Сіятимете соняшник, а добрив дефіцит? Розказуємо, як викрутитися в 2023 році

Думка експерта

6 лютого 2023, 09:10

5928

Джерело фото: Latifundist.com

Аграрії України планують збільшити площі під ярими культурами, зокрема під соняшником. Але яким чином ефективно удобрювати олійні культури в умовах здорожчання та дефіциту добрив? Тонкощі розповів Сергій Хаблак, агроном, доктор біологічних  наук, Інститут харчової біотехнології та геноміки.

Зона нестійкого і недостатнього зволоження займає 50% території України, надмірного зволоження — 19% і лише 31% земель мають сприятливі ґрунтово-кліматичні умови. На Поліссі випадає 510-610 мм, у зоні Лісостепу — 455-600 мм, в північному Степу — 405-525 мм, в південному Степу — 315-500 мм опадів.

Гідротермічний коефіцієнт на Поліссі дорівнює 1,2-1,5, в Лісостепу — 0,6-1, в південному Степу — 0,5-0,6.

Від погодних умов урожайність залежить на 46%, від добрив — на 37,3%, від правильної сівозміни — на 8,7% і від обробітку ґрунту — на 1,5%.

Дози внесення добрив під соняшник залежать від регіону, типу ґрунту, зональної кількості опадів.

В середньому із значним спрощенням у розрахунках для отримання 1 т зерна пшениці потрібно 100 мм опадів,  на 1 т зерна кукурудзи — 50 мм опадів, на 1 т сої та соняшнику — 200 мм опадів.

За такими розрахунками у Херсонській обл., де в 2020 р. приблизно випало 280 мм річних опадів, потенційний урожай соняшнику можна було отримати не більше 1,4 т/га, Полтавській обл. з 382 мм  річних опадів — 1,9 т/га, Київській обл. з 489 мм річних опадів — 2,4 т/га.

Щорічний спецвипуск інфографічного довідника

Як українські аграрії тримають Аграрний фронт України

Вся інформація про агро під час війни

В системі живлення соняшнику головну роль потрібно приділяти основним добривам, від яких, як правило, залежить урожайність культур. У соняшника приблизно 90% урожаю залежить від основних азотних, фосфорних і калійних добрив, 7% — стартових, 3% — листового підживлення. 

Азоту, після опадів, відводиться друге місце серед факторів, що визначають урожайність культур. Фактори погоди і азоту в сумі забезпечують більше 50% загального врожаю. У посушливий рік погода істотно обмежує реакцію культур на застосування азоту. Проте соняшник потребує у порівнянні з озимою пшеницею, кукурудзою на 50% менше азотних добрив. Не рекомендується вносити більше N60-90 кг/га д.р. навіть на бідних азотом ґрунтах, тому що це призводить до переростання, вилягання соняшника та відсутності прибавки за врожайністю.

Норми застосування добрив мають диференціюватися відповідно до ґрунтово-кліматичних умов. Раніше, до 90-х минулого століття, рекомендовані орієнтовні норми макродобрив в діючій речовині залежно від типу грунтів становили на чорноземі типовому — N 60-90 P 50-60 K 50-60 кг/га, темно-сірих і сірих лісових — N 60-90 P 60-70 K 60-70 кг/га, на чорноземі звичайному та південному — N 50-60 P50-60 K 40-50.

По деяким даним, у зоні Лісостепу на ґрунтах із важким гранулометричним складом під соняшник раніше рекомендували вносити орієнтовно N60-100, P40-60, у Степу — N50-90, P30-50.

Незважаючи на дуже високий рівень винесення калію з урожаєм соняшнику, внесення калійних добрив на вказаних грунтах менш ефективне, ніж азотних і фосфорних. Це пояснюється їхньою підвищеною та високою забезпеченістю цим елементом живлення і здатністю кореневої системи рослин добре його засвоювати. Лише на грунтах, збіднених калієм, рекомендували додатково застосувати K20-50.

У степових районах вологозабезпечення є основним лімітуючим чинником для формування урожаю, а в Поліссі — кислотність та низька родючість ґрунтів.

