Тарас Іващенко: Ситуація з азотом критична, Україна буде забезпечена на 30%
Якщо є кошти, то добривами варто запастися вже зараз. Пізніше їх буде важко придбати. Чому на ринку України виник дефіцит добрив? Чи побачимо у лютому зниження цін на азотні добрива (бо в Європі вони вже не такі й космічні), та яким господарствам не варто відмовлятися від кукурудзи у сівозміні? Про це ми поговорили з генеральним директором компанії «Белор Україна» Тарасом Іващенко. Він прогнозує, що в новому маркетинговому році експорту зернових з України може і не бути. І ось чому.
Latifundist.com: Наскільки зараз ринок забезпечений азотними добривами?
Тарас Іващенко: Якщо фермер не забезпечений азотом — немає ніякого сенсу купувати будь-які інші добрива. Це база. А ситуація з азотом дуже критична на ринку. Великі порти не працюють. Імпорт йде через Дунай та західні кордони, зокрема, через Польщу. І ці об'єми — мізер у порівнянні з тим, скільки нам потрібно.
По аміачній селітрі взагалі плачевна ситуація. Власного виробництва замало, то її доводиться везти звідусіль. З Болгарії, Америки, Польщі, Казахстану. За моїми спостереженнями, максимум, що завезли — 20-30 тис. т за останні 4 місяці. До цього імпорту взагалі не було.
Latifundist.com: Недавно Черкаський «Азот» збільшив завантаження до 70%, а «Рівнеазот» до 50%. Чи врятує це ситуацію?
Тарас Іващенко: Ми ж розуміємо, що навіть якщо Черкаський «Азот» і «Рівнеазот» разом будуть виробляти 150 тис. т азоту в місяць — вони не закриють попит за 3 місяці. Залишків на ринку взагалі немає. Все, що їде — продається з коліс.
За розрахунками ІА «Інфоіндустрія» під посівну 2023 року забезпеченість ринку в азоті складе 600 тис. т в порівнянні з 1,75 млн в 2022 році. Як будуть діяти фермери? А вони скажуть, що внесуть мінімум або взагалі відмовляться від добрив. Саме тому я прогнозую, що в новому маркетинговому році експорту зернових з України може і не бути.
Latifundist.com: Чи не надто апокаліптично.
Тарас Іващенко: У нас і раніше були роки, коли добрив на ринку не вистачало. Але тоді працювали великі порти і ми мали змогу закрити попит завдяки імпорту з усього світу. А зараз такої можливості немає. Так, ми можемо привезти добрива через порти Дунаю, але максимум 30-40 тис. т на місяць. Для ринку України майже нічого.
Фермер може посіятися і без добрив, при мінімальній собівартості. Зібрати пару тонн і пережити цей рік. Замість 8-10 т/га кукурудзи зібрати в цьому році 4-5 т/га, або взагалі посіяти ярі зернові по мінімальній технології. Якщо по пшениці ми збирали 6-7 т/га, то в цьому році фураж можемо отримати із врожайністю 2-3 т/га.
Пам’ятаєте, який рекордний врожай під 108 млн т був у 2021 році? Так от в 2022 році ми зібрали біля 60 млн т, а вже в цьому році очікуємо всього 30 млн т. В той же час ціни на зерно будуть високі, тому фермер все одно отримає мінімальну для виживання виручку. Але що буде зі світовим балансом по зерну? Питання не риторичне.
Latifundist.com: Бачимо запит у ринку на сульфат амонію. Це тому, що він найдешевший в азотній групі?
Тарас Іващенко: На ринку є 2 види сульфату амонію: caprolactam grade, тобто білий хімічний, і коксохімічний. Капролактамовий, в основному, імпортувався із Білорусі, також його почали імпортувати морським транспортом із Китаю. Коксохімічний — традиційно вироблявся українськими коксохімічними заводами. Що маємо зараз? Ембарго на Білорусь, непрацюючі великі порти для імпорту із Китая, українські коксохіми працюють на мінімальному навантаженні.
Latifundist.com: Наскільки ми забезпечені КАС?
Тарас Іващенко: КАС — це суміш карбаміду і селітри. На Черкаському Азоті, коли збільшується виробництво КАС, зменшується виробництво селітри і карбаміду. В Україні також є декілька підприємств, здатних виробляти суттєві обʼєми КАСу, але для цього їм потрібно десь купляти карбамід і селітру, які в дефіциті. Щодо імпорту КАС — на сьогодні це найважче, з точки зору логістики, питання.
