Дмитро Купавцев: РОСТОК-ХОЛДИНГ стоїть перед вибором звільнити 200 працівників і залишити 700 пайовиків без орендної плати
Джерело фото: Latifundist.com
Весь земельний банк (а це 14 тис. га) агропромислової групи «РОСТОК-ХОЛДИНГ» знаходиться у Чернігівській області. Причому частина земель у небезпечній 20-ти кілометровій зоні від кордону з росією, яка постійно обстрілюється і замінована. Саме тому вже два роки компанія не обробляє їх та релокувала звідти молочну ферму.
Наступного року є велика ймовірність, що вона не буде обробляти і ті землі, які знаходяться у більш безпечній зоні. Це означає, що 200 робітників доведеться звільнити, а 700 пайовиків залишити без орендної плати. У будь-якому разі озимі восени посіяли тільки для потреб ферми.
Яка зараз ситуація з агровиробництвом у «РОСТОК-ХОЛДИНГ», чому керівництво розглядає закриття цього напрямку, наскільки дорогою є логістика з Півночі і куди експортує зерно компанія, а також які нові напрямки бізнесу відкрила, щоб хоч якось диверсифікувати бізнес та чому переробка — не панацея від усіх фінансових негараздів. Про це ми поговорили з генеральним директором «РОСТОК-ХОЛДИНГ» Дмитром Купавцевим.
Про виробництво кукурудзи і сої на Півночі
Latifundist.com: Дмитре, зараз грудень, а в багатьох у полі стоїть кукурудза і навіть соняшник. Яка ситуація у вас — встигли зібрати всі культури?
Дмитро Купавцев: Ми зібрали всі культури, крім кукурудзи — 3 тис. га залишаються в полі (з 5,5 тис. га). Ми фізично не можемо зайти в поле, бо лежить 40-сантиметровий шар снігу, плюс зледеніння. Думаю, доведеться чекати до квітня, поки зійде сніг.
Latifundist.com: Тобто ви не збиралися залишати зимувати кукурудзу в полі, але погодні умови змусили?
Дмитро Купавцев: Так, ми планували зібрати кукурудзу зі всієї площі, щоб не втратити якість, але сукупність деяких факторів не дала нам це зробити. В компанії складна ситуація з фінансами, тож коли сусіди попросили допомогти з технікою для прибирання сої — погодилися. На той час кукурудза мала велику вологість (приблизно 31-34%), то ми подумали, що поки збирати не будемо, а допоможемо сусідам зі збиральною кампанією сої. Додатково заробимо на цьому 2,4 млн грн, за рахунок яких частково покриємо витрати на заробітну плату та дизпаливо.
Але коли повернулися від сусідів, не змогли вже зайти на свої поля. Місяць йшли дощі, а потім випав сніг. Хоча і за такої ситуації ми встигли прибрати майже 50% площ. Наймали додатково комбайни і, де була можливість, заходили в поле, щоб хоч щось вихватити і перевезти на елеватор. Бо треба продавати, якось покривати наші поточні витрати і зобов’язання.
Latifundist.com: Під час нашої зустрічі минулого року ви говорили, що кукурудза на Півночі не рахується, тому для себе ви цю культуру більше не розглядаєте. Проте цього року все ж посіяли і кукурудзу.
Дмитро Купавцев: А у нас варіантів було небагато: або посіяти сою, або кукурудзу. Соняшником не могли насичувати сівозміну, бо дуже багато посіяли його у 2022 році. А сіяти соняшник по соняшнику — це вже порушення технології. Тому було прийнято рішення йти все-таки в кукурудзу, бо ми бачили, що на цій культурі можна отримати прибуток при фіксованій вартості логістики, ТМЦ і якійсь ринковій ціні.
Latifundist.com: Сою розглядали?