Чорноземні ґрунти Лісостепу і Степу та каштанові ґрунти містять значну кількість доступного для рослин калію, але мають невеликий вміст доступного фосфору та близько до нейтральної рН ґрунту і кращі водно-фізичні та біологічні властивості.

Дерново-підзолисті, сірі й темно-сірі лісові ґрунти Полісся характеризуються високою кислотністю і незадовільними фізико-хімічними властивостями, низьким вмістом рухомих сполук калію та мають середню кількість доступного фосфору.

Калій в кислих ґрунтах легкого гранулометричного складу в значній кількості мігрує по профілю. У дерново-підзолистих ґрунтах рухомий фосфор більш доступний до рослин, ніж в чорноземних ґрунтах. В нейтральних і карбонатних ґрунтах (чорноземи) утворюються менш розчинні фосфати кальцію і магнію, а в кислих дерново-підзолисті ґрунтах формуються більш розчинні фосфати алюмінію та заліза.

Ґрунти за підвищенням родючості можна розташувати у такій послідовності:

• дерново-підзолисті,
• сірі й темно-сірі лісові ґрунти,
• чорноземи типові,
• чорноземи звичайні та південні,
• каштанові ґрунти.

Науково-обґрунтоване співвідношення елементів мінерального живлення під соняшник для Лісостепу, Степу було 1: 1: 1 (N60Р60К60), яке з кожним роком по фосфору і калію зменшується в залежності від природно-кліматичних зон через погодні умови, типу ґрунтів і високу вартість фосфорно-калійних добрив.

Фосфорні добрива найефективніше застосовувати в умовах недостатнього зволоження на чорноземах звичайних і південних та на каштанових ґрунтах. Калійні добрива найліпше діють на торф'яних, потім на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. На легких за гранулометричним складом ґрунтах зазвичай ефективніші азотні, калійні та мікродобрива, на важких — фосфорні добрива. 

Останнім часом під соняшник в залежності від природно-кліматичної зони дози добрив для Полісся зазвичай складають N60Р30-40К30-40, Лісостепу — N60Р20-30К20-30, Степу — N30-60Р10-20К0-20. Такі дози фосфорно-калійних добрив не покривають винос фосфору і калію з урожаєм зерна.

Зміни в нормі внесення добрив під соняшник за 

природно-кліматичними зонами

Традиційно вважається, що соняшник виснажує ґрунт.

Для утворення 1 т врожаю, за різними джерелами, соняшник використовує залежно від генотипу та умов вирощування 40…60 кг азоту, 20…30 кг фосфору, 96…120 кг калію (в середньому, 50 кг N, 20 кг P2O5, 100 кг K2O, 14 кг МgO і 5,0 кг SO4). Це у декілька разів більше, ніж поглинають зернові.

Однак ці твердження перебільшені, оскільки повернення елементів живлення з рослинними рештками порівняно з їх господарським виносом у соняшнику становить: N — 74%, Р2O5 — 54%, К2O — 94%.

Для порівняння: у ріпака: N — 60%, Р2O5 — 36%, К2O — 71%; у кукурудзи: N — 51%, Р2O5 — 34%, К2O — 98%; у сої: N — 27%, Р2O5 — 28 К2O — 28%; у зернових колосових: N — 24-32%, Р2O5 — 17-18%, К2O — 68-72%.

У той же час соняшник через глибоко проникаючу стрижневу кореневу систему суттєво висушує грунт, що погано для подальшої культури в сівозміні.

Найбідніші на мікроелементи зональні ґрунти Полісся, а максимальний вміст валових і рухомих форм характерний для ґрунтів Степової зони. Вміст заліза, цинку, міді і кобальту знижується від ґрунтів легкого гранулометричного складу з підвищеним рівнем кислотності до ґрунтів важкосуглинкових і глинистих із нейтральною реакцією ґрунтового розчину, тоді як вміст мангану, бору і молібдену навпаки збільшується від ґрунтів малобуферних до ґрунтів високобуферних від Полісся до Лісостепу і Степу.

Зменшення вмісту заліза, цинку, міді і кобальту на карбонатних ґрунтах Степу і Лісостепу пов'язано з фіксацією їх кальцієм. Дефіцит міді спостерігається на торф'яниках, молібдену — на кислих дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, бору і молібдену — на червоноземах, мангану, заліза і цинку — на карбонатних ґрунтах.

