Іван Дімов розповідає, чому продав Контіненталу «елеватор-стотисячник», інвестує в «сухий порт» та про конкуренцію перевалок на Закарпатті
Іван Дімов — не наймедійніша фігура на зерновому ринку. Нагода познайомитися виникла після того, як він продав елеватор у Львівській області на 120 тис. т зберігання «Контінентал Фармерз Груп». Засновник DMV Group раніше не давав великих інтервʼю, але на розмову з нами погодився легко.
У першій частині інтервʼю ми розпитаємо Івана Дімова, для чого продавати елеватор на Заході України, який ще недавно приносив «золоті яйця»? Для чого інвестувати в «сухий порт» на Закарпатті в селі, де будуються ще дві перевалки? Та як це, купити КХП в держави і чи не є це «квитком на війну»?
Latifundist.com: Давайте почнемо з головної інтриги — продажу вами Красненського елеватора «Континентал Фармерз Груп». В останні два роки зерносховища на заході України були «золотою жилою». Звісно, з працюючими портами і перебоями на кордоні з сусідами, це вже не так вигідно. Чи не ці фактори мотивували продати?
Іван Дімов: У Львівській області ми обробляємо 12 тис. га землі. А елеваторів тут у нас було два — Красненський і Радивилівський, який ми придбали на приватизаційному аукціоні у 2021 році. Для власних потреб одного елеватора на заході України нам цілком достатньо.
Ще один ключовий момент — ситуація на кордоні. Ми займаємося трейдингом, продаємо продукцію в європейські та інші країни. 2022 року експортували переважно в Польщу, Угорщину. У тому числі залізницею. Але після того, як розпочалося блокування кордону в Польщі та інших країнах, основний вектор торгівлі змістився на південь. І весь 2023 рік ми, в принципі, продавали продукцію «по воді».
Latifundist.com: Тобто зі Львова везли до Одеси?
Іван Дімов: Так. Хоча від планів розвитку на заході Україні ми теж, зрозуміло, не відмовляємось. Рік тому придбали ділянку в Закарпатській області — у селі Горонда, це біля Мукачева. Плануємо збудувати термінал. У перспективі — організувати повноцінний сухий порт.
Latifundist.com: У Горонді італійці вже будують сухий порт Goronda Platform.
Іван Дімов: Насправді нас там уже троє: Goronda Platform, ми зі своїм проєктом і ще одна компанія планує побудувати сухий порт.
Latifundist.com: Вам не буде тісно? Станційні можливості обмежені.
Іван Дімов: В нас різні станції. Італійці та ще одна компанія планують організувати перевалку через одну станцію, а у нас інша — Страбичово. Вона ближча до залізничної гілки Мукачево-Чоп.
Зараз будівництво ще на стадії проєктування, але нерозв'язних питань щодо нього немає. Тут дві залізничні колії — вузька та широка. Дозвільну документацію оформляємо.
Загалом особливо не поспішаємо — просто тримаємо руку на пульсі.
Latifundist.com: Багато компаній сприймають сухопутний кордон більше як запасний варіант, якщо буде загострення в портах Великої Одеси.
Іван Дімов: У нас схожа історія, ділянку придбали, як резервний майданчик. Наразі працюємо через одеські порти, але немає чіткого розуміння, що з ними буде далі. Звичайно, в плані економіки експорт «великою водою» рахується набагато краще, ніж через західний кордон. Ми об'їздили всі термінали, збудовані тут за останні роки. Повністю вивчили ситуацію та розуміємо, що на першому етапі потрібно побудувати розгалужену мережу залізничних колій. А потім уже — елеватор. У нас навіть передбачено переробку — територія дозволяє.
Скільки кроків від купівлі до продажу?
Latifundist.com: Повернемося до Красненського елеватору. Яким він був на момент купівлі?
Іван Дімов: Елеватор ми купили у 2016 році. До його складу входив елеватор ЗОГового типу, збудований ще у 70-х роках минулого століття. За часів СРСР він був комбікормовим заводом. На момент купівлі належав приватній компанії, яка займалася трейдингом, але елеватор не розвивала. Фактично це був старий покинутий лінійний елеватор.