Дмитро Купавцев: Розглядали, але не змогли придбати нормальне насіння, бо його на ринку було недостатньо. Ринок насіння сої настільки почав рости, що коли ми кинулися шукати посівний матеріал, було вже пізно. Та й для нашого регіону підходять ранні сорти сої, який на ринку не так і багато. А ризикнути, посіяти сою і не зібрати — я побоявся. Кукурудза для мене більш зрозуміла культура, тому і віддав їй перевагу.
У мене гіркий досвід вирощування сої середніх сортів. Збирали ми її тоді так, що комбайн вийшов з поля і через годину пішов сніг. Це сильно б’є по нервах. Ризики дуже великі. Та й я враховував ще моменти по сівозміні: якщо я сіяв соняшник, то на наступний рік сіяти сою — ризиковано. Треба перехідний період. От така сума факторів зіграла на тому, що ми віддали перевагу кукурудзі. На жаль, як виявилося.
Latifundist.com: Чи сіяли озимі цього року?
Дмитро Купавцев: Це перший рік, коли я зібрав ранні зернові, а коштів на осінню посівну не було. Чому? Бо логістика дорога і ми змушені продавати нижче собівартості, собі у збиток. Тому, якщо зазвичай ми сіли 2-3 тис. га озимої пшениці, то цього року всього 500 га на потреби ферми.
Про релокацію молочної ферми і банкрутство фермерів у прикордонній зоні
Latifundist.com: Зараз маєте доступ до всіх своїх земель?
Дмитро Купавцев: Приблизно 4 тис. га ми не обробляємо, бо ці землі знаходяться у 20-ти кілометровій зоні від державного кордону. Там ризиковано працювати, бо поля заміновані і є ризик обстрілів. Насправді, це управлінське рішення дало нам змогу зекономити, бо ти можеш розмінувати і посіятися, а тоді прильот, врожай згорів. Я вже не кажу про ризик для механізаторів, які повинні їхати майже на кордон і працювати під обстрілами.
Latifundist.com: Тобто зараз ви обробляєте 10 тис. га?
Дмитро Купавцев: Так, останні два роки ми сіємо біля 10 тис. га.
Latifundist.com: За ті 4 тис. га, які ви не обробляєте, платите орендну плату?
Дмитро Купавцев: В цьому році немає коштів для виплати орендної плати, будемо відмовлятися від цієї землі. Нам би виплатити орендну плату по тим землям, які обробляємо. На жаль, це теж сьогодні проблема для нас.
Latifundist.com: У вас і молочна ферма знаходилася у 30-ти км від кордону. Ви її релокували саме через ризик прильотів?
Дмитро Купавцев: Ферма дійсно знаходилася на кордоні з росією, у Грем'ячі, від якого по прямій до росії 300 м. Ми її придбали у 2013 році, а у 2021 році вклали у модернізацію $1,5 млн. Закупили доїльне обладнання DeLaval, залили кормові столи, зробили вентиляцію. Тобто провели повну реконструкцію приміщення. З 24 лютого 2022 року ми були окуповані. Молоковози з Новгород-Сіверського зі зрозумілих причин не могли до нас доїхати. Тому прийняли рішення додати в раціон корів молоко, а також скоротити концентровані корми, аби зменшити надої. Все надоєне молоко ми роздавали населенню. Але через два тижні люди сказали, що молока вже не треба, і просто його виливали.
Тому після деокупації, у квітні, я почав займатися питанням релокації ферми, бо розумів — росіяни не дадуть нам життя. Хоча співробітники відмовляли мене, казали, що все буде добре. Але я до червня продовжував шукати новий майданчик.
Latifundist.com: Складно було знайти?
Дмитро Купавцев: Так склалися обставини, що сусіднє фермерське господарство, яке не сіялося того року, вирішило продати свою молочну ферму. Ми викупили у них приміщення, до осені провели реконструкцію і перевезли туди все своє поголів’я корів.
Придбали житло для спеціалістів — невеликий будинок, по принципу гуртожитка, а також надали безвідсотковий кредит для переселенців на купівлю житла. Бо на той момент Грем'яч обстрілювався з різної зброї і багато працівників, які ще влітку не хотіли переїжджати, вже восени почали про це думати.
