Дмитро Скорняков про роботу з банками та компаніями, які не вийшли з рф і чому не поділяє оптимізму щодо переробки
Джерело фото: Latifundist.com
У другій частині інтерв’ю Дмитро Скорняков, генеральний директор HarvEast, розповідає про співпрацю з банками, чому не поділяє оптимізму щодо будівництва переробних заводів і до чого може привести ручне керування компанією. А ще про враження від Аграрного семінару в Гарварді, де вперше було представлено український бізнес-кейс, конфлікт поколінь у компанії та як HarvEast ставиться до тих постачальників ТМЦ, які не вивели свій бізнес із росії.
Бізнес повинен займатися тим, що у нього найкраще виходить
Latifundist.com: Дмитро, чи розглядав HarvEast питання переробки?
Дмитро Скорняков: Я не поділяю оптимізму, який є на ринку щодо переробки. Якщо ми говоримо про нормальні умови, а не військові (я потім перейду до умов воєнного стану), то маржа у переробці завжди маленька. Якщо польський або німецький переробник може отримати кредит під 1,5%, то в Україні український переробник — під 7%. А знаєте, яка рентабельність переробки? Рівно 7%. Це називається «мавпяча праця».
Тому поки не буде дешевих кредитів в Україні, не буде у нас і переробки. Тепер щодо переробки в умовах воєнного стану. Зараз у нас зерно дешевше, ніж в Європі. Тому переробка рахується. Але, по-перше, хто сказав, що війна буде довго і зерно довго буде дешеве?
При будівництві будь-якого заводу потрібно враховувати його окупність. Тобто тобі потрібно ризикнути і у війну побудувати завод. А де гарантія, що туди не прилетить ракета? По-друге, тобі потрібно взяти фінансування під космічні проценти. По-третє, якщо війна закінчиться швидко і у нас будуть ціни на зерно як в Європі, то цей завод ще довго буде окупатися.
Я 10 років пропрацював у фінансах, тому я б таке рішення ніколи не прийняв. Одне діло, коли такий завод вже є і тобі потрібно збільшувати потужності. Тоді окей. Це цікава історія, бо окупність там зовсім інша. А зараз з нуля зайти в переробку — ну дуже дивна історія.
Latifundist.com: Те, що ви розповідаєте, дещо нагадує історію з біометаном. Там теж є порогова сума, нижче якої економіка вже не рахується. Генеральний директор «Галс Агро» Сергій Кравчук розповідав, що якщо після війни росіяни будуть виплачувати репарації газом, то весь цей бізнес обвалиться.
Дмитро Скорняков: Там більш складне питання. Якщо ми швидко увійдемо в ЄС, то там є спеціальні надбавки (додаткові виплати) на виробництво біометану. Але знову ж… багато «але». Ти повинен зараз вкласти гроші у країну в стані війни. Спрацює у тебе чи ні цей бізнес, залежить від десятка різних факторів.
Latifundist.com: Чи прораховували в компанії можливість купівлі вагонів?
Дмитро Скорняков: Ні, в такий бізнес ми не будемо заходити. Ми не експерти в ньому.
Я притримуюся думки, що бізнес повинен займатися тим, що у нього найкраще виходить.
Один із уроків, який я отримав під час відвідування Гарварду цього року, був саме про це. В Америці ніхто не говорить: «А давайте в цю тему зайдемо, а ще в цю». Там усі успішні глобальні бізнеси побудовані просто: заходять у один бізнес, починають у ньому добре розбиратися і потім мультиплікують його по всьому світу. Ніхто не робить 25 різних бізнесів. Усі вузькоспеціалізовані. Ти в чомусь одному маєш бути найкращим. А далі вже якщо можеш то купуєш активи у Румунії, Польщі, Болгарії чи Україні.
В Україні до цього трохи інший підхід. Але мені ближчий світовий досвід. Тому ми не розпорошуємося і точно у вагони заходити не будемо.
Latifundist.com: Але ж антикризові рішення в компанії все ж приймалися, зокрема, ви перевели елеватори на альтернативне паливо навесні 2022.
