Іван Чайківський про агробізнес 90-х, створення першого приватного підприємства та як переконував пайовиків, що «не продасть всю землю американцям»
У 1999 році, ще до наказу Леоніда Кучми про реорганізацію КСП, в селі Настасів Тернопільської області було утворене перше приватне підприємство на теренах України — «Агропродсервіс». Ми зустрілися з його засновником, а нині народним депутатом України Іваном Чайківським, щоб пригадати, яким був агросектор у 90-х роках та як відбувався перехід від колективної власності до приватної. Спойлер: не обійшлося без «всю землю продадуть американцям».
Іван Чайківський розповів, що успадкував від колгоспу, як нарощував земельний банк та боровся з крадіжками на підприємстві, а також про свій перший і останній імпортний зерновий комбайн (насправді то був комбайн для збору рису, але на початку 2000-х хто там розбирався в тих комбайнах).
Цим інтерв’ю ми відкриваємо серію матеріалів про те, як розвивався агробізнес незалежної України. У наступних розкажемо про агросектор 2000-х та створення перших агрохолдингів.
Latifundist.com: Іване Адамовичу, як ви потрапили в агробізнес?
Іван Чайківський: У 90-х роках ми мали невеличку гуртівню (оптовий магазин — прим. ред.). Спеціалізувалися на продажу продуктів харчування українського виробництва. Приблизно з 1997 року один із підприємців, який закупляв у нас продукти для свого сільського магазину, почав мене агітувати на голову колгоспу «Колос» у селі Настасів Тернопільської області.
Сам він не мав ніякого відношення до колгоспу (пайовиками були його батьки), але тримав у тому селі магазин та займався автобусними перевезеннями. Загалом «Колос» вважався одним із багатих колгоспів в районі. Там був свинокомплекс щонайменше на 5 тис. свиней, молочна ферма. Вирощувалися зернові та овочі. В колгоспі працювало дві рільничі бригади, які влаштовували між собою змагання, хто краще та швидше працює впродовж всього сільськогосподарського циклу робіт.
Десь через рік я відреагував на вмовляння цього бізнесмена. Але сказав, що погоджуюся з умовою — він буде головою, а я його радником з економічних питань. Його такі умови влаштовували. Тож ми організували у селі збори, на які прийшло близько 100 осіб (а всього в колгоспі було 980 пайовиків) і оголосили про свої наміри забрати у своє підпорядкування колгосп. На що селяни відповіли моєму бізнесмену: «Тебе в голови колгоспу? Та ти задурно у райцентр не звозиш, у борг в магазині не даси. А от Івану ми віримо».
Через низьку явку збори визнали такими, що не відбулися. Нові призначили на 19 грудня. За два тижні до цієї дати, я об’їздив село, поспілкувався з людьми і у призначений день постав на зборах у якості кандидата на голову колгоспу. Всього було 5 кандидатів. 19 грудня 1998 року з 980 пайовиків за мене проголосували 730. Я це сприйняв як кредит довіри до себе.
Latifundist.com: Чи не було страшно брати на себе таку відповідальність?
Іван Чайківський: Так, це був досить серйозний виклик. І я добре розумів, що не маю права на помилку. Але я був переконаний, що гірше не зроблю, а зроблю тільки краще.
Latifundist.com: Скільки років вам на той час було?
Іван Чайківський: 26 років.
Latifundist.com: Цікаво, яким був наступний ранок для вас?
Іван Чайківський: О 6 ранку вже був на нараді. Заходжу в кабінет, а там десь 80 спеціалістів сидять і дивляться на мене. Запитую, чому немає головного агронома Івана Івановича? Він взяв відпустку (ну зрозуміло, бо влада ж змінилася). Послав за ним. Поки той їхав, встиг два анекдоти присутнім розповісти. Приїхав Іван Іванович. Проводить нараду, а я сиджу збоку, вчуся, все запам’ятовую. Після цього він ще декілька днів проводив наради, поки я не ввійшов у курс справ.
Latifundist.com: У якому стані вам дістався колгосп?
Іван Чайківський: В жахливому. Якщо на початку 1998 року свинокомплекс налічував 4,5 тис. голів свиней, то коли я перебрав на себе управління, там залишалося всього 80 поросят. Зерновий тік був порожнім. Поля не виорані. Грудень надворі, а у полі не прибрано 350 га кукурудзи. Причому її навіть не видно, вся в лободі стоїть.