Latifundist.com: Ви кажете, що ваші сусіди не сіялися і продали свої активи. По півночі багато фермерів продають підприємства?
Дмитро Купавцев: Те, що я бачу по ринку — пропозицій дуже багато. Виробникам важко. На жаль, як би прикро це не звучало, але в нашому Новгород-Сіверському районі вже другий рік багато підприємств взагалі не сіються.
Latifundist.com: Поля стоять в бур’янах.
Дмитро Купавцев: Так.
Latifundist.com: Повертаються у 90-ті.
Дмитро Купавцев: У 2000-ні. Навіть в 90-ті ми щось сіяли і потихеньку працювали. Тому якщо ситуація і далі так буде розвиватися, то зовсім скоро агропідприємства масово почнуть закриватися.
Прибуток «з’їла» «Укрзалізниця»
Latifundist.com: Поки картина сумна вимальовується. Давайте поговоримо про логістику, бо, наскільки нам відомо, на Півночі та Сході ціни на неї — космос.
Дмитро Купавцев: В минулому році логістика до кордонів і портів обходилася нам у $100/т. При середній ціні на зерно $200/т, виходить, що 50% від загальної суми ми віддавали тільки за логістику. Але це я кажу за наш варіант — з Новгород-Сіверського району. Якщо ж брати Центральну та Західну Україну, то їм дешевше, а особливо тим підприємствам, які працюють біля західного кордону — приблизно $10-20/т. Тобто різниця з нами десятикратна!
А взагалі, я вважаю, що в минулому році через зростання тарифу на вагони ми переплатили «Укрзалізниці». Я рахував, що якщо взяти ті 100 тис. т, які ми проекспортували…
Latifundist.com: 100 тис. т?
Дмитро Купавцев: Так, бо у нас було 20 тис. т перехідних залишків, плюс новий врожай. То я рахував, що ми тільки «Укрзалізниці» за минулий рік переплатили $3,5-4 млн. І це дуже вимило обігові кошти у нас, як у агровиробника.
Минулого року ми не дивилися на собівартість, а просто йшли вперед — платити заробітну плату, обслуговували відсотки, закуповували насіння, добрива та дизпаливо, — бо ми думали, що війна от-от скінчиться, а нам треба далі працювати. І це було, мабуть, найбільшою помилкою. Я не розраховував, що війна затягнеться надовго. Тому в цьому році я вже враховую собівартість виробництва.
Latifundist.com: А як по-іншому ви могли вчинити?
Дмитро Купавцев: На той момент я міг зупинити виробництво, звільнити робітників і не проїсти обігові кошти. В мене залишалося 20 тис. т продукції і чималий запас обігових коштів.
Latifundist.com: Повертаючись до логістики, при ціні $100/т, що у вас лишалось?
Дмитро Купавцев: Мінус. А як інакше, коли собівартість виробництва кукурудзи $150/т, ціна при реалізації $200/т, а логістика $100/т? Це я рахую собівартість, яка була до повномасштабного вторгнення, коли на газ і ТМЦ були зовсім інші ціни. Сьогодні середня собівартість по країні десь $140-150/т. Ви ж не забувайте, що газ тоді коштував 35-40 тис./м³. Я в минулому році 2 тис. га кукурудзи в полі залишив, бо не бачив сенсу купувати дорогий газ і сушити її. У квітні зібрав вже суху. У мене не було просто іншого виходу, треба було хоч якось зменшувати свою собівартість.
Latifundist.com: Деякі господарства минулого року сушили кукурудзу кукурудзою, спалюючи її в теплогенераторах.
Дмитро Купавцев: Ну як можна палити зерно? Це не припустимо. В теплогенераторах можна палити щепу, якесь сміття, але не зерно. Хоча з іншого боку, у людей був відчай. Я пам’ятаю, вересень 2022 року, коли кукурудза на польському кордоні коштувала $105/т. Плюс її туди треба довезти. Хоча в тій ситуації іншого варіанту не було, але я розумів, що зерно далі має дорожчати. Європейці тоді скористалися ситуацією, бо знали, що український фермер виростив багато збіжжя, і буде його продавати по тій ціні, які будуть давати.
