Іван Чайківський: Чому немає ажіотажу після відкриття ринку землі для юросіб? Для українців земля — своєрідний «страховий поліс»
Джерело фото: Facebook
Нещодавно народний депутат Іван Чайківський розповідав нам про агробізнес на зламі 90-х і 2000-х. Сьогодні ми поговоримо про його «переселення» з кабінету власника «Агропродсервісу» в кабінет народного депутата. А паралельно зачепимо вічні теми — українські дороги і ринок землі, політичні будні і баталії, баланс між малим фермерством і великим агробізнесом.
Latifundist.com: Що вас спонукало піти з агробізнесу в політику?
Іван Чайківський: Бездіяльність влади і бажання щось змінити. На той момент компанія сплачувала до бюджету приблизно 200 млн грн податків, на рівні всієї групи — в межах $10 млн. А у відповідь — повний штиль. У влади неможливо було навіть машини асфальту допроситися, щоб зробити нормальну дорогу до якогось села. Доводилося це робити усякими правдами і неправдами.
Latifundist.com: Якось не віриться, що погані дороги вас привели в парламент.
Іван Чайківський: Ну, дивіться. Центральний офіс компанії «Агропродсервіс» розташований в моєму рідному селі Настасів. Саме село розташоване між двома трасами, але до найближчої з неї 7 км путівця, стан якого завжди бажав кращого. Дорога підпорядкована обласному управлінню капітального будівництва. «Агропродсервіс» — один з найбільших платників податків регіону. А нормальної дороги до села за всі роки влада так і не зробила. Хіба це справедливо? І це один з прикладів. От я й вирішив піти в велику політику.
Latifundist.com: І як, не розчарувалися?
Іван Чайківський: Владу завжди є за що критикувати. І сьогодні є багато скептиків щодо якості і доцільності рішень діючої влади. Звичайно, на ситуацію кардинально вплинули і ковід, і війна. І багато чого зробити не вдалося. Але вже на другий рік після президентських виборів було видно, як країна розвивається.
Latifundist.com: Складно було відпустити кермо управління компанією?
Іван Чайківський: Насправді це був поступовий процес. Від операційного управління компанією я відійшов ще в 2018 році. Пішов з посади і майже рік фактично займався громадською діяльністю — організацією благодійної допомоги, волонтерством. Потім пішов в політику на всеукраїнському рівні — увійшов в правління Аграрної партії. А вже в 2019 році під час парламентських перегонів я включився у виборчу кампанію.
Latifundist.com: Коли відпускали керування бізнесом в автономний політ, не було побоювання, що все може посипатися?
Іван Чайківський: Я виходжу з простого правила: якщо ми хочемо, щоб наш бізнес був успішним, його необхідно створювати таким, щоб він міг працювати без нас. Навіть якщо все керування замикаєте на собі, не можна забувати, що коли-небудь в житті настане такий момент, коли все одно доведеться піти.
Велика політика
Latifundist.com: Пам’ятаєте перші дні роботи у Верховній Раді?
Іван Чайківський: Коли я тільки прийшов у Верховну Раду, у мене було бажання відпрацювати кілька місяців — до Нового року, — і скласти повноваження. Я розраховував, що за цей час ми встигнемо прийняти кілька необхідних законів і закон про ринок землі.
Latifundist.com: Настільки було нестерпно?
Іван Чайківський: Я б сказав, неефективно. Переважно через те, що в парламент прийшли зовсім різні люди. І все відбувалось вкрай довго.
Політика політикою, але всі рішення мають прийматися оперативно — мене цьому навчив бізнес. Я завжди намагаюсь витрачати на прийняття рішень не більше трьох секунд. І всім кажу — ефективні рішення завжди приймаються швидко, а решта — від нечистого.
Latifundist.com: Але врешті-решт вирішили лишитися в політиці.