Дмитро Скорняков: Так, минулої весни ми перевели елеватори на пелети. На той момент у мене було чітке розуміння того, що восени росія може припинити нам постачати газ. От спеціально. путін вже тоді був готовий хоронити «Газпром». При цьому пам’ятаєте, як ще років 10 тому він заявляв, що «Газпром» буде коштувати трильйон доларів.
Якби вони були нормальними управлінцями, то це було б можливо. А зараз ця компанія коштує… та близько нуля, тому що основного імпортера — Європу — втратили назавжди. А чому? Тому що так захотів путін.
Зверніть увагу: санкцій на поставку газу ніхто не вводив. Поставки газу обмежила в Європу російська влада. Аналогічно вони ж можуть зробити і з поставками в Україну. Тому переходити на пелети було для нас питанням виживання. У випадку погіршення ситуації з газом ми б точно мали необхідний ресурс і можливість продовжувати працювати.
Окрім цього працювати на пелетах дешевше ніж використовуючи газ. В нас цей проєкт вже окупився. Тож таке рішення було ще й бізнесово вдалим.
Про аграрний семінар у Гарварді
Latifundist.com: Нещодавно ви були в Гарварді, і вперше там розглядався український кейс. Розкажіть більш детально про цю поїздку.
Дмитро Скорняков: Аграрні заходи проводить багато університетів у світі, але репутаційно найкращим вважається Аграрний семінар у Гарварді. Він триває менше тижня. Дуже інтенсивний по часу: з 6 ранку і до 11 вечора. Учасники — 150 чоловік. Відбір на програму дуже жорсткий і так просто ти туди не потрапиш. Ти або повинен, умовно кажучи, бути директором зі стратегії McDonalds, або гендиректором компанії з обігом не менше $100-200 млн. Тобто повинен мати певний бекграунд.
Гарвард вирішив написати бізнес-кейс: як керувати аграрною компанією в Україні під час війни. Їм потрібні були люди, які вільно володіють розмовною англійською мовою і помітні в українському аграрному суспільстві. Вони запропонували участь мені, Алексу Ліссітсі та Петру Мельнику. Втрьох ми допомагали їм робити цей бізнес-кейс. А потім я висловив бажання приєднатися до заходу. Хоча і було вже пізно, але для мене зробили виняток у якості подяки за участь і подяки за те, що робить Україна.
Це мегацікавий досвід. Там були представники всіх помітних на аграрному ринку країн.
Багато різних секторів. Це і гігантські інвестиційні фонди, які інвестують тільки в агро, і переробники, і фуд-рітейл.
Я у футболці з українським прапором і написом: «Війна за незалежність» англійською, виходжу на сцену презентувати цей бізнес-кейс, а переді мною пафосна, величезна гарвардська аудиторія. Дуже класні відчуття були. Зворушливі.
Latifundist.com: Що розчулило вас тоді?
Дмитро Скорняков: У 44 роки мало речей можуть розчулити. Але після презентації бізнес-кейсу до мене підійшла величезна кількість учасників, які тисли мені руку і казали: «Те, що ви робите в Україні — ми цим захоплюємося, і дуже вам вдячні». Пропонували допомогу. Це було дійсно зворушливо.
Latifundist.com: Яке питання найчастіше вам там задавали?
Дмитро Скорняков: Як змінилися мої рішення і дії, як менеджера у зв’язку з війною. На що я відповідав, що раніше, аби ухвалити одне рішення, я тиждень міг його обмірковувати і погано спати. Переглядати багато альтернатив. Зараз багато рішень такого рівня я приймаю за 10 хв на основі свого досвіду і, можливо, якось «шостого чуття» (посміхається — прим. ред.). Краще за тебе це рішення ніхто не прийме, бо ти професіонал у цій галузі. Чи буде воно правильним — покаже час. Так, ти можеш помилятися і маєш право на це. Але зараз війна, і багато рішень потрібно ухвалювати швидко, немає часу обмірковувати тижнями.
Latifundist.com: Наведіть приклад.
Дмитро Скорняков: Пам’ятаєте, якось в роботі «зернового коридора» була пауза, росія заявила про свій вихід із цієї угоди. І тоді всі чекали чи буде все далі працювати, чи ні. Ось у той період ми мали відвантажувати зерно нашому покупцю, а я мусив швидко вирішити що робити у такій ситуації.