Latifundist.com: Ви згадали минулий рік. У скільки вам зараз обходиться доставка до портів Великої Одеси та Дунаю?
Дмитро Купавцев: Ми закладали в бюджет, що доставка з нашого елеватору до портів Великої Одеси буде коштувати приблизно 1,2 тис. грн/т. Це був тариф у квітні-травні минулого року і ми сподівалися, що він зростатиме. Але з відкриттям глибокої води тариф почав рости.
На початку роботи «зернового коридору» орендна ставка за вагон коштувала 400 грн добу, а вже в кінці вересня дійшла до 4,2 тис. грн за добу. Для прикладу, у листопаді ми провели тендер, то вагон «Укрзалізниці» нам обходився в районі 2,4-2,6 тис. грн на добу. Ми також запросили у експедиторів приватний вагон і нам нарахували 1,55 тис. грн. Але з маршруту експедитор зміг нам поставити тільки 30% вагонів.
А вже на грудень ціна зросла до 1,85 тис. грн/т. Тобто, і ціна на кукурудзу росте, і ціна на логістику теж. Тому що ми бачимо сьогодні? Що ми отримуємо за кукурудзу з елеватора 4,2 тис. грн/т (і це ціна з ПДВ). А тепер ПДВ відніміть…
Latifundist.com: Який мінус на тонні?
Дмитро Купавцев: Ми порахували, що на кожній тонні втрачаємо $20-30.
Latifundist.com: «Укрзалізниця» вам скаже, що вони тримають ринкові ціни, бо всі торги по вагонам проходять через Прозорро. Продажі.
Дмитро Купавцев: Воно то так, але треба враховувати локацію сільгоспвиробників. Якщо великому агропідприємству з Вінниччини доїхати по порту коштує 700-800 грн/т, то для мене ця сума подвоюється. Є різниця?
Latifundist.com: Який тоді може бути вихід? Держава має ухвалити рішення, за яким для виробників з Півночі та Сходу мають бути знижені тарифи?
Дмитро Купавцев: В минулому році я апелював до «Укрзалізниці» з тим, що я, як виробник зерна, не можу віддавати їм 50% за логістику. В цьому році ситуація дещо краща, але вона мене не рятує. Тому я продовжую казати, що керівництву «Укрзалізниці» треба почути агровиробників.
Є агровиробники, які мають власні вагони, і в них ситуація краща. У мене вагонів немає, бо я інвестував у ВРХ. У 2022 році вклався в розвиток елеватора (побудував силос, зерносушарку встановив), бо мав вектор на кукурудзу. А сьогодні в мене взагалі немає можливості розвиватися. Я стою перед вибором звільнити 200 працівників і залишити 700 пайовиків без орендної плати. Я бачу тільки такий вихід з ситуації. Я не бачу резону брати ще один кредит і ще один рік отримувати збитки. Два роки так було. Але на третій рік ризиків ще більше.
Latifundist.com: Які ще?
Дмитро Купавцев: По-перше, кого посадити в комбайн та на зерновоз, де взяти різноробочих, які будуть виконувати польові роботи? По-друге, логістика, яка не рахується. По-третє, собівартість і взагалі операційка. Цей список можна продовжувати. Нам не залишають іншого вибору, як закритися і чекати, коли закінчиться війна. Але знову питання: а де ми тоді будемо брати персонал? На жаль, сьогодні державі потрібно взяти моїх пайщиків та працівників до себе на баланс, бо я не маю чим їм виплачувати заробітну плату.
Latifundist.com: Що вас змушує навіть за такої ситуації не опускати руки?
