цей бренд.

Latifundist.com: Яка планова окупність інвестицій в завод?

Володимир Яковчук: Війна вже внесла свої корективи, але планова окупність — до 5 років. На ринку існують різні цифри, коли говорять про інвестиції в заводи. Але цей завод дуже продуманий.

Latifundist.com: «Ерідон» мав досвід будівництва насіннєвого заводу для «Монсанто», який після злиття з Bayer став належати останній. Чи технологічно ваш новий завод суттєво відрізняється від того?

Володимир Яковчук: Технологія єдина. Зрозуміло, що саме обладнання еволюціонує. Той завод був побудований 5-6 років тому. На сьогоднішній день ми вже інтегруємо, устатковуємо найсучасніше обладнання компанії Cimbria. Я скажу трошки амбіційно, але на мою думку, наш новий завод на сьогоднішній день з точки зору ефективності побудови всіх технологічних етапів буде найефективнішим. Чому? Тому що у нас весь процес йде в одну лінію, немає розривів між процесами. Вони всі послідовні і розміщенні практично в одній будівлі.

Latifundist.com: Перша думка, що в Україні сформувався профіцит насіннєвих заводів. До 2014 року всі побудовані потужності орієнтувалися і на український ринок, і на російський. Коли прийшов 14 рік, закрився російський ринок, і відповідно певний профіцит сформувався. До того ж, ми спілкувалися з насіннєвими заводами, багато з них не працювали на 100% останні кілька років, так точно. Тож виникає думка: «Ще один насіннєвий завод, а куди насіння збувати?»

Володимир Яковчук: Так. Але ж ситуація змінюється. Два роки тому Україна пройшла акредитацію Європейського Союзу щодо можливості експорту насіннєвої продукції. Тому ситуація кардинально змінилася і, навпаки, зараз насіннєві компанії на початку будівництва приходять до нас і кажуть: «Чи можете ви нас забезпечити певною кількістю доробки насіння». 

Чому? Тому що велика кількість насіння, яка вирощується в Україні, буде експортована в Європейський Союз. І якщо говорити про якісне насіння, яке вирощене в Україні, воно нічим не відрізняється від того, що вирощене в Європі. Ба більше, за багатьма показниками може бути навіть краще. Якщо ви купуєте преміум автомобіль, наприклад, який зібрали у країнах, що розвиваються — технологія ж єдина і якість при цьому точно не страждає, бо витримуються високі стандарти виробника.

Latifundist.com: Ви вже згадали про рішення Єврокомісії, яка дозволила експортувати вирощене в Україні насіння. Два роки тому ми модерували круглий стіл, присвячений цій події, тоді поруч з оптимізмом оператори ринку озвучували і ризики. Була певна пересторога, що наше насіння не дуже чекають через можливий демпінг. Що ви думаєте з цього приводу?

Володимир Яковчук: Треба розглядати це питання більш глобально. Подивіться, яка ситуація склалася у цьому році в Європейському Союзі. Угорщина, Австрія, Німеччина, Франція збирають товарну і насіннєву кукурудзу. І вже зрозуміло, що через низьку врожайність, яка склалась через посуху, вони потреби своїх фермерів у насінні можуть не забезпечити. Тому не дивуйтесь, що навіть попри війну, багато компаній-виробників насіння хочуть збільшувати насіннєві ділянки в Україні. Саме для забезпечення європейського фермера. Тому впевнений, що ми будемо цікавим гравцем на цьому ринку. Відповідно, буде і баланс, який забезпечуватиме і наші потреби, і аграріїв ЄС.

Зміни в насіннєвому портфелі «Ерідон»

Latifundist.com: Сергій Кролевець згадував, що на сьогоднішній день відбуваються зміни в насіннєвому портфелі дистрибуції. Розповідав, що гібриди IFAGRI займають 10-15%. Ця цифра буде зростати?

Володимир Яковчук: Сподіваюсь, що дуже скоро це буде 30%. Розраховуємо на те, що зростатимуть й інші бренди, з якими ми співпрацюємо у напрямку вирощування насіння. Для цього є всі передумови, особливо коли ми запустимо завод. Адже разом із партнерами зможемо контролювати весь процес — від посіву до поставки у господарство.

Latifundist.com: Господарства практикують вирощувати насіння «для себе». Ви сієте вирощене насіння у своїх агропідприємствах?

Володимир Яковчук: Авжеж. Цього року ми вже засіяли 30% площ із 25 тис. га кукурудзи гібридами IFAGRI, а у наступному році плануємо вийти на 50%. Тому кожен може подивитися на наших полях результати, поспілкуватися з нашими агрономами і зробити власні висновки.

Сьогодні однією з ключових генетичних характеристик стала вологовіддача. Наприклад, гібрид Сканер зібрали з вологою 19-20%. Із врахуванням затяжних дощів, це дуже гарний показник для нашого регіону. Є й інші гібриди, які нам дуже сподобалися за два роки вирощування і демонструють чудові результати як по врожайності, так і по вологості — Вархол та Блекрок. Більшість гібридів мають різне призначення. Наприклад, гібрид Мітинг із високим ФАО може вирощуватися і на зерно, і на силос, і для виробництва біогазу. Він підійшов нам для силосу, тож ми вже запланували 1,2 тис. га на посів у 2023.

Latifundist.com: Що можете побажати нашим читачам до Дня працівника сільського господарства?

Володимир Яковчук: У цих умовах я можу побажати всім аграріям України витримки. Наші сільгоспвиробники сьогодні викликають захоплення не тільки в Україні, а й в усьому світі. Гнучкість і важка праця задля результату, збереження бізнесу, робочих місць — це те, що справді важливо і надихає.

Latifundist.com: Дякуємо за багатопрофільну розмову. Очікуємо на запрошення на відкриття насіннєвого заводу «Ерідон».