Іван Чайківський: До Нового року всі рішення, які я собі напланував, ми проголосувати не встигли. А потім зрозумів, що попри всі за і проти, я потрібен в парламенті. Саме як господарник, тобто людина, яка прийшла з реального сектору економіки і розуміє, що в цьому секторі дійсно відбувається. Тим більше, що як виявилося, в аграрному комітеті, депутатів-господарників не так вже й багато.
Словом, я вирішив працювати, сумлінно відвідувати засідання аграрного комітету і Верховної Ради. І з гордістю можу сказати, що за весь час лише два рази не взяв участь в засіданнях комітету — і то по хворобі. І можливо з десяток разів не був присутній на засіданнях парламенту — з тієї ж причини.
Без протистоянь у політиці ніяк
Latifundist.com: Пам’ятаю, як затверджували земельну реформу, голосування тоді розтягнулося до першої години ночі.
Іван Чайківський: А я, на жаль, тоді якраз був хворий і в засіданні Верховної Ради участі не брав. Але всю попередню роботу ми в комітеті провели і закінчили. На це у нас пішло приблизно чотири місяці — пам’ятаєте скільки тисяч поправок до проєкту було? І які бійки навколо проєкту були, які мітинги організовували?
Latifundist.com: А ви за яку модель ринку землі відпочатку виступали? Ліберальну чи з великою кількістю запобіжників?
Іван Чайківський: За ліберальну модель. Але разом з тим — проти продажу землі іноземцям. Я вважав, що володіти українською землею мають виключно українці — ті, хто на цій землі народився і на ній працюють.
Я вважав, що володіти українською землею мають виключно українці — ті, хто на цій землі народився і на ній працюють.
Звісно, з будь-якого правила є виключення. І напевно було б правильно, якби іноземці, які записуються в іноземний легіон і сьогодні зі зброєю в руках захищають нашу країну, мали б право на купівлю землі в Україні. І навпаки,— щоб українці, які вимушено виїхали за кордон на другий день війни, це право втратили.
А що стосується земельної реформи взагалі, ні для кого не було секретом, що в країні існує сірий ринок землі: емфітевзис, сервітути, договори міни. Тобто різні обхідні схеми. Люди своїм законним правом на вільне розпорядження землею легально скористатися не могли. І це була серйозна проблема.
Latifundist.com: Чим ви пояснюєте, що після відкриття в Україні ринку землі, ажіотажу навколо її купівлі/продажу так і не виникло?
Іван Чайківський: Насправді, іншого результату особисто я і не очікував. Взагалі, вважаю, що цінність володіння землею генетично збережена в українцях. Це один з трьох відомих постулатів, на яких тримається українське суспільство.
В Україні таке сприйняття землі склалося історично, що це своєрідний скарб і годівниця. Можна все втратити — хату, власність. Але доки в тебе є якийсь клаптик землі, ти можеш щось на ньому посадити якусь рослину, вигодувати свинку, тобто навіть у складні часи якось прогодувати свою родину.
Тобто, земля — це не просто якийсь актив, за продаж якого можна отримати гроші. Для більшості — це ще й своєрідний страховий поліс або навіть реліквія, якщо згадати як раніше земля передавалася від батька сину в спадок.
Latifundist.com: І як це корелює із сучасністю?
Іван Чайківський: За всю Україну не можу сказати, але я знаю, що відбувається у нас на Тернопільщині. З початку війни дуже багато людей, які живуть або раніше жили в містах, купили будинки в селах, навіть у найбільш віддалених.
Звісно, за останні роки в Тернопільську область переселилося багато людей з тимчасово окупованих територій. Зараз в регіоні проживає біля 80 тис. внутрішньо переміщених громадян — це майже 10% населення.
Але взагалі війна показала, що люди задумуються і усвідомлено їдуть в села. Поближче до землі, працюючі на якій можна щось виростити.
Польський шлях веде в нікуди?