Дмитро Купавцев: Навіть не знаю, як вам відповісти на це питання. У мене, мабуть, такий характер. Я постійно думаю, що все буде добре. Але на сьогоднішній день я прийшов до висновку, що треба зупинятися, на жаль. Так, ми відкрили додаткові бізнеси, які зможуть підтримувати критичну інфраструктуру України, бо ми платимо податки, але агровиробництво сьогодні збиткове. І не тільки в нашій зоні. Я вважаю, що сьогодні вся зона Полісся, а також Сумщина, Харківщина та Запоріжжя — збиткові. Туди не хочуть їхати ні зерновози, ні вагони і вивезти звідти продукцію дуже важко.
Переробка — не панацея
Latifundist.com: Ви згадали про додаткові бізнеси. Давайте пояснимо тим, хто про це не знає, про що саме йде мова.
Дмитро Купавцев: У минулому році ми добудували дилерський центр MAN, який знаходиться на Хмельниччині. Це компанія, яка продає нові та вживані вантажні автомобілі і супутню продукцію. Робить сервісне обслуговування.
Також мною було прийняте рішення про створення транспортної компанії. До цього бізнесу я прийшов тоді, коли з квітня по листопад 2022 року не міг знайти автомобілі, які б забрали моє зерно з Новгород-Сіверського району. Які б гроші не платив, люди відмовлялися їхати. Тож я вирішив диверсифікуватися. Крім того, що я використовую ці авто для перевезення свого збіжжя, я ще й надаю послуги іншим виробникам з Центральної України. Ми зараз багато возимо на Одесу, Рені, Ізмаїл, Констанцу.
Latifundist.com: Наскільки прибутковий зараз цей бізнес з урахуванням блокади західних кордонів?
Дмитро Купавцев: Поки рахується. Ми не втрачаємо надію і віримо у краще майбутнє.
Latifundist.com: Перед інтерв’ю ви сказали, що один із банків радив вам йти у переробку. І зараз переробка — як мантра для агровиробників. Хоча це зовсім інші ринки збуту, інша логістика і купа супутніх факторів, як-от довгі гроші. Ви розглядали для себе цей бізнес?
Дмитро Купавцев: За цей рік я проаналізував багато варіантів. Звісно, що у першу чергу я дивився на молочне та м’ясне тваринництво. Це яйце, свинина, м'ясо курки. Поки що я зупинився на тому, що ми добудуємо ще одне приміщення для ВРХ і додамо 220 голів дійного стада. Таким чином вийдемо на виробництво 12-13 т молока за добу.
Насправді, я розглядаю багато напрямків переробки, але коли приходжу в банк і запитую: «Я візьму кредит, інвестую у будівництво ферми $5-6 млн, а завтра туди прилетить снаряд. То як я вам буду віддавати позику?».
Latifundist.com: А у вашому випадку це абсолютно реально.
Дмитро Купавцев: Цілком реально, бо по прямій від нас до кордону 30-40 км. Прилітає по фермах, а банки кажуть: однаково віддавайте позику. А з чого мені їх віддавати? Як би ці кошти давали з якимись гарантіями, страхуванням, то, можливо, бізнес йшов у Новгород-Сіверський район і щось би там будував.
А загалом у мене були плани розвивати тваринництво, бо я вважаю, що на молочному скотарстві можна заробляти, якщо вести ефективно бізнес. А зараз, коли ціни на зерно низькі, тваринництво взагалі гарно рахується. Це така синусоїда: як тільки ціни на зерно високі — тваринництво вже не рахується, як падають — це прибутковий бізнес.
Latifundist.com: Які ризики бачите в переробці?
Дмитро Купавцев: З одного боку це правильний вектор. Сьогодні багато підприємств, які займаються тваринництвом, переробкою і вони краще себе почувають ніж ті, які займаються виключно рослинництвом.
Але в мене виникає питання: а куди ми потім збудемо всю цю продукцію? Все вирішує попит та експорт. Якщо ми налагодимо експорт, то все буде добре. Якщо не налагодимо, то по тваринництву ми прийдемо до того, з чого починали. Я вважаю, що потрібно будувати біоетанольні і біогазові заводи. Але для цього потрібна допомога держави, якісь компенсації, гарантії, щоб агровиробникам був вигідним цей бізнес.