Latifundist.com: Чому колгосп був у такому занедбаному стані?
Іван Чайківський: Це і безгосподарність, і неправильне користування тими ресурсами, які йому належали. А ще на 90% все розкрадалося. За розкраданням стояли приблизно 15 своєрідних «сільських кланів». Всі вони працювали в колгоспі: хтось на комбайні, хтось на машині, хтось силос завозив худобі — іншими словами, всі мали доступ до якихось ресурсів.
Система діяла так: вдень в жнива весь намолочений врожай возили на тік, а вночі забирали собі. Уявіть, кожній з цих родин треба було по машині зерна завезти. А як інакше? Він же цілий рік гарував, возив той силос худобі, йому треба машину зерна.
Тому все ділилося і розкрадалося. В кінцевому результаті колгоспу не вистачало ресурсів, щоб розрахуватися за ті ТМЦ, які він брав по бартеру (на той час діяла саме така система).
Latifundist.com: Мабуть, щось схоже було по всій Україні.
Іван Чайківський: Так. І на превеликий жаль, Україна сьогодні — це теж один великий колгосп. Якісь реформи влада починала проводити, але у неї немає твердої позиції довести їх до кінця.
Тому, на мою думку, сьогодні найбільшою нашою проблемою є державні підприємства. Їх бодай за гривню треба продати, бо ніякої користі вони не приносять.
Там все розкрадається і у багатьох випадках держава ще й їх дотує.
Latifundist.com: Повернемося у кінець 90-х років. Ви приймаєте розвалений колгосп. З чого починаєте свою роботу?
Іван Чайківський: Починаю з того, що інвестую по повній програмі. Білю майстерні, роблю ремонти, купую техніку та запчастини до неї. Купую жом і везу на молочну ферму, бо тварин нічим годувати. За два тижні в мене надої стали найкращі в районі.
Надворі початок лютого 1999 року. До мене заходить головна бухгалтерка, якій треба річний баланс здати. Пояснює, що в колгоспі вже чотири роки 450 працівників не отримують заробітну плату. Заборгованість вже сягнула 6,5 млн грн. Перша думка була: «Так вони скільки вкрали! Вже ту заробітну плату відбили!». Воно то може і так, але крали 150 чоловік, а решта не мали змоги або не хотіли.
Latifundist.com: Що мотивувало людей ходити на роботу і не отримувати заробітну плату?
Іван Чайківський: В селі не було іншої альтернативи. Тоді тільки одиниці їздили за кордон.
Уявіть мій стан, коли я, який ніколи ні перед ким не мав боргів, в один момент заборговував людям 6,5 млн грн. В мене на гуртівні працювало 12 осіб, і заробітну плату вони могли взяти навіть на рік вперед. А тут 6,5 млн грн боргів, які, за моїми підрахунками, я зможу виплатити тільки за 5 років, більше нікуди не спрямовуючи зароблених коштів.
З такими думками я сидів якось ввечері в кабінеті і гортав журнал компанії «Ронко». Це була американо-українська компанія, яка займалася розпаюванням земель. У свіжому номері свого журналу вона розповідала про фермера з Херсону, який забрав з колгоспу свою землю і вирощував на ній помідори. Цей бізнес настільки був успішним, що він захотів забрати з колгоспу і паї своїх батьків. А в мене в колгоспі був пай бабусі. Я подумав, а чи можна забрати пай бабусі, відкрити приватне підприємство і залучити до обробітку паї інших людей?
Latifundist.com: Здається мені, що ви вже наступного ранку пішли до юриста.
Іван Чайківський: Абсолютно правильно міркуєте. Але юрист не знав, що мені на це відповісти і взяв паузу до наступного дня. Вранці приходить і посміхається. Каже: «Іване Адамовичу, все можна». В мене гора з плечей впала. Бо після розмови з бухгалтеркою про борги не міг навіть спати нормально.
А далі все закрутилося. Виявилося, що наша економістка Марія Михайлівна знає директора «Ронко» в Тернополі. Я попросив домовитися за зустріч з нами вже на наступний день. Той директор аж розцвів, як дізнався, чому ми до нього приїхали.