Соняшник дуже чутливий до нестачі бору, особливо під час посухи і на карбонатних грунтах. Бор забезпечує проростання пилку і запліднення квіток, а за його нестачі молоді листки сильно деформуються через відмирання тканин біля їхньої основи, рослини відстають у рості, головки деформовані, сім’янки нерівномірні, точки росту відмирають.

Нестача бору в живленні соняшнику проявляється на піщаних грунтах, за високого вмісту азоту або кальцію, низьких температур та під час посухи. Критичний уміст бору в грунті — 0,5–3,0 мг/кг. У грунт вносять 1-2 кг/га д.р. борних добрив.

Ефективність їх підвищується за позакореневого застосування, оскільки у ґрунті значна частина мікроелемента переходить у недоступні форми. Позакореневі підживлення ефективні, якщо їх проводити кілька разів на початку вегетації. Перше необхідно виконати у фазі 3-4 пар листків, друге — перед цвітінням, використовуючи 6%-й водний розчин карбаміду з додаванням 200-600 г/га бору. Поширене застосування бору і під час передпосівної обробки насіння.

Система удобрення соняшнику на піщаних грунтах з низьким вмістом 

рухомого калію, магнію і захисту культури системою експрес для зони Полісся

Як борні добрива, можна використовувати хімічно чисті сполуки (борну кислоту Н3ВО3, буру Na2B4O7 • 10Н2О), сирі боратові руди (борацити, гідроборацити), відходи хімічної промисловості, а також боровмісні односторонні й комплексні добрива. Моноборні добрива містять різні сполуки бору: динатрій октаборат, боретаноламін, чисту борну кислоту та поліборати. Саме різні сполуки бору впливають на ефективність цих добрив.

Борна кислота Н3ВO3 — це дрібнокристалічний порошок білого кольору, що містить 17,1–17,3% бору. Використовують її для оброблення насіння (200–500 г/т) у вигляді 0,05-0,1%-го розчину та для позакореневого підживлення рослин (400–600 г/га), а також як борний компонент комплексних добрив. 

Бороплюс — рідке добриво, що містить 11% бору. Бор, що міститься в органічній формі (сполука з етаноламіном), високоефективний як для позакореневого підживлення, так і краплинного зрошення.

Для повного засвоєння його рослинами через листя дуже важливо, щоб сполуки бору добре та швидко розчинялися у робочому розчині. Швидкість розчинення різних кристалічних сполук бору досить різна. Наприклад, борна кислота і, особливо бура, є малорозчинними сполуками.

Тому добрива, які містять чисту борну кислоту або буру, будуть менш технологічними, ніж інші борні добрива. Крім того, низька швидкість розчинення цих речовин не може гарантувати 100% доступність бору для рослини, оскільки доступність елементів живлення для рослини можлива лише за умови повного розчинення.

Максимальною швидкістю розчинення з усіх кристалічних сполук бору відрізняються поліборати у порівнянні з тими, які містять бор у формі бури, динатрій октаборату або чистої борної кислоти.

Слід також пам’ятати, що добрива на основі динатрій октаборату, крім бору, містять також високу кількість натрію, який може мати токсичний вплив на більшість сільськогосподарських культур. Бор і так не найрухливіший елемент (його сполуки з натрієм і калієм ще більш-менш рухливі, а з кальцієм і магнієм — зовсім важкорозчинні).

Хелатів, подібно мікроелементам-металів, бор не утворює. Для підвищення розчинності бору найчастіше використовують реакцію з моноетаноламіном.

Всі рідкі борні добрива виготовляються на основі цієї сполуки. Неправильно називати сполуки бору з моноетаноламіном органічною формою бору, у цьому з'єднанні бор також присутній у формі бората ВО33 — єдина форма, яка може бути засвоєна рослиною.

Аналіз ґрунту є головним чинником оптимізації витрат добрив. Останнім часом через подорожчання вартості добрив є актуальним тренд на економіє ресурсів, в том числі на зменшення витрат добрив.