Latifundist.com: І що вас спонукало зайти в цей актив?
Іван Дімов: Ми почали шукати елеватор, коли з'явилася земля у Львівській області. Витратили на це кілька років. Після покупки зрозуміли, що елеватор треба відбудувати.
На момент купівлі він включав дві лінії. ЗОГові залізобетонні ємності першої лінії з самого початку були розраховані на 40 тис. т зберігання зерна — ми їх повністю відбудували та відреставрували. А на другій лінії за рахунок нових металевих силосів наростили потужності до 80 тис. т. Разом зі складами зберігання для підлоги загальна ємність елеватора становила близько 120 тис. т.
Latifundist.com: А що зі станційною інфраструктурою?
Іван Дімов: Елеватор знаходиться прямо поруч зі станцією — буквально за сотню метрів від залізничної лінії. У селі Красне велика однойменна залізнична станція з усією необхідною інфраструктурою, залізничними коліями тощо.
Latifundist.com: Елеватор вписався в трейдингову модель?
Іван Дімов: Ми експортували зерно з Одеси, а туди доставляли з Львівщини залізницею. У цьому плані елеватор допоміг радикально спростити логістику. А паралельно більш активно зайнятися трейдингом.
Ми провели якісну реконструкцію всього елеватора, фактично його автоматизували. На зміну у нас виходило до 12 людей.
На старті цей проєкт, можливо, і сприймався як дорогий. Але це точно не було зайвою витратою грошей. На момент реконструкції, це був, мабуть, найбільший елеватор у західній Україні.
Latifundist.com: Пробували до повномасштабного вторгнення експортувати в Європу?
Іван Дімов: Трохи експортували в Польщу ріпак і сою. А з Одеси ж працювали тільки по CPT-порт. Паралельно надавали послуги зі зберігання зерна. Співпрацювали із багатьма міжнародними трейдерами, які працюють в Україні. Такими як ADM, Cargill, Louis Dreyfus, Viterra.
Latifundist.com: А ви продали лише елеватор? Земельний банк на 12 тис. га на Львівщині зберегли за собою?
Іван Дімов: Саме так, продали тільки елеватор. Надійшла пропозиція — ми погодилися. Оборотні кошти дозволять нам активізувати трейдинг та приділити більше уваги модернізації Радивилівського елеватора. Тим більше, що є ціла купа планів подальшого розвитку компанії. Для цього потрібні оборотні кошти.
Продаж елеватору у Львівській області — взаємовигідне рішення. Нам воно забезпечує подальший розвиток.
Тож продаж елеватору у Львівській області — взаємовигідне рішення. Нам воно забезпечує подальший розвиток. А «Континентал Фармерз Груп» — додаткові потужності для зберігання зерна.
Latifundist.com: Як продаж елеватору відіб'ється на логістиці вашої компанії? Наскільки зміниться логістичне плече?
Іван Дімов: Логістичне плече збільшиться на 50 км. Парк автомобілів у нас є, збираємось придбати ще.
Звісно, логістика трохи ускладниться. Зате з'явилися нові можливості. Потрібно дивитися на перспективу.
Latifundist.com: Пірнемо в історію. У вас чимала компанія, але, зізнаюсь, знаємо про вас мало. Як ви прийшли в агробізнес?
Іван Дімов: Першу агрокомпанію — «Ексім Агро» — ми створили у 2003 році на базі одного із сільгоспкооперативів в Одеській області. Купили основні фонди, розрахувалися із боргами, зареєстрували приватне підприємство та почали займатися сільським господарством.
Latifundist.com: Але ви не спадковий аграрій?
Іван Дімов: Ні, від діда-прадіда я не аграрій, університет закінчив не аграрний. Першим напрямком у бізнесі була торгівля. Компанія спеціалізувалася на продажі запчастин для сільгосптехніки та супутньому сервісі. Відкрили магазини для аграріїв. Співпрацювали приблизно з сотнею агропідприємствами: постачали запчастини, фінансували купівлю палива. Тобто, щільно контактували з представниками агро. Закінчилося тим, що інтерес до цього бізнесу виник і в нас. І коли з'явилася така нагода — купили сільгосппідприємство.