Latifundist.com: Чому КАС так складно завезти в Україну?
Тарас Іващенко: В українських портах Дунаю немає ємностей для прийомки КАС. Логістика зараз можлива тільки автомобілями або залізною дорогою з Європи. А це складно, довго і дорого.
Latifundist.com: Тому єдине, що залишається, — завезти сухі добрива в порт.
Тарас Іващенко: Так. Ми довозимо їх насипом в українські порти на Дунаї і фасуємо відразу на прийомці. Звідти машинами фермери забирають у господарства. Це пряма логістика.
Взагалі привезти і розвантажити будь-який вид добрив зараз ще той квест. На вхід в Дунай величезні черги. Порти перевантажені. Відсутні ділянки для зберігання добрив. Проблеми з наявністю техніки та персоналу. Сюди додайте повітряні тривоги, та перебої з електроенергією.
Latifundist.com: Що з цінами на добрива?
Тарас Іващенко: Світові ціни на аміачну селітру вищі, ніж на карбамід. В Україні ціни на карбамід і селітру більш-менш зрівнялися. Але якщо немає ніяких добрив, то фермер буде брати найдешевший азот. Сьогодні це карбамід, який у портах коштує 34 000-35 000 грн за тонну.
Очевидно, що у лютому ціна впаде, бо світові ціни теж падають. Якби не проблеми з логістикою, то ми б уже в лютому побачили карбамід по 30 000 грн/тонну. Але логістичні проблеми все ще існують, тож поки у порти заходять судна з добривами, закупленими ще місяць тому по високим цінам. Зараз ми торгуємо в нуль. І це нормальна ситуація для трейдера на падаючому ринку.
Latifundist.com: Які фактори зараз впливають на ціноутворення на українському ринку? Ostchem, як і раніше, задає погоду?
Тарас Іващенко: На ринку працюють ринкові механізми. Є виробник Ostchem, є імпортери. Якщо Ostchem виставить ціну вдвічі нижчу за імпортерів, але в них не буде вільного товару на продаж — імпортери зможуть продати товар по своїй ціні. Коли товару достатньо — принцип простий — щоб виграти у конкурентів, хтось пропонує нижчу ціну.
Взагалі сьогодні є два ринка: реальний і віртуальний. Щодо останнього, то це посередники, які намагаються зібрати передоплату і за ці гроші привезти товар. Як правило, через «дві-три неділі». Ціна товару в наявності в порту або на складі — значно вища, тому що імпортер вже сплатив за «дві-три неділі» простою пароходів в очікуванні проходу каналів, вільного причалу в порту, повільної вигрузки парохода і інших ризиків, які підстерігають кожну компанію, яка намагається продовжувати вести бізнес під час війни.
Latifundist.com: Чи є на ринку компанії-одноденки?
Тарас Іващенко: Одноденки — не чув таких. На ринку є багато компаній, які прораховують можливість завезти добрива в Україну. По факту приймають рішення і везуть добрива — небагато. Також є гравці, які давно вже на цьому ринку і продовжують робити свою справу.
Latifundist.com: Як щодо попиту на добрива зі сторони аграріїв: вони чекають зниження цін чи купують по тій, яку зараз пропонує ринок?
Тарас Іващенко: Аграрії не поспішають контрактуватися: одні не мають на це грошей, інші — не впевнені, чи взагалі потрібно сіятися. Та й падіння світових цін теж не стимулює українських фермерів купувати. Вони міркують собі так: купимо пізніше, то, можливо, щось вигадаємо. Звичайно, агрохолдинги, які мають гроші і плани сіятися, організовують тендери. Але з такими умовами, що ніхто з ними зараз навіть спілкуватися не хоче. Наприклад, одна із умов: привезти добрива з відстрочкою платежу на 2 тижні після доставки.
Latifundist.com: До речі, війна змусила агрохолдинги піти у трейдинг. То, можливо, вони і добрива завозять самі?
Тарас Іващенко: Я про таке на ринку не чув. Це ж не просто зробити.
Latifundist.com: Як логістичні питання вирішувала ваша компанія «Белор Україна»?
Тарас Іващенко: За минулий рік більш-менш напрацювали логістику. Зробили 6 суден по 3 тис. т кожне. Працюємо тільки з 3-тисячниками, бо в порту маленька глибина. Мінімум ще три судна плануємо зробити у лютому. Проблема така, як і у всіх — фінансування. Зробити одне судно у місяць — це одна справа. А зробити два — потрібно домовитися про відтермінування оплати. Ніхто цього робити для України не хоче через військові ризики. Тому так і працюємо — в режимі почергового вирішення проблем.