В агрохімії існує багато методів встановлення норм добрив, серед яких найпоширенішими є такі: 

• за результатами польових дослідів; 
• на основі даних винесення елементів живлення врожаєм і коефіцієнтів їх використання з ґрунту і добрив (балансові методи); 
• за нормативами витрат добрив на одиницю врожаю або на приріст урожаю (нормативні методи); на основі бальної оцінки природної родючості ґрунту й окупності добрив (нормативні методи); 
• на основі виробничих функцій у системі ґрунт-рослина-добрива (математичні). 

Крім того, в агрохімії виділяють різні підходи у філософії рекомендацій щодо внесення добрив і відгуку на врожайність: 

• за дефіцитом, 
• за винесенням, 
• за забезпеченістю (дефіцит + винос). 

Залежно від того, яким принципом керується лабораторія для розрахунку норм для внесення добрив, буде залежати і їх кількість. Від вибору філософії рекомендацій щодо внесення добрив буде також залежати економічна відмінність у відгуку на врожайність і рентабельність.

Найпоширенішим методом в Україні для розрахунку норм добрив для внесення є балансовий метод. Але результатом цього методу часто є такі норми внесення добрив, що недоступні для більшості фермерів через високу вартість фосфорно-калійних добрив. Цей метод не дієвий у сучасних умовах ринкової економіки України й мінливої вартості фосфорних і калійних добрив.

Користуючись польовими даними та власними дослідженнями, ми прийшли до висновку, що згідно з агрохімічного протоколу дослідження внесення добрив ефективне, коли рівень забезпечення грунту елементами живлення середній або нижче середнього. При цьому при підвищеному рівні забезпечення грунту, приріст врожаю від добрив майже не спостерігається.

Тобто вносити основні, стартові та інші добрива потрібно включно до середнього рівня забезпеченості ґрунту елементами живлення, коли економічний ефект від їх внесення буде найбільший. У випадку, коли вміст елементів живлення  у грунті більше середнього, то вносити добрива не бажано через зменшення або припинення приросту урожаю. 

Рівні забезпечення фосфора у грунті

Групування ґрунтів за вмістом рухомого фосфору за методом 

Кірсанова, Чірікова, Мачигіна

Стартові фосфорні добрива можна взагалі не застосовувати, якщо вміст рухомого фосфору у грунті більше середнього і коли основні фосфорно-калійні добрива були внесені в розкид і закладені легкими і важкими боронами, культиватором або плугом та плугом з передплужником.

При закладенні добрив легкими і важкими боронами практично всі добрива потрапляють в шар ґрунту 0-5 см. При закладенні добрив культиватором чи дисками 76% добрив потрапляє в верхній шар ґрунту, 24% добрив потрапляє в шар ґрунту 6-12 см.

При закладенні добрив плугом і плугом з передплужником у верхній шар ґрунту потрапляє відповідно 23% і 7% добрив. Інша частина добрив закладається в більш глибокі шари ґрунту і може використовуватися рослинами пізніше. 

Проте потрібно не забувати, що зазвичай при закладенні культиваторами і дисковими боронами 50-90% добрив знаходяться в поверхневому 3-сантиметровому шарі ґрунту. Верхній шар ґрунту швидко пересихає, отже, рослини не в змозі використати поживні речовини добрив. Все це знижує ефективність розкидного добрива. 

Основні добрива засвоюються рослинами тільки у зволоженому ґрунті при наявності вологи. Оптимальні умови живлення для рослин створюються, якщо добрива вносяться в найбільш вологий шар ґрунту — на глибину від 10 до 20 см, тобто в зону розміщення основної маси кореневої системи. 

При локальному внесенні добрива витрачаються економніше. Для отримання однакової прибавки врожаю дозу локального добрива можна зменшити до 50% в порівнянні з розкидним.

Розміщення мінеральних добрив у ґрунті при різних способах їх закладення

Припосівні добрива доцільно вносити тільки у разі, коли у ґрунті рівень забезпечення рухомого фосфору середній або нижче середнього і основні фосфорні та калійні добрива були внесені локально стрічково на глибину 15-20 см, оскільки у верхньому посівному шарі фосфору може бути не достатньо для проростання насіння рослин.

Сергій Хаблак, агроном, доктор біологічних  наук, Інститут харчової біотехнології та геноміки

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Думка експерта