Latifundist.com: Скільки землі у вас було на старті?
Іван Дімов: Приблизно 2 тис. га
Latifundist.com: Поля, зарослі бур'яном, мінімум конкуренції та народження перших агрохолдингів. Я правильно змалював період вашого приходу в агро?
Іван Дімов: На той час на Одещині взагалі агрохолдингів не було. Як, втім, і тотально забур'янених полів. Хоча охочих займатися сільським господарством, справді, було небагато.
Агрохолдинги з'явилися спочатку у центральних та західних областях України, де сприятливіші умови для ведення сільського господарства, і лише після цього — на півдні.
Навіть зараз на Одещині компаній із земельним банком 15-20 тис. га — одиниці. В основному на ринку невеликі та середні агропідприємства із земельним банком 3-7 тис. га, створені на місці сільгоспкооперативів. Особливо на півдні області.
Latifundist.com: Як далі нарощували земельний банк?
Іван Дімов: Придбали ще одне підприємство, розташоване поряд — «Райлянку» — із 3,5 тис. га землі. Це також колишній СГК. Наприкінці дев'яностих-початку двохтисячних майже всі сільгоспкооперативи були на межі банкрутства. Свою роль зіграли низькі ціни на зерно та дорожнеча палива. Багато хто не витримував, залазив у борги, розорявся. Потім відбувся зсув — ціни на зерно підвищилися, ситуація на ринку вирівнялася. Хто був тоді на плаву, ті працюють досі. А на базі слабших з'явилися приватні компанії.
П’ять мільйонів — і КХП в долоні
Latifundist.com: Ви купили один збитковий елеватор, після чого реанімували, потім купили інший збитковий. Це ваша класична модель бізнесу?
Іван Дімов: Ми завжди купували збиткові сільгосппідприємства і перетворювали їх на прибуткові. Красненський КХП — не виняток. Власне, і Радивилівський КХП, який ми придбали 2021 року, держава продала нам, бо підприємство було збитковим. Тепер воно прибуткове.
Latifundist.com: Коли купуєш у держави, будь готовий до того, що отримаєш квиток на війну. Часто після купівлі виникають різні токсичні історії. Вам вдалося уникнути подібних «сюрпризів» під час купівлі Радивилівського КХП?
Іван Дімов: Угода пройшла чисто, ми купили Радивилівський КХП на аукціоні. Було два учасники та досить висока стартова ціна — 140 млн грн без ПДВ. Потенційні покупці, які хотіли купити Радивилівський елеватор за нижчою ціною, теж були.
Але ми мали твердий намір. Запропонували ціну вищу за стартову і виграли тендер. Процедура пройшла дуже швидко.
Хоча, по суті, на момент продажу Радивилівський КХП був уже старим підприємством, яке повністю вижило себе і вимагало глобальної модернізації.
Latifundist.com: А що там по потужностях?
Іван Дімов: Приблизно, як і у Красненського — близько 100 тис. т зберігання. Для нас важливо, аби елеватор був розташований поруч із залізничною станцією з розгалуженою інфраструктурою.
Ми його вже оживили. Модернізували автоприймання та залізничне відвантаження. На одній із двох ділянок повністю змінили залізничні розв'язки — фактично збудували з нуля. Зараз будуємо нову лабораторію та нову вагову. До осені плануємо встановити нові сушилки.
Latifundist.com: А що там: ЗОГи, напольні склади, силоси?
Іван Дімов: Там дві ділянки приймання. На одній — ЗОГові, тобто збірні залізобетонні елеватори на 60 тис. т зберігання. На іншій — чеський металевий елеватор на 20 тис. т та підлогові склади на 20 тис. т.
Щоб усе реанімувати, не потрібно великих капіталовкладень. Звичайно, якби йшлося про повну реконструкцію та перебудову — це був би зовсім інший розклад. Але ми поки орієнтуємося максимально модернізувати існуюче. Тим більше, що досвід такої модернізації ми вже маємо.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