Якщо не відвантажити зараз через «зерновий коридор» свою продукцію, то потім взагалі незрозуміло, коли і куди її можна буде продати. А якщо ризикнути, відвантажити, а коридор не відновить свою роботу і партнер не прийме наш вантаж. То будуть ті вагони, за які ти заплатив немаленькі кошти, їздити із нашим зерном по всій Україні. Потім кудись по дисконту може й перепродаси товар в Європу.
У подібній ситуації ти сідаєш і задаєш собі питання: у що ти віриш? Я розумію, що якщо Ердоган упряжеться у продовження роботи «зернового коридору», то він буде працювати. Шанс, що Ердоган упряжеться — це його реноме. Виходячи з такого висновку, я даю вказівку вантажити вагони на «зерновий коридор». І це рішення виявилося правильним.
Latifundist.com: Тобто наразі український топменеджер повинен мислити і геополітично?
Дмитро Скорняков: На жаль, зараз по-іншому не можна.
Про відносини з банками і до чого приводить ручне керування компаніями
Latifundist.com: Ви живете на декілька країн. Як вам вдається тримати в руках всі бізнес-процеси в компанії?
Дмитро Скорняков: Насправді, я багато часу проводжу в Україні. По роботі також доводиться проводити багато часу у Польщі, Румунії, Угорщині, Словаччині.
Дійсно, під час війни потрібно все тримати у своїх руках. Бо ти бачиш повну картину і розумієш, що ліквідність в таких випадках завжди викликає проблеми. Це раніше ти міг взяти кредит, тобі могли великі трейдери зробити передоплату, ти мав товарні кредити. Зараз же кожна гривня, яка пішла з компанії, може взагалі поставити під загрозу її існування.
Тому в проблемні моменти потрібно взяти керування компанією повністю у свої руки. Але головне — вчасно віддати назад.
Це зараз я вже почав делегувати повноваження, бо бачу — певні правила гри вже зрозумілі нашому топменеджменту.
Latifundist.com: Ви згадали про банки. Борис Шестопалов, співзасновник групи компаній «Хлібодар», казав, що банки під час війни стали чи не найбільшими ворогами бізнесу. Як у вас поставлена робота з банками?
Дмитро Скорняков: Як каже гендиректор «ОТП-Лізинг» Андрій Павлушин: «Банк — це людина, яка дає тобі парасольку, коли світить сонце, і відбирає її, коли йде дощ». Геніальна фраза.
Тобто банки за тобою бігають, коли в тебе купа грошей і шикарний рік. А коли є проблеми — забирають гроші. Але кожен повинен захищати свій бізнес. Через війну ситуація тяжка, ризикована. Тому позицію банків теж можна зрозуміти. Без державних гарантій та європейських програм великого кредитування не буде. Тут уже держава разом із партнерами має якісь ризики приймати на себе.
У нас невелика закредитованість. Додатково нам уже ніхто нічого не дасть. Але те, що ми маємо — обслуговуємо. І ліміт пролонгуємо.
Прибуток на другий план. Головне — вижити
Latifundist.com: Яким буде 2023 рік для агросектору?
Дмитро Скорняков: Якщо ми говоримо про звичайні зернові компанії, у яких немає переробки (біогазу, виробництва курятини) і не про Захід України, а про Центр, то у найближчі два роки вони будуть зайняті питаннями не прибутку, а виживання. Тобто за моїми особистими прогнозами, у цей період можна чекати на банкрутство від 10% до половини аграрних компаній України.
Latifundist.com: Як зміниться агросектор після війни? Кордони з ЄС все більше будуть стиратися?
Дмитро Скорняков: Якщо ми говоримо про продажі, то Європа не замінить порти. Частина потоків залишиться через Європу, проте більшість повернеться в порти.
Як зміниться агро? Гадаю, що ми матимемо умовний план Маршалла щодо відновлення економіки України, в тому числі і агро. Сподіваюся, що величезні інвестиції будуть вкладатися у зрошення. А зрошення — це і насінництво, і садівництво, і овочівництво, і ягоди. Це більш капіталомісткі галузі, інтенсивніші, які дозволяють заробити зовсім інші гроші на 1 га.