Він пояснив, що все майно колгоспу є спільною власністю, тому при розпаюванні також ділиться. Оскільки компанія надавала тільки сертифікати пайовикам, то мені, щоб взяти землі в оренду, потрібно було отримати державний акт. Директор також запитав за борги колгоспу і чи вистачить майна, щоб ці борги покрити? Та хто його знає. Значить треба робити балансову оцінку. А хто її робить? Тобто запитань було більше, ніж відповідей. Але я тоді вирішив йти ва-банк.
У лютому ми розробили статут, а вже 11 червня зареєстрували приватне підприємство «Агропродсервіс».
Latifundist.com: Звідки з’явилася назва? Маєте якусь гарну легенду?
Іван Чайківський: Та ні, все просто. «Агро» — виробництво. «Прод» — переробка на продукти харчування. На той час я мріяв про власний консервний завод, бо мав розуміння як організувати на ньому виробництво. Ну і «сервіс» — дійти цією продукцією до людей. Саме належний та відповідний сервіс ми і мали надавати.
До речі, 2024 рік для «Агропродсервісу» буде роком отієї кінцевої частинки назви підприємства — сервісу. В компанії кожного року ставлять собі якісь плани і от цього року запланували більше уваги приділити саме сервісу та гідного представлення власної продукції та супутніх товарів кінцевим споживачам.
Latifundist.com: «Агропродсервіс» було першим приватним агропідприємством в Україні?
Іван Чайківський: Так. У 1999 році, ще до Наказу Леоніда Кучми про реорганізацію КСП, ми створили перше приватне підприємство. І перші державні акти на землю теж були видані у с. Настасів.
А першим нашим пайовиком був мій водій. 11 червня, після реєстрації підприємства, він мене завіз до контори, а сам поїхав додому за сертифікатом на пай. Загалом з 730 пайовиків колгоспу до нас перейшли тільки 336. Щотижня на зборах тільки і чути було: «Іван продасть нашу землю американцям». Яким американцям, люди добрі?
Latifundist.com: Без підбурювання з боку третіх осіб не обійшлося?
Іван Чайківський: Цим займалися ті сім’ї, яким в колгоспі жилося добре, які мали можливість красти. Коли почалися перші мої жнива, то я привіз 12 хлопців з Тернополя, які зі мною на гуртівні працювали, і розставив по полях. А як інакше я б дізнався про нічні «жнива» і крадені машини зерна?
Якось об’їжджаю поля, а там, де 200 га люцерни посаджено, вже 20 га немає. Наступного дня вже скошено пів поля. Вночі приїжджаю на поле, а там все село. Всі, хто мав чим ту люцерну довезти додому, всі були на полі. Я став на пагорбок. Місяць світить, дивлюся вниз, як люди косять мою люцерну, і плакати хочеться.
Latifundist.com: Як боролися з крадіжками?
Іван Чайківський: Коли почалися жнива, то виділив кожному по 100 кг зерна на пай. Бо з зернового току теж крали. Всі, хто працювали на току, приходили з мішками. На наступних зборах я сказав, що знаю про крадіжки і пропоную таку схему: за кожен робочий день даю 20 кг зерна замість заробітної плати. Відходили 10 днів — отримали свої 200 кг зерна. Ось так і боровся з крадіжками.
Latifundist.com: Повернемося до того моменту, як ви зареєстрували підприємство і оголосили людям, що хочете взяти в оренду їх паї.
Іван Чайківський: Я це повідомив на зборах, а потім сказав, що мені треба викупити їх майно. І тут почалося: «А що, майно вже не наше?». Я стою і думаю, як би їм правильно то все пояснити, переконати. Для мене це був найтяжчий момент.
Тоді кажу: «Ми з вами можемо піти двома шляхами. Або створити ще один колгосп під назвою «Агропродсервіс», в якому ви будете засновниками і власниками, відповідно ви теж повинні будете вкладати в нього свої кошти. Тобто розділяти фінансово участь. Або я у вас викупляю майно і вам нічого платити не потрібно».
Звісно, що ніхто не погодився на фінансову участь. Тоді я попросив розстрочку на три роки, за які обіцяв виплатити всі кошти за отримане майно. На це потрібно було 1 млн грн. Потім були моменти, коли ми пропонували частку в господарстві своїм спеціалістами. Вони не погоджувалися.
Загалом я не шкодую, що тоді ризикнув. Це були фантастичні часи, величезна школа життя.