Latifundist.com: А як ви ставитеся до запровадження в Україні польської моделі мільйона фермерів? Адже ця модель спрямована якраз на підтримку сільського населення.
Іван Чайківський: На мою думку, це безперспективно.
Latifundist.com: Чому?
Іван Чайківський: Будь-яку реформу необхідно проводити так, щоб ефект від неї відчув кожен громадянин. Модель «мільйона фермерів» цьому критерію, на жаль, не відповідає. І саме приклад Польщі в цьому плані дуже показовий.
Фермерство у Польщі — це суто соціальний проєкт, який живе завдяки субсидіюванню з боку держави. Причому розмір субсидій постійно зростає. У 2022 році середній розмір фермерської субсидії в Польщі перевищив 3 тис. євро, з 2005 року він зріс майже втричі. І це не може тривати нескінченно.
Я вважаю, що це глухий кут. І несправедлива політика.
Latifundist.com: В чому несправедливість?
Іван Чайківський: Дивіться самі. Візьмемо для прикладу якесь село, в якому проживає 300 сімей. Всі вони спеціалізуватися на фермерстві в будь-якому разі не будуть. Якась частка, припустимо 30 чоловік, все одно буде працювати в інших сферах — у торгівлі, на виробництві і т. і. Наприклад, жити в селі, а працювати в найближчому місті.
А працювати в Польщі є де. За приблизними підрахунками, у 2023 році за рахунок працевлаштування українців, яких Польща прийняла у себе за роки війни, ВВП країни збільшився на 1,2%. А ВВП Польщі далеко не найменший серед країн Євросоюзу.
Але в той час, як працюючі селяни сплачують податки в місцевий чи державний бюджет — неважливо, — фермерам навпаки з бюджету виплачуються субсидії. От і виходить, що навіть на рівні свого села фермер частково живе за рахунок селян, які працюють в інших сферах. Хіба можна це вважати справедливим?
Дрібні фермери селян не врятують
Latifundist.com: А якщо екстраполювати на українські реалії.
Іван Чайківський: Звісно, в Україні є певні особливості, але суті це не міняє. Навпаки, ті ж внутрішньо переміщені громадяни, як і містяни, які переселилися до села, в більшості не мають земельних паїв. Тобто вони відпочатку знаходяться в нерівних умовах з рештою жителів села. І долучатися до фермерства їм складніше.
Але в будь-якому разі, «перековування» селян на дрібних фермерів з одночасним наданням їм бюджетних дотацій призведе до того, що одні селяни будуть існувати за рахунок інших.
Latifundist.com: Але таким чином сусіди в тому числі зберігають село.
Іван Чайківський: Щоб зберегти українське село, необхідно забезпечити селян роботою. Але тут відразу виникає цілий ряд зустрічних питань.
По-перше, чи зможемо ми забезпечити всіх селян фермерськими наділами?
По-друге, чи багато працівників зможе найняти на роботу фермер, який обробляє 10 га землі?
По-третє, чи зможе такий фермер самостійно забезпечити себе всім необхідним — купити той же сучасний трактор — і конкурувати на рівних з більш потужними агропідприємствами?
І таких питань безліч — від спроможності фермера-«десятинника» організувати переробку виробленої продукції і її експорт, до кількості селян, готових взяти на себе досить важкий тягар фермерства.
Latifundist.com: Це ви до того, що в селі не все замикається на фермері?
Іван Чайківський: Саме так. Пряме субсидування фермерів — це шлях в нікуди, оскільки ці гроші фактично проїдаються. І на кількість робочих місць воно суттєво не впливає.
Так, агровиробника обов’язково треба підтримувати. Але переважно опосередковано — стимулювати його до інвестування в переробку, в якісь допоміжні виробництва. Тобто до створення робочих місць. Саме ці напрямки необхідно дотувати і фінансово заохочувати. Тільки так можна утримати людей у селах.
А наше завдання — знайти баланс між фермерським, середнім та великим аграрними бізнесом.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