Думаю, буде розроблена велика програма розвитку України. Згадайте, коли Іспанія приєдналася до Євросоюзу, то там відвели величезні площі під зрошення. Зараз ця країна є лідером по постачанню овочів і фруктів на європейський та світовий ринки. Тому маю надію, що нас чекає історія саме як у Іспанії.
Про конфлікт поколінь
Latifundist.com: У Facebook ви описали діалог з татом, який на всі ваші аргументи відповідає «где вы были 8 лет». Далі ви пишете, що така ситуація у половини працівників компанії. У фільмі російського режисера Лошака «Разрыв связи» дуже гарно описане це явище, коли рідні люди стають чужими через війну. У вашому випадку це сталося 24 лютого, чи раніше?
Дмитро Скорняков: Один з топменеджерів компанії родом з Донецька. Коли почалася війна, то я йому сказав, що не знаходжу взаєморозуміння зі своїми батьками. Я не можу з ними не говорити на політичні теми, як це робить дехто. Якщо людина підтримує війну, ти у будь-якому випадку будеш повертатися до цієї теми. А він мені говорить, що у нього мама живе у Донецьку. Телефонує йому у перші дні війни і каже, що треба трохи потерпіти, скоро нас визволять від фашиської хунти.
Конфлікт поколінь та цінностей — це досить важка історія для нашої компанії.
Latifundist.com: Як відносяться до війни в Україні ті росіяни, з якими ви спілкувалися?
Дмитро Скорняков: Вони розділилися на три категорії. Більша половина це ті, що роблять вигляд наче нічого не відбувається, політикою не цікавляться. Їх позиція: «не чіпайте мене, у моєму маленькому світі все добре». Чверть — підтримують війну. І з такими я не спілкуюся після 24 лютого. Ще чверть — категорично проти війни і зараз змушені виїхати за кордон.
Я розумію, що росія впаде, коли «прокинуться» оті 50% з мого оточення, які з освітою, які сумніваються і зрозуміють, що на їх особисте життя війна вкрай погано впливає. Наприклад, вб’ють на війні його сусіда чи родича. Він залишиться без роботи в тій же Syngenta, яка змушена буде вийти з ринку. І коли до маси дійде ось це все, то тільки тоді можна сподіватися на те, що буде зламаний хребет російській владі.
Latifundist.com: Ви згадали Syngenta, але там багато мультинаціональних компаній залишилися.. а вийшли тільки одиниці. Для вас це є показником — працювати чи ні з компанією?
Дмитро Скорняков: За інших рівних ми будемо працювати із компанією яка вийшла з росії. В переважній більшості випадків для мене це є важливим маркером.
Якщо вони хочуть продовжувати заробляти у країні, яка проводить агресивну політику, то я не хочу, щоб туди йшли наші кошти.
Про особисту перемогу і не тільки
Latifundist.com: До HarvEast ви працювали старшим менеджером у міжнародній аудиторській компанії PricewaterhouseCoopers. Яким був цей період життя для вас і який досвід звідти винесли?
Дмитро Скорняков: Це була дивовижна школа. Піти в цю компанію було одне з найбільш правильних рішень у моєму життя. З першого разу мене туди не взяли і два роки я працював у BDO — теж аудиторській компанії, але менших розмірів. Це теж найкраща компанія у своїй сфері, але другого ешелону. Мені хотілося до першого ешелону. Через два роки я спробував знову і мене взяли, але на нижчу посаду. Я погодився, зробив крок назад. Мене почали брати у проєкти, бо я робив їх набагато краще за інших. За рахунок цього зробив собі промоушн і пішов на підвищення.
Насправді у PricewaterhouseCoopers з тебе роблять універсального солдата. На початковому рівні — майже військова дисципліна. Всіх заганяють у рамки і ти повинен притримуватися правил: як e-mail відправляти, чи залишати телефон на робочому місці, як спілкуватися із співробітницями. На кожну ситуацію є своя інструкція.
Коли мене почали готувати на директора, то відправили вчитися до «міні МВА». І перше, що мені там сказали: «Ось це все дерев’яне солдатство забуваємо!».