Latifundist.com: Скільки часу зараз потрібно, щоб, наприклад, судно з добривами із Азербайджану прийшло в наш порт великому покупцю?
Тарас Іващенко: Більше місяця, а, може, і всі два. Затори в Сулині, перевантажені порти. Треба розуміти, що добрива — не єдиний товар, який ввозиться в Україну морським шляхом. Великі порти заблоковані для імпорту всіх видів продукції, тому всі морські поставки йдуть тільки через Дунайські порти.
Latifundist.com: Коли фрахтуєте судна, то які ризики закладаєте?
Тарас Іващенко: Ми знаємо, що буде попит на добрива, тому беремо на себе ризик і їдемо. На якому етапі загубиться наша рентабельність — я не знаю. Сьогодні клієнт не купує товар, який приїде через місяць. Він приїжджає у порт і дивиться: ага, машини завантажуються. Телефонує і каже: «Зараз азербайджанський карбамід коштує $420/т. Ще зверху даю $20. Ось по такій ціні я в тебе його можу купити». Ніхто ж не дивиться, що цей товар у мене заїжджає по $670 на CIF, бо тоді була така ціна.
Latifundist.com: Давайте поставимо себе на місце фермера. Що він думає? Що на ньому наживаються і логісти, і трейдери, і продавці ТМЦ. . .
Тарас Іващенко: Є ринок. Якби на ньому були надприбутки — було б більше трейдерів, більша конкуренція призвела би до зниження заробітку трейдера. Я планував продавати свій карбамід по 37-38 тис. грн, а поки він доплив, ціни впали. Сподіваюся, що впишуся в цю собівартість, розпродам дорогі залишки, а потім буду чекати більш дешевий товар. Звісно, сподіваючись, що щось на ньому зароблю. Тобто всі свої ризики я розумію, але це моя робота.
Latifundist.com: В цьому сезоні аграрії будуть віддавати перевагу олійним культурам і відмовлятися від кукурудзи. Хоча на ринку говорять, що багато фермерів ще не прийняли для себе остаточне рішення.
Тарас Іващенко: Будуть сіяти і кукурудзу, і соняшник і зернові. Для багатьох олійні культури — це вихід із ситуації, коли в тебе немає добрив. Бо ти можеш посіяти соняшник, нічого не вносити і отримати свої 1,5 т/га. Але кукурудза рентабельна, якщо в тебе є свій транспорт, склади і зерносушарка. Тоді ти можеш продавати її по $210 CPT порт з рентабельністю. А таких господарств в країні багато. Тим більше, що всі розуміють — низької ціни на кукурудзу у новому сезоні не буде.
Latifundist.com: Ваша компанія займається ще й рослинництвом. Чи корегували сівозміну?
Тарас Іващенко: Із сівозміною ми більш-менш визначилися: 40% під кукурудзою, 40% під олійними культурами і 20% під ячменем, бо маємо тваринництво.
Latifundist.com: А як щодо сої? В цьому році прогнозують збільшення площ під цією культурою, бо вона дозволяє зекономити на дорогому азоті.
Тарас Іващенко: Наш земельний банк знаходиться на півночі Чернігівської області, де сою вирощувати дуже ризиковано. Тому ми її і не вирощуємо.
Latifundist.com: Багато хто з аграріїв, щоб зекономити, будуть відмовлятися від калію та фосфору. Мовляв, ґрунти по цих групах добрив плюс-мінус забезпечені, то якщо їх не вносити цього року на врожайності це не відіб’ється. Цікавить ваша думка з цього приводу.
Тарас Іващенко: Дійсно, якщо один рік не вносити ці добрива, нічого катастрофічного не буде. Але більшість господарств притримувались цього принципу останні 10 років. Ось у чому проблема. Один фермер мені каже: «Я три роки по 150 кг на гектар NPK вносив, то можу тепер 2 роки не вносити». Я ж вважаю, що все рівно потрібно вносити. Є підприємства, які будуть вносити NPK, проте більшість господарств, з якими я спілкувався, відмовляться від цієї групи добрив — кажуть «коли немає нормального забезпечення азотом, немає сенсу їх вносити».
Latifundist.com: Дякуємо за розмову!
Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com