Latifundist.com: Як ділили колгоспне майно?
Іван Чайківський: Ну, по-перше, на мене тоді сильно тиснула місцева влада. Вони хотіли, щоб я забрав колгосп зі всіма боргами. А я стояв на своєму: нічого з боргів забирати не буду. Навіщо я тоді це все задумував? Хоча людям, які в мене будуть працювати, пообіцяв, що компенсую всі борги по заробітній платі. В результаті за два роки з ними розрахувався.
По-друге, до мене перейшло тільки 336 пайовиків. Це меншість. Тож комісія, яка займалася розподіленням майна, кращу техніку і обладнання залишила колгоспу, а нам віддала розвалену техніку та свинокомплекс (це було одне приміщення з дахом, а інші були розкрадені). Тобто на початку своєї роботи ми не мали ні зернового току, ні нормальної техніки, ні майстерні. Була котельня, на базі якої ми створили майстерню, закупили токарний та свердлильний станки, зварювальний апарат. Взяли у лізинг новенького трактора «ЮМЗ», який на той час вважався просто космосом.
Latifundist.com: Де брали кошти на це?
Іван Чайківський: Це були мої власні кошти. Залишки, які я не встиг вкласти в підтримку життєдіяльності колгоспу.
Latifundist.com: Що було далі?
Іван Чайківський: А далі почався шантаж. Селяни тоді пекли хліб вдома, адже грошей майже ні в кого не було. Відповідно послуги млина користувалися великим попитом. У селі млин був і належав колгоспу. Тож одного чудового дня колгосп заборонив молоти зерно моїм пайовикам. Для мене це був виклик.
Що я зробив? Пішов в «Ощадбанк» і попросив кредит. Мені запропонували 20 тис. грн. Я спочатку сумнівався, чи брати гроші, бо на той час потребували значно більшої суми. Та моя головна бухгалтерка сказала, що неодмінно треба брати, бо так формується моя кредитна історія. Восени ми купили млина в Могилів-Подільському, а в січні його запустили. Уявляєте, яке свято було у людей? Борошно краще, мелемо дешевше.
Зараз всі ці спогади викликають теплі відчуття. Як ми разом вирішували всі проблеми, як долали крок за кроком всі труднощі. Пам’ятаю, як на Новий рік хотіли зробити корпоратив. А де? У нас окрім адмінприміщення свинокомплексу, де все просочилося специфічним запахом, не було нічого. Хлопці і дівчата згуртувалися, вичистили його, помили і гарно відсвяткували Новий рік.
І таких теплих спогадів дуже багато.
Latifundist.com: Їдемо далі. Як формувався ваш земельний банк?
Іван Чайківський: Першими після Настасова ми забрали навесні 2000 року землі в селі Маловоди. До мене звідти приїхав голова колгоспу. Я йому показав наше підприємство, розказав, як ми працюємо. Він відразу: «Заберіть мене! В мене село невеличке, люди добрі, землі прекрасні». Поїхав я, подивився на поля. Сподобалося, що вони були чисті і виорані.
Latifundist.com: Ох, це ж часи, коли по всій Україні поля стояли у бур’янах.
Іван Чайківський: Так, 90% полів в Україні були забур’янені на той час.
Забрав Маловоди, збираю механізаторів і кажу, що поїдемо завтра туди сіяти. А вони: «Не поїдемо. Чого ми маємо їхати і дідів обробляти?». У нас в районі «дідами» називали поганих господарів. Хвилиночку, як це не хочемо їхати? Після 2-годинної лекції сказав, щоб зранку брали сало, хліб і в дорогу. Докупили насіння і посіяли там 650 га.
До кінця 2000-го року добрали ще 500 га.
Latifundist.com: Чи приходили до вас нові пайовики з вашого села?
Іван Чайківський: Звісно, що приходили. Ще 300 га з села Настасів ми добрали. А з колгоспом «боролися» до 2005 року. Він тоді «доживав» свої останні роки і був у жахливому стані.
Latifundist.com: Ви казали, що з боргами по заробітній платі розрахувалися за два роки. А як було із зарплатнею у новоствореному господарстві?
Іван Чайківський: Всю заробітну плату змогли виплатити тільки після жнив, коли продали врожай. Але так було у перший рік нашої роботи. Після перших жнив я сформував запас зерна і кожного місяця потроху продавав, таким чином у мене були кошти, щоб платити людям за їх роботу. Можливо і були затримки в 1-2 місяці у 2000-2001 рр., але потім ми вийшли на стабільну оплату.