Тобто вже на новому рівні ти навпаки повинен підкреслювати та розвивати свою унікальність. Забути всі правила уніфікації, знайти свої плюси та підсилювати саме їх. Наприклад, якщо гарно говориш і маєш гідні результати із продажів, то ти більше тренуєш ці здібності.
Latifundist.com: Ви тато двох синів. Нахабно вкрадемо питання у Євгена Черняка: як не виростити мажора?
Дмитро Скорняков: Конкретний приклад із мого життя. Старшому синові 17 років, незабаром випускається. І ось він виявив бажання вступати до коледжу в Англії. Діти в мене живуть давно в Ізраїлі зі своєю мамою. То я сказав, що витрати на навчання я покриваю, а ось на проживання і харчування, будь ласка, сам. Працюй і заробляй. Я тобі допоможу навіть знайти роботу. Але те, що я тобі можу запропонувати — це робота посудомийника, прибиральника, або приймати окот у овець. Так, мої друзі аграрії мають таку роботу. Знайдеш щось краще — ти вважаєш себе великим айтішником — я буду тільки радий. Я думаю, що за такого підходу, мажор з нього не повинен вирости.
Latifundist.com: Як син відреагував?
Дмитро Скорняков: День був невдоволений. Потім я сказав, що або ти приймаєш мою пропозицію, або йди служити в армію Ізраїлю, роби де сам хочеш. Я допоможу. Але умови мої не змінилися. Він погодився.
Я довго жив з бабусею – єврейкою з Харкова. І вона, мабуть, мала найбільший вплив на моє виховання. В єврейській родині величезна повага до навчання і праці. То вона завжди мене привчала добре вчитися і працювати. Решту часу — займайся чим хочеш. З 15 років я працюю. Розвантажував фури, працював прибиральником. Тому хочу, щоб і мої діти зрозуміли, звідки беруться гроші і як їх важко заробляти.
Зараз старший син в Ізраїлі допомагає робити вино. Кісточки виймати, щось подавати, приносити. Невеликі кишенькові гроші заробляє.
Latifundist.com: Ми переможемо?
Дмитро Скорняков: Те, що Україна переможе — в цьому я впевнений. Інше питання — щоб ми не пересварилися.
Перемогу кожен бачить по-різному. Для когось перемога, якщо ЗСУ вийдуть на кордони до 24 лютого 2022 р. І таких багато, давайте будемо відвертими. Для когось — на кордони початку 2014 року. А хтось взагалі хоче, аби ми дійшли до москви.
Я підписаний на депутата, якого раніше поважав. То він написав пост зі словами: «Ми маємо дійти до Москви». Я йому у відповідь написав: «Так може говорити тільки та людина, яка не на передовій». Скільки нам тоді треба вбити людей, щоб дійти до москви? Навіщо? І що там робити?
Latifundist.com: Для вас особисто перемога це…?
Дмитро Скорняков: Вихід на кордони початку 2014 року і фіксація росії, як безпечної країни для України. У процесі цього чи це буде розпад росії на декілька країн, чи зміна влади шляхом приходу демократичного уряду — ролі не грає. Але дуже б хотілося, щоб відбулася денуклеаризація росії (зменшення або ліквідація ядерної зброї — прим. ред.).
Перемога України у війні має бути вкупі не тільки з військовими, а й політичними історіями. Бажана також демілітаризація Калінінградської області та інших особливо небезпечних регіонів для наших союзників. Адже ми постійно чуємо, що нас підтримує Польща, країни Прибалтики. І українці щиро вірять цьому. Насправді вони захищають свої інтереси. А один із їхніх основних інтересів — демілітаризація Калінінградської області.
Latifundist.com: Що зробите у перший день перемоги?
Дмитро Скорняков: У мене дід пройшов Другу світову війну, був артилеристом. У 1942 році почав зі Сталінграду і закінчив у Берліні. Отримав серйозне поранення під Токмаком. Він багато мені розповідав про війну. І от на слові «перемога» у мене завжди наверталися сльози. І зараз для мене це слово викликає сильні переживання і емоції, але вже інші.
Звісно, я відсвяткую нашу перемогу!
Latifundist.com: Бажаю, щоб цей день найскоріше наступив.