Latifundist.com: Нещодавно на форумі «Зерно й переробка» розглядали кейс з біоетанолом. Приводився приклад Бразилії та США, які є лідерами в цій галузі. І мова йшла про те, що саме завдяки державі, яка стала парасолькою і створила низку стимулів, ця галузь почала розвиватися. Але тут ще питання щодо споживання. Потрібне внутрішнє споживання. Якщо орієнтуватися лише суто на експорт, є низка ризиків. Тому тут я погоджуюся з вами, що в теорії все гарно, а на практиці не так райдужно.
Дмитро Купавцев: Давайте візьмемо досвід США. Це великий виробник сої та кукурудзи. Там розуміли, що в роки, коли будуть низькі ціни на кукурудзу, фермери збанкрутують. Треба щось придумати. Тому там побудували багато біоетанольних заводів. Є підтримка з боку держави виробників. Як тільки ціни на зерно падають, включаються біоетанольні заводи, виробляється етанол, котрий додається в паливо, і таким чином знімається перевиробництво всередині країни.
Latifundist.com: Чому тоді в Україні досі не створили такі стимулюючі програми, зважаючи на те, що у нас багато сировини?
Дмитро Купавцев: А як можна на Дикому Заході щось робити? Які у нас є проблеми на сьогоднішній день? До великої війни у нас було дешеве дизпаливо, добрива, насіння, податки, логістика. Якщо фермер мав непогану рентабельність по всім культурам і дохід $300-1 тис./га, то навіщо кудись іти і в щось вкладатися?
Про майбутнє думала тільки частина агровиробників. Та ж «Астарта» побудувала біогазовий завод, бо мала купу відходів від цукрового буряка, які нікуди було дівати. МХП, яка має багато курячого посліду, побудувала біогазовий завод. У минулому році я хотів придбати курячий послід, я не зміг його знати, бо ніхто не продає.
Latifundist.com: До речі, зараз багато хто йде в тваринництво. На форумі «Молочний бізнес» великі виробники казали, що теж планують розширювати поголів’я в новому році. На вашу думку, це тимчасовий тренд на фоні нинішньої безвиході з зерном?
Дмитро Купавцев: Буде як вагонами «Укрзалізниці». Минулого року ринок був перегрітий і завдяки «Укрзалізниці» його перегріли ще сильніше. Зараз тренд на тваринництво, але є закон попиту і пропозиції. Якщо буде багато пропозиції, то що буде з ціною? Вона впаде. Далі виживуть ті, хто матимуть ефективну логістику та ринки збуту.
Latifundist.com: Дмитре, між рядками читаю, що наступної весни ви взагалі можете не сіятися?
Дмитро Купавцев: Ми розглядаємо питання повної зупинки виробництва. На жаль.
Latifundist.com: Зупинитися — це не значить залишити землю під паром?
Дмитро Купавцев: Так, як у 2000-х. Якщо ти два роки працюєш собі у збиток, то який сенс від цього процесу. Тому ми розглядаємо варіант підтримувати тваринницький комплекс, а рослинництво закрити. Більшу частину колективу доведеться звільнити, бо не буде чим їм оплачувати заробітну плату.
Latifundist.com: Зараз міжнародні організації пропонують багато грантових програм. Чи ви подавалися?
Дмитро Купавцев: Так, ми подавалися і отримали грант на закупівлю дробарки для нашої пелетної лінії. Але це мізерні кошти в рамках такої агрокомпанії, яка тримає понад 200 працівників та 700 пайовиків.
Latifundist.com: Залишається вам побажати триматися і пережити ці важкі часи.
Дмитро Купавцев: Знаєте, що взагалі врятувало агровиробників цього року? Великі врожаї ранніх зернових. Південь і Центр отримали гарні врожаї по пшениці, ячменю і ріпаку. Це їх підтримало. Не було б таких врожаїв, збанкрутували б. В перспективі тим агровиробникам, які займаються рослинництвом, буде дуже важко.