Latifundist.com: Коли отримали свій перший прибуток?
Іван Чайківський: Прибуток підприємство почало приносити у перший рік роботи. Тобто ми з самого початку не були збитковим підприємством. А гарні заробітки з’явилися вже в 2003-2004 рр., коли Європа почала цікавитися українським ріпаком і купувати його за валюту. От тоді стало цікаво працювати і заробляти.
Пам’ятаю, як забрали ми с. Росохуватець, а там 2 тис. га на пару. Уявіть, 15 років земля не оброблялася. Посадили ріпак. Вродив 2,5 м висотою. Ми радіємо. Але хто тоді знав про технології? Пішов буревій, половина врожаю пропала.
Latifundist.com: До речі, щодо збирання врожаю. «Агропродсервіс» відмовився від купівлі комбайнів ще на початку своєї роботи і досі використовує найману техніку. Чому?
Іван Чайківський: Невеличке уточнення: у нас немає комбайнів для збирання зернових. Натомість маємо комбайни для збирання буряків, цибулі, силосу. Комбайни для зернових мають деякі наші партнери.
Як дійшли до цього? Після розпаювання нам від колгоспу дісталися чотири комбайни «Нива» і «Колос». Три ми змогли відремонтувати і задіяти на перші жнива. Але вони постійно ламалися, треба було шукати запчастини, особливо ремені. Через ці поломки і простої втрати врожаю були колосальними. Тому я мріяв про новий комбайн і наївно думав, що він вирішить всі мої проблеми.
У 2002 році вийшов на підприємців з сусіднього села, які займалися імпортом комбайнів з Європи. Попросив привезти мені «нормального комбайна». Вони його купили. Claas Mega 2018. Для збору рису, повнопривідний, з дисплеєм.
Latifundist.com: А вас не збентежило, що він для збирання рису?
Іван Чайківський: Хто ж тоді розумівся на комбайнах? Ну і що, що він для збирання рису і має широчезні колеса?
Окрема історія була, як вони його гнали в Україну. Трал замовляти було дорого, то гнали своїм ходом. Десь на мосту в Німеччині прорізали колесо. Тиждень шукали заміну. Пригнали під кінець жнив. А механізатори не знають, з якого боку до нього підійти. Помучилися, але трохи врожаю ним зібрали.
А тут саме мені випало поїхати до Білорусі на підприємство, яке займалося вирощування і створенням нових сортів картоплі. Воно було наближене до Лукашенка і він з нього починав свою трудову діяльність. Плюс на цьому підприємстві випробовував свою техніку завод «Лідагропроммаш».
Мені все показують: і картоплю, і техніку. Ось плуги оборотні, ось компактори, і ще купа всякої техніки, яку я в житті до того не бачив.
Ввечері запитую, а де ж комбайни? Мені пояснюють: «Якщо поле виореш оборотним плугом, а потім компактором розрівняєш, то отримаєш рівненьку грядку. А коли посієш насіння, в тебе на 1 кв.м зійде оптимальна кількість рослин. Врожай буде гарним. Тоді під час жнив у тебе черга стоятиме з комбайнів, які захочуть тобі допомогти».
Наскільки моя свідомість перевернулася після цих слів! Дійсно, треба забезпечити високий врожай, а підприємців, які зберуть його своїми комбайнами, знайти можна. Так навіть дешевше виходить. От з того моменту ми і не маємо власних комбайнів.
Latifundist.com: Озираючись назад, за якими своїми рішеннями шкодуєте?
Іван Чайківський: Що не набрав великий земельний банк. У нас холдинги чому з’явилися? Бо тоді легко було набрати земельний банк.
У мене теж багато можливостей було. Пропонували цілі райони. Привозили голів колгоспів з сусідніх областей, щоб ті дивилися, як треба працювати. Якось зателефонував новий голова районної адміністрації. Жаліється, перевірка показала, що жоден колгосп в районі не приносить прибутку і не працює нормально. Просить весь район забрати і почати розорювати землі. Ви розумієте, який був рівень довіри до приватного власника?
Тому, якби я міг повернути ті часи, я б не зупинявся на тій кількості землі, що у мене була.
